
- •Розділ 5. Структура, функції та метаболізм ліпідів
- •5.1. Біологічні функції та класифікація ліпідів
- •5.2. Структурна організація біомембран
- •5.3. Циркуляторний транспорт і депонування ліпідів у жировій тканині
- •5.4. Катаболізм тріацилгліцеролів і його регуляція
- •5.5. Біосинтез тріацилгліцеролів
- •5.6. Біосинтез фосфоліпідів
- •5.7. Метаболізм сфінголіпідів. Сфінголіпідози
- •5.8. Окиснення жирних кислот
- •5.9. Окиснення гліцеролу
- •5.10. Синтез жирних кислот
- •5.11. Метаболізм кетонових тіл
- •5.12. Метаболізм холестерину
- •5.13. Гіперліпемії
- •5.14. Стеатоз
- •5.15. Ожиріння
5.9. Окиснення гліцеролу
Гліцерол, що утворюється при розщепленні тріацилгліцеролів або гліцерофосфоліпідів, може вступати на шлях катаболізму (окиснення) або знову використовуватися для біосинтезу різних класів гліцеридів.
Обмін
гліцерину тісно пов'язаний з гліколізом,
у реакції якого метаболіти гліцерину
включаються за схемою
Гліцерол α-Гліцеролфосфат АТФ НАД
Включенню гліцеролу до метаболічних перетворень передує активація, яка полягає в його трансформації за участю АТФ до гліцеролфосфату (гліцерол-3-фосфату) при дії ферменту гліцеролкінази.
Гліцерол-3-фосфат здатний до окиснення мітохондріальним ферментом α-гліцерофосфатдегідрогеназою з утворенням гліцеральдегід-3-фосфату (Г-З-Ф).
Гліцерол-3-фосфат
під дією НАД-залежної гліцеролфосфатдегідрогенази
переходить у дигідроксіацетонфосфат.
Останній ізомеризується під дією
тріозофосфатізомерази до
гліцеральдегід-3-фосфату, який виступає
одним з центральних метаболітів
г
Рис. 5.18. Шляхи
перетворення гліцеролу
Утворені
тріозофосфати можуть включатися як в
реакції гліколізу, так і в глюконеогенезу.
Окиснення гліцерину в анаеробних умовах призводить до виділення двох молекул АТФ (як і в гліколізі), але враховуючи, що одна молекула АТФ була використана для активації гліцерину, енергетичний баланс становить одну молекулу АТФ.
При повному окиснені гліцерину в аеробних умовах до СО2 та Н2О енергетичний баланс становить 21 молекулу АТФ. Із них 9 АТФ утворюється в дихальному ланцюзі з трьох молекул НАДН2. Одна молекула НАДН2 утворюється при окисненні гліцерофосфату, друга – з гліцеральдегідтрифосфату, а третя молекула НАДН2 утворюється під час перетворення пірувату в ацетил-КоА. Останній окиснюється до СО2 та Н2О у циклі Кребса з утворенням 12 АТФ.
5.10. Синтез жирних кислот
С
Рис.5.19.
Транспорт ацетил-КoA з мітохондрії в
цитозоль через трикарбоніл-транспортуючу
систему
П
Рис.
5.20.
Будова
поліферментного
комплексу:
АПБ
– ацилпереносний
білок;
1а
– ацил-КоА-карбоксилаза;
1 – ацилтрансацилаза;
2 – малонілтрансацилаза;
3 – β-кетоацил-АПБ-синтетаза;
4 - β-кетоацил-АПБ-редуктаза;
5 - β-оксиацил-АПБ-дегідраза;
6 - еноїл-АПБ-редуктаза
Всі реакції біосинтезу ЖК відбуваються з участі поліферментного комплексу, який складається з шести ферментів і ацилпереносного білка (АПБ), що містить дві НS-групи і локалізується в центрі цього комплексу (рис. 5.20). Простетичною групою АПБ є 4-фосфопантетеїн – він виконує роль "повертаючої руки", яка переміщає проміжні сполуки від одного фермента до іншого.
Важливу роль у синтезі жирних кислот відіграє ацетил-КоА-карбоксилаза, яка має своїм ферментом біотин. Реакція проходить у дві стадії:
1. СО2 + АТФ + біотин-фермент карбоксибіотин-фермент + АДФ + Фн
2. Карбоксибіотин-фермент + СH3COSKoA HOOC – CH2 – COSKoA + HSKoA
Алостеричним інгібітором цієї реакції є цитрат. Першою фазою біосинтезу є ферментативний процес перенесення ацетил-КоА і малоніл-КоА на низькомолекулярний білок (АПБ) (рис. 5.21). Наступним етапом є конденсація ацетилу і малонілу, а каталізує ферментом синтетазного комплексу (ацил-АПБ, малоніл-АПБ-лігазою) і супроводжується декарбоксилюванням малонілу з утворенням -кетоформи ацилу, звязаного з АПБ. При цьому виділяється СО2, а також звільняється молекула АПБ та редукується його тіолова група.
П
Рис.
5.21. Схема синтезу жирних кислот
Далі -оксибутирил-АПБ втрачає молекулу води при дії ферменту еноїл АПБ-дегідратази і перетворюється у ненасичену форму ацильного похідного АПБ.
Ненасичений ацил-АПБ (у даному випадку – кротоніл-АПБ) під дією кротоніл-АПБ редуктази синтетазного комплексу реагує ще з однією молекулою НАДФН2 і відновлюється до насиченої форми.
Після утворення насиченої форми ацил-АПБ (у даному випадку – бутирил-SАПБ) із чотирьох вуглецевих атомів, закінчується перший етап синтезу вищої жирної кислоти. Далі процес подовження вуглецевого ланцюга вищої жирної кислоти відбувається при конденсації малоніл-АПБ і бутирил - АПБ з виділенням СО2.
СН3 -СН2 -СН2 -СО -S -АПБ + НООС-СН2 -СО –S-АПБ СН3 -СН2 -СН2 -СО - СН2 –СО-S-АПБ
Бутирил-SАПБ Малоніл-SАПБ -кетокапроніл-SАПБ
Цей процес повторюється до синтезу необхідної кількості вуглеців жирної кислоти. Після закінчення синтезу ацил-АПБ реагує із НS-КоА, внаслідок чого утворюється активна форма жирної кислоти, яка може реагувати із активною формою гліцерину у процесі біосинтезу жирів. Можливий гідроліз ацил-SАПБ на вільну жирну кислоту і НS-АПБ. У цьому випадку жирна кислота піддається активуванню шляхом реакції з АТФ і НS-КоА з утворенням активної форми.
Так, наприклад, на синтез пальмітил-КоА йде: 1 молекула ацетил-КоА, 7 молекул малоніл-SКоА і 28 атомів водню, 14 молекул НАДФН2, а енергію забезпечують 7 молекул АТФ. При включенні синтезу жирних кислот автоматично виключається їх розпад. Навпаки, у постабсорбтивному періоді, коли концентрація окслоацетату знижується, потік ацетильних груп у цитозоль слабшає, синтез жирних кислот припиняється.
Зменшення концентрації малоніл-КоА відкриває шлях для жирних кислот у мітохондрії, де починається їхнє окиснення і перетворення на кетонові тіла. Цей механізм регуляції забезпечує першочергове використання вуглеводів: печінка зберігає і навіть поповнює запас жирів в організмі, коли є вуглеводи, і лише в міру їх вичерпання починається використання жиру. Жир у жировій тканині накопичується за рахунок двох джерел: надходить з ліпопротеїнів і утворюється з глюкози в жирових клітинах. Мобілізація депонованих жирів відбувається шляхом їхнього гідролізу до жирних кислот і гліцерину ліпазами жирових клітин. Жирні кислоти надходять у кров, де утворять нековалентні зв’язки з альбуміном, і в такій формі транспортуються по кровоносному руслу.
5.10.1. Елонгація насичених жирних кислот. Ферментативний процес подовження карбонового ланцюга насичених жирних кислот може здійснюватися як в мікросомах, так і в мітохондріях.
Мікросомальне подовження карбонового ланцюга насичених жирних кислот з довжиною ланцюга С16 –С18 і ненасичених жирних кислот з довжиною ланцюга С18 відбувається шляхом послідовного приєднання двокарбонових фрагментів від малоніл –КоА. Цей метаболічний шлях подібний до синтезу жирних кислот de novo, але в ньому компоненти реакцій не зв’язані з АПБ.
ацил –КоА (Сn) + малоніл- КоА →
3- кетоацил-КоА → 3–гідроксіацил-КоА→
2,3 –еноїл- КоА→ ацил – КоА (Сn+2)
Субстратами розглянутої послідовності реакцій є насичені жирні кислоти (ацили С10 і довші). У печінці при використанні пальмітату в якості субстрату утворюється переважно стеарат С18. У головному мозку синтезуються жирні кислоти - С22- С24, які входять до складу сфінголіпідів мієлінових нервових волокон.
У мітохондріях подовження карбонового ланцюга насичених і ненасичених жирних кислот з довжиною ланцюга С12 - С16 здійснюється за допомогою ацетильних залишків ацетил - КоА.
ацил-КоА (Сn) + ацетил-КоА (С2) → ацил-КоА (Сn+2) + КоА-SH
Процес здійснюється комплексом мітохондріальних ферментів без участі СО2 і малоніл-КоА.
5.10.2. Регуляція біосинтезу насичених жирних кислот. Регуляція біосинтезу вищих жирних кислот в організмі здійснюється двома шляхами:
Регуляція на рівні ацетил-КоА- карбоксилази. Малоніл-КоА утворюється в результаті ацетил-КоА - карбоксилазної реакції, яка є лімітуючою в процесі біосинтезу жирних кислот. Регуляція процесу здійснюється такими шляхами:
1.1.Алостеричною регуляцією активності ацетил-КоА-карбоксилази позитивними та негативними ефекторами. До позитивних активаторів ферменту належить цитрат. Збільшення концентрації цитрату в мітохондріях внаслідок посилення функціонування ЦТК (після споживання вуглеводів, поступлення в кров інсуліну) означає створення умов для запасання надлишку ацетил-КоА у вигляді жирів. Підвищений у цих умовах вихід цитрату в цитозоль активує ацетил-КоА-карбоксилазу і спричинює утворення малоніл –КоА – джерела двокарбонових радикалів для біосинтезу жирних кислот. До негативних ефекторів ацетил-КоА-карбоксилази належать пальмітоїл-КоА та стеароїл-КоА – кінцеві продукти біосинтетичних процесів. Накопичення в цитозолі продуктів біосинтезу за принципом зворотного зв’язку гальмує швидкість їх утворення.
1.2. Ковалентною модифікацією ацетил–КоА-карбоксилази за рахунок її цАМФ-залежного фосфорилування (неактивна форма ферменту) та дефосфорилювання (утворення активної форми). Стимуляторами цього процесу є адреналін, норадреналін, які виділяються закінченнями симпатичних нервів, гормони (глюкагон, тироксин, трийодтиронін, соматотропін, кортикотропін), міжтканинні регулятори (гістамін, серотонін). Інсулін, навпаки, пригнічує активність аденілатциклази і, цим самим, запобігає утворенню активної ліпази у жировій тканині, тобто гальмує ліполіз.
1.3. Зміною активності синтезу ацетил-КоА-карбоксилази. Збільшення активності синтезу ферменту (ферментна індукція) спричиняється додатковим надходженням в організм та в клітини відповідних органів глюкози (надмірне споживання) та зменшення вмісту в продуктах харчових жирів. Пригнічення активності синтезу ферменту спостерігається в умовах голодування або споживання дієти, багатої на жири.
2. Регуляція на рівні комплексу синтетази жирних кислот. Активність синтетазного комплексу (циклу Лінена) регулюється також як механізмами алостеричного контролю, так і механізмами ферментної індукції.
2.1. Алостерична активація окремих ферментів мультиензимного комплексу здійснюється за рахунок позитивного впливу фосфорильованих моносахаридів. Збільшення їх концентрації є метаболічним сигналом, що свідчить про високу активність гліколізу та створює умови для анаболічних процесів.
2.2. Зміни активності процесів синтезу окремих ферментів синтетазного комплексу відбувається в умовах, зазначених для ацетил-КоА–карбоксилази.
5.10.3. Джерела НАДФ-Н, необхідного для біосинтезу жирних кислот. У кожному циклі біосинтезу пальмітату відбувається по дві відновлювальні реакції, донором водню в яких є НАДФН. Основним джерелом молекул цитозольного НАДФН, які використовуються в ліпогенезі, є реакція перетворення малату до пірувату, що спряжена з функціонуванням човникової системи транспорту ацетильних залишків.
1. У першій реакції оксалоацетат відновлюється до малату за участю цитозольної малатдегідрогенази:
оксалоацетат + НАДН+Н+ → малат + НАД+
2. У другій реакції відбувається окиснювальне декарбоксилювання малату до пірувату за допомогою НАДФ - залежного ферменту малатдекарбоксилази:
малат + НАДФ+ → піруват + СО2 + НАДФН + Н+
НАДФН, що регенерувався в реакції, використовується в ліпогенезі, а піруват перетворюється на оксалоацетат в піруваткарбоксилазній реакції.
Крім цього, постачальником НАДФН, для біосинтезу пальмітату виступають глюкозо-6-фосфатдегідрогеназна реакція пентозофосфатного циклу окиснення глюкози та НАДФН-залежна ізоцитратдегідрогеназна реакція в цитозолі.
5.10.4. Біосинтез мононенасичених жирних кислот. В організмі людини утворюються тільки дві моноєнові жирні кислоти – пальмітоолеїнова (С16:1) та олеїнова (С18:1) з активованих пальмітинової і стеаринової кислот (рис. 5.22).
Вони містять подвійний зв’язок між 9-тим та 10-м атомами карбону (∆9). Утворення подвійного зв’язку може здійснюватися як аеробним, так і анаеробним шляхами. У людини процес утворення мононенасичених жирних кислот здійснюється в мікросомах печінки та жирової тканини в результаті дегідрування жирних кислот за допомогою десатураз (К.Ф. 1.14.99.5 і КФ 1. 14. 99.6) жирних кислот (ацил-КоА-оксигеназ), що належать за механізмом дії до мікросомальних монооксигеназ (оксигеназ змішаної дії).
Р
Рис.
5.22.
Схема біосинтезу насичених і ненасичених
жирних
кислот
ферментними системами
гепатоцитів
стеароїл –КоА (С18) + НАДФН + Н+ + О2 → олеїл – КоА (С18:1) + НАДФ+ + 2 Н2О
5.10.5. Біосинтез поліненасичених жирних кислот. Лінолева С18:2 (∆9,12) та α -ліноленова С18:3 (∆9,12,15) жирні кислоти слугують попередниками в утворенні інших біологічно важливих речовин, але не можуть синтезуватися в організмі людини у зв’язку з відсутністю ферментних систем, необхідних для утворення додаткових подвійних зв’язків.
Ці кислоти є незамінними („есенціальні жирні кислоти”) і повинні надходити в організм з рослинною їжею. У разі надходження цих жирних кислот у складі дієти, ферментні системи ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів за механізмами десатурації та елонгації можуть трансформувати лінолеву кислоту в такі поліненасичені кислоти, як γ – ліноленову С18:3 (∆6, 9,12) та арахідонову С20:4 (∆5, 8,11,14), а α-ліноленову – в докозангексенову (С22:6) кислоту.
Арахідонова кислота — попередник біологічно активних ейкозаноїдів (простагландинів, простациклінів, тромбоксанів), утворюється шляхом подовження карбонового ланцюга та утворення подвійних зв’язків.