Алгоритм дій вчителя при пожежі у загальноосвітніх навчальних закладах

1. Евакуювати учнів у безпечне місце згідно зі схемою евакуації; обов’язково зателефонувати у службу порятунку за номером 01.

2. Організувати винесення майна в безпечне місце та забезпечити його надійну охорону; вимкнути електрику й газопостачання.

3. Організувати гасіння пожежі наявними первинними засобами пожежегасіння до прибуття пожежників.

4. Забезпечити зустріч пожежних підрозділів для повідомлення про оптимальний маршрут до місця пожежі та особливості виникнення займання.

5. Під час рятування потерпілих із приміщення, яке охоплене полум’ям, та гасіння пожежі необхідно дотримуватися таких правил:

а) перш, ніж увійти в приміщення, яке охоплене полум’ям, потрібно накритися з головою мокрим покривалом;

б) відчиняти двері в задимлене приміщення потрібно обережно, щоб запобігти спалаху полум’я від швидкого припливу свіжого повітря, збагаченого киснем; відчиняючи двері, треба знаходитися збоку від дверного полотна;

в) у сильно задимленому приміщенні потрібно рухатися поповзом або зігнувшись (як правило, біля підлоги температура повітря нижча, що полегшує дихання);

г) для захисту від чадного газу слід дихати через зволожену тканину.

Пам’ятайте: учні (особливо молодшого й середнього шкільного віку) від страху ховаються в шафах, забиваються в куток тощо, тому після проведення евакуації потрібно ще раз ретельно перевірити такі місця або з подібним проханням звернутися до пожежників; якщо на людині загорівся одяг, необхідно лягти на землю і, перекочуючись, збити полум’я; бігти не можна – це ще більше роздмухає полум’я; побачивши людину в одязі, що горить, накиньте на неї плащ або покривало і щільно притисніть; на місце опіку потрібно одразу накласти стерильну пов’язку та відправити потерпілого до лікарні; виходити із зони пожежі треба в навітряну сторону.

Поблизу школи або іншого закладу освіти (ПТУ): з’ясувати характер, місце виникнення пожежі та можливі наслідки для школи; організувати чергування з метою гасіння можливого розгоряння споруд; при необхідності евакуювати учнів і винести майно в безпечне місце.

3. Стислі відомості про вогнегасники

Вогнегасник ОУ–2 (ВВ-2), який зображено на рис. 4.1 виготовлений у вигляді стального балона червоного кольору з вентилем і розтрубом–снігоутворювачем, має мембрану–запобіжник.

Зарядом є зріджений вуглекислий газ (вуглекислота), що перебуває під тиском власних парів у межах Р = 16–18 МПа. Щоб привести вогнегасник у дію, потрібно спрямувати на вогонь розтруб–снігоутворювач, взяти вогнегасник за рукоятку й іншою рукою відкрити вентиль (повернути маховик) проти годинникової стрілки. Завдяки різниці тисків вуглекислота буде підніматися вгору, інтенсивно випаровуватися і тим самим охолоджуватися. Унаслідок цього з розтруба викидатиметься снігова хмара. Потрапляючи на предмет, сніг охолоджує його, а потім переходить угазоподібний стан (СО₂). Вуглекислий газ важчий, ніж повітря, у 1,5 раза, тому він утримується біля поверхні предмета та ізолює його від доступу повітря.

Примітка 4.1. Увага! Поверхня розтруба при роботі охолоджується до –70ºС, тому до нього не можна доторкатися руками.

Рис. 4.1. Вогнегасник ОУ–2: 1 – стальний балон; 2 – вентиль; 3 – маховик; 4 – розтруб–снігоутворювач; 5 – трубка; 6 – запобіжник; 7– рукоятка; 8 – стяжний хомут; 9 – кронштейн.

Вогнегасники ОУ–5, ОУ–8 відрізняються від ОУ–2 лише місткістю балона (5–8 л). Ними можна гасити електрообладнання під напругою, легкозаймисті речовини та тверді предмети. Вогнегасники цього типу досить надійні та придатні для гасіння усіх видів пожежі.

Технічні дані вогнегасників ОУ

ОУ–2 ОУ–5 ОУ–8

Ємність балона, л 2 5 8

Вага заряду, кг 1,5 3,5 5,8

Тривалість дії, с 30 30–35 35–40

Далекість дії, м 1,5 2 3,5

Для гасіння пожеж використовують вогнегасники типу ОП–1 (ВП-1) і ОП–2 (ВП-2) (“Момент–1”, “Момент–2”), які є менш надійними, ніж вуглекислотні, але також широко використовуються у побуті, навчальних лабораторіях, шкільних кабінетах тощо.

Заряд складається із спеціального порошку, який під дією температури понад +150^◦ С розкладається з виділенням вуглекислого газу (СО₂). Вогнегасник ОП–1 являє собою пластмасовий балон ємністю 1,5 л, в якому знаходиться порошок і вмонтована капсула-балон із вуглекислотою. Для приведення вогнегасника у дію необхідно зняти з вихідного отвору захисний ковпачок, піднести вогнегасник до місця пожежі, перевернути і вдарити головкою вогнегасника по твердому предмету. Капсула при цьому пробивається і вогнегасник викидає під тиском струмінь порошку. Цей тип вогнегасників можна використовувати для знешкодження пожеж, які виникають на електроустановках.

Технічні дані вогнегасника ОП-1

Тривалість дії, с 15-20

Далекість дії, м 1-2

Загальні прийоми гасіння пожеж зводяться до таких основних правил:

• гасити тверді предмети (стіни та інше) треба згори донизу – тоді вогонь не поширюватиметься вгору;

• горючі рідини треба гасити обережно, локалізуючи полум’я з країв до середини, щоб не розбризкувати їх по приміщенню;

• перш, ніж гасити електропроводку, слід вимкнути електричний струм.

4. Поняття електробезпеки та дія електричного струму на організм людини. Під електробезпекою розуміють систему організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людини від негативного й небезпечного впливу електричного струму.

Ризик ураження електричним струмом завжди високий. Це спричинено швидкоплинністю ураження (небезпека часто виявляється лише тоді, коли людина вже постраждала від дії електричного струму), а також пов’язано з неможливістю виявлення електричного струму дистанційно та без спеціальних приладів. Статистика нещасних випадків показує, що на ураженння електричним струмом (до 80 %) трапляється в електроустановках із напругою до 1000 В, зокрема в мережах 220–380 В.

Проходячи крізь живі тканини, електричний струм здійснює механічний (механічні ушкодження), термічний (опіки), електролітичний (електроліз) і біологічний впливи. Це призводить до різноманітних порушень в організмі людини, викликаючи як місцеве пошкодження тканин та органів, так і загальне ураження організму. Розрізняють два основних види уражень електричним струмом: місцеві електричні травми та електричні удари, які суттєво відрізняються один від одного.

Електротравмами є ураження тканин та органів електричним струмом, унаслідок чого з’являються опіки, електричні знаки (мітки), електрометалізація шкіри, електрофтальмія і механічні пошкодження.

Електричні опіки (контактні й дугові) відбуваються при значних струмах (більше 1 А) і займають головне місце (близько 65 %) серед усіх електротравм. Контактні опіки відбуваються при зіткненні з нагрітими частинами електрообладнання. Найчастіше дугові опіки трапляються при потраплянні людини під дію електричної дуги, що виникає між струмопровідними частинами, а в електроустановках напругою вище 1000 В – при випадковому наближенні до струмопровідних частин на небезпечну відстань.

Електричні знаки виникають при дотиках до струмопровідних частин і являють собою припухлість із затверділою шкірою жовтувато-білого кольору круглої чи овальної форми. Електрометалізація – це проникнення у шкіру частинок металу внаслідок розбризкування та випаровування його під дією струму.

Електрофтальмія – це ураження органів зору внаслідок дії ультрафіолетового випромінювання від електричної дуги.

Механічні ушкодження трапляються у вигляді переломів, вивихів, гематом тощо, які утворилися під час падіння людини з висоти внаслідок різких мимовільних рухів або в результаті втрати свідомості, викликаної дією електричного струму.

Електричний удар спостерігається під час впливу малих струмів (декілька сотень міліампер) та при напрузі до 1000 В. При цьому відбувається ураження внутрішніх органів – струм діє на нервову систему й на м’язи та може викликати параліч органів.

Розрізняють такі електричні удари: судорожне скорочення м’язів без втрати свідомості; судорожне скорочення м’язів із втратою свідомості; втрата свідомості й порушення серцевої діяльності або дихання; клінічна смерть.

Електричні удари становлять велику небезпеку, бо є причиною смертельних уражень у 87 % випадків. При ураженні людини електричним струмом зупинці серця передує фібриляційний стан. Фібриляція серця полягає у хаотичному скороченні та розслабленні м’язових волокон (фібрил) серця.

Електричний струм, що викликає такий стан, називається пороговим фібриляційним струмом. Якщо струм змінний, то значення фібриляційного струму перебуває у межах 100 мА – 5 А, а при постійному – 300 мА – 5 А.

При електричному струмі, більшому за 5 А, відбувається зупинка серця без попереднього стану фібриляції. Якщо через серце потерпілого пропустити електричний струм 4–6 А короткочасно (за частки секунди), то м’язи серця скорочуються і після вимкнення струму серце продовжує працювати. На цьому принципі ґрунтується дія дефібрилятора – приладу для поновлення роботи серця, що зупинилося або перебуває у стані фібриляції. При зупинці та фібриляції серця його робота самостійно не відновлюється, тому потерпілому необхідно надати першу (долікарську) допомогу.

На важкість ураження електрострумом впливає стан навколишнього середовища, наприклад, підвищена вологість приміщення збільшує небезпеку ураження.

Аналіз нещасних випадків, пов'язаних із дією електричного струму, дає змогу назвати основні причини, які можна об'єднати в такі характерні групи:

1. Випадкове доторкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою.

2. Несправність захисних засобів, через які людина доторкається до струмопровідних частин.

3. Поява напруги на металевих частинах електрообладнання у результаті пошкодження ізоляції, замикання фази на землю, розряду блискавки тощо.

4. Виникнення крокової напруги в результаті замикання провідника на землю чи несправності заземлення.

5. Технічні засоби електробезпеки. До технічних засобів електробезпеки відносять: ізоляцію струмопровідних частин, захисне заземлення, занулення, електричне розподілення, загороджувальні та запобіжні пристрої, блокування, засоби індивідуального захисту тощо.

Ізоляція – це захист струмопровідних елементів обладнання, що забезпечує їхню роботу й захист людини від ураження електричним струмом. У виробничих умовах ізоляцію мережі слід перевіряти не рідше одного разу на рік. Опір ізоляції силових та освітлювальних електропровідників має бути не меншим 0,5 МОм.