Правець

Правець– це гостре інфекційне захворювання, яке характеризується періодичними генералізованими судомами, підвищеною збудливістю та високою смертністю.

Збудником хвороби є рухома спороносна паличка, яка мешкає в кишківнику травоїдних тварин (корів, овець, коней). Разом з випорожненням вона потрапляє в грунт і через дрібні пошкодження шкіри може проникнути в організм людини. Від хворої людини до здорової правець не передається.

Інкубаційний період триває близько 1-2 тижнів. Хвороба починається гостро. Виникає загальна слабкість, неспокій, підвищення температури тіла, неприємні відчуття в ділянці рани. Часто розвиваються тризми – тонічні скорочення жувальних м’язів. Хворому тяжко відкрити рот, в нього виникає так звана “сардонічна усмішка” – рот розтягнутий, його кутики опущені, крила носа припідняті, лоб зморщений, очні щілини звужені, очі напівзакриті. Ці ознаки є специфічними тільки для правця.

Поступово розвиваються і наступні ознаки хвороби: напруження м’язів потилиці і шиї, загальний підвищений тонус м’язів, біль в спині і кінцівках. Розвивається опістотонус – тіло хворого дугоподібно вигнуте, він спирається тільки на п’ятки і закинуту голову. Дихання стає поверхневим і частим. В умовах такого підвищеного тонусу м’язів виникають надзвичайно болючі тонічні судоми різної інтенсивності і тривалості (від кількох секунд до хвилини). Виникнення судом часто провокується зовнішніми подразниками. На висоті судом хворий може загинути від асфіксії, паралічу серцевої і дихальної діяльності. Свідомість хворого впродовж всієї хвороби є збережена.

Для профілактики розвитку правця застосовується хірургічна обробка рани, метою якої є висічення всіх нежиттєздатних тканин, видалення сторонніх тіл і добра аерація рани. Збудник правця, як правило, розвивається в закритих і сліпих ранах, тому ці рани переводять в відкриті. Наступним моментом профілактики є введення протиправцевої сироватки або протиправцевого людського імуноглобуліну. Хворі на правець обов’язково госпіталізуються в реанімаційні інфекційні відділення.

Холера

Холера– це гостре, особливо небезпечне інфекційне захворювання, яке характеризується ураженням шлунково-кишкового тракту. Це одна з найстаріших хвороб людства, яка часто призводила до пандемій. Збудником холери є холерний вібріон, а джерелом інфекції – хвора на холеру людина або вібріоносій. Зараження відбувається через воду чи продукти, або при прямому контакті (через брудні руки).

Інкубаційний період при холері триває декілька діб. Першою клінічною ознакою холери є багаторазовий пронос (10-20 разів в добу) невеликою кількістю мутновато-білої рідини без запаху. Одночасно з’являється виражене блювання без попередньої нудоти. Багаторазовий пронос і блювання швидко призводить до зневоднення організму: хворих турбує спрага, біль і судоми в м’язах, зниження температури тіла. Загострюються риси обличчя, западають очні яблука, шкіра стає сухою, вкривається зморшками. Якщо вчасно не розпочати лікування, то людина помирає від зневоднення.

Для діагностики холери проводять посіви випорожнень на спеціальні поживні середовища і їхнє мікроскопічне обстеження.

Лікування холери є найбільш ефективним, якщо його розпочати в перші години від початку хвороби. Хворому потрібно давати пити багато рідини, яка містить мікроелементи (мінеральні води, трисіль, ізотонічний розчин натрію хлориду, “Ораліт” та ін.). Людина підлягає негайній госпіталізації в інфекційне відділення. Всі хворі на холеру перебувають у спеціальних палатах – боксах. Це дозволяє ізолювати їх на час хвороби від контактів з навколишнім середовищем для запобігання поширення холери. До того часу поки приїдуть лікарі, необхідно вжити заходів для подальшого поширення хвороби: ізолювати хворого в окремій кімнаті, визначити людей, які контактували з ним впродовж останніх кількох діб та спробувати обмежити їхнє пересування.

Чума

Перші згадки про чуму датуються VI століттям – ця пандемія ввійшла в історію під назвою «юстиніанова чума». Вона розпочалася в Нижньому Єгипті, поширилася на всю Візантійську імперію, тривала близько 50 років і забрала 100 млн. людських життів. Наступна пандемія чуми («чорна смерть») розпочалася в XIV столітті в Азії і швидко поширилася по торгових шляхах в Європу. Під час цієї пандемії загинуло близько 50 млн. людей. Третя пандемія розпочалася в 1894 році в Гонконзі і швидко поширилася на всі материки через портові міста.

Збудником чуми є паличка Yersinia pestis. Хазяїнами збудника є гризуни (пацюки, миші, ховрахи, тушканчики, зайці та ін.). Від одного гризуна до іншого збудник переносять блохи. Зараження людини проходить контактним шляхом при зніманні шкірки з вбитої зараженої тварини або аліментарним шляхом при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м’яса цих тварин.

Хвора на чуму людина швидко може заразити оточуючих повітряно-крапельним шляхом (при чханні і кашлі). Існує небезпека зараження і при контакті з трупами померлих (при обмиванні, прощанні і інших ритуалах). За дуже короткий час чума може розповсюдитися далеко за межі первинного вогнища і захопити велику кількість людей. Ступінь і швидкість такого поширення інфекції залежить від щільності населення і способу пересування людей.

Інкубаційний період при чумі триває 2-3 дні. Хвороба розпочинається гостро і раптово без продромального періоду. З’являються сильні дрижаки, головний біль, м’язова слабкість, блювання і нудота. Температура тіла зростає до 40°С, хворі неспокійні, марять, у них спостерігаються галюцинації.

На фоні цих клінічних ознак виникають специфічні симптоми – поява в місці проникнення збудника плями, яка поступово переходить в болючу пустулу, заповнену гнійно-кров’янистим вмістом. Гній швидко виходить з пустули, яка перетворюється в чумну виразку. Поряд з цим збільшуються периферійні лімфовузли з утворенням чумного бубону – невеликого щільного болючого утвору з незміненою шкірою, який швидко поширюється, захоплюючи сусідні лімфовузли. Шкіра над сформованим бубоном напружена, червона, з синюватим відтінком.

Найбільш тяжкою формою є легенева форма чуми, яка супроводжується болем в грудях та вологим кашлем з значною кількістю харкотиння. Смерть від цієї форми настає на 3-5 день хвороби.

Лікування хворих на чуму проводять тільки в умовах стаціонару. В зв’язку з високою ймовірністю зараження і тяжким перебігом хвороби хворих госпіталізують в бокси, які забезпечують повну ізоляцію пацієнта від навколишнього світу. Весь медперсонал перед контактом з хворим одягає спеціальні протичумні костюми.