3. Синдром комбінованих порушень.

В основі цього синдрому лежить поєднання порушення утворення імпульсу, який проявляється частим порушенням міокарда передсердь і порушення проведення імпульсу від передсердь до шлуночків, що виражається у розвитку функціональної блокади атріовентрикулярного з'єднання. Така функціональна атріовентрикулярна блокада запобігає занадто часту і неефективну роботу шлуночків.

Також як і синдроми порушення утворення і проведення імпульсу, синдром комбінованих порушень є складовою частиною синдрому порушення ритму серця. Він включає в себе тріпотіння передсердь і миготливу аритмію.

3.1. Симптом тріпотіння передсердь.

Тріпотіння передсердь - це значне почастішання скорочень передсердь (до 250-400) у хвилину при збереженні правильного регулярного передсердного ритму. Безпосередніми механізмами, які ведуть до дуже частого збудження передсердь при їх тріпотінні, є або підвищення автоматизму клітин провідної системи, або механізм повторного входу хвилі збудження - re-entry, коли в передсердях створюються умови для тривалої ритмічної циркуляції кругової хвилі збудження. На відміну від пароксизмальної надшлуночкової тахікардії, коли хвиля збудження циркулює по передсердям з частотою 140-250 за хвилину, при тріпотіння передсердь ця частота вище і складає 250-400 на хвилину.

ЕКГ-ознаки:

- Відсутність на ЕКГ зубців Р;

- Наявність частих - до 200-400 на хвилину - регулярних, схожих один на одного передсердних хвиль F, що мають характерну пилкоподібну форму (відведення II, III, aVF, V1, V2);

- Наявність нормальних незмінених шлуночкових комплексів;

- Кожному шлункової комплексу передує певну кількість передсердних хвиль F (2:1, 3:1, 4:1 і т.д.) при регулярній формі тріпотіння передсердь; при нерегулярній формі число цих хвиль може змінюватись;

Р И С У М О К

3.2. Симптом миготливої ​​аритмії.

Мерехтіння (фібриляція) передсердь, або миготлива аритмія, - це таке порушення ритму серця, при якому протягом всього серцевого циклу спостерігається часте (від 350 до 700) за хвилину безладне, хаотичне збудження і скорочення окремих груп м'язових волокон передсердь. При цьому, збудження і скорочення передсердя як єдиного цілого відсутня.

У залежності від величини хвиль розрізняють крупно-і мелковолністую форми мерехтіння передсердь. При крупноволністой формі амплітуда хвиль f перевищує 0,5 мм, їх частота - 350-450 за хвилину; вони з'являються з відносно більшою правильністю. Така форма миготливої ​​аритмії частіше зустрічається у хворих з вираженою гіпертрофією передсердь, наприклад, при мітральному стенозі. При мелковолністой формі фібриляції передсердь частота хвиль f досягає 600-700 на хвилину, їх амплітуда менше 0,5 мм. Нерегулярність хвиль виражена різкіше, ніж при першому варіанті. Іноді хвилі f взагалі не видно на ЕКГ ні в одному з електрокардіографічних відведень. Ця форма миготливої ​​аритмії часто зустрічається у людей похилого віку страждають кардіосклерозом.

ЕКГ-ознаки:

- Відсутність у всіх електрокардіографічних відведеннях зубця Р;

- Наявність протягом усього серцевого циклу безладних хвиль f, мають різну форму і амплітуду. Хвилі f краще реєструються у відведеннях V1, V2, II, III і aVF.

- Нерегулярність шлуночкових комплексів QRS (різні за тривалістю інтервали RR).

- Наявність комплексів QRS, що мають у більшості випадків нормальний незмінний вигляд без деформації і розширення.

Р И С У М О К

Синдром дифузних змін міокарда.

На ЕКГ знаходять відображення різного роду зміни і пошкодження міокарда, проте, зважаючи на складність та індивідуальної мінливості структури міокарда і крайньої складності хронотопографіі порушення у ньому, встановити безпосередній зв'язок між деталями процесу поширення порушення та їх відображенням на ЕКГ не представляється можливим до теперішнього часу. Розвиток клінічної електрокардіографії по емпіричному шляху зіставлення морфології кривих з клінічними і патологоанатомічними даними все ж дозволило визначити поєднання ознак, що дозволяють з відомою точністю діагностувати (припускати наявність) дифузних уражень міокарда, стежити за дією серцевих препаратів, виявляти порушення в обміні електролітів, особливо, калію і кальцію.

Слід пам'ятати, що нерідко мають місце випадки, в яких, всупереч очевидній клінічній картині, відхилення від норми на ЕКГ не спостерігаються, або відхилення від норми на ЕКГ очевидні, але інтерпретація їх необйчайно складна або взагалі неможлива.

III. СИНДРОМ ЕЛЕКТРИЧНОГО БІЛЬШІСТЬ ВІДДІЛІВ СЕРЦЯ.

Гіпертрофія міокарда - це збільшення м'язової маси відділів серця, що проявляється збільшенням тривалості її порушення і відбивається зміною деполяризації і реполяризації. Зміни деполяризації виражаються у збільшенні амплітуди і тривалості відповідних елементів (P або QRS). Зміни реполяризації вторинні і пов'язані з подовженням процесу деполяризації. У результаті змінюється напрямок хвилі реполяризації (поява негативного Т). Крім того, зміни реполяризації відображають дистрофічні зміни в міокарді гіпертрофованого відділу.