12. Військово-територіальний устрій як спосіб поширення реєстрового козацтва на городову Україну

Перші згадки про українських козаків з'явилися наприкінці XV ст. В одній з хронік згадується похід польського війська у Східне Поділля (1489), під час якого пересуватися у степах можна було лише за допомогою тамтешніх козаків, які добре знали місцевість.Козацтво виникло у тяжкий для українського народу період, коли його державність була втрачена, а землі -- захоплені іноземними державами. З XVI ст. чисельність козаків постійно зростала. Вони розселялися у збудованих ними

9

хуторах та слободах, козацьких містах Чигирині, Каневі, Черкасах, Корсуні тощо. Таких козаків називали городовими. Основними заняттями козаків були мисливство, рибальство, бджільництво, скотарство; поступово розвивалося землеробство. Саме вільне козацтво освоїло величезні південні простори, саме воно стало тією соціальною верствою, яка виступила проти феодально-кріпосного гноблення, за свободу українського народу.

Польські і українські магнати, що мали прикордонні землеволодіння та замки, наймали козаків (вони отримали назву «надвірні») для охорони своїх маєтків та придушення виступів селян та міщан. Такі козаки звільнялися від виконання повинностей, одержували грошову платню та земельні наділи.

Але в цілому виникнення козацтва викликало у королівської влади й феодалів ненависть і страх. Було зрозуміло, яку загрозу для них має поява великої кількості вільних людей. Крім того, польсько-литовська влада прагнула захопити освоєні козаками землі з метою власного збагачення та обернення козаків на своїх підданих. Під тиском феодалів, не бажаючи служити у надвірних козаках, більшість утікачів йшли далі на південь, за дніпровські пороги. Козаки селилися понад Дніпром і Південним Бугом та їхніми притоками. Тут козаки засновували рибні та мисливські промисли, пасіки та зимівники (хутори).

Сусідство з Кримським ханством змушувало кожного козака мати зброю, володіти нею та бути завжди готовим до захисту. Козаки почали будівництво невеликих укріплень -- січей.

У середині XVI ст. (бл. 1552) староста Канівський та Черкаський Дмитро Вишневецький (Байда) створив за порогами Дніпра на о. Мала Хортиця козацький центр -- першу Запорозьку Січ. Пізніше вона була перенесена на о. Томаківка (біля сучасного м. Марганця Дніпропетровської області), а потім її розташування неодноразово змінювалося. З часом термін «Запорозька Січ» розповсюдився на все об'єднане навколо Січі козацтво.

Від заснування до ліквідації російським царизмом у 1775 p., тобто понад 200 років, Запорозька Січ була центром боротьби українського народу проти соціального та національно-релігійного гніту, захисником від іноземних загарбників, славою та гордістю українців.

Як політична організація Запорозька Січ була військово-демократичною козацькою республікою. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була козацька рада. Вона розглядала найважливіші питання внутрішнього та зовнішнього життя.

У запорозьке (низове, січове) козацтво приймали всіх, незалежно від соціального походження та національності. Основною умовою була православна віра. Саме вона була характерною рисою духовного життя козацтва. Тому Запорозьку Січ називали «Християнською козацькою республікою».

На Січі не існувало писаних законів і права, але козаки створили власне право, яке ґрунтувалося на старих звичаях та традиціях. Ідеалом життя козаків були свобода, рівність і братерство.

Українське козацтво мало свої символи -- відзнаки, або клейноди. Серед них -- хоругва (прапор, головна святиня козацтва), булава (символ гетьманської влади та кошових отаманів), бунчук, печатка з гербом (на ній було зображено козака із самопалом), литаври тощо. Усі козацькі клейноди по закінченні терміну передавалися новообраній старшині, зберігалися у січовій Покровській церкві або у скарбниці.

З часом козаки виробили оригінальне бойове мистецтво. На суші вони використовували такий вид бойового порядку, як табір, самообкопування. А на морі на своїх швидких човнах -- чайках досягали далеких татарських та турецьких берегів.

10

Таким чином, козаки, створивши Запорозьку Січ, заснували організацію, яка мала своєрідну форму державності: територію, владу, військо, клейноди, скарбницю тощо. Юридично Січ підлягала польсько-литовській владі, але козаки вважали себе вільною громадою.

Кримське ханство та Туреччина були занепокоєні появою фортеці на о. Хортиця. Польські правлячі кола невдовзі зрозуміли велику роль козацтва у захисті від нападів кримських татар та турків. Через 20 років після заснування Запорозької Січі, у 1572 p., король Сигізмунд II Август прийняв рішення створити реєстрове козацтво. Це рішення польського уряду свідчило також про офіційне визнання нового соціального стану в Україні.

Реєстр був сформований для охорони кордонів Речі Посполитої та боротьби з українським визвольним рухом. У 1578 р. король Стефан Баторій (1576--1586) збільшив реєстр до 600 козаків. Окрім платні, звільнення від податків та повинностей, за реєстровими козаками визнавалися незалежність від державної адміністрації і суду, право на землеволодіння.