Тема 5. Узагальнюючі економічні показники діяльності будівельних організацій
1. Поняття собівартості. Класифікація витрат і структура собівартості.
2. Прибуток як основний показник фінансових результатів діяльності будівельних організацій.
3. Рентабельність як відносний показник ефективності діяльності будівельних організацій.
Питання перше. Поняття собівартості. Класифікація витрат і структура собівартості.
Собівартість як економічна категорія властива товарно-грошовим відносинам і виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати витрати на виробництво товару і прибуток або збиток від його реалізації.
Собівартість продукції –це грошове вираження витрат на виробництво та реалізацію продукції.
При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел:
- собівартості (валових витрат);
- прибутку.
Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на такі цілі:
- дослідження ринку і виявлення потреби в продукції;
- підготовку і освоєння нової продукції;
- виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.);
- добір і підготовку кадрів;
- поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення технологій, організації виробництва і праці, підвищення якості продукції), крім капіталовкладень.
За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та побічні.
Прямі витратибезпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновидубудівельної продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.
Побічними є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).
За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні .
Постійні витратиє функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.
Змінниминазиваються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.
Пропорційні, на відміну від непропорційних — це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).
Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.
Прогресуючізростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.
Дегресуючівитрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.
Розробка плану організаційно-технічних заходів щодо використання внутрівиробничих резервів ґрунтується на результатах аналізу їхніх джерел і факторів, що впливають на техніко-економічні показники. До найбільш важливих джерел резервів варто віднести зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.
З усього різноманіття факторів, що впливають на техніко-економічні показники, до укрупнених груп можна віднести:
- підвищення технічного рівня виробництва;
- поліпшення організації виробництва.
Зниження матеріалоємності, чи матеріальних витрат – одне з найважливіших джерел розвитку економіки.
Підвищення технічного рівня – процес удосконалення технічної бази, ріст рівня якої досягається в результаті:
- удосконалювання засобів праці (упровадження прогресивної техніки, підвищення частки удосконаленого устаткування), предметів праці (застосування прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);
- раціонального використання сировини, матеріалів;
- механізації й автоматизації виробничих процесів.
Використання більш продуктивного устаткування дозволяє заощаджувати заробітну плату (жива праця) при збільшенні амортизаційних відрахувань (минулого праці). «Підвищення продуктивності праці полягає саме в тім, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, що полягає в товарі, зменшується, і, отже, кількість живої праці зменшується більше, ніж збільшується кількість минулої праці».
Удосконалювання організації виробництва і праці. Ця група факторів впливає на зниження собівартості в результаті спеціалізації виробництва, удосконалювання організації праці й управління виробництвом, поліпшення матеріально-технічного постачання і побуту, ефективного використання часу робочих, скорочення зайвих витрат.
Питання друге. Прибуток як основний показник фінансових результатів діяльності будівельних організацій.
Узагальнюючим фінансовим результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – це частина чистого доходу, що залишається підприємству після відшкоду-вання усіх витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншими видами діяльності.
В Україні щодо прибутку застосовують такі визначення:
1. Балансовий (валовий) прибуток — загальний прибуток, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу; різниця між чистим доходом від реалізації продукції (послуг) і її собівартістю (Пз) .
2. Чистий прибуток – сума прибутку від звичайної діяльності і надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку. З суми чистого прибутку сплачуються борги, проценти за кредити, а решта розподіляється на фонд споживання, фонд нагромадження (Пч).
Пч =Пз-Т, (5.1)
де Т – податок на прибуток (Т=Пз*t), t – податкова ставка.
3. Прибуток від реалізації продукції або прибуток від операційної діяльності визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (без ПДВ і акцизного збору) та повною собівартістю продукції.
Прибуток від продажу продукції є основним складовим елементом загального прибутку.
Пр = ВР-С, (5.2)
де Пр – прибуток від продажу продукції, грн.;
Вр – виручка від продажу продукції, грн.;
С – собівартість даної (реалізованої) продукції, грн..
4. Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу матеріальних і нематеріальних активів, цінних паперів тощо – різниця між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта.
5. Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти з реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів, штрафи, доходи від володіння борговими зобов’язаннями, здачі майна в оренду (лізинг).
У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержаного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.
Прибуток поділяється на дві частини:
прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам, персоналу підприємства за результатами роботи, на соціальну підтримку.
прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку, спрямовується на створення резервного та інвестиційних фондів.
Питання третє. Рентабельність як відносний показник ефективності діяльності будівельних організацій.
Для характеристики діяльності будівельної організації важливими є не тільки отримані ними абсолютні суми балансового прибутку, прибутку від основної діяльності, іншої реалізації, позареалізаційних операцій тощо, але й відносний його рівень, тобто рентабельність. Рентабельність характеризує рівень ефективності господарювання.
Кошторисний рівень рентабельності розраховують як відношення суми планового прибутку, закладеної в кошторисі, до кошторисної вартості об’єкта:
Рн
=
100%, (5.3)
де Ппл – плановий прибуток, грн.;
Цд – договірна ціна на будівництво об’єкта, грн.
Після закінчення будівництва й завершення розрахунків визначається фактична рентабельність об’єкта:
Рн
=
100%, (5.3)
де Пф – фактичний прибуток від здачі об’єкта з урахуванням економії та компенсацій, грн.;
Вф – фактична вартість будівництва об’єкта, грн.
Для будівельно-монтажної організацій, які виконують роботи власними засобами виробництва, рівень рентабельності визначають відношенням прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів:
Рн
=
100%, (5.4)
де Фоф – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.;
Фоб.к – середньорічна вартість нормованих оборотних коштів, грн.
Для розрахунку рівня рентабельності підприємства можуть використовуватися: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції (тобто від основної діяльності), прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю: всього капіталу підприємства, власного капіталу, позичкового капіталу, основного капіталу, оборотного капіталу і т.п.
Фінансові результати підприємства залежать від зовнішніх і внутрішніх чинників бізнесу. Зовнішні чинники бізнесу не залежать від виробничо-експлуатаційної діяльності підприємства. До них відносяться: економічна політика держави, державні регульовані ціни на виробничі ресурси, податкове законодавство, ринкові умови, соціально-економічні, природно-географічні, демографічні, транспортні, місцеві та ін. умови.
Важливими чинниками росту фінансових результатів, що залежать від діяльності підприємства, є обсяг виробленої продукції, обсяг продаж, собівартість продукції, тарифи, умови праці, якість продукції, технічний рівень виробничих фондів, продуктивність праці, організація виробництва й управління.
Резервами підвищення рентабельності є застосування факторів зростання обсягів підрядних робіт, зниження собівартості та поліпшення використання у виробництві основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів.