111_agroekolog

Продовження табл. 4.11

4.3. Ґрунтовий моніторинг

Забруднення природного середовища і потреби в охороні природи привели до необхідності організації обліку обсягів антропогенних змін у середовищі та їхніх проявів в окремих регіонах. Це завдання вирішується за допомогою моніторингу.

Термін «моніторинг» уперше з’явився в рекомендаціях спеціальної комісії СKОПЕ (науковий комітет з проблем навколишнього середовища) при ЮНЕСКО в 1971 році, а в 1972 вже були сформульовані перші пропозиції з Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (Стокгольмська конференція ООН з проблем навколишнього середовища).

Моніторинг – комплексна система спостережень, оцінки і прогнозування стану біосфери або її окремих компонентів внаслідок дії антропогенних факторів. Виділяють три види моніто-

рингу: фоновий, біологічний і господарський.

Фоновий моніторинг передбачає систематичні заміри стану атмосфери, ґрунту, водних об’єктів, особливостей земної поверхні, що пов’язані з природними процесами і природними умовами формування. Ці дослідження проводяться за єдиною програмою.

181

Біологічний моніторинг зорієнтований на систематичне оцінювання стану видів рослин і тварин. Він включає реєстрацію зміни чисельності, структури їхніх популяцій, характеру міграцій та розмноження.

Господарський моніторинг проводиться з метою оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових підприємств.

Глобальний моніторинг пов'язаний з міжнародними науко- во–технічними програмами; національний охоплює всю територію України; регіональний здійснюється на територіях з однаковими фізико–геофізичними, екологічними та економічними умовами; локальний – на територіях нижче регіонального рівня, а також на окремих земельних ділянках та елементарних структурах ланд- шафтно–екологічних комплексів.

Необхідність організації в Україні моніторингу ґрунтів (земель) обумовлена посиленням в останні роки різних деградаційних процесів та зниженням родючості ґрунтів. Його структуру, завдання та зміст визначено у Положенні про моніторинг земель, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р.

Згідно з Земельним кодексом України (2001) моніторинг ґрунтів – це систематичні спостереження властивостей ґрунтів з метою своєчасного виявлення негативних змін і розробки заходів щодо їхнього усунення. У Проекті Закону «Про моніторинг земель» моніторинг визначається як просторово – часова система спостережень за властивостями ґрунтів.

Його об'єктом є землі України незалежно від форм власності, цільового призначення та характеру використання.

Метою моніторингу ґрунтів є одержання інформації для прийняття рішень, які направлені на стабілізацію і якісне покращення ґрунтів, екологізацію землеробської діяльності та відтворення родючості ґрунтів.

Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов'язаних зі змінами родючості ґрунтів, збільшенням сільськогосподарських угідь, забрудненням земель токсичними речовинами; стану берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних з утво-

182

ренням ярів, селевими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель у межах населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об'єктами.

Моніторинг земель виконує наступні завдання:

довгострокові систематичні спостереження за станом зе-

мель;

аналіз екологічного стану земель;

своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їхніх наслідків;

інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок.

Залежно від призначення здійснюється фоновий, виробничий (базовий, стандартний, поточний), спеціальний (відомчий), науковий (прогностичний) моніторинг земель.

Фоновий (еталонний) моніторинг – це систематичні спосте-

реження за властивостями ґрунтів у природних умовах (цілина, ліс, заповідна ділянка). Як фонові можуть бути використані оптимальні параметри для вирощування найбільш розповсюджених культур, а також параметри ґрунтів контрольних дослідних ділянок, на яких тривалий час не вносили добрива.

Виробничий (базовий, стандартний) – систематичні спосте-

реження за властивостями ґрунтів на виробничих земельних ділянках.

Спеціальний (відомчий) – систематичні спостереження за одним чи декількома процесами, наприклад, моніторинг меліорованих земель (спостереження за рівнем і мінералізацією підґрунтових вод та інші), радіаційний (спостереження за міграцією радіонуклідів у системі «ґрунт – рослина – тваринницька продукція»), урбомоніторинг (спостереження за ґрунтоподібними субстратами і «закритими» ґрунтами у населених пунктах), моніторинг ґрунтів під багаторічними насадженнями (садами, виноградниками, пасовищами), моніторинг рекультивованих земель, земель особливого призначення (військові полігони, землі водного фонду, транспорту, резерву, рекреаційні землі).

183

Науковий (прогностичний) – це систематичні спостереження у спеціальних польових дослідах, балансових, стокових і лізиметричних станціях, розробка імітаційних і математичних моделей, спеціальні види дистанційного зондування (радіометричний, радіолокаційний, інші), які використовують для уточнення стану земель та його прогнозування за різних рівнів антропогенного навантаження.

Програма робіт з моніторингу складається таким чином, щоб охопити спостереженнями усі екологічні і продуктивні функції ґрунтового покриву, найбільш важливі ґрунтотворні і ґрунторуйнівні процеси, основні агрономічно важливі для вирощуваних культур властивості ґрунтів.

Стан ґрунтів достовірно діагностується за наявності інформації про зміну структури ґрунтового покриву, трансформацію земельних угідь, оцінку змін основних властивостей ґрунтів: фізичних, водних, фізико–хімічних та інших, поживний режим, забруднення, біологічну активність, інтенсивність прояву ерозійних процесів, трансформацію органічної речовини, вторинних ґрунтових процесів, викликаних антропогенною діяльністю (осолонцювання, засолення, озалізнення, переущільнення тощо) і в цілому оцінку ефективної родючості за урожайністю і якістю сільськогосподарської продукції.

Індикаторами моніторингу є обов’язкові і необов’язкові (регіональні, місцеві) показники.

До обов’язкових показників віднесено характеристику місця розташування ділянки (висота, ухил, географічні координати, метеорологічні дані), загальну характеристику ґрунту (класифікаційне положення, опис профілю, гранулометричний склад), тип землекористування, а також основні фізичні, водні, хімічні, фізи- ко–хімічні та інші характеристики.

До необов’язкових (регіональних) – показники, що характеризують ґрунтові процеси: підкислення, оглеєння, засолення, осолонцювання, ущільнення, стан еродованості, забруднення земель тощо. Перелік обов’язкових та необов’язкових показників затверджується спеціально уповноваженою Кабінетом міністрів головною установою.

Оцінювання стану земель за даними моніторингу здійснюється за нормативами, що характеризують їхній сприятливий, задовільний та кризовий стан за індикаторами моніторингу та про-

184

цесами деградації (дегуміфікації, переущільнення, засолення, осолонцювання, забруднення тощо). Головна вимога – не допустити незворотної зміни стану земель у процесі їхнього використання, коли ґрунт втрачає саморегулятивні якості і стає не здатним відновити вихідні параметри.

Перелік і регіональні граничні параметри небезпечних деградацій затверджуються спеціально уповноваженою Кабінетом міністрів головною установою. Перелік одночасно встановлює гранично допустимий рівень змін властивостей ґрунтів під дією антропогенного навантаження, а також припустимий рівень механічного та хімічного навантаження.

Проведення робіт з моніторингу земель сільськогосподарського призначення здійснюється згідно з Національним стандартом України «Якість ґрунту. Моніторинг ґрунтового покриву земель сільськогосподарського призначення» (на стадії затвердження), інших категорій земель – згідно з методиками, затвердженими головною установою.

Моніторинг земель здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм. Первинна інформація про властивості ґрунтів заноситься в уніфіковані за формою таблиці на паперових носіях, кодується і переноситься на машинні носії у базу даних. Далі вона нагромаджується в архівах і базах даних автоматизованої інформаційної системи. Отримані матеріали об'єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси у навколишньому середовищі, рівень забруднення ґрунтів, що дає можливість органам державного управління розробляти програми захисту земель та висувати до землекористувачів певні вимоги щодо усунення правопорушень у сфері використання та охорони земель.

Програмні засоби управління базами даних ґрунтового моніторингу повинні забезпечити автоматизацію пошуку, поповнення, корегування і картографування, а також графічну і статистичну обробку інформації методами математичної статистики, побудову трендів змін показників у часі.

Польові і лабораторні виміри під час обстеження стану земель забезпечуються уніфікованим обладнанням.

Кінцевим результатом моніторингу земель є картографо– аналітичні матеріали про сучасний стан земель, автоматизована

185

інформаційна система, прогноз змін показників у часі і техніко– економічне обґрунтування заходів з охорони земель.

Картографо–аналітичною інформацією характеризують сучасний стан і зміни земельних ресурсів, у тому числі:

-гумусованість, еродованість, заболочування, засолення, осолонцювання, переущільнення, підкислення, забруднення пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;

-стан берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;

-процеси пов’язані з утворенням ярів, селевих потоків, землетрусів;

-стан земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтопереробними підприємствами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно–мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, похованнями токсичних промислових відходів, радіоактивних матеріалів, промисловими об’єктами.

У картографуванні використовують карти сучасного стану окремих властивостей ґрунту (карти – факти), синтезовані карти (родючості, екологічного стану тощо), карти – прогнози (стійкості до хімічного або механічного навантаження, ерозії, забруднення тощо). Приклад картографічної оцінки негативних змін властивостей ґрунтів України наведено на рис. 4.8.

добрий

задовільний

незадовільний

Рис. 4.8. Інтегральна карта агроекологічного стану зрошуваних ґрунтів України, Балюк С.А., 1998 [39]

186

Автоматизована інформаційна система повинна включити такі блоки: основний, допоміжний, наукової підтримки.

Основний блок включає вихідну і поточну інформацію, управлінські рішення. Допоміжні блоки – діагностика нормативів, картографування і районування відомчих мереж, верифікації програмних і технічних засобів, правових основ, економіки та маркетингу, кадрового забезпечення, пропаганди. Блок наукової підтримки – мережу науково–дослідних інститутів – виконавців наукового моніторингу, стаціонарних дослідів, моделювання і прогнозу, високих технологій. Структурна система повинна враховувати потреби різноманітних користувачів і бути здатною оперативно відповідати на можливі запити про стан земельних ресурсів і заходи, що рекомендуються для його корегування.

Ведення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища є задачею Міністерства екології та природних ресурсів України. Моніторинг земель входить до загального моніторингу довкілля. Зважаючи на те, що землі сільськогосподарського призначення займають 70% території країни, координацію відповідних робіт, зведення даних і підготовку кінцевих матеріалів моніторингу земель проводить уповноважений орган з питань аграрної політики.

Громадські організації ґрунтово–екологічного спрямування можуть здійснювати незалежний моніторинг земель на певній території для захисту прав і безпеки проживання громадян. Результати громадського моніторингу використовуються для привернення уваги до несприятливого стану земельних ресурсів, підвищення просвітницького рівня громадян, об’єктивізації оцінок стану земель.

Міжнародне співробітництво у сфері моніторингу земель здійснюється на основі двосторонніх та багатосторонніх угод (перш за все, транскордонних) і безумовного виконання Україною зобов’язань, передбачених цими угодами. Міжнародне співробітництво спрямоване на освоєння провідного досвіду, технологій та обладнання щодо ведення моніторингу земель у європейських країнах, поступову гармонізацію методів, створення спільних мереж та баз даних.

187

Контрольні питання

1.Яка роль ґрунтів у самоочищенні середовища?

2.Які процеси спричинюють деградацію ґрунтів?

3.Чому відбуваються ерозійні процеси?

4.Як відбувається агрофізична деградація ґрунтів?

5.Які принципи мінімізації обробітку ґрунту?

6.Які види і етапи рекультивації?

7.Які умови міграції важких металів у ґрунтах?

8.Як формується радіоактивне забруднення ґрунтів?

9.Який стан земельних ресурсів в Україні?

10.Які принципи ґрунтового моніторингу?

188

5. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ ЕКОЛОГІЧНО ЗБАЛАНСОВАНОГО АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

5.1. Екологічні принципи організації землеробства

Виробництво аграрної продукції повинно бути не лише прибутковим, високоврожайним та високотехнологічним, а й екологічно безпечним. Поняття екологічності, з точки зору рослинництва, передбачає отримання безпечної, якісної продукції, а також збереження довкілля в умовах екологічної рівноваги. Негативний вплив може проявлятись через незбалансоване використання мінеральних і органічних добрив, надмірне захоплення хімічними засобами захисту рослин, порушення агротехніки, що спричинює деградаційні процеси у ґрунті, та ін. Значне занепокоєння останнім часом викликає використання генетично модифікованих сортів рослин, безпечність і корисність яких поки не доведена.

При організації рослинництва необхідно враховувати вимоги чинного законодавства у даній галузі, зокрема:

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (25.06.91, №1264-ХІІ)

Земельний кодекс України (25.10.2001, № 2768-ІІІ) Водний кодекс України (06.06.1995, № 213/95-ВР)

Закон «Про пестициди та агрохімікати» (2.03.1995, № 86/95-

ВР)

Закон України «Про захист рослин» (14.10.1998 № 180-ХІV).

Організація території для вирощування сільського-

сподарських культур. Аграрне виробництво повинно забезпечувати оптимізацію використання земельних угідь. Україна відрізняється найвищим рівнем розораності земель у світі. Отже, для природних екосистем просто не залишається місця. Екстенсивне ведення сільськогосподарського виробництва, коли отримуються невеликі врожаї з максимальної площі, є екологічно неприйнятним. Можна вважати оптимальним, коли співвідношення нестабільних агроекосистем (рілля, сади) до стабільних (природні кормові угіддя, ліси, лісосмуги) не перевищує одиниці. [44]. До цього розрахунку не належать урбанізовані і техногенно змінені території. Це означає, що розораність території України

189

не повинна перевищувати 40%, а частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 50%.

Зкатегорії орних земель необхідно вилучити наступні ді-

лянки:

рілля на схилах крутизною 3 і більше градусів;малопродуктивні землі, ведення землеробства на яких

економічно невигідне;раніше розорані землі гідрографічної мережі (заплави рі-

чок);

забруднені і сильноеродовані ґрунти.

Зточки зору характеристики природних особливостей території, важливим є врахування крутості схилів. Саме цей фактор визначає активність ерозійних процесів, які в Україні розвинуті досить широко. До того ж проведення обробітку ґрунту на схилах понад 3 градуси призводить до збільшення витрат пального на 30-40%. Тому повинна проводитись організація полів і робочих ділянок з криволінійними кордонами, що вписуються в рельєф, вдосконалюватись структура посівних площ, вилучатися з ріллі ділянки з крутістю схилів понад 3°.

Не можна використовувати як ріллю прибережні смуги вздовж річок. Залежно від довжини річки ширина водоохоронної зони встановлюється: при довжині річки 11-50 км - 100 м, 51-100

км – 200, 101-200 км – 300, 201-500 км – 400 та понад 500 км – 500 м.

Подальший розвиток землеробства повинен базуватись на інтенсифікації виробництва, перш за все за рахунок більш ефективного використання ФАР, на рівні 2-3% (як в європейських країнах). А це вказує на принципову можливість скорочення ріллі удвічі і більше без зменшення обсягів продукції.

Важливим моментом при організації аграрного виробництва є врахування не лише природних особливостей території, а й рівня антропогенного навантаження. Це дає змогу визначитись, чи можна отримати в даній місцевості якісну продукцію, чи ні.

У районах з небезпечними та надзвичайно небезпечними рівнями забруднення повинні здійснюватись комплекси спеціальних заходів з реабілітації земель і оздоровлення населення.

Зточки зору радіаційної безпеки придатність території оцінюють за такою градацією:

190