1.3 Механізм інформаційного забезпечення ринку праці

В умовах розвитку постіндустріального суспільства та глобалізації цих процесів важливе місце належить розбудові інформаційної складової. Активного розвитку потребують питання інформаційного забезпечення усіх сфер суспільного життя, а особливо ринку праці.

Це пов’язане, в першу чергу, з тим, що своєчасне володіння достовірною, повною та точною інформацією дозволяє суб’єктам ринку праці бути конкурентоспроможними та доступними. Сьогодні існуючий механізм інформування стосовно змін та динаміки, що відбувається на ринку праці, не дає такої можливості.

Ринок праці, включаючи всі його складові, пронизаний атмосферою взаємозв’язків і взаємодій. Для його суб’єктів характерним є процеси нагромадження знань, засвоєння вмінь, вироблення навичок, їх застосування і купівлі-продажу. Як відомо, важлива роль у цих процесах належить інформаційному обміну, що, на нашу думку, можна ототожнити з функціонуванням інформаційного забезпечення на ринку праці.

Регіональний ринок праці у методологічному ракурсі є системоутворюючим механізмом соціально-економічного і демографічного розвитку регіону на основі діалектичного зв’язку пропозиції і попиту в професійно-інформаційному середовищі. Так, наприклад, обираючи професію, людина отримує інформацію з довідників, пошукових систем Інтернет, профорієнтаційних заходів тощо. Наймаючи на роботу, роботодавець користується інформацією про можливості, кількість та якість робочої сили, її кваліфікацію, в свою чергу подаючи інформацію про вимоги до працівників. Державне замовлення на певні професії формується через отримання інформації про стан та навантаження на робоче місце в галузевому розрізі. Це далеко не повний перелік потреб соціально-економічної, демографічної та ринкової сфер регіону щодо Їх інформаційного забезпечення.

Територіальні ринки праці в період економічних трансформацій вимагають динамічних змін у професійно-кваліфікаційній структурі, а отже, у підготовці спеціалістів відповідно до потреб ринку. Тому механізм інформаційного забезпечення ринку праці теж повинен стати гнучкою, динамічною системою, спрямованою на підтримку самостійного свідомого вибору людьми актуальних професій , добору кадрів роботодавцями, розвитку перспективних галузей в регіоні.

Механізм інформаційного забезпечення ринку праці повинен бути спрямований не тільки на задоволення потреби в інформації щодо професій, спеціальностей та вимог до них. В умовах економічних трансформацій, розбудови демократичного інформаційного суспільства та підвищення відповідальності людей за своє працевлаштування і трудову діяльність, суб’єктам ринку праці необхідно володіти динамічною інформацією про сучасний і перспективний попит і пропозицію, прогнозні показники випуску спеціалістів, перспективи економічного розвитку регіону та інші аспекти функціонування ринку праці. Такою інформацією мають володіти сьогодні Обласні управління статистики, Державні центри зайнятості, науково-дослідні інститути, заклади освіти - установи, що реалізують поточні та майбутні запити трудових ресурсів у працевлаштуванні. Ці дані можуть бути корисні роботодавцям.

Таким чином, інформаційне забезпечення ми розглядаємо в якості механізму функціонування регіонального ринку праці. Оскільки поняття механізму поширене в техніці, вважаємо за потрібне визначити його сутність стосовно економічних об’єктів. Під механізмом ми розуміємо інструмент, за допомогою якого реалізуються певні економічні явища, дії або системи механізм, або інструмент виступає узагальнюючою категорією стосовно процесів стимулювання, уможливлення та реалізації об’єктів, тобто їх функціонування. Механізм потребує адекватних його призначенню заходів, засобів, способів, прийомів та стимулів. Це спосіб, метод, інструмент, за допомогою якого здійснюється певне економічне або ринкове явище. На мій погляд, ефективність функціонування регіонального ринку праці значною мірою залежить від інтенсивності інформаційного обміну, повноти, своєчасності та достовірностіінформаційного ресурсу. Інформаційним ресурсом регіонального ринку праці вважаємо сукупність інформації та документів, що існує в інформаційних системах. Механізм інформаційного забезпечення є сукупність методів, засобів і заходів, спрямованих на аналіз даних щодо ринку праці в цілому та його окремих суб’єктів.

А суб'єктами державного регулювання ринку праці в Україні є:

- Міністерство праці та соціальної політики;

- служби зайнятості (обласні, міські, районні);

- відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.

Інформаційні потоки, що виходять від одних суб’єктів праці до інших, часто не знаходять своїх адресатів. На шляху до них інформація втрачає актуальність, стає неточною, неповною, а отже, необ’єктивною. Як результат незадовільної роботи механізму інформаційного забезпечення ринку праці у трансформаційний період спостерігаємо збільшення показників безробіття, невідповідність професійно-кваліфікаційної структури попиту професійно-кваліфікаційній структурі пропозиції, пожвавлення міграційного руху при наявності відповідних вакансій в трудонадлишкових регіонах.

До механізмів інформаційного забезпечення відносимо профорієнтаційні заходи, законодавчу та нормативно-правову базу, громадську думку, якість підготовки фахівців, науково-практичні заходи, що об’єднують «теоретиків» і «практиків» - різних суб’єктів ринку праці.

Інформаційне забезпечення регіонального ринку праці охоплює три види інформації:

- статистичні дані - дані державної відомчої звітності;

- нормативні дані - дані соціологічного моніторингу;

- експертні оцінки - дані щодо ситуації та пропозиції груп експертів

національного та регіонального рівнів щодо перспектив [4].

Згідно з Н. Савченко така структура інформаційного забезпечення могла б задовольнити принципи адекватності, повноти та зіставлення в процесі аналітико-ситуативного пошуку інформації. Проте проблема, на мою думку, полягає в тому, що зібрана інформація або не отримує поширення в колах, де є необхідною, або надходить до споживачів занадто пізно. Так, наприклад, статистична звітність отримана від підприємств, установ і організацій відділами статистики на мікрорівні не надходить до всіх своїх споживачів. Важко собі уявити підприємця, який користується статистичною збіркою для того, щоб визначити трудонадлишковий регіон і там винайняти робочу силу, чи використовувати як індикатор рівень безробіття з метою прогнозування попиту на певний вид товару. Хоча зарубіжний досвід свідчить на користь цих фактів, на українському ринку праці вони відсутні.

Погоджуючись з Л. Семів щодо механізму активізації регіональної політики [9], ми вважаємо, що механізм інформаційного забезпечення ринку праці може розглядатися як складна система, яка володіє рядом ознак, таких як цілісність (зв’язок даного механізму з регіональною політикою), комунікативність, ієрархічність (узгодженість методів інформаційного забезпечення на всіх рівнях), необхідність різноманітності (вимога гнучкого застосування різних інструментів інформаційного забезпечення), цілеспрямованість (інформаційне забезпечення ринку праці полягає у збалансуванні попиту і пропозиції робочої сили в регіоні), інтегративність (гармонізація інтересів всіх суб’єктів ринку праці). Вважаю, що ефективний механізм інформаційного забезпечення повинен бути спрямований на різні сфери, серед яких нормативно-правове регулювання соціально-трудових відносин, фіскальне регулювання, інформація про попит на робочу силу та її пропозицію, перспективи та прогнози щодо ринку праці та інші. Одним з варіантів механізму інформаційного забезпечення деякі вчені пропонують сучасну геоінформаційну технологію, яка забезпечить своєчасність та повноту існуючої професійної інформації.

Технологія GIS (геоінформаційна система) ринку праці об'єднує традиційні операції при роботі з базами даних, такими як запит і статистичний аналіз, з перевагами повноцінної візуалізації і географічного (просторового) аналізу, які надає карта. Зауважy, що для більшої дієвості карта повинна працювати в режимі on-line при додатковій реєстрації суб’єктів ринку праці на сайті карти, а сайт карти знаходиться під контролем Державного центру зайнятості.

Інформаційні шари, які має сенс наносити на карту регіону, на їхню думку, такі:

- густина населення в окремих районах регіону;

- кількість зайнятого населення;

- віковий та статевий розподіл населення в районах регіону;

- наявність та ступінь розвитку інфраструктури районів регіону;

- галузевий аспект районів регіону (база підприємств);

- професійно-кваліфікаційна структура робочої сили та наявність навчальних закладів (ПТНЗ, ВНЗ І-IV рівня акредитації);

- середня заробітна плата в районі;

Вони виділяють їх тому, що:

- розподіл населення по карті регіону дає розуміння щодо територіального зосередження трудових ресурсів, їх зайнятості, вакансій та можливостей працевлаштування.

- серед усіх районів особливий інтерес для роботодавців представляють ті, що є трудонадлишковими, оскільки саме там зосереджений основний контингент працездатного незайнятого населення.

- позначення інфраструктури району (стану доріг, газифікації, торгівельних мереж та туристичних комплексів) робить місце привабливим для певних видів бізнесу, а також з погляду транспортної доступності.

- нанесення на карту даних про галузеву структуру певного району дозволяє зрозуміти наявність конкуренції. У цьому контексті важливо враховувати два основні моменти. З одного боку, в одному і тому ж місці не повинно бути зосереджено багато підприємств однієї й тієї ж спрямованості, тому що локальний рівень конкуренції виявиться дуже високим. З іншого боку, при вдалій комбінації, підприємств, що не є прямими конкурентами, вони сприяють додатковій зайнятості населення району.

- нанесення на карту даних про професійно-кваліфікаційну структуру робочої сили та наявність навчальних закладів (ПТНЗ, ВНЗ І-IV рівня акредитації) дозволить роботодавцям зорієнтуватися у профілі підготовки трудового потенціалу.

Також вони важають, що як додаткові шари на карту можна наносити інформацію з соціально-економічних досліджень по кожному району з метою врахування громадської думки працездатного населення, як от зацікавленість людей у роботі, можливі в перспективі вакансії, достатній розмір заробітної плати і т.д. Як свідчить практика, технологія геоінформаційної системи успішно застосовується в галузі маркетингу.

Регулювання ринку праці має бути органічно пов'язане з комплексом системних перетворень, які стимулюють економічне зростання. У зв'язку з цим виникає дві групи проблем: перша — загальне пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності капіталу, що сприятиме розвитку системи робочих місць і зростанню потреби в робочій силі; друга — підвищення споживчого попиту населення через вдосконалення системи розподільчих відносин, збільшення можливостей для отримання додаткових доходів. Усі заходи державного регулювання ринку праці, зорієнтовані на вирішення перелічених проблем, можуть бути класифіковані за спрямованістю, характером, об'єктом впливу та джерелами фінансування.

У світовій практиці поширені такі методи адміністративного регулювання зайнятості:

- звільнення тимчасових працівників; «замороження» найму;

- тимчасова чи остаточна відмова від політики резервування робочих місць для випускників навчальних закладів;

- стимулювання передчасного і своєчасного виходу на пенсію чи звільнення за власним бажанням;

- політика прямих звільнень.

Вибір сукупності найбільш прийнятних методів регулювання зайнятості залежить від конкретної ситуації, що складається на локальному ринку праці. При цьому враховуються інтереси певних територій, окремих галузей і підприємств щодо рівня і посилення державного втручання у ці процеси через відпрацьовані методи узгодження інтересів суб'єктів ринку різних ієрархічних рівнів. У цілому вибір оптимальної політики регулювання ринку праці визначається такими умовами і чинниками:

- інвестиційним потенціалом, його відтворювальною структурою;

- сукупністю робочих місць і змінами в їх складі під впливом банкрутств, демонополізації виробництва, приватизації власності;

- демографічними умовами і характером поповнення працездатного населення, зайнятого в економіці й незайнятого, яке прагне працювати;

- фондом життєвих благ і рівнем грошових доходів найманого працівника;

- якісним складом робочої сили, фінансовими можливостями суспільства, окремих суб'єктів господарювання забезпечити зростання професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили.

Основне функціональне призначення ринкового регулювання сфери трудових відносин можна визначити як створення економічних умов щодо сталого і розширеного відтворення сукупної робочої сили на якісно новому рівні. Це передусім передбачає: можливість якомога повнішого задоволення потреб населення регіону в набутті освітньо-професійних знань, широка альтернативність вибору сфери прикладання праці, певні соціальні гарантії в разі вимушеної незайнятості. Такий підхід беруть за основу оцінювання здійснюваних перетворень і визначення напрямів досягнення ефективного відтворення робочої сили.

Реальна величина вартості робочої сили та її динаміка складається під впливом комплексу чинників, взаємодія яких формує дві протилежні тенденції. Перша полягає у зростанні вартості робочої сили внаслідок підвищення інтенсивності праці, об'єктивного розширення потреб працівників у споживчих товарах і послугах, рівні освіти та кваліфікації. У зв'язку з цим збільшуються суспільно необхідні витрати на підвищення професійно-освітнього рівня робочої сили і приведення його у відповідність з вимогами оновленої матеріально-технічної бази виробництва. Друга — Це зниження вартості робочої сили під впливом зростання суспільної продуктивності праці. Враховуючи напрями дії чинників, які визначають Динаміку ціни робочої сили, можна дійти висновку, що в економіці України сформувалися тенденції, прямо протилежні до світових.

В економічно розвинених країнах висока вартість робочої сили і відповідна якість її розглядаються як головна передумова досягнення інтенсивного типу розвитку. У зв'язку з цим постійно забезпечуються випереджаючі темпи зростання вкладень у робочу силу порівняно з витратами на основний капітал. Так, у Японії на початку 80-х років одиниця капіталовкладень коштувала в 2,4 раза дорожче, ніж в середині 50-х років. Ціна ж робочої сили за цей період зросла в 15,6 раза (у поточних цінах). У США витрати на відтворення робочої сили збільшилися за 1947— 1989 рр. у 5,3 раза, а на відтворення основного капіталу в 3,7 (в постійних цінах), видатки на науку — в 13 разів.

В Україні поки що не створено високо координованої та всеохоплюючої системи економічного регулювання процесів регіонального відтворення робочої сили. Однак просте запозичення механізмів розвиненого ринку є досить непродуктивним за умов занепаду товарного виробництва і порушення його матеріально-технічної бази.

Перспективи досягнення рівноважного стану цієї сфери пов'язують з піднесенням товарного виробництва, зростанням потреби у трудових ресурсах багатосекторної економіки, максимально повним використанням професійно-кваліфікаційних характеристик робочої сили.

Сучасна економіка України потребує створення змішаної регулюючої системи, яка поєднувала б елементи суто ринкового регулювання з державними. Регулювання має бути спрямоване на досягнення дійсно активного характеру ринкових перетворень. Домінуючими повинні стати методи опосередкованого регулювання, які поступово витіснили б позаекономічні методи, що збереглися з часів адміністративного управління трудовими ресурсами. Механізмові регулювання слід надати властивостей гнучкої адаптації до змін загальноекономічної ситуації, адекватно реагувати на них. Поряд з цим потрібна певна стабільність економічних регуляторів на певний проміжок часу.

На регіональних ринках праці з динамічною рівновагою між попитом на робочу силу та її пропозицією важливо підтримати потребу в робочій силі з боку господарюючих суб'єктів за умов диверсифікації та перепрофілювання виробництва, освоєння конкурентоспроможної продукції. Активний вплив на ринкову ситуацію слід здійснювати в регіонах з моногалузевим характером виробництва і недостатніми власними ресурсами, а також там, де потреба населення в робочих місцях значно перевищує їх наявність.

Вибір конкретних шляхів досягнення збалансованості регіональних ринків праці має цілком визначатися ринковою кон'юнктурою, причинами і формами неузгодженості попиту і пропозиції робочої сили. Можливості збалансованого розвитку регіональних ринків праці значною мірою залежать від комплексності розв'язання нагальних проблем та узгодженості дій на різних рівнях управління.

Найбільш загальні напрями, перспективні методи та функції економічного регулювання попиту і пропозиції робочої сили можуть бути конкретизовані стосовно умов відтворення робочої сили регіонів України. На основі спільних рис, домінантних тенденцій і найсуттєвіших відмінностей регіональних ринків праці здійснюється їх структуризація. Вона спирається на оцінки демоекономічного та соціально-економічного режимів регіонального відтворення робочої сили, а також на інформацію про інтенсивність територіального руху робочої сили, співвідношення чисельності зареєстрованих безробітних і кількості вільних робочих місць та вакантних посад. Відповідно до цього виділяється п'ять типів регіональних ринків праці України.

Перший тип має чітко окреслені ознаки працедепресивності як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і тим самим формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська. Для них характерна надзвичайно низька мобільність робочої сили. Причини такого стану ринку праці цих областей досить неоднорідні. Це потребує диференційованих заходів щодо його подолання.

Для регіональних ринків цього типу єдиним прийнятним ефективним методом подолання деструктивних процесів є пряме регулювання через розробку і реалізацію державних програм розвитку цих територій з чітким визначенням потужних джерел поповнення фінансових ресурсів, призначених суто для нагромадження. Регіональні ринки цього типу потребують режимів пільгового кредитування та оподаткування, надання субвенцій і преференцій, складання та реалізації регіональних інвестиційних програм у тісному взаємозв'язку з питаннями реорганізації діючих виробництв та створення нових.

Другий тип регіональних ринків наближається до першого, однак ознаки депресивності та застійності не досить чітко відстежуються. Для нього характерні порівняно з попереднім дещо нижчі темпи падіння обсягів промислового виробництва та більш суттєві зміни в структурі. До цього типу віднесено Вінницьку, Київську, Кіровоградську, Львівську, Сумську, Полтавську, Черкаську та Чернівецьку області.

Для ринку другого типу першочергового значення набувають стабілізація сільськогосподарського виробництва та пов'язаних з ним переробних виробництв, розвиток соціальної інфраструктури села за допомогою прямих державних інвестицій, забезпечення еквівалентного товарообміну між містом і селом. За умови реалізації цих заходів зростатиме рівень задоволення побутових і культурно-освітніх потреб сільського населення. Це в свою чергу протидіятиме міграційному відпливу працездатного населення і значною мірою нормалізуватиме демоекономічні процеси на цих територіях.

Третій тип формують індустріальні області — Дніпропетровська, Донецька та Луганська — з досить високомобільною робочою силою та глибоко кризовим станом усієї сфери прикладання праці через її високу залежність від економічного стану галузей добувної та важкої промисловості. Ці області мають значний компенсаційний потенціал, спроможний радикально покращити ситуацію у сфері зайнятості населення.

Згідно цього можна зробіти такі висновки, що інформаційне забезпечення набуває провідної ролі в період економічних і демократичних трансформацій в суспільстві та виступає механізмом ефективного функціонування ринку праці, що суб’єкти ринку праці потребують інтенсивного інформаційного обміну, повноти, своєчасності та достовірності інформаційного ресурсу, що позитивно впливає на динаміку розвитку ринку праці та соціально-економічну ситуацію в регіоні також, що проблема механізмів формування інформаційного забезпечення регіонального ринку праці є актуальною та недостатньо дослідженою як в теоретичному, так і в практичному плані, механізм інформаційного забезпечення регіонального ринку праці виступає як спеціально організоване офіційне спілкування між його суб’єктами з використанням традиційних та інноваційних форм трудової взаємодії і вкінець, що сучасні технології дозволяють удосконалювати механізм інформаційного забезпечення ринку праці.