32. Гетьманування Івана Самойловича

Івамн Самімйлович Самойломвич (початок 1630-х рр.-- 1690)-- гетьман Лівобережної України

(1672--1687).

Народився у сім'ї священика Самійла Самойловича з Ходоркова (тепер Житомирщина). Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Службу в козацькому війську розпочав військовим писарем. Згодом був веприцьким сотником Гадяцького полку, сотником красноколядинським (1665) Чернігівського полку, отримав звання значкового товариша.

Брав участь у повстанні 1668р. проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана Івана Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Дем'яна Многогрішного. У 1668--1669рр. був наказним полковником та полковником чернігівським. 1669--1672-- генеральний суддя.

Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672р. обраний гетьманом. Прагнув об'єднати під своїм регіментом Лівобережну й Правобережну Україну, для чого провадив боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка.

Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678рр. (проти турків). За правління Самойловича Українська Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686р. була підпорядкована Московському патріархові.

У внутрішній політиці І. С. започаткував виділення з козацької старшини т. зв. значкового (знатного, значного) військового товариства, яке стало прообразом українського (“малоросійського”) дворянства. Намагався об'єднати Правобережжя та Лівобережжя, у 1674 р. обраний гетьманом “обох сторін Дніпра”. У результаті вторгнення османських військ втратив контроль над Правобережжям. Саме у роки правління С. остаточно утвердився державно-політичний устрій Українського гетьманату, який в основному залишався незмінним до 1764 р. Проявив себе здібним воєначальником у війні об'єднаних сил козацької України та Росії з Османською імперією. Заохочував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя. Претендував на поширення гетьманської влади і на Волинь та Західну Україну. Висловлював незадоволення укладеним між Московським царством і Османською імперією Бахчисарайського миру 1681 року, неодноразово виступав проти укладення польсько-російського Вічного миру 1686 року, який узаконював розділ козацької України на дві частини. За гетьманування С. українська православна церква, яка до того була під зверхністю Константинопольського патріарха, була підпорядкована Московському патріархату. Мріяв створити Українське/Руське князівство і зробити гетьманську владу спадковою. Після невдалого спільного українсько-російського походу на Крим у 1687 р. був звинувачений у „зраді Москві”, скинутий з гетьманства, заарештований і відправлений на заслання до м. Тобольська в Сибіру, де й помер.

Після батуринського перевороту 1672 року гетьманом було обрано Самойловича.- 1687 рік

Він уклав Конотопські статті із Москвою, за якими гетьман не мав права без указу царя і дозволу Страшинської ради направляти посольства в інші держави, заборонялося карати старшину без дозволу Старшинської ради, чим обмежувалися права гетьмана.

Заснував бунчкове товариство – сини козацької старшини, яких готували до керівних посад, виховання власної аристократії. Прагнув закріпити спадковість гетьманської влади, у зовнішеій

28

політиці орієнтувався на Москву. За Самойловича стабілізація на Лівобережжі, відродження культурного життя, будівництво соборів і церков.

У 1677 році Юрій Хмельницький із Турецькою армією. Центр протистояння – Чигирин. У першому поході армія турків відступила, у другому Самойлович втратив Чигирин, не міг утримати Правобережжя, через що видав наказ про примусове зігнання населення на Лівобережжя. ( Великий згін)Гетьман послідовно виступав проти укладення «Вічного миру» між Росією та Польщею.