Вступ
Перехід до ринкової економіки вимагає від банків України підвищення ефективності в роботі, конкурентноздатності та підвищення якості надання послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Комерційні банки та їх установи працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто в процесі виконання своїх функцій вони одержують прибуток. Банківський прибуток є одним з найважливіших показників ефективності функціонування банку, його стабільності. Він формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків.
В Україні, як і в світі в цілому, з кожним роком одержують усе більше поширення платіжні картки. Якщо раніше власниками платіжних карток вважалися представники найбільш забезпечених шарів суспільства, то сьогодні ситуація в корені змінюється. Унаслідок впровадження зарплатних проектів на підприємствах і реалізації пенсійних карткових проектів комерційними банками, у зв’язку з уведенням Нацбанком у 2002 році Національної системи масових платежів, власниками платіжних карток стають рядові громадяни, пенсіонери і студенти, що одержують «електронну» зарплату, стипендії і пенсії на особисті картки. Крім того, багато підприємств сьогодні оцінюють ефективність впровадження карткових проектів і доцільність використання корпоративних платіжних карток для оплати відрядних і представницьких витрат, при розрахунках за товари, послуги й ін.
Попит народжує пропозиція, і темпи приросту власників «електронних грошей» змушують задуматися підприємства торгівлі і послуг про необхідність емісії та використання платіжних карток як засобу одержання оплати за продані товари і надані послуги.
Саме тому тема курсової роботи “Емісійні операції комерційних банків на ринку платіжних карток” є досить актуальною.
Метою роботи є розгляд економічного змісту, аналіз та визначення основних напрямків удосконалення проведення емісії платіжних карток в комерційному банку.
Завданнями курсової роботи є:
— розкриття теоретичних аспектів проведення операцій банків з емісією платіжних карток,
— проведення аналізу емісійних операцій ПАТ КБ «Приватбанк» на ринку платіжних карток,
— розгляду основних напрямків підвищення ефективності емісійних операцій ПАТ КБ «Приватбанк»
Теоретичну основу дослідження питань проведення емісійних операцій з платіжними картками склали закони України, постанови НБУ, наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених, таких як: Мороза А. М., Дзюблюка О. В., Савлука М. І., Луціва Б. Л., Маркової О. М. та інших.
Предметом дослідження є діяльність з емісії платіжних карток базового комерційного банку.
Об’єкт дослідження – ПАТ КБ «Приватбанк»
Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти, монографічні дослідження, періодична економічна література, фінансова звітність ПАТ КБ «Приватбанк» .
Робота складається з вступу, чотирьох розділів та висновків.
В першому розділі розглядаються теоретичні аспекти комерційного банку як основною ланкою кредитної системи України,загальні відомості про ПАТ КБ «Приватбанк» та його клієнтів, і місце на ринку позикових пропозицій.
В другому розділі проводиться аналіз основних фінансово-економічних показників ПАТ КБ «Приватбанк» та емісії карток.
В третьому розділі розглядаються основні напрями підвищення ефективності емісійних операцій ПАТ КБ «Приватбанк» з платіжними картками.
В четвертому розділі розглядається охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях.
Розділ 1 Загальна характеристика ПАТ КБ «ПриватБанк»
1.1. Комерційний банк як основна ланка кредитної системи України
Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.
На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підвищенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагалися мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.
Поступово статус комерційних отримали державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ "Україна" АТ, Промбудбанку – ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру. Їм і тепер надається значна допомога з боку держави і НБУ. Новостворені комерційні банки такої бази не мали.
Більш правильним за колишніми державними банками було б залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялась би державна кредитна і фінансова (політика) підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так в більшості країн така підтримка надається розвиткові сільського господарства, науки, державним підприємствам, житловому будівництву та іншим.
В умовах ринкової економіки суттєві зміни пройшли в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в наш час цей контроль здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами. Правда, в окремих випадках держава накладає на банки контроль за окремими господарськими операціями їх клієнтів. Наприклад, за повнотою здачі в банк виручки готівковими грошима та виконанням касової дисципліни.
Функція комерційного банку, пов’язана з видачею кредиту, є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Зрозуміло, що це протиріччя може бути вирішено і за рахунок безпосереднього кредитування власниками коштів тих, хто потребує таких коштів. Але цей кредит є обмеженим як за напрямом (від постачальника до замовника), так і за розмірами (залежить від розмірів резервного фонду підприємця-кредитора). До того ж він, як правило, є товаром. Що ж до кредиту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимчасово вільних коштів безпосередньо надати їх у позику дуже непросто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і відповідальності позичальника. У побутових відносинах ми з цим постійно стикаємося і добре знаємо, що зовсім незнайома людина навряд чи позичить нам навіть гривню. Банк же має можливості з меншими витратами визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економічний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.
Третя функція банку полягає у забезпеченні взаємних розрахунків між усіма учасниками суспільного виробництва, і перш за все між господарюючими суб’єктами. Переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпечують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.
Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозитно-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозитно-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.
Перелічені вище функції комерційного банку мають загальний характер. На практиці комерційний банк надає величезну кількість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій і багато інших. У країнах з розвинутою банківською системою таких послуг налічують до 200, а в Японії фахівці налічують до 300 операцій, які може надавати комерційний банк своїм клієнтам.
Банк, як і будь-яка установа, має свою організаційну структуру. До неї належать два основних елементи, а саме: органи управління банком і його функціональні підрозділи. Кожен банк має свою особливу структуру управління, але оскільки в системі комерційних банків переважають акціонерні банки (в Україні їх частка становить близько 90 %), то можна виділити і найбільш типову схему організації управління. Вона подана на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Типова схема управління комерційним банком
Структурні підрозділи представлені тими елементами, які забезпечують організацію і управління окремою сукупністю або окремою операцією. До найбільш типових структурних підрозділів належать: кредитне управління, валютне управління, управління депозитних операцій, управління розрахунково-касового обслуговування, управління маркетингу, управління аналізу і статистики та деякі інші. Крім управлінь, у системі структурних підрозділів можна виділити також підрозділи або служби, які забезпечують функціонування самої установи. До них належать бухгалтерський відділ, відділ охорони, відділ транспорту і багато інших. За певних обставин підрозділи і відділи в певних межах можуть об’єднуватись. Це залежить від призначення, розмірів, спеціалізації та інших характеристик банку. Значну роль може відігравати етап розвитку, на якому знаходиться банк. Скажімо, в умовах становлення банку і залучення клієнтів особливе значення має робота відділу маркетингових досліджень.
Таким чином, організаційна структура комерційного банку може бути виділена як типова тільки з огляду на необхідність мати загальне уявлення про організацію управління комерційним банком. У дійсності організаційна структура може суттєво відрізнятись від типової. При цьому перший елемент — органи управління — за структурою і будовою більш детерміновані існуючим законодавством (наприклад, Закон України «Про господарські товариства» чітко регламентує структуру і функції акціонерного товариства), а структурні підрозділи (управління і служби) за організацією, а часто і за функціями, більшою мірою визначаються самим банком.
Утворення комерційних банків в Україні почалося ще наприкінці 1980-х pp., коли наша країна входила до складу Радянського Союзу. Уже тоді, з початком перетворення планової економіки на ринкову виникла необхідність створення мережі комерційних банків.
Першим кроком на цьому шляху стало перетворення спеціалізованих державних банків, що існували в умовах централізовано-планової економіки, на комерційні. Суттєвим імпульсом прискорення цього процесу було прагнення підприємств за допомогою комерційних банків задовольнити свої індивідуальні або групові інтереси. Цей чинник створення банківської системи був посилений глибокою кризою виробництва і всієї банківської системи, яка не була пристосована до нових ринкових відносин, що вже зароджувались у суспільстві.
Формування ж власної системи комерційних банків України як незалежної і суверенної держави почалося з 1990-х pp. Правову основу утворення і функціонування всієї банківської системи нашої держави було закладено в Законі України »Про банки та банківську діяльність» (1991 p.).
Відповідно до цього закону комерційний банк створювався у формі акціонерного товариства (відкритого або закритого типу) або у вигляді товариства, заснованого на пайовій участі.
Акціонерний банк створює власний капітал способом розміщення своїх акцій. Оскільки акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх коштів, то це посилює позиції банку, підвищує його надійність. Цим акціонерні банки відрізняються від банків, заснованих у вигляді пайових товариств, у яких внесок учасника повертається йому при виході з нього.
Особливу перевагу над товариствами з пайовою участю мають банки, створені у формі відкритого акціонерного товариства. Ця перевага полягає в тому, що за необхідності збільшення свого статутного фонду (а мінімальний рівень капіталу центральний банк постійно змінює в напрямі підвищення) такий банк може без особливих труднощів випустити нові акції і залучити кошти інших інвесторів. У той же час закрите акціонерне товариство, як і товариство з пайовою участю, обмежене потенційними ресурсами засновників цих товариств.
Створення комерційного банку — це досить складний процес, який завершується внесенням його у відповідний реєстр Національного банку України. При цьому однією з найважливіших умов реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо розміру мінімального статутного фонду. Цей розмір Національний банк України періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку банківської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального статутного фонду дорівнював 5 млн крб., то на 1999 р. він піднявся вже до 1 млн екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного капіталу, який складається з основного й додаткового і встановлює мінімальний розмір регулятивного капіталу. Для діючих банків, які, до речі, поділені на місцеві кооперативні, регіональні та міжрегіональні, мінімальний розмір регулятивного капіталу повинен дорівнювати у 2003 р. відповідно 1,3 і 5 млн євро. На 2005 р. — уже 1,3; 4,0 і 6 млн євро, а на початок 2007 р. місцеві банки повинні мати регулятивний капітал 1,5 млн євро, регіональні — 5 млн євро, а міжрегіональні — 8 млн євро.
Слід зазначити, що поряд з вітчизняними банками в Україні можуть існувати і банки з участю іноземного капіталу, а також банки, капітал яких цілком належить іноземному власнику. їх реєстрація і порядок видачі ліцензій на окремі види діяльності мають ряд особливостей порівняно з вітчизняними банками. Ці особливості стосуються насамперед розміру мінімального статутного фонду. Так, для відкриття банку з іноземною участю (у випадку, якщо частина іноземного капіталу в статутному фонді становить менше 50 %) розмір статутного капіталу повинен бути не менше суми, еквівалентної 5 млн екю. У тих же випадках, коли частка іноземного капіталу вище 50 %, необхідна для утворення такого банку сума повинна бути не менше 10 млн екю на день підписання установчого договору. Розрахунок суми статутного фонду в гривнях здійснюється за офіційним курсом Національного банку України.
Банки, що не виконують даного нормативу, позбавляються можливості виконувати окремі банківські операції, на які видаються ліцензії Національним банком України.
Реєстрація комерційного банку дає йому можливість приступити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації руху тимчасово вільних коштів. Комерційний банк акумулює ці кошти і на умовах терміновості, платності і повернення дає їх тим, у кого виникає тимчасова потреба в коштах. Крім того, банки надають своїм клієнтам різноманітні послуги, їхній спектр постійно розширюється й удосконалюється.
Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так і для забезпечення її ефективності.
Становлення банківської системи України відбувається не так швидко як, наприклад, в інших постсоціалістичних країнах, які багаті на сировинні ресурси і нагромадили кошти від їх продажу. У нашій країні немає таких джерел для утворення великого капіталу і тому немає особливо сприятливих умов для швидкого становлення потужної банківської системи.
На 1 січня 1999 р. в Україні зареєстровано 214 банків. У їх числі 2 державних банки і 14 банків з іноземним капіталом. Частина банківського капіталу, представленого іноземним капіталом, становила 4,1 % при нормативі 15 %. На кінець 2002 р. кількість банків становила 185. При цьому вже було зареєстровано 31 банк за участю іноземного капіталу, в тому числі 7 зі 100 %-м іноземним капіталом. На початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 182 банки.
Банки виконують роль посередника в процесі обігу тимчасово вільних коштів. Ця місія посередника дуже важлива, бо дає змогу уникнути суперечності, яка існує між термінами й обсягами, пропонованих безпосереднім кредитором позик, і термінами, обсягами та прибутковістю тих позик, які хоче взяти безпосередній позичальник.