Условия почвообразования [править]

Климатический пояс умеренный, сектор — умеренно континентальный, характерно чередование увлажнения и иссушения и господство положительных температур. Среднегодовая температура +3 — +7 °C. Годовая сумма осадков 300—600 мм.

Рельеф волнисто-равнинный (периодически изрезан западинами, балками, оврагами, речными террасами).

Растительность многолетняя травянистая лугово-степной и степной подзоны, ежегодно оставляющей в почве значительное количество растительных остатков. В соответствующих гидротермических условиях идёт их разложение с образованием гумусовых соединений (гумификация), накапливаемых в верхних слоях почвы. Вместе с гумусом в почве в виде сложных органо-минеральных соединений закрепляются такие элементы питания растений, как азот, фосфор, сера, железо и т. д.

Почвообразующие породы — лёссы и лессовидные суглинки.

Строение [править]

• A — гумусово-аккумулятивный

• B — переходный

• C — материнская порода

Свойства [править]

Чернозёмы обладают хорошими водно-воздушными свойствами, отличаются комковатой или зернистой структурой, содержанием в почвенном поглощающем комплексе от 70 до 90 % кальция, нейтральной или почти нейтральной реакцией, повышенным естественным плодородием, интенсивной гумификацией и высоким, порядка 15 %, содержанием в верхних слоях гумуса.

Виды [править]

Разделяют на 2 градации:

По мощности гумусового слоя(A+AB) [править]

• а) сверхмощные (мощность более 120 см.)

• б) мощные (120-80 см.)

• в) среднемощные(80-40 см.)

• г) маломощные(<40 см.)

По содержанию гумуса % в Ап [править]

• а) тучные (>9 %) (окраска чёрная)

• б) среднегумусные(9-6 %) (чёрная)

• в) малогумусные(6-4 %)(тёмно-серая)

• г) слабогумусные(<4 %)(серая)

• д) микрогумусные(<2 %)(светло-серая)

Подтипы [править]

• оподзоленные чернозёмы

• выщелоченные чернозёмы

• типичные чернозёмы

• обыкновенные чернозёмы

• южные чернозёмы

Зоны [править]

Географически чернозёмы занимают значительные площади. В Евразии зона чернозёмов охватывает Венгрию, Болгарию, Австрию, Чехию,Словакию, Балканы, Молдавию, Украину, Монголию и Китай, центрально-чернозёмные области России, Поволжье, Северный Кавказ, Западную Сибирь. Чернозёмы Украины занимают более 30% мировых запасов. В Северной Америке к зоне чернозёмов относятся западная часть США и югКанады. В Южной Америке чернозёмы наблюдаются на юге Аргентины и в южных предгорных районах Чили.

Чорноземні ґрунти Лісостепу і степу України та їх використання

Гудзь. Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

Чорноземи як тип степового ґрунту поширені в Україні у межах двох зон — Лісостепу і Степу. Чорноземи утворились внаслідок розвитку дернового ґрунтотворного процесу. Серед інших ґрунтів вони різко виділяються високою природною родючістю, властивостями та будовою ґрунтового профілю. Дерновий процес ґрунтоутворення відбувався під покривом лучно-степової рослинності. На поверхню та в метрову товщу ґрунту надходила значна кількість органічних решток та зольних речовин. їх розкладання відбувалося за участю мікроорганізмів, мікро- і мезофауни. Наявність карбонату кальцію у породі та в профілі ґрунту є причиною насичення ГВК обмінним кальцієм, який сприяє нейтралізації кислих продуктів розкладання органічних речовин та закріпленню гумусових речовин Отже, гумус у чорноземах майже нерухомий, він закріплюється на місці свого утворення, тобто розвивається акумулятивний процес нагромадження гумусу. В зв'язку з цим виділяють дві видозміни розвитку дернового процесу: 1) гумусоутворення на місці (лат. in situ) - процес' розкладу рослинних залишків на місці їх відмирання з послідуючим новоутворенням гумусу без його переміщення по профілю. Таке явище характерне для ґрунтів вододільних територій Степу і частково для південних районів Лісостепу в його східній частині; при нейтральній або слабко- лужній реакції ґрунтового середовища; 2) гумусонагромаджен- ня - процес акумуляції гумусу в поверхневому шарі (горизонті) ґрунту в результаті розкладу рослинних залишків і гумусоутворення in situ і деякого його переміщення вниз з поступовим просочуванням ним ґрунтової маси. Характерно для лісостепових ґрунтів при нейтральній реакції ґрунтового середовища і розвитку потужного гумусового горизонту. При цьому чорноземи набувають сприятливих водно-фізичних та фізико-механічних властивостей Велике значення для акумуляції гумусу мають контрастні кліматичні умови - чергування теплого і холодного сезонів. Висока біологічна активність чорноземів, великии запас поживних речовин зумовлюють їх високу природну родючість. М. В. Ломоносов у своїй праці «О слоях земных» висловив думку про рослинно-наземне походження чорноземів, тобто що чорнозем утворився при гнитті рослинних і тваринних решток за певний період часу. В. В. Докучаев назвав чорнозем «царем» ґрунтів. Профіль чорнозему простий. Він формується за гумусово- акумулятивним типом розподілу речовин. Верхній гумусовий горизонт (Н) має рівномірне темно-сіре забарвлення, у вологому стані майже чорне. Він поступово переходить у темно-сірий з буруватим відтінком горизонт (Hp), де є ледь виражені ознаки ґрунтотворної породи. Із глибиною поступово гумусність зменшується, забарвлення гумусового горизонту стає сірим з жовтувато-бурим відтінком — це горизонт РЯ, потім горизонт Р/7, а нижче знаходиться материнська порода Р. У профілі чорноземів часто помітні сліди діяльності землериїв (ховрахів, хом'яків, кротів та дощових черв'яків). Ходи хребетних землериїв заповнені матеріалом з інших горизонтів і називаються «кротовинами». Загальна потужність профілю чорноземів становить від 150 до 200 см. Гумусовий горизонт орних чорноземів містить від 3 до 8% гумусу, а у верхньому шарі цілинних чорноземів вміст гумусу може досягати 10-12%. Чорнозем як тип ґрунту за своїми генетичними особливостями та властивостями поділяється' на підтипи. В Україні зустрічаються такі підтипи чорноземів: у Лісостепу — типовий, вилугований, опідзолений та реградований; у Степу — звичайний та південний. Серед підтипів виділяються роди, що характеризують чорноземи за глибиною «закипання» карбонатів, розвитком у них процесів осолонцювання та осолодіння. Підтипи та роди поділяються на види за потужністю гумусового горизонту, вмістом гумусу, ступенем вилугованості. Ґрунтовий вбирний комплекс чорноземів насичений здебільшого катіонами Са2+ і Мд2+(відношення Са2+: Мд2+— 7-6:1), що сприяє утворенню агрономічно цінної структури. Реакція ґрунтового розчину чорноземів близька до нейтральної (рН = 6,9...7,2) або слабколужна (рН = 7,2...7,5). Завдяки значному вмісту гумусу і високій біологічній активності чорноземи містять загальний азот (0,2-0,5%), фосфор (0,33-0,16) і валовий калій (1-2,4%). Забезпеченість чорноземів мікроелементами переважно середня.

25. Серозёмы

        тип почв, формирующихся под субтропической полупустынной растительностью. Образуется на лёссах, лёссовидных суглинках и древних аллювиальных отложениях, содержащих гипс, карбонаты, легкорастворимые соли, в условиях непромывного и выпотного водного режима. Для С. характерна годовая цикличность почвообразовательного процесса: во время его весенней активной фазы интенсивно развивается растительность (благодаря осенне-зимнему накоплению влаги в почве), в верхних горизонтах происходит накопление растительных остатков и их Гумификация, часть карбонатов и минеральных солей передвигается в нижние горизонты; в летнюю фазу гумусовые вещества минерализуются — легкорастворимые соли поднимаются в верхние горизонты с капиллярной влагой. В профиле С. выделяют горизонты: А — гумусовый (содержит 1—4,5% гумуса) мощностью 40—120 см, серого или серо-палевого цвета, с плохо выраженной комковатой структурой; В — элювиально-карбонатный; С — материнская порода; ниже её (на глубине 1,5—2 м) — скопления легкорастворимых солей.

         С. обладают хорошими водно-физическими свойствами, высокой биологической активностью, достаточно плодородны, дают высокие урожаи при орошении. Подразделяются на подтипы: светлые, обыкновенные (типичные), тёмные и северные. Распространены в Передней Азии, в Северной Америке (Ю.-З. США, С. Мексики), в Северной Африке, Австралии; в СССР — в Средней Азии. Светлые и обыкновенные С. используются в орошаемом земледелии (См. Орошаемое земледелие) (посевы хлопчатника, сахарной свёклы, зерновых, сады и виноградники). В районах распространения С. обнаружены наиболее древние очаги орошения 

Сіроземи — це світлі, пухкі, карбонатні з поверхні ґрунти з недиференційованим профілем. Материнською породою є суглинки. Поширені в Євразії,Північній Америці, Південній Америці. Це зональний тип грунтів пустельних степів (напівпустель) субтропічного поясу. В Україні знаходяться переважно на заході. Утворюються під широколистяними лісами. Потребують достатньо тепла і вологи. Вміст гумусу: до 4%; шар гумусу — до 50 см. Для того, щоб поліпшити стан сірих лісових грунтів необхідно вносити мінеральні добрива.

Ґрунти пустель примітивні, часто це просто кори вивітрювання: вапнякові, гіпсові, сульфатні, кремнієві. Іноді зустрічаються бідні на гумус сіроземні грунти.

Сіроземи біологічно високо активні, видовий склад мікроорганізмів різноманітний, як і склад фауни: багато молюсків, комах, павуків, термітів, червів, хребетних і навіть птахів. Тому до певної глибини сірозем абсолютно переритий тваринами, завдяки великій біогенності напруга процесу мінералізації дуже висока, незважаючи на значну кількість рослинного опаду, гумусу в грунті утворюється небагато.

Сірозем як грунтовий тип уперше описаний у 1909 р. С.С. Неуструєвим. Головним фактором, що визначає особливості генезису сіроземів, є специфічний гідротермічний режим, відсутність промерзання, сприятлива температура весною, висока – влітку. Хоча ТВР непромивний, весною грунт глибоко промочується, зволожуючись до стану найменшої вологоємності (НВ). Висушування починається з травня й триває по жовтень, грунт знаходиться в стані максимальної гігроскопічності (МГ), всі біологічні процеси припиняються. Відповідно до вказаних особливостей гідротермічного режиму, генезис сіроземів іде в два періоди: 1 – недовгий весняний теплий і вологий, коли активно розвиваються біологічні процеси, гумусоутворення, мінералізація новоутвореного гумусу, внутрішньогрунтове вивітрювання – оглинення верхньої та середньої частини профілю, вимивання карбонатів; 2 – довгий літній сухий і спекотний період, коли повністю припиняються всі процеси, крім підтягування карбонатів.

Профіль типового сірозему має таку будову :

Н – гумусово-акумулятивний, слабко забарвлений в світло-сірі тони, дрібно-грудкуватий, пухкий, дуже пористий, потужністю 12-17 см;

НР(ш)/к – перехідний, світліший за попередній, нестійко дрібногрудкуватий, у нижній частині карбонатний, пухкий, багатопористий, потужністю 75-100 см,перехід малопомітний;

Pk/(s) – материнська порода – лес, дрібнобагатопористий, пухкий, карбонатний, інколи в нижній частині засолений.

Особливостями морфологічної будови сіроземів є слабкі диференціація профілю на генетичні горизонти та гумусованість, відсутність макроструктури при дуже добрій мікроагрегованості, велика пористість (50-70%), карбонатність, слабка оглиненість середньої частини профілю. Грунт не диференційований за валовим хімічним складом. Кількість гумусу у верхньому горизонті коливається від 1 до 3,5%, у його складі вміст фульвокислот дещо більший (Сгк:Сфк = 0,7-0.9), гумінові кислоти представлені відносно простими формами. ЄП невисока, 13-18 мг-екв у Н- горизонті, поступово зменшуючись униз по профілю. ГПК насичений Са, з глибиною зростає вміст обмінного Mg . Сіроземи відносяться до грунтів пилувато-суглинкового гран-складу, в середній частині міститься дещо більше мулистих часток порівняно з материнською породою. Грунти мають хороші водно-фізичні властивості, високу водопроникність, добру вологоємність. Лугово-сіроземні грунти відрізняються оглеєнням, яке, щоправда, простежується дуже глибоко, та більшим вмістом гумусу.Зрошувані сіроземи еволюціонували в умовах дуже тривалого (тисячі років) сільськогосподарського використання та зрошення. Іригаційний водний режим призвів до інтенсивного привносу в грунт карбонатів, солей, дрібнозему, суттєвого збільшення біогенності. Особливостями зрошуваних сіроземів є: слабка диференційованість профілю, що складається з товщі іригаційних наносів потужністю 40-100 см і більше, під яким знаходиться похований профіль вихідного сірозему; слабке оглеєння; часті включення життєдіяльності людини; зменшена пористість, ущільнені підорні горизонти. Помічено, що протягом тисячоліть при правильному зрошенні суттєвого засолення цих грунтів не відбулось, у перші періоди використання вміст гумусу зменшувався, зате в подальшому, при окультуренні значно зростав. Грунти високородючі. Сіроземи – це грунти, на яких виникли й розвинулись стародавні людські цивілізації. Зрошення – найважливіша умова землеробства на сіроземах. На зрошуваних грунтах вирощуються зернові та кормові культури, баштанні, овочеві та плодові, виноград і бавовна. Бавовництво – найбільш важливий напрямок сільського господарства. Сіроземи володіють властивостями, сприятливими для зрошення: мікроагрегованістю, високою пористістю, хорошим природним дренажем, особливо в випадках, коли грунтові води залягають глибоко. В умовах утрудненого відтоку вод без активного дренажу відбувається вторинне засолення сіроземів. Для запобігання йому потрібна складна система заходів.

28. Се́рые лесны́е по́чвы формируются в лесостепной зоне в условиях периодически-промывноговодного режима под пологом широколиственных (дубовые с примесью липы, клёна, ясеня),смешанных (берёзовые с примесью пихты и сосны или сосново-берёзовые с примесью лиственницы) или мелколиственных (берёзовые с примесью осины) лесов с разнообразной и обильной травяной растительностью.