Метод дослідження мембранного травлення за у.Г.Масевичем, о.У.Уголевим, є.К.Забелінським.

Метод базується на здійсненні біопсії тонкої кишки біопсійним фіброгастродуоденоскопом і визначенні активності амілази в 5 пробах. 1 проба (С)-отримана при короткочасному промиванні біоптованого клаптика слизової оболонки тонкої кишки, характеризує стан порожнинного травлення, точніше активність ензиму амілази, що “діє” у порожнині тонкої кишки.

Наступні три проби Д_1, Д₂ , Д₃, отримані в процесі десорбції клаптика слизової , вказують на активність фермента, адсорбованого кишечною стінкою, т.т. характеризують власне пристінкове “мембранне” травлення. П’ята проба (Г) дає можливість оцінити активність гомогенату, т.т. характеризує певним чином внутрішньоклітинні процеси- всмоктуваня.

У випадках синдрому малдигестії падає активність ферменту в пробах Д₁, Д₂, Д₃ при нормальних пробах С і Г. Якщо ж порушується всмоктування, то зменшується активність фермента в Г-пробі. Коли ж зменшується активність фермента в пробах Д₁, Д₂, Д₃ і Г, то це означає порушення процесів пристінкового травлення і всмоктування.

Лікування лактозної недостатності полягає в призначенні безмолочної дієти. Є повідомлення про успішне лікування лактазної недостатності похідними фенілалкіламінів- антагоністами кальцію групи верапаміла. Вони сприяють зменшенню болю у животі, метеоризму, поліпшують переносимість молока. Поліпшують мембранне травлення і адреноміметики, зокрема ефедрин (25 мг 3 р/день). Останні особливо ефективні у разі супутньої артеріальної гіпотонії.

Добре усуває діарею і болі у животі реаксек (ломотил) та імодіум (лоперамід). Зменшуючи пасаж харчового комка по тонкій кишці вони поліпшують тим самим мембранне травлення. Ломотил при значають по……, а імодіум по 2-4 мг до припинення проносу.

1.2. Синдром малабсорбції – характеризується підвищеною втратою одного або всіх харчових речовин, які поступають в шлунково-кишковий тракт. За В.Х.Василенком, М.А.Виноградовою синдром малабсорбціі може бути первинним (таким, що розвивається без видимих причин) і вторинним (набутим), тобто таким, що виник на. фоні інших захворювань внутрішніх органів. Деталізація синдрому малабсорбції (СМА) за. етіологічним принципом необхідна, для призначення патогенетичної терапії.

Класифікація синдрому малабсорбціі (СМА) за В.Х.Василенком і О.М. Виноградовою.

1. Гастрогенний хронічний гастрит з секреторною недостатністю, рак шлунка, резекція шлунка.

2. Панкреатогенний: хронічний панкреатит, рак підшлункової залози.

3. Гепатогенний: ХПТ, ХХГ, механічна жовтяниця, цироз печінки.

4. Ентерогенний: І Первинний - тропічна спру, целіакія.

ІІ. Вторинний: 2.1. запа.льного походження - ентерити, туберкульоз кишечника, регіонарний ілеіт (хвороба Крона).

2.2. Дегенеративного характеру - амілоідоз, кишечника ліподистрфія (хвороба Уіпля), склеродермія.

2.3. Зменшення всмоктувальної поверхні- резекція кишечника.

2.4. Порушення лімфо- і кровообігу- лімфогранулометоз, мезентеріальний атеросклероз, портальна г1пертензія..

2..5. Дисбактеріоз (після застосування антибіотиків, сульфаніламідів, при лямбліозі, гельмінтозах).

2.6. Аутоімунного походження.

2.7. Ексудативна ентеропатія.

5. Нейроендокринний: при тиреотоксикозі, цукровому діабеті, синдромі Золінгера-Елісона, міастенії .

.Клініка.синдрому малабсорбції. Провідною ознакою СМА є пронос, який впрдовж кількох років може бути інтермітуючим (періодичним), згодом він стає постійним. Характерний є виражений метеоризм і флатуленція газами дуже неприємного запаху. Типічними є скарги на сонливість, стомлюваність, апатію, спрагу, м’язеву слабість, втрату працездатності, облисіння. У третини хворих зустрічається глосит і афтозний стоматит, дисфагія, перианальний і перивульварний свербіж іноді з'являється гіперплазія білявушних залоз.

Внаслідок прогресуючої гіпокальцемії виникає тетанія, остеомаляція. Шкіра при синдромі стає сухою, пігментованою, тургор її знижується.

Язик - яскраво червоний зі згладженими сосочками, чистий. Живіт збільшений в об'ємі (метеоризм), бурчить, товста кишка гіпотонічна. Стілець надмірний (до 1 кг), пінистий, кількість жиру в ньому досягає 40-50% (норма- до5%). Страждає і серцево-судинна система: розвивається гіпотонія, тахікардія, міокардіодистрофія. Внаслідок нестачі аскорбінової кислоти виникає кровоточивість. Швидко прогресує гіперхромна анемія. Пальці набувають вигляду барабанних. Температура тіла стає субфебрильною.

Методи дослідження синдрому малабсорбції..

Методи .дослідження всмоктування жирів. Процес всмоктування жирів розладнюється раніше, ніж інших харчових речивин. Підвищене виділен­ня жиру з калом /стеаторея/ спостерігається при багатьох захворюваннях. Велику роль в резорбції жирів відіграють жовчні кислоти. Жовчні кислоти утворюють з жирними кислотами водорозчинні комплекси, які й всмоктуються. В епітеліальних клітинах кишечника відбувається дезінтеграція цих комплексів, жирні кислоти ресинтезуються в тригліцериди, а жовчні кислоти знову поступають у просвіт кишечника.

Тест "спровокованої гіперліпідемії". При цьому досліджують рівень ліпідів у крові натщесерце і через кожні 2 години після прийому всередину вершкового масла 100г/ кг маси тіла. У здорових людей після вживання масла у вказаній кількості рівень ліпеміі (загальні ліпіди) через 4-6 годин зростає на 45-50%.

Метод Ван де Камера. За цим методом хімічним способом визначається кількість жиру виділеного з калом за добу. При цьому хворий мусить знаходитися на стандартній дієті, до складу якої входить 50-100 г жиру. За таких умов, за добу з калом повинно виділитися не більше 5 г жиру. Втрату за добу 6-10 г жиру слід розцінювати як помірну стеаторею, а втрату більше 10 г- як виражену стеаторею.

Мікроскопія калу - найпростіший метод визначення стеатореі. При цьому в калі знаходять нейтральні жири, жирні кислоти, мила (вони забарвлюються у червоний колір суданом).

Радіоізотопні методи. Проби з триолеїном, або соняшниковою олеїневою олією, поміченою йод– I₁₃₁ найчутливіші проби на всмоктування жирів. Після очисної клізми, сечопуску хворим дають 10 мк кюрі міченого триолеіну в ЗО мл оливкової олії (триолеін- це полімер, він гідролізується в процесі порожнинного травлення панкреатичною ліпазою)

Коли ж через декілька днів проводиться проба з олеїновою кислотою (власне проба на всмоктування, бо олеїнова кислота є мономером). Після введення радіоактивних жирів хворий з'їдає стандартний сніданок. Потім впродовж 6-8 годин він не приймає їжі, а потім переходить на звичайний раціон. Кров досліджують через 4, 6,8,24 год., сечу - через 6,12, 24, 48, 72 год., кал- за добу, впродовж 3 діб (кал збирають у спеціальний контейнер). Радіоактивність проб визначають за допомогою спеціальних гама-лічильників (типу Гейгара-Мюллера). Максимальна радіоактивність крові в нормі при цьому складає 8-13%, по відношенню до введеної, калу - не більше 5-6 %, сечі за першу добу не менше 50% . Основне значення має показник радіоактивності калу в тесті з соняшниковою олією. При СМА І ступеня добова радіоактивність калу складає 10-20%, П ступеня - 20-30%, Ш ступеня -30-50%, ІУ ступеня - більше 50%.

Методи дослідження всмоктування вуглеводів.

Вуглеводи практично, всмоктується впродовж всього шлунково-кишкового тракту, однак найбільш інтенсивна є резорбція вуглеводів у дванадцятипалій і порожнистій кишці. Вамоктуються вуглеводи після розщеплення їх механізмами порожнинного і мембранного травлення до моносахаридів. Тому найпростішим методом дослідження всмоктування вуглеводів є викладений вище- глюкозо-галактозо-толерантний тест. Плоска глікемічна крива після вживання глюкозо-галактичноі суміші стверджує діагноз малабсорбціі вуглеводів.

Проба з Д- ксилозою,остання є моносахаридом. Проба з Д- ксилозою найбільш точний тест, який дає найповніше уявлення про стан процесу всмоктування. На всмоктування Д-ксилози не впливають механізми регуляції засвоювання цукру. Прийнята всередину Д-ксилоза скоро з'являється в крові і досягає пікового вмісту через 5 годин. При розладах всмоктування кількість екскретованоі Д-ксилози понижується, рівень II в крові підвищується незначно. Методика. Зранку натще серце після 12-годинного голодування досліджуваний випиває розчин з 25 гр Д-ксилози. Визначають кількість Д-ксилози, яка виділилася з сечею впродовж 5 годин. В крові рівень Д-ксилози визначати не конче, допустимо обмежитися визначенням її лише у сечі. У здорових людей екскреція Д-ксилози з сечею після вживання 25 г препарата звичайно перевищує 5 г. У деяких людей вживання 25 г Д-ксилози супроводиться діареєю. Тому, щоб уникнути цього використовують 5-грамовий Д-ксилозний тест. Впродовж 5 годин за умов 5 годинного Д-ксилозного теста має виділитися більше 1 г Д-ксилози. Разом з тим слід підкреслити, що 25-грамовий Д-ксилозний тест е більш чутливим, ніж 5-грамовий. При синдромі малабсорбціі виділення Д-ксилози сповільнюється

Методи дослідження всмоктування білків.

Білки всмоктуються після розщеплення їх до амінокислот. Найточнішими є радіоізотопні методи дослідження всмоктування білків. Для цього використовують навантаження альбуміном людської сиворотки, одна з амінокислот якої помічена йод -131.

? - сероальбумін, помічений радіоактивним ізотопом йод-ІЗІ. Після попередньої блокади впродовж 3 днів щитовидної залози розчином желатини (0,5 г/ кг ваги) разом з сероальбуміном, в якому міститься 50-100 мк кюрі йод-ІЗІ. Кров беруть в шприці гепарином натще серця, а потім щогодини впродовж 4 години після вживання сероальбуміну. Кал і сечу збирають 72 години. Радіоактивність проб крові, калу і сечі порівнюють із стандартом. В нормі пік радіоактивності крові настає через 2-3 години після навантаження і складає 10-14% введеної дози. З сечею виводиться 60-90% йод-ІЗІ і лише 0,5-5% з - калом. При СМА понижується радіоактивність крові і сечі зростає радіоактивність калу.