Проблемне завдання

«Оскільки гуманітарні науки, перш за все психологія та соціологія, з їхніми запозиченими моделями та чужими ідеалами об'єктивності, зв'язу­ють себе з людиною, яка через модерні форми знання з самого початку по­ставала як об'єкт наукового дослідження, в них може отримати перевагу внутрішній імпульс, на який вони не можуть погодитися без загрози їхнім домаганням істинності: саме той невгамовний потяг до знання, до само­стійності та самозростання, з яким метафізично усамітнений та струк­турно над вимогливий, кинутий Богом і обожнюючий самого себе суб'єкт посткласичної доби намагався уникнути апорій своєї самотематизаціг: «Ми пристаємо на те, щоб вважати, що людина звільнила себе від самої себе, як тільки вона відкрила, що її немає ні в центрі творіння, ні в се­редині простору, і, що можливо, вона не є вершиною життя або його кульмінаційним завершенням. Та якщо людина більш не займає в світі су­веренного місця, якщо вона не панує в центрі буття, тоді гуманітарні науки виявляються небезпечними посередниками» (М. Фуко).Тільки по­середниками, тому що вони, на відміну від рефлектуючих наук та філо­софії, не вимагають безпосередньо тієї саморуйнівної динаміки,якої ви­магає встановлюючий самого себе суб'єкт, однак несвідомо стають для цього інструменталізованими. Гуманітарні науки є і продовжують зали­шатися поза колом зору примус до апоретичного дублювання самовіднесеного суб'єкта і не хочуть визнавати структурно збудовану волю до само­пізнання та самооречевлення, а тому вони неспроможні також і скинути з себе владу, яку вони вибрали».

(Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. -К., 2001. -С. 259-260).

Чи згодні ви з роллю гуманітарних наук, яку, на думку Ю. Габермаса, вони відіграють стосовно суб'єкта в сучасному суспільстві?

Література для самостійного опрацювання

1. Аналитическая философия: становление и развитие (антология). - М., 1998.

2. Блох Э. Тюбингенское введение в философию. - Екатеринбург, 1997.

3. Габермас Ю.Філософський дискурс Модерну. - К., 2001.

4. Очерки социальной антропологии. - СПб., 1995.

5. Після філософії: кінець чи трансформація? - К., 2000.

6. Табачковский В. Г.Человеческое мироотношение: данность илипроблема? - К., 1993.

7. Фромм Э.Иметь или быть? - М., 1986.

8. Хабермас Ю.Демократия. Разум. Нравственность. - М., 1995.

9. Хоркхаймер М., Адорно Т.Диалектика Просвещения. - М., СПб., 1997.

XVII. Структуралізм

17.1. Мова і знак у структуралізмі

17.2. "Конкретно-науковий" структуралізм

Своєю появою в другій половині XX ст. у Франції структуралізм відтіснив на другий план модні і популяр­ні екзистенціалізм, персоналізм, феноменологію. На проти­вагу суб'єктивно орієнтованій філософії екзистенціа­лізму, яка відкрито протиставила себе науці і науково­му методу, структуралізм виступив під гаслом об'єктив­ності і наукової строгості. У зв'язку з цим багато хто сприйняв його як сучасний світогляд, співмірний з епохою науково-технічної революції.

Слово структура розуміється як спосіб організації внутрішніх відношень системи. В науці «структуралізм» протиставляється «атомізму». Філософський структу­ралізм починається там, де атомарне вважається вторин­ним щодо структур, тобто систем відношень. Струк­туралісти не приймають традиційного філософству­вання, котре, як правило, починається з розгляду речей, ідей, суб'єкта, об'єкта, свідомості. їх передусім цікав­лять закони функціонування системного, тобто поділе­ного на елементи, цілого. Решта розглядається як мо­менти вже згадуваних законів.