Патентування через Європейське патентне відомство

Ідея створення Європейської патентної організації була реалізована в 1977 р. в Мюнхені, коли набула чинності конвенція про видачу європейських патентів (Європейська патентна конвенція 1973 р.).

За станом на 22.10.2008 країнами-учасницями Європейської патентної конвенції є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Нідерланди, Норвегія, Об'єднане Королівство, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Естонія, а також Албания*, Боснія і Герцеговина*, Македонія, колишня Республіка Югославія*, Сербія* (*Країни, відносно яких може бути розширено дію Європейського патенту).

Для здійснення процедури видачі європейського патенту Європейська патентна організація має адміністративну і фінансову самостійність. Її органом є Європейське патентне відомство, що знаходиться в Мюнхені і має філіал в Гаазі. Відомство проводить прийом, розгляд і публікацію заявок на винаходи, і видачу патентів на винаходи.

Європейська патентна конвенція регулює тільки процедуру видачі європейського патенту, який з дати його публікації в тих країнах, для яких він був виклопотаний, закріплює за патентовласником ті ж права, які надаються національним патентом.

У конвенції закріплений принцип вільного доступу для представника будь-якої країни незалежно від її членства в Європейській патентній організації. Тому заявка може бути подана будь-якою особою незалежно від його громадянства і місця проживання (місця перебування), фізичним або юридичним, сумісно або індивідуально. Заявка може подаватися з прошенням конвенційного пріоритету.

Порядок видачі європейських патентів дає практичну перевагу, що полягає в подачі єдиної заявки на одній мові (англійському, німецькому або французькому) в одне патентне відомство.

Заявка може бути подана в Європейське патентне відомство в Мюнхені, Гаазі або Берліні або в національне патентне відомство будь-якої з країн-учасниць Європейської патентної конвенції. По заявці проводиться формальна експертиза, здійснюється пошук, публікація відомостей про заявку і звіту про пошук. По клопотанню заявника проводиться експертиза по суті, в ході якої винахід перевіряється на відповідність його критеріям охороноздатності: новизні, рівню винахідництва, промисловій застосовності. За наслідками проведення експертизи ухвалюється рішення про видачу або відмову у видачі європейського патенту відносно вказаних країн. Об'єм виняткових прав, що надається європейським патентом, в кожній із вказаних країн буде такою ж, неначебто в цих країнах були одержані національні патенти. Європейський патент діє протягом 20 років з дати подачі заявки.

Представництво заявника перед Європейським патентним відомством здійснюється європейськими патентними повіреними. Патентбюро співробітничає з європейськими патентними повіреними, які можуть представити Ваші інтереси при отриманні європейського патенту.

На Африканському континенті діють:

1. Африканська організація інтелектуальної власності (ОАРІ), створена відповідно до підписаної в 1977 році Бангійської угоди для франкомовних країн Центральної і Західної Африки. Станом на січень 1998 року до складу ОАРІ входило 14 країн. Відповідно до Угоди створене єдине патентне відомство, розташоване в м. Яунде (Камерун). Прийняте в рамках Угоди єдине для всіх країн-учасниць законодавство у сфері охорони промислової власності з багатьох положень близьке до відповідного законодавства Франції.

2. Африканська регіональна організація промислової власності (АКІРО) створена у грудні 1976 року на Дипломатичній конференції англомовних країн Африки в м. Лусака (Замбія). Угода про створення цієї Організації набрала чинності в лютому 1978 року. До грудня 1985 року Організація функціонувала під назвою «Організація промислової власності англомовних країн Африки». У 1982 році Угоду було доповнено підписаним у м. Хараре Протоколом про патенти і промислові зразки Організації. Протокол містить шість статей, в яких закріплено основні принципи охорони винаходів і промислових зразків. Детальніші положення, що конкретизують статті Протоколу, містяться в Інструкції до нього. Обидва правових акти набрали чинності у квітні 1984 року.

Прийняття згаданого Протоколу завершило створення системи видачі патентів в англомовних країнах Африки, що є учасницями ARIPO (Ботсвана, Гамбія, Гана, Замбія, Зімбабве, Кенія, Малаві, Судан, Уганда). У рамках ARIPO створено єдине ^ Відомство промислової власності англомовних країн Африки з метою видачі патентів за єдиною процедурою і на основі єдиних для країн-учасниць вимог до заявок на винаходи. Встановлена Протоколом система не передбачає видачі єдиного для країн-учасниць патенту. Охоронні документи, що видаються цим Відомством, діють у країнах-учасницях як національні охоронні документи.

У країнах-учасницях ARIPO єдине законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності відсутнє, тому патент, виданий Відомством цієї Організвції, отримує статус національного тільки після спеціального схвалення його відомством країни-учасниці, що здійснюється у вигляді мовчазної згоди після встановленого шестимісячного терміну, тобто якщо протягом цього періоду не надійшла відмова. У країнах, що не мають власного законодавства з охорони промислової власності (Ботсвана, Гамбія, Гана, Кенія, Уганда), застосовується режим реєстрації іноземного патенту.