5.14. Стеатоз

Стеатоз (жирова інфільтрація печінки) є одним із порушень проміжного обміну ліпідів при якому виникає переповнення цитоплазми гепатоцитів тріацилгліцеролами, які не піддалися розщепленню, окисненню і виведенню. Цей процес оборотний до певних меж. Спочатку жир у вигляді крапель нагромаджується у клітинах печінки. У подальшому переповнені жиром клітини руйнуються й утворюються жирові кісти. Тривалий стеатоз сприяє розростанню сполучної тканини навколо кіст - розвивається жирова дистрофія. Розвиток цієї патології може виникати внаслідок низки причин, а саме: надмірного надходження в організм жирів з їжею; надмірного надходження в печінку тріацилгліцеролів чи вищих жирних кислот із депо; сповільнення β окиснення жирних кислот у печінці до кетонових тіл; затримка виходу з печінки пре-β- і β- ліпопротеїнів.

У патогенезі стеатозу печінки з наступною її дистрофією має значення порушення утворення фосфоліпідів, що гальмує вихід жиру із печінки та його окиснення, оскільки жирні кислоти у складі фосфоліпідів виводяться із печінки. При порушенні синтезу фосфоліпідів жирні кислоти легко утворюють з гліцерином нейтральні жири, які нагромаджуються в печінці.

Структурним компонентом фосфоліпіду лецитину є холін. Недостатнє надходження його з їжею чи недостатнє ендогенне утворення призводить до гальмування синтезу лецитину і до жирової інфільтрації. Синтез фосфоліпідів зв’язаний не тільки з наявністю холіну, але й метіоніну, казеїну, інозиту та інших ліпотропних чинників. Для механізму дії цих факторів поряд з активацією синтезу фосфоліпідів характерна стимуляція ними утворення ліпопротеїнів і, тим самим, виведення тріацилгліцеролів із печінки.

До факторів, які викликають стеатоз, належить також стійке зниження вмісту глікогену в печінці. Рефлекс при цьому проходить через ЦНС, далі еферентним симпатичним шляхом передається до жирової тканини, в результаті чого проходить мобілізація жиру. Тривале подразнення симпатичної нервової системи і підвищене виділення адреналіну (стреси) викликають розвиток жирової інфільтрації печінки, оскільки при цьому проходить як збіднення печінки глікогеном, так і активація виходу жирних кислот із депо.

Низка захворювань (хронічні інфекції, туберкульоз, виразкові коліти, хронічні ентерити, голодування, харчова інтоксикація, медикаментозне пошкодження печінки, отруєння етанолом, хлороформом тощо) виснажують запаси глікогену в печінці, що призводить до розвитку жирової інфільтрації печінки.

Розвиток стеатозу при цукровому діабеті є результатом постійного поступлення жиру з периферійних депо в печінку для використання його як енергетичного матеріалу.

Безпосереднім результатом цієї патології у всіх випадках її розвитку є посилене окиснення ліпідів з підвищеним утворенням кетонових тіл. Синтез кетонових тіл у печінці визначається, в першу чергу, співвідношенням між утворенням ацетил-КоА (в основному шляхом β-окиснення) і вмістом оксалоацетату, який утворюється шляхом карбоксилювання пірувату, тобто, залежить від адекватного використання вуглеводів. Прискорений катаболізм жирних кислот або знижений рівень використання вуглеводів можуть призводити до утворення в печінці такого надлишку кетонових тіл, що периферійні тканини не справляються з їх утилізацією. Нагромадження цих сполук у крові призводить до розвитку метаболічного ацидозу.

Речовини, які попереджують жирове переродження печінки, називаються ліпотропними факторами. До них належать холін, інозит, серин тощо. До цієї ж групи належать піридоксальфосфат (бере участь у декарбоксилуванні серинфосфатидів); донор метильних груп – метіонін; фолієва кислота і ціанкобаламін (беруть участь у перенесенні метильних груп).

Нестача холіну та метіоніну крім зниження синтезу фосфоліпідів, зумовлює також зниження рівня карнітину – переносника жирних кислот із цитоплазми в мітохондрії, для синтезу якого потрібні метильні групи. Порушення синтезу карнітину гальмує окиснення жирних кислот, що сприяє накопиченню жиру.

Нестача ліпотропних факторів у продуктах харчування сприяє утворенню тріацилгліцеролів у печінці та її жировому переродженню.