Проблемне завдання

«Подумати тільки, все в нашій білдопедичній культурі, в нашій енциклопе­дичній політиці, у всіх наших засобах телекомунікацій, у нашому телематико-метафізичному архіві, в нашій чудовій бібліотеці, - все ґрунтується на прото­кольному статуті одної аксіоми, яку можна було б зобразити, розкласти на одній великій, звичайно ж, поштовій листівці, наскільки це просто й елемен­тарно, певна коротка незвична стереотипність (головне - не говорити і не ду­мати нічого такого, що здатне вивести зі звичних рейок і внести перешкоди в телеком). І цей статут на основі зазначеного проголошує: Сократбув до Платона,а між ними пролягає у звичайному порядку проходження поколінь незворотний етап спадкоємності. Сократбув до Платона,не перед ним, а саме до. Отже, його місце позаду Платона,і статут прив'язує нас до такого по­рядку: тільки так потрібно орієнтуватися в мисленнєвому процесі, тут ліво, тут право, крокуй. Ніцше повірив, як і всі на світі, що Сократ не писав, що він був до Платона, який тією чи іншою мірою творив під його диктовку, і навіть дозволяв йому творити самому, здається, так він десь говорив. З цієї точки зору, Ніцше повірив Платонуі тим самим нічого не перевернув. Увесь «переворот» якраз і полягав у такій легковірності. Це тим більше правда, що кожного разу воно «тим більше» відрізнятиметься від попереднього і кожного разу розбиватиметься доостанку по-різному, від Фрейда до Гайдеггера... Врешті-решт приходиш до того, що перестаєш розуміти, що означає йти, йти попереду, йти позаду, передбачати, повертатися, що означає різниця між по­коліннями, що означає успадковувати, писати свій заповіт, диктувати, гово­рити, писати під диктовку і т. д. І, нарешті, спробувати побити один одного. Все це не сходиться, і не мені вас цього вчити без яких-небудь наслідків».

(Деррида Ж. О почтовой открыткеот Сократадо Фрейда ине только. -Мн.: Современный литератор, 1999. - С. 35-36).

Прочитайте наведений уривок і визначте, наскільки міркування мислителя-постмодерніста відповідають традиційним філософським розмислам.

Література для самостійного опрацювання

1. Делез Ж., Гваттари Ф. Капитализм и шизофрения: Анти-Эдип. - М., 1990.

2. Демичев А.Дискурсы смерти. Введение в философскую танатологию. - СПб., 1997.

3. Деррида Ж. О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. - Мн., 1999.

4. Ильин И. П.Постмодернизм. Словарь терминов. - М., 2001.

5. Лакан Ж. Инстанция буквы в бессознательном, или Судьба разума после Фрейда. - М., 1997.

6. Лиотар Ж. Ф.Состояние постмодерна. - СПб., 1998.

7. Мон Ф.Тексты и коллажи. - М., 1993.

8. Подорога В. Метафизика ландшафта. - М., 1996.

9. Тульчинский Г. Л.Самозванство. Феноменология зла и метафизика свободы. - СПб., 1996.

10. Фуко М.Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. - СПб., 1994.

XX. Філософія україни

20.1. Філософська думка Київської Русі

20.2. Розвиток філософії в духовній культурі України XIV- XVII ст.

20.3. Філософія Григорія Сковороди

20.4. Українська філософія XIX ст.

20.5. Філософські течії в Україні другої половини XIX - початку XX ст.

20.6. Філософія та світогляд українського романтизму

Філософія в Україні розвивалася як невід'ємна час­тина історичної свідомості нашого народу, відображала процеси, що відбувалися в суспільному житті нації. Як особлива форма самоусвідомлення національної культу­ри, філософія в Україні існувала в тісному взаємозв'язку з суспільно-громадською, політичною, науковою та релі­гійною думкою.

Як і кожній національній філософії, українській влас­тиві свої типові риси, що сформувалися на основі націо­нального характеру, так званої «української душі». До них належать: кордоцентризм (від лат. «кордос» - серце) - розуміння дійсності не стільки мисленням («головою»), скільки «серцем» - емоціями, почуттями, внутрішнім, «душею»; антропоцентризм - спрямованість на люди­ну, осмислення її сутності і в цьому зв'язку — можли­вості здобуття щастя в звичайному житті; екзистенційність - гостре переживання життя, даного моменту існування, здатність «пропускати» загальноприйняті цін­ності крізь особистий життєвий досвід, щоб таким чином знайти «правду», сенс, мету власного життя; «софійність», толерантність і діалогічність - терпи­мість, гідне ставлення до різних проявів незгоди зі своїми принциповими ідеями, прагнення вести з ними коректну дискусію. Філософія в Україні часто існувала не у цілісності філософських систем, а у вигляді мас­штабу ідей, виражених у літературі, поезії, публіцис­тиці.