shteinbuk_f_m_metodika_vikladannya_zarubizhnoi_literaturi_v / Шкільний аналіз художніх творів на уроках зарубіжної літератури

Штейнбук Ф. М.Методикавикладаннязарубіжноїлітературившколі

Визначають наступні традиційні шляхи аналізу: 1) за розвитком дії, або „услід за автором”, або послідовний аналіз (ще його умовно на зивають цілісним аналізом); 2) за образами, чи пообразний; 3) про

блемно тематичний. Л. Ф. Мірошниченко до цієї класичної тріади

додає ще ідейно тематичний шлях аналізу та комбінований34.

Якщо розглядати використання цих шляхів з погляду частот

ності, то пальму першості, певно, треба віддати першому із зазначе них шляхів – „услід за автором”. І це цілком зрозуміло як з об’єктив

ної, так і з суб’єктивної точок зору, тому що, по перше, художній

твір, особливо прозовий (а саме такі твори у більшості складають

програмовий матеріал), є передусім розгортанням наративного лан

цюжка, основу якого складає переважно розповідь про події зовні шнього чи внутрішнього життя людини. Простіше кажучи, автор,

який пише твір, тим самим розповідає певну історію, натомість учи

тель разом з учнями, рухаючись „услід за автором”, цю історію пе

реповідають. А рухатися слідом за будь ким завжди простіше, ніж

прокладати шлях самому, тобто у такій інтерпретації йдеться про другий – суб’єктивний – чинник.

Однак ані відносна простота, ані традиційність цього шляху не

свідчать однозначно про його неефективність. Звичайно, вибравши

для себе від початку суворо окреслені рамки, нелегко якщо і не вий

ти, то хоча б піднятися над ними, проте це зовсім не означає, що це

неможливо, але тільки за однієї умови – якщо цей шлях використо вується як елемент аналізу художнього твору і, відповідно, як елемент в організації навчальної діяльності на уроці. В іншому випадку подо

латигенетичнуобмеженістьданогошляхупрактичнонеможливо.Аби пересвідчитися у цьому, достатньо познайомитися з небагатьма пуб

лікаціями (що їх можна віднайти на сторінках фахових видань35), в яких подано варіанти аналізу „услід за автором”. Це, до речі, також досить показовий момент, як, зрештою, і те, що, організовуючи чи то

34Див.: Методика преподавания литературы / Под ред. З.Я. Рез.– М.: Просве щение, 1997.– С. 111;

Мірошниченко Л.Ф. Шляхи аналізу художнього тексту у шкільній практиці // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 2001.– № 5.– С. 15 17.

35Див., наприклад: МельничинІ.П.Засуджуючи жахи війни: Матеріали до уроку аналізу жанрових особливостей оповідання Г. Белля „Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...” методом „услід за автором” // Всесвітня література в середніх навчальних зак ладах України.– 2000.– № 4.– С. 53 56;

Сизько Г.Л. Роман Р.Л. Стівенсона „Острів скарбів” у запитаннях : Мате ріал для аналізу його тексту методом „слідом за автором”// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 2001.– № 1.– С. 26 28.

100

Розділ 3. Шкільний аналіз художніх творів на уроках...

показові, чи то „відкриті”, чи то конкурсні уроки, учителя викорис товують найкарколомніші новації, щоб справити незабутнє вражен

ня на гостей, – натомість без присутніх на уроці достатня кількість учителів вважає, що, залишаючись наодинці з учнями, можна, не по спішаючи, рухатися „услід за автором”.

Другий різновид аналізу, пообразний, на думку Л. Ф. Мірош ниченко, у шкільній практиці використовується найчастіше36. На уковець обґрунтовує це тим, що в центрі кожного твору знаходять ся образи (або система образів) людей, тварин, речей чи інших істот, і у певному сенсі має рацію. Однак щодо частотності використання пообразного шляху аналізу, то ми все ж таки залишаємося переко наними у тому, що цей шлях програє попередньому. Разом з тим не викликає сумнівів твердження Л. Ф. Мірошниченко про те, що по образний шлях аналізу здебільшого зводиться до поділу героїв на негативних та позитивних.

Все залежить від того, як організовує свою діяльність учитель. Адже і справді – методично грамотний пообразний аналіз може за безпечити досягнення навчальної мети та створити передумови для ефективного та ефектного проведення уроків. Для цього необхідна передусім сумлінна підготовка, зокрема:

–теоретично визначити та усвідомити особливості і характер того, чим є пообразний шлях аналізу;

–переконатися у доцільності його використання під час ви вчення даного художнього твору;

–організувати підготовчу роботу для проведення аналізу;

–оцінити всі можливості та обрати для себе найефективніші (враховуючиособистівподобання,рівеньпідготовленостіучнів,особ ливості твору тощо) методи та прийоми його виконання;

–визначити особливості саме цього – пообразного – шляху вивчення літературного твору37.

При цьому також слід чітко розуміти, що даний різновид ана лізу також має під собою серйозне теоретичне підґрунтя, оскільки базується на одному з центральних понять мистецтва взагалі і літера тури зокрема – на понятті „художній образ”. А у контексті вивчення зарубіжної літератури учні повинні засвоїти і вільно оперувати що

36Див.: Мірошниченко Л.Ф. Шляхи аналізу художнього тексту у шкільній прак тиці // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 2001.– № 5.–

С.15 17.

37Там само, с. 16.

101

Штейнбук Ф. М.Методикавикладаннязарубіжноїлітературившколі

найменше такими образами, як художній образ світу (образ людини, природи, речового світу), образ автора, образ оповідача, вічний об

раз, національний, біблійний та християнський образи. Розглянемо особливості деяких з них.

Образ автора і образ оповідача деколи розуміються як синоніми одного й того ж поняття. Але навіть тоді, коли ці образи начебто май

же зливаються, вони все рівно не є тотожними. Слово „автор” (від лат. auctor – суб’єкт дії, зачинатель, учитель і, зокрема, той, хто ство

рює твір) має у сфері мистецтвознавства декілька значень. Це, по перше, той, хто створює художній твір як реальна особа з певною до

лею, біографією, комплексом індивідуальних рис. По друге, це образ автора, який є локалізованим у художньому тексті, тобто йдеться про зображення письменником, скульптором, режисером самого себе. І нарешті, по третє, це художник творець, який обов’язково є при

сутнім у творі, тобто є іманентним твору38.

Як стає зрозумілим з поданих дефініцій, жодне з них не відпо відає визначенню образу оповідача, оскільки останній – це такий са

мий персонаж, як і інші, а його відмінність полягає лише у тому, що віненаділенимздатністюособисторозповідатиіпросебе,іпроінших.

Класичним прикладом образу оповідача є образ Максима Максимо вича з роману М. Ю. Лермонтова „Герой нашого часу”. Коли ж на

уроках учитель звертається до образу автора, то зазвичай має на увазі автора у першому значенні, через що відбувається підміна, яка при

зводить до негативних наслідків. Виявом цих наслідків, наприклад, є

свята переконаність учнів у тому, що автор і головний герой – це одна й та ж сама особа. Так, скажімо, образ того ж Пєчоріна сприймається багатьма як alter ego Лермонтова.

Менше проблем мають і більш продуктивно опрацьовуються вічні образи. Це такі образи, які виникли за певних історичних чи жит тєвих обставин, але через свою значимість та повторюваність набу ли універсального загальнолюдського значення і продовжують збе

рігати свою неперехідну філософську, пізнавальну, естетичну та ви

ховну силу. У сучасному літературознавстві вічними образами вважаються такі образи, які одного разу з’явились у фольклорі чи в

літературних творах, а потім продовжують використовуватися і в інших творах, отримуючи в них нову інтерпретацію та „нове жит

тя”. До цих образів належать, наприклад, образи Прометея, Дон Кіхота, Гамлета, Дон Жуана тощо.

38 Див.: ХализевВ.Е. Теория литературы.– М.: Высшая школа, 2000.– С. 54.

102

Розділ 3. Шкільний аналіз художніх творів на уроках...

Щодо розуміння таких понять, як національний, біблійний та християнський образи, то, як пише Л. Ф. Мірошниченко, опрацьо

вування і введення їх до методики лише розпочалося, але, на її думку, вже зараз можна визначити певні методичні орієнтири39. Щоб учні уявляли, що таке національний образ, учителю необхідно:

–досягти розуміння ними понять „нація”, „національний”, „націоналізм”, „націоналістичний”, „націоналіст”, „патріот”, „пат ріотичний”, „полікультурний”, „ментальність”;

–навчити визначати у художньому творі національну пред метність, тобто: національне житло, національну їжу, національні відмінності зовнішності людини (одяг, зачіска, прикраси, звички тощо), національні танці, національну музику, національні ігри і все те, що допомагає розумінню характерних рис тої чи тої національ ності;

–розвивати вміння знаходити спільне та відмінне у загально людському та національному;

–виховувати толерантне ставлення до людини іншої національ ності та культури, переконувати та доводити, що „інше” не означає „гірше”.

Аналіз художнього твору з погляду національного образу є над звичайноактуальнимтанагальнимсамедлявивченнязарубіжноїліте ратури, тому що такий підхід дозволяє забезпечити розуміння учня ми краси та цінності культури будь якого народу, а також виховання

вних шанобливого ставлення до культурної унікальності. Годі й го ворити, що все це має величезне значення як для формування грома дянина України (держави багатонаціональної та полікультурної), так і для становлення особистості, позбавленої націоналістичних та ксе нофобських упереджень. А прикладами національних можуть слу жити образи Тараса Бульби М. Гоголя, Айвенго В. Скотта, Натаніе ля Бампо Ф. Купера і багатьох інших.

З погляду на культурологічний та виховний аспекти не менш важливе значення мають також біблійні та християнські образи. Біблійні образи сучасне літературознавство визначає за першоджере лом, наприклад, образи Мойсея, Марії, Іуди та Ісуса запозичено літературою з Біблії. Натомість, коли йдеться про християнські образи, то ними вважаються такі, що втілюють у собі філософські,

39 Далі цит. за: МірошниченкоЛ.Ф. Шляхи аналізу художнього тексту у шкільній практиці // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 2001.– № 5.– С. 16 17.

103

Штейнбук Ф. М.Методикавикладаннязарубіжноїлітературившколі

етичні та естетичні ідеї християнства, як от: герої творів Данте, Гете, Булгакова та ін., в яких подано авторські трактування тем

„блудного сина”, „Ісуса Христа”, „Марії Магдалини” тощо. Відповідний рівень підготовки до аналізу даних образів сприя

тиме не тільки поглибленому розумінню ідейного змісту творів, а й формуванню толерантної особистості ще й у релігійному плані, що є також надзвичайно важливим як для багатоконфесійної України, так і для всього світу (де завжди були різні міжконфесійні конфлікти та упередження).

До цього залишається лише додати, що найпоширенішими ви дами підготовчої роботи для проведення пообразного аналізу є ев ристична бесіда, тести, вибіркове читання, анкетування тощо.

Підсумовуючи сказане про два шляхи аналізу – пообразний та „услід за автором”, ми можемо ствердити, що при всій їх ефектив ності вони за своєю об’єктивною сутністю мають обмежений харак тер. Тому й не випадково, що методична наука вже давно випрацю валащеодиншлях,якийдозволяєпідійтидоаналізухудожньоготвору

здещо інших позицій, – це проблемне навчання або проблемно те матичний шлях. Основною відмінністю останнього від перших двох є те, що проблемний підхід ніби не вдовольняється тим, що лежить на поверхні, тобто розповідним „ланцюжком” або тим чи іншим об разом, – проблемний підхід передбачає, з одного боку, заглиблення в текст, а, з іншого боку, вільне оперування усіма елементами тексту

зметою виявлення його глибинного змісту.

На практиці це можна репрезентувати наступним чином. Ана лізуючи, наприклад, повість О. де Бальзака „Гобсек” „услід за ав тором”, ми зможемо з’ясувати певні сюжетні колізії, пов’язані з об разами батечки Гобсека, чи Максима де Трая, чи адвоката Дервіля, а, користуючись пообразним шляхом, будемо мати змогу вже про аналізувати ці образи. Однак для того, аби наші знання про цей твір не обмежувались лише репродуктивним рівнем, нам необхідно ви явити у творі проблематичність, суперечливість, загадку, врешті решт, і привнести це у вигляді проблемного питання у розгляд тво ру. В даному випадку це може бути, наприклад, таке: „Чому Гобсек став Гобсеком, а не, скажімо, Дервілем?” або „Чи це саме гроші є причиною морального падіння людей?”

Розгортання аналізу від даних питань набуває зовсім іншо го виміру, тому що завдяки ним в учнів повинна виникнути по треба в аналізі, адже загадка неодмінно провокує зацікавленість.

104

Розділ 3. Шкільний аналіз художніх творів на уроках...

Все залежить від того, наскільки „влучним” буде проблемне питан ня, яке ми запропонуємо учням, але за будь яких обставин проблем

ний підхід, порівняно з іншими шляхами, створює набагато більш сприятливі умови для ефективного вивчення літератури.

При цьому учитель повинен знати, що проблемне питання не вичерпує проблемно тематичного аналізу як такого, воно, без перечно, є центральним, фокусуючим у собі суть такого аналізу, проте цей аналіз складається з кількох важливих етапів:

–від визначення проблем до проблемних запитань;

–від проблемних запитань до проблемної ситуації;

–від проблемної ситуації до проблемних завдань;

–від проблемних завдань до пошукової роботи, спрямованої на вирішення визначених проблем40.

Поданий перелік етапів, з яких складається проблемно тематич ний шлях аналізу, не слід сприймати як догму, а їхня послідовність є досить відносною. Інша справа, що, на думку Л. Ф. Мірошниченко, формулюючи проблемні запитання, необхідно враховувати розумін ня учнями суті цих запитань, їхню відповідність віковим особливос тям школярів. Також необхідно, аби ці запитання спонукали до пошу кової роботи, мали чітко висловлену перспективність і потенційну можливість виходу на інші (важливіші!) питання, що охоплюють більший обсяг літературного матеріалу. Пропонує учений і по слідовність реалізації вчителем проблемно тематичного аналізу тво ру, яка також не викликає особливих заперечень. Виглядає це наступ ним чином:

–переконатися у доцільності вибору саме такого шляху;

–запропонувати учням уважно прочитати твір, визначити його проблеми та встановити їхній характер (соціальні, філо софські, політичні, морально етичні тощо);

–на уроці чітко сформулювати проблеми і спробувати визна чити, які з них є найважливішими;

–визначити проблеми, які розглядатимуться в класі, а які – самостійно вдома, встановити послідовність дослідження;

–дібрати матеріал з художнього тексту для розгляду кожної проблеми;

40 Далі цит. за: МірошниченкоЛ.Ф. Шляхи аналізу художнього тексту у шкільній практиці // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 2001.– № 5.– С. 17.

105

Штейнбук Ф. М.Методикавикладаннязарубіжноїлітературившколі

–дібрати та запропонувати учням матеріал із підручника,

додаткової літератури (літературознавчої, методичної, художньої, мемуарної, епістолярної тощо);

–провести проблемно тематичний аналіз у такій послідов ності: 1) визначити тему художнього твору з метою її розкриття;

2)оголосити вже означені проблеми; 3) розпочати пошук щодо

їхнього розв’язання41.

З поданого вище неважко помітити, що проблемний шлях ана

лізу, попри його більшу ефективність та ефектність порівняно з інши ми шляхами, не є самоціллю у роботі учителя хоча б тому, що безпо

середнім наслідком такого аналізу є організація дослідницької діяль" ності учнів.

Зрозуміло, що така діяльність має свою специфіку і визначаєть

ся відповідною метою: розвинути певні уміння та навички, необхідні для вирішення нестандартних завдань, що зумовлені змістом твору,

навчити самостійному пошуку шляхів з’ясування істини42 і – найго

ловніше – подолати байдужість учнів до вивчення літератури та пе

ретворити їх на зацікавлених читачів „літературознавців”. Зрозумі

ло й інше: організація такої діяльності потребує ґрунтовної підготов ки як з боку учителя, так і з боку учнів. Не обійтися в даному випадку

і без певних психолого педагогічних передумов. Зокрема, це43:

•сприятлива психологічна атмосфера у класі, на тлі якої

здійснюється навчальна діяльність (важко собі уявити, аби, прий шовши на перший урок і запропонувавши учням дослідити певну проблему, учитель міг би сподіватися на позитивний результат – та ким завданням повинна передувати копітка робота, яка дозволила б

залучити учнів до співробітництва та співтворчості);

•емоційний характер навчання (дослідницька діяльність перед

бачає, передусім, опертя на раціональну сферу людини, але цього замало навіть тоді, коли йдеться про дорослих, – у випадку ж з уч

41Цит. за: Мірошниченко Л.Ф. Шляхи аналізу художнього тексту у шкільній практиці // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 2001.–

№5.– С. 17.

42Ісаєва О.О. Організація дослідницької діяльності школярів на уроках зарубі жної літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 1999.– № 7.– С. 3 5.

43Подається за: Ісаєва О.О. Організація дослідницької діяльності школярів на уроках зарубіжної літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 1999.– № 7.– С. 3 4.

106

Розділ 3. Шкільний аналіз художніх творів на уроках...

нями відсутність емоційного впливу фактично позбавляє роботу

учителя шансів на бажаний результат. Тому необхідно знаходити можливість навіть найскладніший теоретичний матеріал виклада

ти емоційно, знаходити відповідні оригінальні образи, пропонува ти учням несподівані нестандартні завдання, створювати проблемні

ситуації тощо);

• індивідуалізація процесу навчання (клас – це не механічне зібран

ня окремих функціональних одиниць, клас – це зібрання непов

торних індивідуальностей, і якщо прийняти цю тезу як аксіому, то учитель не може і не має права стригти всіх під один гребінь навіть

найдосконалішої методики. Відтак учителю слід враховувати інди

відуальні особливості та преференції учнів з тим, щоб, пропонуючи

їм завдання для дослідження, не помилитися і надати можливість

кожному займатися тим, що конкретному учню є ближчим та зро зумілішим: тим, хто займається музикою, – музичний аспект, тим,

хто цікавиться живописом, – аспект мистецтвознавчий і т. д.).

О. О. Ісаєва вказує також на методичні умови, необхідні для

організації дослідницької діяльності, для створення, як пише вче

ний, так званого „духу дослідження” у навчанні. Це такі прийоми:

–початок уроку, який здатен заінтригувати учнів;

–полемічний характер викладу матеріалу;

–контрастне зіставлення аргументів;

–зіставлення твору з його екранізацією, постановкою на сцені тощо44.

До цього переліку ми б ще додали свій власний і неодноразово апробований прийом, який ми умовно називаємо „педагогічна про

вокація”. Ідея такої „провокації” полягає у тому, щоби не учитель переконував учнів у певних істинах, а, навпаки, самі учні, не пого

джуючись з якимись тезами та намагаючись ці тези заперечити, шукали і пропонували аргументи, що утверджували б ці істини.

Наприклад, під час вивчення „Носорогів” Йонеско учителю дуже важко оминути питання про те, а чи не хотіли б і присутні у класі піти услід за Дезі та іншими? Неважко спрогнозувати і відповідь,

яку зазвичай можна почути від більшості учнів: ні, вони, мовляв, не

хотіли б перетворитися на носорогів. І тоді настає черга учителя, який

44 Подається за: Ісаєва О.О. Організація дослідницької діяльності школярів на уроках зарубіжної літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 1999.– № 7.– С. 4.

107

Штейнбук Ф. М.Методикавикладаннязарубіжноїлітературившколі

дивується такому вибору і починає розцвічувати преваги буття

носорога. Внаслідок цього, учні змушені шукати неспростовні докази того, що краще все ж таки бути людиною, причому краще

– бути людиною не тільки і не стільки „взагалі”, скільки краще бути людиною конкретно, особисто для них.

Даний прийом є надзвичайно ефективним, але його викорис

тання можливо за двох, дуже важливих умов: врахування психологі

чних особливостей класу (там, де учні виберуть перетворення на но

сорогів,кращенеризикувати)тарівняіхарактеруособистіснихвідно шень між учителем та класом (якщо між ним існує відчуження, то

„провокація”, навіть і педагогічна, це відчуження поглибить ще

більше, а не навпаки).

Щодо самих видів дослідницької діяльності, то можна, за

О.О. Ісаєвою, виокремити такі види:

–читацькі, суть яких полягає в накопиченні спостережень над

текстом, в аналізі читацьких вражень однокласників та власного

сприйняття;

–бібліографічні, що передбачають складання бібліографії з теми

дослідження, написання анотацій до книг, підготовку картотеки;

–художні, а саме: виразне читання з чітко висловленим надзав

данням – метою читання, інсценування твору, а також „режисерсь

кий” коментар до мізансцен за прочитаними творами, усне та/

або графічне малювання на літературні теми, створення сценаріїв на основі літературних творів тощо;

–біографічні, вже сама назва свідчить про те, що йдеться про збір та дослідження фактів із життя письменників та перекладачів;

–краєзнавчі, тобто такі, які ставлять за мету ознайомлення з пам’ятними місцями, музейними матеріалами, пов’язаними із

життям та творчістю письменників та перекладачів;

–історичні – аналіз історичних подій та їхнього відображен ня в літературному творі;

–мистецтвознавчі, що передбачають аналіз творів образотвор чого, музичного, театрального та інших видів мистецтва у зв’язку з

творами літератури;

–перекладознавчі, спрямовані на порівняння оригіналу твору і його перекладу, на зіставлення різних перекладів;

–літературознавчі, коли йдеться про власний коментар та са мостійний оригінальний аналіз художнього твору, про дослідження

108

Розділ 3. Шкільний аналіз художніх творів на уроках...

з питань теорії літератури, про аналіз наукових праць та критич

них матеріалів із теми дослідження45.

Використовуючи ці види організації дослідницької діяль ності, треба мати на увазі, що таке використання є обмеженим, крім вище поданих чинників, ще й віковими особливостями учнів, а тому, наприклад, два останніх із зазначених видів навряд чи доцільно застосовувати у молодших та середніх класах.

У відповідності до видів організації шкільної дослідницької діяльності, учитель може порекомендувати учням наступні види ро боти:

–складання бібліографії до теми дослідження;

–збір матеріалів для опрацювання та дослідження;

–складання плану дослідження, визначення його мети, завдань та гіпотези;

–написання рефератів, підготовка доповідей та повідомлень проблемно дискусійного та компаративного характеру;

–написання робіт для участі в олімпіадах та конкурсах МАН. Таким чином, як бачимо, і в рамках класичних шляхів аналізу

художнього твору є чимало методичних можливостей, які сприяють ефективному вивченню літератури у школі та досягненню тих цілей, які передбачено як директивними документами, так і звичайним відповідальним ставленням учителя до справи, якою він покли каний займатися46.

Проте невпинний розвиток методики викладання, у тому числі і зарубіжної літератури, призвів до появи інших, інноваційних шляхів та методів аналізу художнього твору у школі. І хоча, на думку О. М. Ніколенко, це питання лишається ще відкритим, ми вважає мо за потрібне познайомити з тими методичними напрацювання ми, які на сьогоднішній день залишаються дискусійними і викли кають певні сумніви, та однак з різним ступенем ефективності вель ми охоче використовуються учителями практиками.

Поки що найдокладніше обґрунтував нові можливі шляхи ана лізу творів на уроках зарубіжної літератури доктор філологічних

45Подається за: Ісаєва О.О. Організація дослідницької діяльності школярів на уроках зарубіжної літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.– 1999.– № 7.– С. 4.

46Див. про це також: Мірошниченко Л.Ф., Ніколенко О.М., Маранцман В.Г.

„Слідом за автором”, пообразний, проблемно тематичний шляхи аналізів // Все світня література в середніх навчальних закладах України.– 2004.– № 6.– С. 24 29.

109