Серцево-легенева і церебральна реанімація

За С.Сафаром (1997) при проведенні реанімаційних заходів виділяють 3 стадії та 9 етапів:

Стадія 1– спрямована на елементарне підтримання життя (виконується як медиками, так і людьми, які пройшли спеціальну підготовку):

А(airway open) – відновлення прохідності дихальних шляхів.

В(breath for victim) – екстрена штучна вентиляція легень і оксигенація.

С(circulation his blood) – підтримання кровообігу.

Стадія 2– подальше підтримання життєдіяльності, яке включає в себе від­нов­лення самостійного кровообігу, нормалізацію та стабілізацію показників ге­­мо­динаміки і дихання (виконується всіма медичними працівниками і обов’­яз­ково – спеціалістами медицини критичних станів):

D(drugs) – застосування медикаментозних середників і інфузійної терапії.

E(ECG) – електрокардіоскопія і електрокардіографія.

F(fibrillation) – дефібриляція.

Стадія 3– тривале підтримання життя (проводиться лікарями-реа­ні­ма­то­ло­га­ми в спеціалізованих відділеннях):

G(gauging) – оцінка стану хворого.

H(human mentation) – відновлення свідомості.

I– корекція недостатності функцій органів.

Показаннями до виконання серцево-легеневої реанімації є наявність хоча б двох ознак клінічної смерті. Однак слід пам’ятати, що проведення закритого ма­­сажу серця при збереженому кровообігу може значно погіршити ско­рот­ли­ву функцію міокарду.

Протипоказаннями до серцево-легенево-церебральної реанімації є:

• ознаки трупного заклякання (клінічна картина біологічної смерті).

• травма, несумісна з життям (тяжкі черепно-мозкові ураження, полі­трав­ма з пошкодженням життєво важливих органів).

• злоякісні захворювання в термінальній стадії.

Етап а – відновлення прохідності дихальних шляхів

Гостра дихальна недостатність– патологічний стан при якому виникає максимальне обтяження механізмів життєзабезпечення організму, недостатнє для підтримки нормального газового складу крові.

Причинами є:

• порушення прохідності дихальних шляхів (сторонні предмети, механічна травма голови, грудної клітки, набряк гортані, опікова, хімічна травма дихальних шляхів);

• порушення центральної регуляції дихання (черепно-мозкова травма, гострі розлади мозкового кровообігу, отруєння тощо);

• порушення роботи дихальних м’язів (правець, ботулізм);

• низький вміст кисню у вдихуваному повітрі;

• ушкодження переносника кисню (блокада гемоглобіну токсичними агентами або його значна нестача внаслідок гострої кровотечі).

За проявами клініко-лабораторних ознак виділяють чотири ступені гострої дихальної недостатності:

Легкий – задишка (частота дихальних рухів до 25-30 за хвилину) помірна, спостерігається підвищення артеріального тиску і частоти серцебиття (до 110 в хвилину) без розладів газового складу крові. При наданні ефективної невідкладної допомоги, яка обирається в залежності від основної причини порушення газообміну, ситуація є керованою, а при несвоєчасній і неадекватній реанімації гостра дихальна недостатність наростає.

Середній – задишка прогресує (до 40 за хвилину), з’являється піт, синє забарвлення шкірних покривів, в акті дихання приймає участь допоміжна мускулатура. Наростає тахікардія (до 120-140 за хвилину), артеріальна гіпертензія, виникають порушення газового складу крові. Приєднуються ознаки порушення центральної нервової системи: ейфорія, збудженість, сонливість. Гостра дихальна недостатність середнього ступеня потребує негайної інтенсивної терапії.

Тяжкий – глибокі розлади дихання, вентиляції та насичення гемоглобіну киснем. Частота дихальних рухів зростає більше 40 за хвилину, частота серцевих скорочень зростає до 180 за хвилину. Різке збудження потерпілого поєднується з судомами, мимовільним випорожненням. Самостійна компенсація дихання неможлива. Без негайних реанімаційних заходів розвивається гіпоксичний стан.

Гіпоксичний станхарактеризується втратою свідомості і відсутністю рефлексів. Виникає різко виражений плямистий ціаноз шкіри. Артеріальний тиск різко знижений, пульс аритмічний, спостерігається зниження частоти серцевих скорочень, що є поганою прогностичною ознакою. Дихання у вигляді перерваних коротких і глибоких судомних рухів.

Невідкладна допомога полягає в відновленні і забезпеченні прохідності дихальних шляхів, покращенні альвеолярної вентиляції і газообміну та оптимізації кисневого забезпечення уражених тканин і органів.

Для відновлення прохідності дихальних шляхів необхідно провести пот­рій­ний прийом (рис. 19). При цій маніпуляції проходить розтягнення передніх м’язів шиї, за рахунок чого корінь язика піднімається над задньою частиною глотки і язик не западає в горлянку. Методика виконання потрійного прийому полягає в наступному. Хворому проводять закидування голови (не можна виконувати при підозрі на перелом шийного відділу хребта!), II-V пальцями обох рук захоплюють низхідну гілку нижньої щелепи і висувають її з силою вперед (вгору), зміщуючи нижню щелепу таким чином, щоб нижні зуби виступали попереду верхніх.

1 етап 2 етап

4 етап 3 етап

Рис. 19. Етапи закидування голови

При обструкції дихальних шляхів чужорідним тілом, яке застрягло в горлі, слід виконати прийом Хаймліка (мануальні поштовхи або метод пневматичного удару). Якщо потерпілий в свідомості, то слід встати позаду нього і обхопити його за талію. Після цього стиснути кисть однієї руки в кулак і притиснути його великим пальцем до живота потерпілого по середній лінії дещо вище пупка. Стиснуту в кулак руку обхопити долонею іншої руки і швидким поштовхом, спрямованим догори натиснути на живіт потерпілого (рис. 21). Поштовхи слід виконувати чітко і ритмічно до того часу, поки чужорідне тіло не буде видалено і людина не зможе дихати і розмовляти.

Рис. 20. Інструменти для фіксування западаючого язика

Рис. 21. Виконання прийому Хаймліка у потерпілого, в якого збережена свідомість

Якщо ж стороннє тіло не виходить, потерпілий втрачає свідомість, то його слід м’яко і швидко опустити на підлогу по своїй нозі і перейти до наступного етапу. Вкласти потерпілого на спину і сісти на нього верхи впоперек його стегон, впираючись колінами в підлогу. Одну з долонь слід накласти на живіт потерпілого вздовж серединної лінії, дещо вище пупка і досить далеко від мечоподібного відростка. Зверху накласти кисть іншої руки і виконати близько 5-6 різких поштовхів на живіт, спрямованих до голови потерпілого (рис. 22). Пальцем прочищають ротогорлянку і видаляють чужорідне тіло. Якщо ж прохідність дихальних шляхів відновити не вдалося, то негайно виконують конікотомію чи трахеотомію.

Рис. 22. Виконання прийому Хаймліка у потерпілого без свідомості

Під час виконання прийому Хаймліка вміст шлунку може попасти в дихальні шляхи, що призведе до тяжкої пневмонії. Щоб цього не сталося, слід періодично (через 5 натискань) перевіряти ротову порожнину пальцем і при наявності блювотних мас видаляти їх.

Тривале підтримання прохідності дихальних шляхів забезпечується введенням гумових чи пластикових повітроводів через рот чи ніс та вентиляцією ручним або портативним апаратом (мішок Амбу). Для покращення альвеолярної вентиляції і газообміну проводять оксигенотерапію (повітря збагачується киснем до 40 %) через носоглотковий катетер або за допомогою маски.

Однак найбільш ефективним методом є інтубація трахеї, яка дозволяє ізолювати дихальні шляхи, підтримувати їхню прохідність, попереджувати аспірацію, проводити вентиляцію, оксигенацію і санацію трахеї та бронхів. Інтубацію трахеї можна виконувати через ніс і через рот. Остання є більш поширеною при невідкладних станах, оскільки проводиться набагато швидше. Суть методу полягає в введенні еластичного повітроводу (інтубаційної трубки) в трахею під контролем спеціального апарату – ларингоскопа.

Для виконання інтубації трахеї слід відкрити рот пацієнта правою рукою, взяти ларингоскоп в ліву руку і ввести клинок в правий кут рота, зміщуючи язик хворого ліворуч таким чином, щоб можна було оглянути ротову порожнину. Після цього, проводячи тракцію по осі ручки ларингоскопа, провести клинок ларингоскопа вперед по середній лінії, оглянути язичок, горлянку, надгортанник, черпалоподібні хрящі, вхід в гортань і голосові складки. Потім необхідно ввести правою рукою інтубаційну трубку з провідником через правий кут ро­та пацієнта під контролем зору, до такого рівня, щоб фіксувальна ман­жет­ка трубки розмістилася за голосовими складками. Насамкінець видаляють провідник, ларингоскоп, розпочинають вентиляцію легень і роздувають фіксувальну манжетку для забезпечення герметичності.

При необхідності інтубацію трахеї можна проводити «сліпо» (по пальцю). При цьому безіменним пальцем піднімають надгортанник, а вказівний вводять в стравохід. Між ними в голосову щілину проводять інтубаційну трубку.

Трахеостомія– це операція, мета якої полягає в створенні співустя між трахеєю і оточуючим середовищем, шляхом введення канюлі чи інтубаційної трубки через розсічені кільця трахеї. Трахеостомію виконують при непрохідності дихальних шляхів в верхніх відділах, при неможливості виконання інтубації трахеї, а також для проведення тривалої штучної вентиляції легень. В залежності від рівня розсікання кілець трахеї розрізняють верхню (найбільш поширена), середню і нижню трахеостомію.

Конікотоміяполягає в проколі чи розсіканні перстнещитоподібної мембрани. Використовують її при обструкції в ділянці гортані, неможливості виконання інтубації трахеї чи трахеостомії. Основна перевага цього методу полягає в технічній простоті і швидкості виконання.

Для виконання конікотомії необхідно максимально розігнути голову хворого, для чого підкладають невеликий валик під лопатки постраждалого. Перстнещитоподібна мембрана знаходиться між нижнім краєм щитоподібного і верхнім краєм перстнеподібного хрящів гортані. Після фіксації гортані великим і середнім пальцями над перстнещитоподібною мембраною виконують поперечний розтин шкіри, потім кінчиком скальпеля обережно перфорують саму мембрану і через отвір вводять пластикову чи металічну канюлю.