SELECTION_last_file

Для тварин вовнистого типу характерні високі коефіцієнти вовнистості (відношення маси немитої вовни до живої маси тварин у відсотках), для м'ясного − найнижчі. Існує висока міжпородна, а також внутрішньопородна мінливість за ступенем поєднання ознак, властивих цим типам, що проявляється в особливостях екстер'єру, здоров'я, конституції різних порід.

У тонкорунних овець важливим показником типу є ступінь розвитку складчастості шкіри, оскільки існує негативна кореляція між складчастістю і м'ясними якостями. Для тонкорунних порід надмірна складчастість небажана. Під час їх бонітування виділяють тварин з бажаним для породи типом складчастості, вираженістю вовнової і м'ясної продуктивності, а також тварин із недостатнім і підвищеним запасом шкіри, що схиляються відповідно убік м'ясної або вовнової продуктивності.

Конституція і кістяк тварини оцінюють під час її огляду. На основі загального оцінювання статі екстер'єру, міцності кістяка, щільності і товщини шкіри, розвитку підшкірної клітковини, вовнистого покриву визначають належність тварини до ніжного, грубого, рихлого або міцного типів конституції. Найбажанішими є тварини міцного типу, характерною особливістю яких є гармонійна статура, добре розвинений, але не грубий кістяк, щільна шкіра середньої товщини, помірно розвинена підшкірна клітковина. Вівці грубої конституції мають грубий, масивний кістяк, товсту

343

рихлу шкіру. У тварин ніжної конституції кістяк слабо розвинений, п'ясткові кістки тонкі, голова вузька, витягнута в лицьовій частині. Серед овець цього типу частіше зустрічаються тварини з порочними формами звитої вовни (маркиртна, нитка).

Екстер'єр овець є показником напряму продуктивності, він тісно пов'язаний з конституцією і здоров'ям тварини. Для всіх типів і порід овець бажаними є тварини з широким і глибоким тулубом, розвиненою грудною частиною, правильною постановкою ніг, добре розвиненими ознаками вовнової і м'ясної продуктивності. Екстер'єр оцінюють за 5-бальною системою з урахуванням порідних особливостей статури.

Густину вовни у овець визначають на основних частинах руна (бік, спина, лопатка, черево) за ступенем зімкнутості зовнішнього штапелю, глибиною забруднення і вимитості внутрішнього штапелю, шириною шкірного шву у разі розгортання вовни на тулубі. Точність візуального оцінювання густини вовни залежить від її довжини, вмісту жиропоту, вогкості вовни, товщини волокон, а також постановки тварини під час огляду. Враження рідкої вовни створюється за наявності довгої і тонкої вовни, а також за недостатньої кількості жиропоту, підвищеної вогкості, неправильної постановки тварини. Розрізняють овець з рідкою, задовільною, густою і дуже густою вовною.

Вміст і якість жиропоту визначають оглядом зовнішньої і внутрішньої будови штапелю. Вміст його встановлюють за наявністю крупинок жиропоту, маслянистістю вовни під час обмацування, скручування пучка вовни, а також за ступенем і глибиною вимитості і забрудненості руна. Критерієм якості жиропоту є його колір. Найбільшу цінність представляє білий і близькі до нього відтінки жиропоту. Захисні властивості жиропоту значною мірою пов'язані з будовою і структурою руна, його щільністю і густиною, висотою штапелю, вирівняністю за товщиною і довжиною волокон. На інтенсивність забарвлення жиропоту впливають вік, рівень годівлі, набір кормів у раціоні, вгодованість і стан здоров'я тварин, обробка

344

протикоростовими засобами, підвищений вміст аміаку в приміщенні та інші чинники. Особливу цінність мають тварини з високою індивідуальною стабільністю кількісних і якісних властивостей жиропоту. Під час бонітування відзначають нормальну, надмірну і недостатню кількість і колір жиропоту.

Звивистість вовни є показником вирівняності вовни щодо товщини і довжини волокон у штапелі. Тип і характер звивистої вовни є важливими породними і конституційними ознаками овець. Високому ступеню однорідності вовни за цими ознаками відповідає рівномірна, добре виражена звита за всією довжиною штапелю. Однотипний характер звивистості на різних частинах тулуба вказує на високу вирівняність руна за товщиною, довжиною, густиною вовни. Більш великі завитки в основі штапелю у молодняку свідчать про нормальне її відростання, достатній рівень годівлі. Поява в нижній зоні штапелю дрібної звитої вовни пов'язана з її зтоншуванням у результаті недогодівлі або інших порушень фізіологічного стану тварин. Звиту вовну під час бонітування визначають на боці окомірно. Вона може мати змитий характер (завитки відсутні або слабо видимі), бажану (завитки добре видимі) і чітко виражену форму за всією довжиною штапелю.

Відзначають також і порочні форми звивистості − нитку, маркину.

Оброслість спини, черева, морди і кінцівок − важливий показник оцінювання тонкорунних і напівтонкорунних овець. Тварини, у яких вовна на спині за довжиною і густиною не поступається цим показникам на боці, а на череві має штапельну будову і лише трохи коротша і густіша, ніж на боці, представляють велику цінність. Небажана надмірна оброслість вовною лицьової частини голови. Під час бонітування тонкорунних порід овець прийняте бальне оцінювання оброслості.

Величина вівці (жива маса) є важливою селекційною ознакою, а оптимальний її рівень для породи є показником поєднання м'ясної і вовнистої продуктивності. Живу масу овець для селекційної мети визначають у ягнят під час народження і відлучення їх від матерів. Живу масу дорослих овець

345

визначають восени перед паруванням. Молодняк у віці 12 місяців і баранівплідників, крім того, зважують весною в період бонітування.

Настриг вовни враховують в період стриження шляхом зважування руна (в оригіналі) після відділення забрудненої вовни. На підставі лабораторного визначення виходу чистої вовни в селекційних й інших лабораторіях розрахунковим шляхом встановлюють настриг чистої вовни для маток селекційної групи і баранів-плідників. Настриг чистої вовни за іншими отарами за стадом встановлюють за даними актів приймання-здавання вовни на промислові підприємства.

До оцінювання ознак продуктивності під час бонітування баранівплідників і маток селекційних груп проводять лабораторні дослідження довжини, товщини, густина волокон і вирівнянності їх у штапелі і за руном, а також звивистості, кількості та якості жиропоту, забрудненості вовни та ін. Для цієї мети відповідно до методик відбирають зразки вовни у тварин під час бонітування або проводять комплексне оцінювання рун.

Під час бонітування тонкорунних і напівтонкорунних порід овець м'ясо вовнистого напряму продуктивності оцінюють вираженість м'ясних форм за

5-бальною шкалою, крім того у напівтонкорунних м'ясо-вовнистих овець − ступінь вираженості блиску вовни, а у короткововнистих м'ясних − наявність темних (що пігментуються) вовнистих волокон у руні.

В окремих випадках слід оцінювати і додаткові ознаки тварин з урахуванням особливостей стада і задач селекції (наприклад, колір копитного рогу й ін.). Важливим завданням бонітування є не тільки визначення ступеня відповідності ознаки нормі, але і, що особливо важливо, уміння враховувати наявність більш тонких відмінностей і відхилень відносно ступеня вираженості ознак вовнистої і м'ясної продуктивності. Підсумковим результатом оцінювання конституціонально-продуктивних якостей овець є загальне їх оцінювання або клас тварини. Залежно від порідних особливостей і рівня продуктивності для тонкорунних і напівтонкорунних овець встановлено 3 класи: еліта, I і II.

346

Тварини, віднесені до еліти, за конституціональними і продуктивними ознаками, статурою мають помітно перевершувати вимоги стандарту породи (тобто I клас).

До I класу відносять овець, що задовольняють вимоги бажаного типу і стандарту породи. У племінних господарствах матки I класу і елітні використовують для отримання і вирощування племінного молодняку.

Тварин, що не відповідають за окремими ознаками стандарту породи, але придатні для отримання товарної продукції (вовни, м'яса), відносять до II класу. В племінних господарствах матки II класу використовують також для отримання і продажу на плем'я поліпшених ярок.

Тварини з ослабленою конституцією, малопродуктивні, дрібні, з незадовільним шерстним покривом підлягають вибраковуванню.

Бонітувальний клас відмічають на вухах овець умовними вищипами. Кінцевим етапом бонітування є формування отар маток із тварин одного

класу і віку, і добір до них баранів відповідної якості. Без проведення цієї роботи бонітування втрачає практичне значення.

Результати оцінювання ознак продуктивності тварини, отримані під час бонітування, записують у спеціальні бонітувальні журнали за допомогою умовних позначень для подальшого використання в племінних документах і для обробки даних на ЕОМ.

Залежно від племінної цінності овець під час оцінювання їх за власною продуктивністю можуть застосовувати індивідуальне або класне бонітування.

Під час індивідуального бонітування овець оцінюють за основними ознаками продуктивності і результати записують у бонітувальний журнал. Відповідно до чинних вимог у тонкорунному і напівтонкорунному вівчарстві індивідуально бонітують основних баранів-плідників, резервних і пробників, ремонтних баранів, маток і переярок селекційних груп, приплід, отриманий від маток селекційної групи і призначений для її ремонту і реалізації на плем'я, а також приплід, за якістю якого оцінюють баранів-плідників.

347

Під час відлучення від матерів ягнят, отриманих від маток селекційної групи і баранів, що перевіряють, також бонітують індивідуально (тип тварини, густина, довжина і товщина вовнистих волокон, жива маса, загальна оцінка за бальною шкалою).

У племінних стадах ярок і баранчиків від племінних маток неселекційних груп і ремонтних маток, а в товарних стадах усіх ярок оцінюють шляхом класного бонітування, без запису результатів до спеціального бонітувального журналу.

Напівтонкорунні чистопородні вівці, як і тонкорунні, поділяють на три класи: еліта, І та II класи.

Клас еліта − найкращі за продуктивно-конституційними якостями та властивостями тварини значно перевищують овець І класу і повністю відповідають стандарту породи.

І клас – тварини за конституцією та продуктивним ознакам відповідають вимогам стандарту породи.

ІІ клас – тварини, які не відповідають вимогам стандарту породи за настригом вовни, живою масою, довжиною вовни, а також, які мають довгу, але рідку вовну або вовну, недостатньо вирівняну за товщиною.

Тварини, які не відповідають вимогам означених класів, мають бути відбраковані.

Овець каракульської породи під час бонітування поділяють на групи відповідно до кольору: чорні, сірі, рожеві, білі, сур та інші. Найбільші вимоги до ягнят чорного та сірого кольорів.

Чорні каракульські ягнята за типом, формою, розміром завитка, густотою, шовковистістю і блиском волосу, щільністю і товщиною шкіри та іншими показниками поділяють на чотири типи: жакетний, плоский, ребристий і кавказький, а всередині цих типів – на класи. Ягнята жакетного типу на основних частинах тіла (крижі, спина, боки) мають напівкруглий вальок і біб; плоского – плоский довгий та короткий вальок у поєднанні з широкими гривками; ребристого – довгі та середні ребристі вальки, високі

348

гривки та ласи; кавказького – середні й короткі вальки та боби, частково гривки, кільця та горошок.

Овець української гірськокарпатської породи під час бонітування поділяють на три класи: еліта, І і II. До класу еліта належать тварини, які за конституціонально-продуктивними якостями відповідають вимогам стандарту породи, добре пристосовані до умов Карпат і за всіма продуктивними показниками перевищують овець І класу. І клас – тварини міцної конституції, добре пристосовані до умов і відповідають вимогам стандарту за рівнем і якістю продукції. II клас – тварини, які за живою масою, настригом вовни не відповідають вимогам І класу, а також вівці, які мають дуже грубу вовну. Тварини, що мають однорідну вовну, ослаблену конституцію, вади екстер'єру та низьку продуктивність, мають бути відбраковані та виведені з отари.

5.5.3. Загальні принципи підбору

Підбір проводять виходячи з першочергових завдань щодо розведення тварин у цьому господарстві. Не можна вважати, що для всіх господарств, які розводять тварин того або іншого напряму продуктивності, завдання одні й ті ж. Наприклад, першочергове завдання всіх товарних ферм тонкорунного вівчарства − виробляти найбільшу кількість вовни високої якості. Проте в одному господарстві для вирішення цього завдання необхідно, в першу чергу, звернути увагу на підвищення маси тіла овець і збільшення у них довжини вовни, оскільки тварини цього стада дрібні і з короткою вовною. У іншому господарстві підвищення вовнистої продуктивності овець швидше можна досягти поліпшенням у них оброслості і збільшенням густини вовни, оскільки за достатньо великої маси тіла і хорошої довжини вовни ці тварини мають абсолютно недостатню масу вовни. Ці відмінності в конкретних стадах установлюють на підставі бонітування і обліку показників продуктивності тварин.

349

Для того, щоб завдання племінного підбору − вдосконалення і закріплення в стаді певних бажаних якостей − розв'язувалося цілеспрямовано, план парувань слід складати з урахуванням племінної цінності плідників і маток. Плідники за продуктивністю завжди мають бути кращими ніж матки, які з ними парують. Тварини заздалегідь мають бути оцінені за походженням, продуктивністю, якістю потомків. Велике значення мають результати оцінювання попередніх парувань тварин. Найефективніші поєднання пар слід повторювати щодо парувань.

Гомогенним підбором можна утримати або навіть підсилити у потомків цінні властивості батьків. Схожі особливості спарованих тварин у наступних поколіннях прогресують. Окрім посилення корисних варіацій, тривале гомогенне спаровування підвищує ступінь успадковування ознак.

Однорідний підбір батьків за максимально вираженими ознаками − маса тіла, настриг і довжина вовни − дозволяє одержати потомків із добрим розвитком цих ознак і забезпечує спадкову їх консолідацію. Однорідний підбір тварин із щонайвищим розвитком бажаних ознак − основний шлях не тільки збереження, але й подальшого розвитку у потомків цих цінних властивостей батьків.

Гетерогенний підбір. Найбільш поширена форма підбору, що використовується як в племінних, так і в товарних стадах овець. Основний принцип різнорідного підбору – "гірше кращим поліпшується".

За такої форми підбору за фенотипом баранів закріплюють за матками з урахуванням якості і ступеня розвитку у них окремих ознак. До маток, що мають рідку і коротку вовну, підбирають елітних баранів із доброю вирівняністю.

Кращі результати в не племінній частині стада отримують під час підбору до маток, що мають окремі недоліки, високопродуктивних елітних баранів з оптимальним комплексом ознак, які необхідно поліпшити.

Гетерогенний підбір достатньо широко використовують у товарних стадах, де маток, наприклад, з ознаками ніжної конституції і короткою

350

вовною парують з довгововнистими плідниками міцної або ближче до грубої конституції.

Крайнім ступенем гетерогенного підбору є схрещування з використанням плідників іншої породи, що мають добрий розвиток тієї ознаки, яка у поліпшуваних маток розвинена недостатньо або відсутня.

Індивідуальний підбір. У господарствах і на фермах племінного призначення в кращій селекційній частині маточного стада, виділеного для поглибленої селекційної роботи і отримання висококласних племінних тварин, застосовують індивідуальний підбір. У разі індивідуального підбору важливо добре знати не тільки продуктивність, екстер'єр, але й конституційні особливості та походження кожної матки й плідника, результати їх підбору в попередніх спаровуваннях. Облік і використання під час підбору інших характеристик, індивідуальних особливостей тварин підвищує вірогідність отримання приплоду бажаної якості.

Для отримання висококласних і цінних потомків до високопродуктивних маток, що відповідають бажаному типу, підбирають плідників, схожих із матками за типом, які мають максимальну вираженість основних ознак, що селекціонуються ("краще з кращим"). Індивідуальний підбір повинен бути широко застосований і під час розведення за лініями. Підбір за принципом "краще з кращим" – основне в роботі щодо типізації стада.

До маток, що відхиляються від бажаного типу, але які мають одну або декілька цінних якостей підбирають плідників із максимальною вираженістю тих ознак, які недостатньо розвинені у маток. Такий підбір (коригувальний) забезпечує отримання потомків, що вдало поєднують цінні якості батьків.

Для повторення вдалих спаровувань можна використовувати і синів плідника, від якого був одержаний попередній приплід, якщо він має добре виражений бажаний тип (схожий із типом батька) і перевірений за якістю потомків.

Груповий підбір проводять з урахуванням сумарної характеристики того або іншого класу маток. До маток певного класу підбирають таких плідників,