111_agroekolog
.pdfпродукції; ґ) право господарського відання; д) право оперативного управління.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Проблема правового забезпечення раціонального використання природних ресурсів досить різнопланова. Саме через це відносини раціонального природокористування регулюються, крім екологічного, адміністративним, цивільним, фінансовим, кримінальним правом.
Для регулювання раціонального використання і охорони природних ресурсів велике значення мають локальні нормативні акти, а саме — бізнес-плани сільськогосподарських підприємств, у яких передбачаються розділи щодо впливу господарської діяльності на природне середовище та застосування природоохоронних заходів.
Кожне підприємство, кожен природокористувач повинні намагатися дбайливо і по-господарському використовувати ресурси природи, отримуючи при цьому найбільшу вигоду. Вимоги раціонального використання виражені в правових формах, набувають характеру приписів. Обов'язок суб'єктів аграрного підприємства найбільш раціонально використовувати землі відповідно до її господарського призначення містить такі найважливіші елементи:
1)внутрішньогосподарський землеустрій, або організацію земельної території підприємства;
2)цільове використання землі відповідно до її господарського призначення;
3)охорону земель як об'єкта природного середовища.
241
Система правових, організаційно-господарських, земельнотехнічних заходів, що забезпечують правильну організацію земельної території, називається землеустроєм (внутрішнім землеустроєм території). Основним завданням землеустрою є така організація земельної території, яка б відповідала всім вимогам агротехнічної науки, забезпечувала еколого - економічну доцільність впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також розробку заходів щодо охорони земель.
Внутрішньогосподарський землеустрій вирішує такі основні питання: розміщення виробничих підрозділів сільськогосподарського підприємства, організацію сільськогосподарських угідь, сівозмін, встановлення складу та співвідношення угідь, видів та кількості сівозмін, організацію території садів, виноградників, пасовищ, сінокосів та ін. До розробки проектів внутрішньогосподарського землеустрою залучаються керівники та спеціалісти господарства.
Цільове використання землі відповідно до її господарського призначення є основним обов'язком усіх суб'єктів землекористування.
Раціональне та ефективне використання землі означає не тільки отримання максимуму необхідної сільськогосподарської продукції, а й підвищення родючості.
Стаття 206 Земельного кодексу України передбачає заходи економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, до яких, зокрема, належать: 1) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель; 2) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їхньої вини.
Контроль за використанням і охороною земель здійснюється радами, Державним комітетом по земельних ресурсах, Міністерством екології і природних ресурсів України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.
Права та обов'язки суб'єктів аграрного підприємни-
цтва щодо використання земель сільськогосподарського призначення, як правило, взаємопов'язані і направлені на збалансоване використання ресурсів. Правомочності власника землі і зе-
242
млекористувача мають багато спільного, відрізняє їх лише можливість власника розпоряджатись земельними ресурсами, тобто право продавати або іншим шляхом відчужувати земельні ділянки, передавати їх в оренду, заставу, спадщину.
Основними правами, спільними для власників і землекористувачів, можна назвати:
право самостійного господарювання на землі;
право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур;
право на вироблену сільськогосподарську продукцію;
право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
право споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
На власників та землекористувачів покладаються обов'язки:
забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;
додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законодавством;
дотримуватися правил добросусідства та обмежень, по- в'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, межі зрошувальних і осушувальних систем.
Перелік обов'язків землевласників та землекористувачів не
євичерпним, і законодавством можуть встановлюватися інші обов'язки.
6.2. Державний земельний кадастр
Кадастр – це систематизована сукупність даних стосовно кількісної та якісної характеристик відповідних видів природ-
243
них ресурсів чи явищ. Крім державного земельного кадастру в Україні є ще водний кадастр, лісовий кадастр, кадастр тваринного світу, кадастр рослинного світу та ін.
Державний земельний кадастр формує єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їхню оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі і землекористувачів.
При веденні земельного кадастру використовують аерофото
– і космічну зйомку, застосовують методи дистанційного зондування земної поверхні, чим забезпечується оперативність і точність даних.
Ведення державного земельного кадастру — одна з функцій державного управління у сфері землекористування та охорони земель. Його значення полягає в тому, що він є державним інформаційним ресурсом. Державний земельний кадастр забезпечує необхідною інформацією органи державної влади й органи місцевого самоврядування, зацікавлені підприємства, установи та організації, а також громадян у процесі регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням та охороною земель, економічного й екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 ЗК).
Державний земельний кадастр складається з відповідних елементів, кожна з яких має визначене законодавством цільове призначення.
Кадастрове зонування земель — це розділення їх на земельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Кадастрове зонування включає встановлення: місця розташування, обмежень щодо використання земель; меж кадастрових зон та кварталів; меж оціночних районів та зон; кадастрових номерів (території адміністративнотериторіальної одиниці) (ст. 197 ЗК).
Для визначення та відновлення меж земельних ділянок проводяться кадастрові зйомки. Вони включають: геодезичне
244
встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками і землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання земель; виготовлення кадастрового плану.
До задач земельного кадастру відносять і оцінку ґрунтів, або бонітування. Бонітування ґрунтів, відповідно до ст. 198 ЗК, становить порівняльну оцінку якості ґрунтів за їхніми основними природними властивостями, які мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Воно проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.
Також проводиться і економічна оцінка земель — це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їхнього використання та дохідність з одиниці площі. Вона повинна з достатньою точністю відобразити відмінності у якості земель з точки зору економічної родючості ґрунтів при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.
За економічною оцінкою земель проводять грошову оцінку земельних ділянок різного цільового призначення. Вона визначається в умовних кадастрових гектарах або грошовому виразі.
Грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин при зміні суб'єктів права власності на земельні ділянки, ціноутворенні, визначенні ставок земельного податку тощо. Вона визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною та експертною.
Для формування автоматизованої системи державного земельного кадастру проводиться державна реєстрація земельних ділянок. Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що
245
посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р. функцію з державної реєстрації земельних ділянок покладено на Державний комітет України по земельних ресурсах.
Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. При обліку кількості земель виділяють землі: у межах населених пунктів; за категоріями; за формами власності; зрошуванні й осушенні землі тощо (ст. 203 ЗК).
Облік якості земель вміщує відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їхню родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів. Він містить: класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель; характеристику земель за потужністю гумусового горизонту, вмістом гумусу і поживних рухомих речовин, гранулометричним складом ґрунтів; характеристику стану природних кормових угідь тощо.
В Україні уже створено електронний земельний кадастр і його переваги можна буде оцінити в найближчому майбутньому.
6.3. Охорона земель як об'єкта природного середовища
Стаття 14 Конституції передбачає, що земля є основним на-
ціональним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Таке конституційне положення є підставою для правової охорони землі як важливого елемента довкілля.
Земельний кодекс визначає охорону земель як систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоо-
246
хоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Правове регулювання охорони земель відбувається відповідно до Закону України загального характеру — «Про охорону навколишнього природного середовища» і низки спеціальних законів по використанню, охороні та відтворенню окремих природних ресурсів: Земельного кодексу, Кодексу про надра, Лісового кодексу, Водного кодексу. Кожний з цих законів регулює не лише відносини з використання природних ресурсів, але й містить окремі розділи з їх охорони і відтворення. Оскільки всі ці природні ресурси є різною формою цільового використання землі (в тому числі і сільськогосподарського), вони становлять частину єдиного земельного фонду, і, таким чином, питання збереження окремих природних ресурсів так чи інакше пов'язане з охороною і використанням землі.
Закон закріплює у правових нормах певні вимоги, які необхідно враховувати всім землевласникам і землекористувачам, що здійснюють заходи виробничо-господарського, економічного або наукового характеру. Передусім це перелік обов'язків щодо землі (Закон «Про селянське (фермерське) господарство», Земельний кодекс, «Про оренду землі»).
Земельний кодекс, як головний закон, що регулює земельні відносини, містить розділ, присвячений охороні земель. У ньому визначено завдання, зміст і порядок охорони земель, передбачено систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів. Відповідно до Земельного кодексу охорона земель включає (ст. 164 ЗК):
а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;
б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;
в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;
г) збереження природних водно-болотних угідь;
247
ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;
д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.
Передбачені Земельним кодексом заходи з охорони земель спрямовані на боротьбу з природними та штучними процесами, які погіршують стан ґрунтів. До них належать заходи по запобіганню ерозії ґрунтів: організаційно-господарські - правильне розміщення на землі різних господарських об'єктів, систематичне спостереження за станом земель і правильністю їх використання; агротехнічні — застосування належних засобів обробітку ґрунту та вирощування сільськогосподарських культур, введення спеціальних протиерозійних сівозмін; лісомеліоративні — влаштування лісозахисних насаджень.
Охорона ґрунтів має ряд особливостей, які відображені у правовому регулюванні їхньої охорони та використання. Ці особливості виявляються, по-перше, у забезпеченні підвищеної правової охорони земель, вкритих цінними в екологічному, економічному, сільськогосподарському та соціальному відношеннях видами ґрунтів та, по-друге, у правовій регламентації використання земель, пов'язаного з відокремленням ґрунтового покриву від материнської основи та його перенесенням на інші землі.
Перша особливість правової охорони ґрунтів виявилася у запровадженні в земельне законодавство категорії «особливо цінні землі». Згідно зі ст. 150 ЗК України до особливо цінних земель належать:
1)ділянки сільськогосподарського та іншого призначення з особливо цінними видами ґрунтів, а саме: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерно- во-буроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття;
2)землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів;
3)землі природно-заповідного фонду;
248
4) землі історико-культурного призначення.
Підвищений рівень правової охорони особливо цінних земель виявляється у встановленні законодавством загальної заборони на використання таких земель не за їх основним цільовим призначенням. Так, вилучення особливо цінних земель, вкритих особливо цінними видами ґрунтів, а також земель, на яких розташовані дослідні поля науково-дослідних установ і навчальних закладів, для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 150 ЗК України. А відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд» та Закону України «Про охорону культурної спадщини» на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів й об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Разом з тим, Земельний кодекс України дозволяє вилучення (викуп) для суспільних та інших потреб ділянок особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності (для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та ін.). Таке вилучення (викуп) може здійснюватися за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради лише після отримання відповідного дозволу від Верховної Ради України.
Друга особливість правової охорони ґрунтів зумовлена тим, що ґрунти як природну субстанцію можна відокремити від материнської основи, а це може негативно позначитися на їх природних властивостях, зокрема на виконанні ґрунтами екологічної, сільськогосподарської та інших функцій. У зв'язку з цим у ст. 168 ЗК України ґрунти проголошено об'єктом особливої охорони та встановлений спеціальний порядок проведення діяльності, по- в'язаної з порушенням ґрунтового покриву земель. Так, власники і користувачі земельних ділянок не мають права знімати та переносити ґрунтовий покрив земельних ділянок без спеціального дозволу органів, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель (Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель).
249
Законом передбачене нормування забруднення ґрунтів шляхом встановлення гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті і порядок їх визначення. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється (ст. 167 ЗК).
Техногенно забруднені ґрунти повинні вилучатись з обігу і консервуватись (ст. 170 ЗК), оскільки на них неможливо отримати продукцію, що відповідає вимогам. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення.
Таким чином, питання охорони земель в умовах загострення екологічної ситуації в Україні має стати одним з найважливіших напрямків державної політики. Поліпшення стану землі відкриває значні резерви збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і забезпечує суттєве оздоровлення екологічних умов життя людини.
Як гарантію прав власності на землю і землекористування можна розглядати можливість відшкодування збитків, заподіяних власникам землі і землекористувачам. Статті 156 та 157 Земельного кодексу передбачають підстави й порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок:
а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки підприємствами, установами, організаціями і громадянами.
250