37. Гетьманування Кирила Розумовського

Кирило Григорович Розумовський (рос. Кирилл Григорьевич Разумовский; 18 березня 1728 -- 9 січня 1803, Батурин, Чернігівська губернія) -- граф, політичний і державний діяч Російської імперії,

36

останній гетьман Війська Запорозького (1750--1764). Граф, російський генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук (1746 -- 1767).

К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої козацької старшини. Одна з них, консервативна (речниками її були генеральний писар Андрій Безбородько й генеральний підскарбій Михайло Скоропадський), намагалася, зберігаючи традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої. За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти,

Палац гетьмана Кирила Розумовського в Батурині запроваджено систему шляхетських судів -- земських, ґродських і підкоморських (1760--1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом (1763--1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ. Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо).

Друга політична течія, до якої належали здебільшого представники молодої старшинської інтелігенції, що здобували часто високу освіту в Західній Європі (речником їх були брати Туманські, зокрема Василь, майбутній генеральний писар), шукала зразків для державної перебудови своєї країни на Заході й воліла встановити в Україні (в дусі освіченого абсолютизму) гетьманську монархію, спадкову в роді Розумовських, але з наданням їй певних конституційних форм парламентарного типу («Генеральні зібрання»). Ця течія набрала більшого впливу на початку 1760-х pp., коли вона 1764 року (мабуть, за згодою К.Розумовського) зробила спробу висунути свої домагання не лише в Україні, але й перед російським урядом.

Це пожвавлення українського політичного життя й думки було пов'язане з діяльністю самого К.Розумовського. Він намагався -- але без успіху -- дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток української торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» (у зв'язку з проектом перенесення столиці до Батурина -- цими заходами керував Г.Теплов), реформував козацьке військо («воїнська екзерциція», за проектом полковника лубенського Івана Кулябки та інші заходи), планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української науки (зокрема історії), літератури й мистецтва.

Останній Гетьман Війська Запорозького

У 1750 році Єлизавета Петрівна закохалася в Олексу Розумовського, який мав брата Кирила. Дозволила відновити гетьманство і обрала Кирила гетьманом.

Під його владу було передано Січ, самостійно роздавав землі, сам призначав полковників, реформував армію, утворив становий суд.

Столиця – Батурин, резиденція – Глухів.

Регулярно скликав Старшин, заборонив без свого дозволу російським урядовцям здійснювати арешти українців крім кримінальних злочинців.

Через таку політику царський уряд обмежив його діяльність, відмовив в проханні відновити самостійні зовнішньополітичні відносини, контролював фінансові справи гетьмана.

Період гетьманування Кирила Розумовського називають "золотою осінню" Гетьманщини.

37

Розумовський планував відновити спадкове гетьманство і хотів відкрити 2 універи – в Батурині та Києві.

Але після смерті Елизавети Катерина 2 пргнула до повного злиття Росії та України тому гетьмана було викликано до Петербургу із вимогою зректися булави. У 1764 році Кирило Розумовський склав повноваження, було створено малоросійську колегію.