Відмінні особливості східного та античного рабства

Азіатський спосіб виробництва	Античний спосіб виробництва
Держави в долинах річок Тигру, Євфрату, Інду, Гангу, Хуанхе	Стародавня Греція та Стародавній Рим
Появу держави та рабства зумовило будівництво іригаційних систем	Формування держав зумовив розпад общинного ладу
Пережитки первіснообщинного ладу, замкненість, переважання натурального господарства, живучість общини	Відносно високий рівень розвитку продуктивних сил
Слабкий розвиток приватної власності. Основні суб’єкти власності: община, цар. Основні об’єкти власності: земля, раби.	Високий рівень розвитку приватної власності, досконаліший державний устрій.
Основні виробники: вільні общинники, землероби. Рабська праця застосовувалась переважно в державному господарстві.	Основні виробники: раби.
Деспотична форма державного правління.	Поширена демократична форма правління.

Виходячи з порівняння античного та азійського рабства, деякі дослідники вважають, що античні суспільства були прообразами сучасної західної демократії, в той час як, наприклад, економічний устрій в колишньому СРСР став “спадкоємцем” азіатського способу виробництва.

Насправді не можна говорити про існування ринку або командно-адміністративної економіки в чистому вигляді. Наприклад, вважається, що той ринок, який панував до кінця XIX ст., був ближчим до ідеального і отримав назву вільної конкуренції. Сучасний ринок в більшості країн світу характеризується, з одного боку, переважанням крупних компаній-олігополістів, а, з іншого боку, значною роллю держави з її розгалуженим інструментарієм впливу на господарське життя. Тому щодо характеристики сучасної ринкової економіки вживають термін “регульований ринок”. Таким чином, йдеться про те, що сучасний ринок містить у собі елементи соціалізму, проявом чого є модель соціального ринкового господарства. Планова економіка радянського зразка також не представляла собою ідеальний варіант централізовано-керованої економіки і мала певні інститути ринку, які, однак, були слабко розвинуті (грошовий обіг, фінансово-кредитні установи тощо). У свою чергу, елементи ринкового механізму доповнювали собою плановий механізм, засвідчуючи, або ж коригуючи його недоліки. Невипадково в 60-х рр. XX ст. з’явилися так звані теорії конвергенції, згідно яких капіталізм та соціалізм поступово зближуються, набуваючи спільних рис.

Усупереч прогнозам теорій конвергенції наприкінці 80-х років XX ст. більшість так званих соціалістичних країн охопила системна криза, вихід з якої здійснювався насамперед шляхом розбудови ринкових інституцій. З кінця 80-х – початку 90-х рр. минулого століття Україна також знаходиться у стані такої трансформації, у зв’язку з чим її економіку характеризують як перехідну. На думку деяких вчених, трансформаційний період в нашій країні вже завершено, оскільки вже сформовано і діють такі основі інститути ринку, як приватна та корпораційна власність, а також елементи ринкової інфраструктури (банки, біржі, аукціони та ін.). Однак, наприклад, за визначенням Д. Норта, перехідні суспільства – це суспільства, які знаходяться в стані інституціональної нерівноваги. Якщо врахувати факт значної тінізації економіки та політичну нестійкість, в Україні фактично спостерігається саме інституціональна нерівновага, що не може свідчити на користь тези про завершення тут трансформаційного періоду.

Технологічний підхід до типізації економічних систем. Масовий перехід колишніх соціалістичних країн на ринкові “рейки” фактично засвідчив крах соціалізму і соціалістичної ідеї. Однак, сучасний капіталізм суттєво відрізняється від того класичного капіталізму, який панував в XIX і був засуджений К. Марксом. О. Тофлер, Д. Белл, Дж. Гелбрейт та ін. запропонували теорію постіндустріалізму, згідно якої світова економіка у своєму розвитку пройшла три “хвилі” (етапи): аграрну, індустріальну та постіндустріальну. В 70-х рр. XX ст. О. Тофлер писав: “І сучасний капіталізм, і сучасний соціалізм є продуктами промислової революції. Незважаючи на суттєві відмінності цих двох систем, індустріалізм надає їм певні загальні характеристики, а саме ті структурні риси, які на сьогодні заперечуються третьою хвилею”. Фактично тут при розгляді економічної системи переважає технологічних підхід. У зв’язку з цим в економічній теорії щодо характеристики технологічної структури господарства застосовується термін “технологічний уклад”. Технологічний уклад – це взаємозумовлена стійка економічна система, яка безпосередньо пов’язана з інноваційним процесом на макрорівні і має стадії життєвого циклу активного інноваційного зростання – від зародження, формування та зростання базових галузей і до наступної стагнації. Технологічний уклад характеризують насамперед технологічний рівень виробництва, структура факторів виробництва, їх взаємовідношення, особливості відтворення, галузеві пропорції. За технологічною ознакою розрізняють насамперед такі типи економічних систем, як аграрна, індустріальна, постіндустріальна.

Таблиця 4.3