3. Ентерит ( Enteritis)

Ентерит- це запалення слизової оболонки тонкої кишки. В більшості випадків йдеться про ураження кишечника на великій ділянці (дифузний ентерит), хоч у деяких хворих патологічні зміни обмежуються окремими відділами кишечника (регіонарний ентерит, регіонарний ілеіт).

В своїй практичній діяльності лікар–терапевт діагноз гострого ентериту ставить порівняно рідко. Справді ж бо запалення тонкої кишки рідко є ізольованим, частіше воно протікає з одночасним запаленням товстої кишки (колітом) та шлунка (гастритом), що отримало назву- гострий гастроентероколіт. Хронічний ентерит лише на першому етапі свого розвитку протікає ізольовано. В подальшому в патологічний процес залучається слизова оболонка товстої кишки, і розвивається хронічний ентероколіт. Разом з тим, і гострий, і хронічний ентерит мають низку характерних особливостей, з допомогою яких можливо діагностувати ентерит як в ізольованому вигляді, так і в поєднанні з іншими захворюваннями шлунково-кишкового тракту.

Вперше клініку ентериту. зокрема хронічного, чітко описав В.П.Образцов (1896). Він же виділив це захворювання в окрему нозологічну форму.

3.1. Гострий ентерит (Enteritis acuta).

В етіології та патогенезі гострого ентериту найбільше значення мають інфекції (черевний тиф, холера, грип, хвороба Боткіна, мікроорганізми, які викликають харчові токсикоїнфекції). Причиною можуть бути також різні токсичні та хімічні сполуки. які потрапляють на слизову оболонку тонкого кишечника. Має значення і алергічний фактор, зокрема ідіосинкразія до деяких харчових продуктів (яйця, краби, суниці) і медикаментів (йоду, новокаїну, сульфаніламідів, антибіотиків).

Спочатку розвивається гіперемія і набряк слизової оболонки тонкої кишки, потім- крововиливи та звиразкування. У важких випадках може розвинутись некроз слизової оболонки, її перфорація (рідко).

Клініка. Розрізняють місцеві (кишечні) та загальні симптоми. До перших відноситься діарея (пронос), яка розвивається після бурчання в животі, відчуття переливання в ньому, помірної болючості (рідше сильний біль ріжучого характеру в навколопупковій ділянці). У більшості хворих спостерігається нудота, блювання, відрижка, вперта гикавка.

Випорожнення спочатку надмірні, кашкоподібної консистенції. В подальшому вони стають рідкими, водянистими, набувають брудно-зеленого відтінку без істотної домішки слизу (остання з’являється у випадках, коли приєднується коліт; тоді ж в калі може бути знайдена й кров).

Швидко наростає загальна слабість, запаморочення, у важких випадках розвивається колаптоїдний стан їз підвищенням температури тіла до 38,5-39 С. Спостерігається блідість шкіри, сухий язик, на якому є сірий або жовто- сірий наліт. Пульс звичайно прискорений, у важких випадках недостатнього наповнення (внаслідок зниження артеріального тиску крові). Тони серця в більшості хворих ослаблені.

Живіт спочатку здутий, в подальшому стає втягнутим, запалим. При пальпації- болючість в навколопупковій ділянці, чутливий термінальний відтинок тонкої кишки. В ділянці товстої кишки- бурчаня, плескіт.

В крові знаходять лейкоцитоз, прискорену ШОЕ, в сечі- помірну протеїнурію.

Перебіг нетривалий, 1-2 дні, іноді-тиждень. Якщо ж приєднується коліт, то захворювання триває довше. Важче протікає гострий ентерит в дитячому і похилому віці. У більшості випадків гострий ентерит через 1-2 тижні закінчується повним видужанням.

Лікування. Див.”Лікування гострого коліту”.

3.2. Хронічний дуоденіт (Duodenitis chronica).

Етіологія і патогенез хронічних дуоденітів вивчені недостатньо. Вважають, що причиною хронічних дуоденітів є інфекція, яка може потрапляти у дванадцятипалу кишку з мигдаликів, переміхуровоі залози, гнилих зубів, носогорлянки, додаткових порожнин носа, червоподібного паростку, жовчного міхура. Важливе значення мають порушення характеру і режиму харчування, якості й кількостї їжі, нерегулярне харчування, їда наспіх, споживання дуже гарячих або холодних страв, зловживання гострими продуктами харчування, з алкоголем. Не останню роль у виникненні хронічного дуоденіту відіграє куріння, особливо зранку, натще серце.

КЛІНІКА. Провідною ознакою хронічного дуоденіту є біль у надчерев'ї, рідше - біля мечовидного паростка. Біль носить тупий характер. Проте іноді - це гострий і сильний біль, такий як при виразковій хворобі. Біль характеризується завидною постійністю - він лише трохи зменшується відразу після їди й посилюється через 2-3 години після Іди. Біль може іррадіювати вздовж обох реберних дуг. Іноді ж хворі скаржаться на відчуття застрягання їжі за грудиною належно від характеру їжі та її консистенції - симптом М.М.Губергріца - Е.І. Чайки.

Можуть спостерігатися також печія, нудота, блювання, після якого хворому не стає краще. Не спостерігаеться й сезонності, так характерної для виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

Язик обкладений білим налетом, по краях добре виділяються відбитки зубів. При поверхневій пальпації знаходять резистентність у верхньому відділі правої половини живота. При глибокій пальпації пілоро-дуоденальноі зони можна знайти так званий мязовий валик, який зникає в положенні на лівому боці.

За клінічними даними розрізняють 4 форми хронічного дуоденіту:

І. виразкоподібну;

2. гастритоподібну;

3. холецистоподібну;

4. скриту.

Виразкоподібна форма хронічного дуоденіту виявияється болевим синдромом, до якого згодом приєднуються диспептичні явища, звичайно біль більше виражений натщесерця й вночі, він не є строго локалізований (як це буває при дуоденальній виразці), частіше - це біль розлитий по всьому надчерев'ї.

При гастритоподібній формі провідними є ознаки диспепсії - нудота, печія, відрижка кислим, відчуття важкості під мечовидним паростком; в разі холецистоподібної форми хронічного дуоденіту хворі скаржаться на біль у верхньому відділі правої половини живота, який спричиняється або посилюється після споживання масної їжі. Характерна вище наведена поперечна іррадіація болю- вздовж по обох реберних дугах.

Скриту форму хронічного дуоденіту виявляють випадково, наприклад, при фіброезофагогастродуоденоскопії.

Діагноз хронічного дуоденіту допомогає поставити рентгенологічне дослідження. В цьому плані тепер використовують гіпотонічну дуоденографію (коли рентгендослідження дванадцятипалої кишки проводять після парентерального введення 0,1% розчину атропіну сульфату).

Лікування хронічного дуоденіту є комплексним і складаєгься з застосування дієти №1а, № 16 (впродовж тижня), № 1 (впродовж місяця й довше), спазмолітичних середників (платифіліну, папаверину), антацидів (в разі наявної шлункової гіперсекреції) і репарантів (середників, які сприяють відновним процесам -солкосерил, оксиферріскорбон). В період ремісії таких хворих направляють на санаторно-курортне лікування- в Моршин, Трускавець, Железноводськ, Миргород, Країнку, Єсентуки, з фізіотерапевтичних процедур на область епігастрію призначають озокеритові аплікації, індуктотермію, діатермію, солюкс, електрофорез з новокаїном чи папаверином.