shteinbuk_f_m_metodika_vikladannya_zarubizhnoi_literaturi_v / Теоретико-літературні поняття в

Розділ 8. Теоретико літературні поняття в контексті школи

***

Наступний фрагмент уроку стосується вивчення роману

Ґ.Ґ. Маркеса „Сто років самотності”.18 Мета даного уроку полягала у тому, аби проаналізувати роман

колумбійського письменника, поклавши в основу роботи аналіз од

ного з ключових епізодів (це зумовлено великим обсягом роману та

недостатньою кількістю годин на його вивчення), і дати можливість

учням зрозуміти, у чому полягає суть такого поняття, як „магічний реалізм”.

Епізодом, який найбільш відповідає поставленій меті, на наш

погляд, є той, де йдеться про загадкове „вознесіння” Ремедіос Пре

красної. Саме в ньому яскраво відобразилася як художня манера

Ґ. Ґ. Маркеса (чиста прекрасна дівчина „віддала Богові душу”, щез ла зі світу, злетіла з полотна реальності твору на полотнищах буден

них простирадл), так і визначальна ідея роману (від вічної самот

ності чи до самотньої Вічності пішла Ремедіос? Хто і за які провини

приречений на самоту? Це кара чи винагорода, спасіння чи прире

ченість?).

Для виконання завдання учням заздалегідь було запропонова

но підготувати діалоги, в яких би обов’язково фігурували, з одного

боку, Ремедіос Прекрасна, а з другого – хтось з її родичів, близьких

або хтось з тих, хто знав Ремедіос. Крім цього, було визначено і зміст діалогу: ті, хто буде спілкуватися із „Ремедіос”, повинні спробувати переконати її в тому, аби вона залишилася на землі, а вона сама має пояснити, чому так діється, і або обґрунтувати неможливість

залишитися, або все ж таки залишитися.

Забезпечення виконання такого завдання вимагає, аби поділи

ти клас на пари (хлопець – дівчина чи дівчина – дівчина, хоча мож ливі й інші конфігурації) та визначити ролі (для „чистоти експери менту” цей розподіл можна провести шляхом жеребкування).

Після вирішення усіх організаційних питань урок розгор тається за таким сценарієм.

18 Штейнбук Ф.М. Творча інтерпретація учнями епізоду з роману Гарсіа Маркеса „Сто років самотності” – засіб опанування поняттям „магічний реалізм”: Фрагмент уроку розвитку зв’язного мовлення // Всесвітня література в середніх навчальних за кладах України.– 2000.– № 4.– С. 51 52.

255

Штейнбук Ф. М. Методика викладання зарубіжної літератури в школі

Слово учителя

Створений Маркесом роман викликає подив, захват, здиву

вання.

Атмосфера, яка виникає на сторінках цієї незвичної книги, за ворожує, вражає, іноді пригнічує, часом – обурює, але здебільшого захоплює.

Роман тримає читача у стані постійного напруженого очікуван ня чогось надзвичайного. І подекуди воно справджується.

Однак навіть і тоді, коли в Макондо трапляються дива, вони завжди якісь ніби і не дива зовсім.

Ось отець Никанор здіймається на декілька сантиметрів над землею.

Аось кілька років поспіль чомусь не вщухає дощ.

Аось здіймається вітер, і... Ні, це ще не той, останній, вітер. Це лише вітерець, який здіймає угору чисті простирадла разом із Ремедіос Прекрасною.

Невже для дівчини не залишилося місця на землі, тому що вона наділена неземною красою?! І хіба не можна зробити щось, аби так не сталося?!

Щоб отримати відповіді на ці питання, подивимося та послу хаємо ті сценки діалоги, які ви готували на сьогоднішній урок.

Зразки учнівських сценок діалогів. Сестра.

Я не вірю в безхмарне небо

Ів чернече розп’яття рук – На землі по земному треба

Жить, зазнавши і щастя, й мук! Закохатися до божевілля, Щастям впитися, як уві сні!

Ізіграти гучне весілля

Або просто почути: „Ні!”.

Ремедіос. Я не хочу залишатися на землі, бо я тут ніби проклята. Адже приношу лише біди та нещастя! Я хочу відлетіти на небеса.

Сестра. Ремедіос! Я розумію, чому ти не хочеш залишитися і Боже Провидіння підносить тебе у небо. Але ж ти не знала нестатку! Кожна жінка віддала б душу, щоб володіти всіма чарами, якими так щедро нагородила тебе природа! Можливо, для того, щоб зня ти твоє закляття, потрібно лише кохання? Не обожнення, не тва

256

Розділ 8. Теоретико літературні поняття в контексті школи

ринна пристрасть, а кохання, яке звеличувало б, кохання, від яко го в гріху народжувалися б діти?! Чи може бути щось солодшим

від гріха? Хіба у небі ти це зазнаєш?

Ремедіос. Ти говориш, що кожна жінка віддала б душу, щоб во лодіти чарами, якими так щедро обдарувала мене природа? Але вона обділила мене щастям кохати і бути коханою. Можливо, коли я по лину за небокрай, то знайду там усе те, чого не мала на землі...

Прощавайте!

(Наталія Мосіюк, Олена Талатинник.)

***

Фернанда. Де моє простирадло? Хто забрав моє простирадло? Урсуло, ти не бачила моє простирадло?

Урсула. Ось воно!.. Летить! Летить з Ремедіос!

Фернанда та Урсула. Ремедіос, ти куди?

Фернанда. Що про нас подумають люди?

Ремедіос. А чому я повинна думати про людей, які найменше хвилюють мене в цьому житті, адже я самотня?

Урсула. Чому ж ти самотня, якщо у тебе є ми – твої рідні? Фернанда. І якщо ти самотня на землі, то що тоді говорити про

небо?

Ремедіос. Можливо, саме на небі мене не засуджуватимуть за мою поведінку, яка так не подобалась вам.

Урсула. Але ж, Ремедіос, твоя поведінка була не зовсім зрозумі лою для нас!

Ремедіос. Можливо, для вас вона була незвичайною, а для мене

– цілком природною.

Фернанда. Ремедіос, лишайся, адже життя прекрасне! А скільки навколо чоловіків, зачарованих тобою!

Урсула. Не кидай нас! Ніхто тебе більше не засуджуватиме за твої вчинки, житимеш і надалі серед нас так, як тобі хочеться!

Ремедіос. Я не можу бути з людьми, що живуть на землі – мені тут не місце!

Урсула. І що, ми не зможемо тебе переконати залишитися? Ремедіос. Ні, я вже все вирішила.

(Тетяна Козун, Ольга Момот, Ольга Дубина.)

257

Штейнбук Ф. М. Методика викладання зарубіжної літератури в школі

***

Ремедіос. От скажи, Ауреліано, у тебе ніколи не з’являлось бо жевільного бажання покинути все: дім, родину, і піти за покликом неба? Жити, не відчуваючи тиску цих дурних обмежень, про які Фер нанда так часто мені нагадує: „не роби те”, „так не чинять”?.. На бридло, більше не хочу так жити.

Ауреліано. Ремедіос, мені здається, ти занадто скептично ста вишся до життя, помічаючи тільки дрібні негаразди. Подивися на мене! Перед тобою людина, для якої усі цінності справжнього життя

– кохання, гроші, веселі розваги, пиятика – звичайна повсякденна справа. А хіба я нещасливий? Та я впевнений, що чи не всі жителі Макондо заздрять мені, тому що я маю все, чого прагне кожна лю дина!

Ремедіос. Ти помиляєшся, Ауреліано, далеко не кожна!.. При наймні – не я! Знаєш, чого я прагну? Чистоти, тепла, світла, жити в благочесті... Але хіба це можливо на землі?!

Ауреліано. Ну, гаразд, „воля, думки”, „чистота серця” – чи як ти там говорила? – це непогано. Але хіба це дасть насолоду для твоєї земної плоті? Хіба принесе більше задоволення, ніж дорогі і рідкісні напої, різні вишукані страви, шикарне вбрання?

Ремедіос. Досить, досить дешевих переконань! Ти не помітив і сам, як тебе ув’язнили грішні земні спокуси! Міцно закували в кайдани забуття. Ти забув, для чого ми живемо, а можливо, ніко ли і не знав цього. Зрозумій, твоє серце спустошене, занадто рано відцвіла троянда його спокою. Тому самотність і не покидає тебе.

Ауреліано. Самотність? Це я – самотній? У мене є все, що необ хідно людині для життя! Все!

Ремедіос. Самотня душа... Мені шкода, що я нічого не владна зробити, що мені несила допомогти. Лише одна думка зігріває моє серце – я не повинна залишатись у світі приречених ілюзій, де все таке штучне, фальшиве. І я не лишуся!..

(Віра Криворука, Віталій Фурманюк.)

Підсумкова бесіда та слово учителя

Більшість із вас не змогли переконати Ремедіос залишитися на землі. І це цілком закономірно: адже в романі вона здіймається на небеса!

258

Розділ 8. Теоретико літературні поняття в контексті школи

Але цікавим та симптоматичним є, на мій погляд, те, що ви сприйняли вознесіння Ремедіос так, нібито йшлося про переїзд з

Макондо до Боготи, тобто як про цілком нормальну та природну

справу! Певно, це і є те, що можна справді визначити, як „магічний

реалізм”.

Дивно, але так є: магія незвичних подій сприймається як щось реальне – реальність, інколи жорстока, інколи кумедна, а врешті

решт, трагічна, перетворюється чомусь на дивовижну казку з дуже

сумним, хоч і цілком реальним фіналом.

І дуже добре те, що ви вказали на причину цього феномену: при

чину ви вбачаєте насамперед у тому, що Ремедіос була самотньою, нікого не кохала, як і її, попри красу дівчини, ніхто не кохав.

Але самотність не є індивідуальною рисою Ремедіос! Весь рід

Буендіа також приречений на самотність! Та хіба тільки цей рід?! А

Макондо?! А Колумбія?! А вся Латинська Америка і весь світ?!!

Зрештою, можливо, я занадто захопися, і деякі з цих риторич них питань варто було б заперечити?..

Заперечити хоча б тому, що „тим родам людським, які прире

чені на сто років самотності, не доведеться з’явитися на землі вдру

ге”?! Хоча б тому, що самотність, як бачимо, – це шлях до самозни

щення?!.19

***

З поданих фрагментів уроків вочевидь випливає той висновок, що вивчення теоретико літературних понять необов’язково повин

но бути організовано у такий спосіб, аби відбивати в учнів бажання читати художні твори, аналізувати їх, а також оперувати цими по няттями.

Сучасне літературознавство і його зв’язок зі школою

Поява у програмах із зарубіжної літератури незвичних, з погля

ду класичного мистецтва, творів змушує шукати нових шляхів щодо

19 Про викладання теорії літератури в школі див. також: Овсейко Л. Теория лите ратуры может быть интересной // Всесвітня література та культура в середніх навчаль них закладах України.– 2001.– № 5.– С. 47 49;

Рада І.М. Актуалізація знань з теорії та історії літератури – важливе підґрунтя вивчення її як мистецтва слова (Замість вступних уроків) // Всесвітня література в се редніх навчальних закладах України.– 2002.– № 8.– С. 45 48.

259

Штейнбук Ф. М. Методика викладання зарубіжної літератури в школі

організації роботи з ними, це – з одного боку. Натомість – з іншо го, у роботі учителя існує нагальна необхідність використовува

ти здобутки сучасного літературознавства хоча б з тієї простої рації, про яку так довго та наполегливо говорять як учені, так і учителі практики – йдеться про зв’язок науки зі школою.

Керуючисьцимимотивами,мипропонуєморозглянутидекілька таких теоретико літературних понять, які поки що майже не зна йшли свого використання у процесі вивчення зарубіжної літератури у школі, однак тенденції, які нами спостерігаються, здаються обна дійливими. Так, на шпальтах фахової преси все частіше і частіше з’яв ляютьсяматеріали,якіприсвячуютьсяпитанняманалізумодерністич ної та постмодерністичної літератури, проблемам хронотопу (часоп ростору), архетипів, міфологем та ін.20

Нам здається, що є необхідність познайомити майбутніх учи телів зарубіжної літератури із такими поняттями, як „наратологія”, „мімесіс” та „тілесність”.

Феномен мімесісу та шкільна практика

У попередньому розділі ми невипадково згадували про цей фе номен, оскільки особливістю функціонування даного поняття є те, що на сучасному етапі він ніби переживає своє друге народження. На наш погляд, це пов’язано як з цивілізаційною кризою, яку пере жило людство у ХХ столітті і внаслідок якої ідеологічні інститути, що у суттєвий спосіб впливали на гуманітарні концепції, остаточно себе дискредитували, так і з постанням літератури, яка принципово відмовлялася від провідної та авторитетної місії керуючої, направля ючої та виховуючої духовної сили.

До інтенсифікації цих процесів доклали чимало зусиль такі „патріархи” деконструктивізму та постструктуралізму, як Жак Дерріда, Жиль Дельоз, Жан Франсуа Ліотар, Ролан Барт та ін. А відтак результатом цього дещо „руйнівного конструктивізму” стали пошуки того, що могло б пояснити по новому як старе, так

20 Див., наприклад: Кузнецов Ю.Б. Актуальний хронотоп (художній простір і ху дожній час) і кут зору оповідача в імпресіоністичному творі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 2004.– № 5.– С. 46 51;

Николенко О.Н. Барокко и постмодернизм: диалог через века (О лирике Иоси фаБродского)//ВсесвітнялітературавсередніхнавчальнихзакладахУкраїни.–2004.– № 5.– С. 26 31.

260

Розділ 8. Теоретико літературні поняття в контексті школи

і нове мистецтво. І термін „мімесіс”, який найчастіше згадували у зв’язку з Аристотелем, несподівано набув сучасного звучання.

Так, на думку Ю. І. Мінєралова, „міметичне начало складає, безумовно, реальний (підкресл. Ю. М.) компонент художньої діяль ності; питання полягає лише в ступеню його значимості”, але за будь яких умов, вважає учений, „якщо літературознавець нехтує [цим началом], то це означає, що він втрачає зі свого поля зору певні об’єктивні феномени і заздалегідь робить картину, яку спостерігає, неповною”21. Прикметно, на наш погляд, що таке розуміння дано го феномену пропонується в ситуації, для якої є характерним відсутність точної дефініції щодо мімесісу22. Але, по перше, хіба це така вже незвична новина для філології? А по друге, „реальна прак тика поетичного мистецтва вже давно виявила як факти міметич ного відношення художників до оточуючого реального життя, так і вельми різноманітні форми міметичного відношення до людської духовності (і „життя”, і „духовність” в даному випадку – узагаль нюючі найменування найширшого кола явищ реального світу)”23.

Зрозуміло, що якщо вважати літературознавцем і учителя літератури, то все це розповсюджується і на останнього. Тим більш, що опосередковано або й навіть безпосередньо у процесі викладання учитель з проявами цього феномену зустрічається. Так, наприклад, міметичними є, зокрема, такі категорії, – що їхнє вивчення передбачається шкільними програмами, – як „варіа ції”, „стилізація”, „ілюзивна подібність”, „ремінісценція”, „па рафраз” тощо. Врешті решт у категоріях мімесісу можна розгля дати і такий звичний для творчості феномен, як „традиція”.

Але, вдаючись до інтерпретаційного аналізу творів через понят тя „мімесіс”, треба мати на увазі наступне. Попри те, що даний термін грецького походження начебто легко перекладається на будь яку (у тому числі і на українську) мову, перекладний варіант – „насліду вання” – не є адекватним змісту оригіналу через наявність в україн ському слові суттєвих конототивних нашарувань, і через більш ши

21Минералов Ю.И. Теория художественной словесности (Поэтика и индивиду альность): Учеб. для студ. филол. фак. высш. учеб. заведений.– М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999.– С. 187.

22Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе.– М.: ПЕР СЭ, 2000.

23Минералов Ю.И. Теория художественной словесности (Поэтика и индивиду альность): Учеб. для студ. филол. фак. высш. учеб. заведений.– М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999.– С. 189.

261

Штейнбук Ф. М. Методика викладання зарубіжної літератури в школі

рокий смисл, який має оригінальна лексема. Інакше і простіше ка жучи, „наслідування” не може претендувати на термінологічний ста

тус через свій занадто вже „земний”, характер.

Натомість „мімесіс” не є, попри переклад, „наслідуванням”, оскільки якщо розуміти його виключно через переклад, то це озна чало б, що йдеться про примітивне мавпування, яке має навіть свій особистий термінологічний відповідник – „епігонство”.

А можна спробувати пояснити ще інакше, адже міметичні яви ща спостерігаються і в природі, де вони також мають своє терміно логічне окреслення – „мімікрія”. І саме під таким кутом зору стає очевидним, що мімесіс у мистецтві – це не одне й теж саме, що мімікрія у природі, незважаючи на спільнокореневий характер обох слів. Останнє дозволяє зрозуміти, що і наслідування власне природі, які, безперечно. спостерігаються у мистецтві, також не можуть розг лядатися як абсолютне мавпування, навіть у випадках цілковитої бездарної нетямущості певних авторів.

Для прикладу продовжимо спільнокореневу парадигму і спро буємо уявити собі комаху, що завдяки мімікрії зливається з корою дерева, міма, який намагається наслідувати якусь комаху, і Грегора Замзу, який, прокинувшись вранці, побачив, що перетворився на велетенську комаху. Здається, що очевидність цього порівняння не потребує додаткових коментарів, однак зауважимо, що принципо вою відмінністю трьох запропонованих прикладів є те, що метою комахи є самозбереження, мім керується іншими мотивами – він намагається досягти певного штучного вміння, яким не володіє більшість публіки, через що остання і аплодує йому, а „мета” Грего ра, за тих обставин, у яких він опинився, виключає все що завгодно, крім трагічного фіналу.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що мімесіс не є наслідуванням у такому ж ступеню, як і наслідування не може бути мімесісом.Поприсвоюблизькістьщодолексичногозначення,цітер міни, використовуючись у різних сферах, через семантичну транс формацію закономірно набули автономії. Тобто міметичне в мис тецтвіслідрозумітиякопорунапевнуконкретику,на„першообраз”24, на основі чого і виникає за допомогою мімесісу (не наслідування!) те,

24 Минералов Ю.И. Теория художественной словесности (Поэтика и инди видуальность): Учеб. для студ. филол. фак. высш. учеб. заведений.– М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999.– С. 357.

262

Розділ 8. Теоретико літературні поняття в контексті школи

що у гіршому випадку є епігонством як по відношенню до природи, так і по відношенню до творчості інших митців, а у кращому – тала

новитістю і новаторством відповідно до першого і до другого, адже „оригінальність у мистецтві [і] досягається через суворо дозовану та цілеспрямовану „схожість”25.

Феномен тілесності: методичний аспект

Феномен мімесісу у безпосередній спосіб є пов’язаним з іншим феноменом – з феноменом тілесності, який останнього часу також набув актуальності в сучасному літературознавстві, і хоча започат кування даного феномену як літературознавчої категорії, принаймні формально, не сягає античної давнини, категорія тілесності теж пе реживає ніби своє друге народження.

В принципі навіть можна дивуватися тому, що, так активно об говорюючи проблеми мімесісу, літературознавці лише потому згаду ють тілесність, причому як щось другорядне. Дивує це тому, що мімесіс, починаючи з Аристотеля (який ввів до наукового обігу по няття „мімесіс”), розглядався як наслідування природі через різно манітні вияви саме тілесності: голосу, рухів тіла, подій, учасниками яких були ці тіла, – тобто усього того, що відтворювалося на сцені давньогрецького театру. Доводить слушність даного твердження навіть факт використання масок, оскільки маски символізували інший, узагальнений, сказати б, штучно мистецький вимір того, що відбувалося на сцені, – аби ні в кого не виникало думки, що відтво реннядійреальноїчиміфічноїісторії,якуспостерігалиглядачі,єлише копіюванням.

Однак засади поетики тілесності почали розроблятися лише за часів пізнього Середньовіччя у творчості німецького філософа самоука Якоба Беме, який вважав, що людське тіло наділено стату сом Містерії, тобто таким, який дозволяє тілу займати місце цент рального елементу. Саме через цей елемент пов’язуються усі інші елементи предметної мови дійсності і саме він становить універсаль

ний ключ до шифру природи. При цьому, як вважав Беме, тіло є не довільно обраним джерелом аналогій для метафізичних відношень

25 Минералов Ю.И. Теория художественной словесности (Поэтика и инди видуальность): Учеб. для студ. филол. фак. высш. учеб. заведений.– М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999.– С. 357.

263

Штейнбук Ф. М. Методика викладання зарубіжної літератури в школі

та процесів, джерелом, що є зручним через його загальнодо ступність, а полем усіх можливих аналогій, за допомогою яких вза

галі будь що може бути відкрито та розтлумачено. І, щонайважли віше, в тілі, як у моделі, можна побачити усі структури, які розгор таються в цілісному тексті космосу, і, відповідно, в космосі тексту.

Крім цього, Беме наполегливо стверджував що будь яка істо та (Wesen), яка є визначеною, обов’язково наділена власною, тільки їй притаманною і відповідною тілесністю (Leiblichkeit). Ця теза і обґрунтовує найбільш фундаментальну ідею Беме: будь яка істота визначається за посередництвом динамічного проектуван ня себе в тілесно артикульоване ціле. А це означає, що лише в становленні тілесності окреслюється внутрішня структура смис лу, оскільки саме завдяки становленню тілесності істота набуває статусу суб’єктної, інтенціональної, волестверджуючої, тоді як дискурс (тобто в даному випадку текст, твір) розкриває це ста новлення і одночасно сам є таким становленням26.

Усучаснійінтерпретаціїтакерозуміннязв’язкутілесностіізліте ратурою висловлено наступним чином: „У просторі літератури (в реальності мови) еквівалент Людини з його ментальністю, тілесні стю та оточуючим світом – це Слово, Знак, саме Тіло Розповіді”27. Але у шкільній практиці, незважаючи на цей, на наш погляд, ціка вий і перспективний аспект, феномен тілесності здебільшого оці нюється „як темна сторона людської натури”, попри очевидність того, що ані учителі, ані учні, ані навіть письменники без тіл не існу ють28. А, отже, розгляд художньої творчості як субстанції виключ но духовної щонайменше не відповідає принципу адекватності, відповідності засобів – предмету вивчення.

Важливість обох охарактеризованих феноменів визначається не тільки тим, що вони є вагомими самі по собі чи з погляду на

26Див. про це докл.: Бёме Я. Аврора, или Утренняя звезда в восхождении.– М.: Политииздат,1990;БёмеЯ.Истиннаяпсихология,илиСороквопросоводуше.–СПб.: Оранта пресс, Алетейя, 1999.

27Бондаренко М. Роман атракцион и катафатическая деконструкция // Новое литературное обозрение.– 2002.– № 56.– С. 245.

28Про феномен тілесності див. також: Резвых П. Якоб Бёме: язык тела и тело языка // Новое литературное обозрение.– 2003.– № 63.– С. 258 271;

Чернорицкая О. Трансформация тел и сюжетов // Новое литературное обозре ние.– 2002.– № 56.– С. 296 309;

Ямпольский М. Демон и Лабиринт // Новое литературное обозрение / Научное приложение.– Вып.VII.– М., 1996.– 336 с.

264