Питання для підготовки до підсумкового контролю для студентів денної форми навчання з дисципліни «Університетська освіта»

Тема 1.

1. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу.

Для входження України до європейського простору

вищої освіти потрібно впровадити

в системі вищої освіти:

• систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;

• державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей,

• законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштування українських громадян в Європі

• систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

• Визнати українські дипломи про вищу освіту всіма країнами-учасницями Болонського процесу, насамперед через введення загальноєвропейського додатка до диплома

• сприяє розвитку автономізації та самоуправління;

• відкриває нові можливості для взаємовигідної співпраці з іншими ВНЗ, у т. ч. зарубіжними;

• сприяє розвитку прямих зв’язків між ВНЗ;

• стимулює підвищення якості навчального процесу;

• підвищує рівень і якість мобільності викладачів та студентів.

• введення двоциклового навчання:

запровадження кредитної системи;

формування системи контролю якості освіти;

розширення мобільності студентів і викладачів;

забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти

2. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи.

Болонський процес – це структурна реформа вищої освіти на європейському просторі, яка базується на системі заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19. 0б. 1999 р.).

Мета Болонського процесу – створення не пізніше 2010 р. гармонізованого Європейського простору вищої освіти, що сприятиме поліпшенню якості та модернізації європейської вищої освіти, а також: більшій мобільності студентів та викладачів між різними університетами Європи.

Причинами, що зумовили цей процес, є докорінні перетворення в політичних та економічних системах усіх розвинених європейських країн, зокрема

1. Монопольне становище США на світовому ринку, систематичне випередження європейських країн за рядом показників, які відносяться до системи освіти.

2. Перенесення конкуренції в наукову сферу.

3. Потребу в переорієнтації вищої освіти до вимог роботодавців та ринків праці.

4. Прагнення об'єднати свої розрізнені потенціали в єдиний потужний економічний механізм.

Таким чином, постало питання про те, що якщо країни ЄС не зможуть інтегруватися повністю, то роздрібнена і розрізнена економіка старої Європи не зможе протистояти зростаючому конкурентному напору інших економічно розвинених країн, і, в першу чергу, США та Японії.

Ліквідування цієї глобальної проблеми можливо лише поетапно.

I етап. Необхідно створити загальноєвропейську систему освіти, зблизити рівні освіти в різних країнах, зробити зіставленими національні переліки напрямів підготовки, близькими терміни навчання, підвищити якість підготовки фахівців.

II етап. Скорегувати національні законодавства про працю, щоб випускник будь-якого європейського університету міг знайти своє місце на єдиному європейському ринку праці.

Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

3. Документи Болонського процесу.

Європейська культурна конвенція

Наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Велика Хартія Університетів (Magna Charta Universitatum)

Проголошено фундаментальні принципи:

1. Університет – це автономний інститут в серці суспільства, що має особливу організацію внаслідок свого положення і історичного надбання. Він створює, оцінює і передає культуру за допомогою наукових досліджень і навчання. Щоб відповідати потребам суспільства, дослідження і навчання університети по винні бути морально та інтелектуально незалежними від будь-якої політичної та економічної влади.

2. Процеси навчання і досліджень в університетах повинні бути нероздільні, щоб навчання не відставало від суспільних потреб, що змінюються, і прогресу наукових знань.

1. Свобода досліджень і навчання є основним принципом існування університету; і уряди, і університети, в межах своєї компетенції, повинні забезпечувати дотримання цього фундаментального принципу. Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритими для діалогу, університет є ідеальним місцем спілкування професорів, готових до передачі своїх знань та добре забезпечених всім необхідним для цього, і студентів, що здатні і прагнуть збагатити свій розум цими знаннями.

2. Університет є довіреною особою європейських гуманістичних традицій, його постійною турботою є примноження знань. Для втілення свого призначення він, стираючи географічні і політичні бар'єри, підтверджує життєву необхідність для різних культур пізнавати одна одну і впливати одна на одну.

У Хартії сформульовано наступні засоби втілення в життя фундаментальних принципів:

1. Щоб зберегти свободу в дослідженнях і навчанні, способи реалізації цієї свободи повинні бути доступні всім членам університетського співтовариства.

2. Підбір викладачів і регулювання їх статусу повинні відповідати принципу нероздільності досліджень і навчання.

3. Кожний університет повинен, з урахуванням конкретних обставин, забезпечувати захист свобод студентів; студентів повинні влаштовувати умови, в яких вони розвивають свою культуру і навчаються, що і є їх головною метою.

4. Університети, особливо в Європі, вважають взаємний обмін інформацією і документацією, спільні проекти з метою розвитку освіти важливими чинниками постійного прогресу знань.

Лісабонська конвенція

Сформульовано основні терміни щодо визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні, визначено компетенцію державних органів, основні принципи оцінки кваліфікацій тощо.

Сорбонська декларація

У «Спільній декларації про гармонізацію архітектури системи європейської вищої освіти» міністри чотирьох провідних країн ЄС заявили, що Європа «вступає в період великих змін в освіті й умовах праці, диверсифікованості курсів професійних кар’єр, коли освіта і навчання впродовж життя стають явною необхідністю».

Болонська декларація «The European Higher Education Area»

Декларація, яка була проголошена і підписана міністрами освіти у Болоньї, започаткувала на офіційному рівні процес створення (побудови, утвердження, консолідації) європейського простору вищої освіти.

Проголошено цілі, які мають бути досягнуті в межах пертого десятиліття XXI сторіччя:

• Прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкуренто спроможності європейської вищої освіти.

• Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах (undergraduate and graduate). Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу три валістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу, повинен відповідати європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступенем магістра і/або ступенем доктора, як в багатьох європейських країнах.

• Запровадження системи кредитів – подібної до ECTS системи – як засобу підвищення мобільності студентів. Кредити можуть також набуватися поза сферою вищої освіти, включаючи навчання впродовж життя, якщо це визнано відповідними Університетами.

• Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування, приділяючи особливу увагу:

• студентам, щоб вони мали доступ до навчання та інших освітніх послуг;

• викладачам, дослідникам і адміністративним працівникам для визнання та збільшення обсягу часу на дослідження, викладання та навчання без обмеження своїх законних прав.

• Сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти, порівнянних критеріїв і методологій.

• Сприяння розвитку європейської складової у вищій освіті, особливо відносно розробки навчальних планів, співпраці між навчальними закладами, розробки схем мобільності та інтегрованих програм навчання і досліджень.

Саламанкське звернення

Підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних цілей Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів – EUA.

Підкреслено, що одним з найважливіших чинників розвитку системи вищої освіти є академічна свобода і автономія університетів, у поєднанні з їхньою відповідальністю перед суспільством за якість освіти та наукових досліджень.

Звернення Саламанкської конференції європейських закладів вищої освіти «Формування європейського простору вищої освіти».

• провести переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

• реорганізувати й омолодити програми і вищу освіту в цілому;

• розвивати і базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

• приймати взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії й підтвердження якості;

• покладатися на загальні терміни європейського виміру і забезпечувати сумісність різних інститутів, навчальних планів і ступенів;

• сприяти мобільності студентів, персоналу і можливості працевлаштування випускників у Європі;

• підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують великі проблеми входження в європейський простір вищої освіти;

• проводити зміни будучи відкритими, привабливими і конкурентоспроможними вдома, в Європі тау світі;

• продовжувати вважати за необхідне, щоб вища освіта була відповідальною перед суспільством.

Празький саміт

Міністри приділили увагу просування Болонського процесу по кожному з шести зобов'язань Болонської декларації і сформулювали завдання щодо подальших дій для досягнення цих цілей.

Наголосили на необхідності у подальшому обговоренні ще трьох важливих аспектів Європейського простору вищої освіти, а саме:

• обговорення проблем навчання впродовж життя;

• обговорення проблем ролі вищих навчальних закладів і студентів у контексті Болонського процесу;

• обговорення проблем сприяння забезпеченню привабливості Європейського простору вищої освіти.

Берлінська конференція

Сформульовано конкретні завдання і названо дати їх реалізації. Зазначено, що якість вищої освіти лежить в основі розвитку Європейського простору вищої освіти, міністри зобов’язалися підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і європейському рівнях.

Визначено, що основна відповідальність за забезпечення якості вищої освіти лежить на кожному з вузів, що є основою реальної відповідальності академічної системи в рамках національної системи якості.

Міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

• Визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь.

• Оцінювання програм або вузів, яка включає внутрішню оцінку і зовнішній перегляд участі студентів і публікації результатів.

• Систему акредитації, сертифікації і сумірних процедур.

• Міжнародне партнерство, співробітництво і співпрацю.

4. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами.

Приєднання України до Болонського процесу дасть можливість:

1. Визнати українські дипломи про вищу освіту всіма країнами-учасницями Болонського процесу, насамперед через введення загальноєвропейського додатка до диплома.

2. Розширити доступність і підвищити конкурентоспроможність вищої освіти в Європі; створити умови для підвищення мобільності студентів, викладачів та адмінперсоналу.

3. Вдосконалити організацію навчального процесу, контролю та атестації студентів уведенням єдиного для всієї Європи механізму обліку засвоєння студентами змісту освіти (ЕСТS). Насамперед, ідеться про розширення можливостей нелінійної (асинхронної) схеми навчання, що сприятиме реалізації особистісно-орієнтованого підходу до підготовки студентів, вибору ними індивідуальної траєкторії навчання.

4. Підвищити самостійність і водночас відповідальність вищих навчальних закладів у питаннях вибору змісту навчання.

5. Вищим навчальним закладам України контактувати із навчальними закладами як усередині країни, так і за її межами з метою обміну досвідом щодо змісту освітніх програм, організації процесу навчання. У зв'язку з цим важливо вивчити досвід 40 європейських країн, які підписали Болонську декларацію.

6. європейська інтеграція – це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції – це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, стає ключовою ланкою відкриття України світу, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

7. З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір . Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

8. Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

5. Європейська кредитно-трасферна система накопичення – ЕСТS.

Основними вимогами Європейської Кредитної

Трансферної Системи є:

- Призначення координатора ЕСТS від навчального закладу.

- Призначення координаторів ЕСТS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіх факультетах, що мають намір користуватися ЕСТS.

- Призначення кредитів ЕСТS для блоків курсу.

- Випуск інформаційного пакета щодо усіх навчальних предметів/дисциплін, у яких ЕСТS буде використовуватись/ використовується, рідною мовою та однією з поширених мов країн ЄС.

- Використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.

Кредити ЕСТS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, яку вимагає кожен блок курсу відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практичні заняття, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота – в бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ЕСТS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

Кредити – це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

У ЕСТS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр, і 20 кредитів на триместр.

Кредити ЕСТS забезпечують відповідність програми з точки зору навчального навантаження на період навчання за кордоном.

6. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України

Задля долучення до Болонського процесу, впровадження ЕСТS, запровадження наведеної моделі стандартизованого Європейського додатку до диплома у вищих навчальних закладах України, які мають III–IV рівень акредитації, має бути впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) та система об'єктивного педагогічного контролю знань.

Підставами для запровадження КМСОНП в Україні є:

• інтеграція до Європейського простору вищої освіти;

• вступ до Світової організації торгівлі;

• входження до Болонського процесу;

• реалізація дистанційної форми вищої освіти.

Цілі впровадження КМСОНП у вищій школі України

• досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що с надбанням випускника;

• потреба українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;

• затвердження загальносприйнятної та порівняльної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;

• впровадження стандартизованого додатка до диплому, модель якого була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та ЄІМЕ8СО/ЄЕРЕ8 і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника;

• стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань;

• забезпечення „прозорості" системи вищої освіти та слушного академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень тощо).

* Кредитно-модульна система організації навчального процесу – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

* Заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів.

* Модуль – задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу

* Змістовий модуль – це система навчальних елементів, що поєднані за ознакою відповідності певному навчальному об'єктові.

7. Основні завдання, принципи та етапи формування Зони європейської вищої освіти.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти

• введення двоциклового навчання:

• запровадження кредитної системи;

• формування системи контролю якості освіти;

• розширення мобільності студентів і викладачів;

• забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Заходи для реалізації ключових завдань

• запровадження системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів; додипломного (бакалавр) та післядипломного(магістр);

• затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числі шляхом запровадження стандартизованого Додатку до диплома;

• застосування Європейської Кредитної Трансферної Системи (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

• зближення систем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій;

• забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом);

• навчання протягом усього життя;

• спільна пращ вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Зони європейської вищої освіти.

8. Принципи побудови систем вищої освіти Англії; Італії, Німеччини, Франції та інших країн ЄС.

Структура світової вищої освіти видасться надзвичайно різноманітною, однак домінують дві тенденції:

Унітарна, або єдина, система, коли вища освіта забезпечується університетами чи відповідними до них закладами. Такі заклади пропонують як загальні академічні ступені, так і професійно орієнтовані програми різної тривалості і рівня. В унітарній системі вищої освіти до її складу входять лише університети (частка інших ВНЗ становить незначний відсоток). Такою с освіта в Італії. Іспанії, Автрії, Фінляндії, Швеції.

Бінарна, або подвійна, система з традиційним університетським сектором, що так чи інакше опирається на концепцію Humboldt університету та на окремий нецніверситетський сектор вищої освіти, що мас чітко окреслену структуру. Така система освіти притаманна більшості розвинених країн світу, де поряд з університетським сектором існують численні спеціалізовані заклади, які приймають чималу частину молоді. З європейських країн бінарну систему вищої освіти мають Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших.

Достатньо ефективною для світової вищої освіти є тенденція удосконалення і розширення «короткої і професіоналізованої» вищої освіти. Йдеться не про аналоги наших технікумів, а про інтенсивне кавчання у справжньому ВНЗ (це, нерідко, - особливий підрозділ університетів), але упродовж малого проміжку часу, до трьох років, та умови доброї організації (прикладом є створені нещодавно «університетські інститути» у Франції) отримується ґрунтовна освіта, як наслідок - випускники легко знаходять роботу.

Тенденції до всебічної (єдиної) університетської системи разом із розвитком сильного сектору вищої освіти неуніверситетського рівня сприяли ширшому тлумаченню поняття «університет», що відрізняється від визначення, яке традиційно використовується щодо континентального європейською університету, - установа з інтенсивною співпрацею, узгодженістю між викладанням, навчанням та успіхами у ньому, де велика увага приділяється індивідуальному навчанню.

Ця тенденція чітко спостерігається сьогодні головно в університетах тих країн, які встигли найглибше зануритися у процес створення інформаційного суспільства. Донедавна малоструктуровані системи вищої освіти виконували достатньо обмежену кількість завдань щодо збереження і зміцнення державних структур країни, проведення наукових і технологічних досліджень з одночасною підготовкою науковців, а також забезпечення економіки фахівцями високої кваліфікації. У більшості країн світу ці завдання заклади вищої освіти виконували шляхом використання моно- (чи мало-) дисциплінарного навчання. Якщо вища освіта була загальною, то фахова підготовка переносилася на робочі місця (класичним прикладом с Японія).

Основні ж завдання щодо організації навчальних закладів вищої освіти, які мають професійно орієнтовані програми навчання паралельно з університетським сектором, майже однакові у більшості країн:

запропонувати професійно орієнтовані та економічна вигідні типи освіти для задоволення потреб ринку праці;

забезпечити потреби зростаючої кількості вступників без істотного збільшення урядових витрат па вищу освіту;

запропонувати передусім програми, орієнтовані на викладання, в яких частково використовуватимуться дослідження прикладного характеру;

- поновлення та покращення вже існуючої професійно орієнтованої освіти.

Разом зі зростаючою диверсифікацією структур вищої освіти відбувається паралельна диверсифікацією ступенів і кваліфікацій, які вилаються різними закладами освіти.

Існує традиційна диференціація між структурою «континентального європейського» ступеня з досить довгим академічно інтегрованим навчанням та структурою «англо-американського» університетського ступеня з коротшим за тривалістю навчанням на отримання першого ступеня та розмаїттям післябакалаврськнх студій, що частково базуються на модульній системі.

Таким чином, в європейських університетах історично склалися два цикли підготовки -перший - початковий (undergraduate) та другий - завершальний (graduate). Перший цикл дає змогу отримати ступінь бакалавра, другий - магістра. Після завершення повного курсу вищої освіти за допомогою аспірантури (post graduate) здобувається ступінь доктора наук (доктора філософії). Саме цю структуру циклів вищої освіти, не конкретизуючи назв ступенів (окрім докторського звання), пропонують документи Болонського процес

Втім, у багатьох європейських країнах ще й досі існує одноциклічна вища освіта, яка не встигає задовольняти потреби ринку праці, що неухильно зростають. Наявність короткого першого циклу, на думку фундаторів Болонського процесу, має дозволити більш швидке поповнення ринків праці європейських держав. Отже, сформулюємо коротко переваги структури "бакалавр - магістр":

структура "бакалавр - магістр" стала світовим стандартом і сприяє визнанню європейських ступенів в Європі І світі;

структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню індивідуальних освітніх потреб студентів;

структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню академічних потреб закладів освіти;

структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню потреб ринку праці.

Довгі одноциклічні програми вищої освіти спонукають велику кількість студентів припиняти навчання, не отримавши кваліфікації. Це € проблемою багатьох європейських країн. Позитивний досвід деяких країн, де запроваджена двоциклічна система вищої освіти (Велика Британія, США), свідчить про її переваги перед унітарною вищою освітою. Саме тому у Болоньї міністри прийняли зобов'язання щодо запровадження двоциклічної системи. Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу (ступінь бакалавра, або еквівалентна йому ступінь), повинна відповідати європейському ринку праці, підтверджуючи певний рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступінню магістра і / або ступінню доктора, як в багатьох європейських країнах.

9. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS) у вищу освіту України.

Реферат

10. Система вищої освіти у країнах Європи та Америки.