Тема: уява

1. Поняття про уяву, та її фізіологічні основи.

2. Процес утворення образів уяви.

3. Види уяви та їх особливості.

4. Роль уяви в ігровій діяльності дитини і творчій діяльності дорослого

1. Поняття про уяву, та її фізіологічні основи

Відображаючи об’єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об’єктів, яких вона ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.

Уява – це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. Саме в цьому полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності та шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того, як виготовити певну річ, людина подумки створює її образ.

Уява – це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала.

До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідною стороною будь-якої людської діяльності. Уява породжується потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочати роботу, не уявивши собі готовий результат своєї праці. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. Отже, уява – це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Функції уяви полягають:

1. у моделюванні кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які необхідні для його досягнення;

2. у створенні програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

3. у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

4. у створенні образів об’єктів з опорою на схеми та описи.

Характерні риси уяви.

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.

Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось зробити, людина уявляє, що потрібно зробити і як вона це робитиме. Людина також заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці і цим відрізняється від найвміліших тварин. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.

2. Уява тісно пов’язана з мисленням, пам’яттю, відчуттями та емоціями.

Виокремити процес уяви від процесів відчуття і пам’яті, а також від процесів мислення не так уже й легко.

Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується потребами особистості. Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним задоволенням їх. Розглядаючи спільне і відмінне між мисленням і уявою, треба відзначити, що все залежить від визначеності завдання або ситуації, тобто, одне й те саме завдання може розв’язуватись як за допомогою уяви, так і за допомогою мислення. Якщо вихідні дані завдання або наукової проблеми відомі, то хід їх розв’язання підпорядковується переважно законам мислення. Якщо ж проблемна ситуація вирізняється великою невизначеністю, вихідні дані не піддаються точному аналізу, то в цьому випадку в дію вступають механізми уяви.

Образи уяви відрізняються від образів пам’яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам’яті. Якщо ми в нашій свідомості можемо відтворити той чи інший предмет з більшим чи меншим ступенем ясності і якщо припустити, що ми нічого не при фантазували до того, що зберігалося в нашій пам’яті і що нині відтворюється нашою свідомістю, то без сумніву це є пригадування (процес пам’яті), дуже яскраве, але все-таки пригадування. Уява відрізняється від пам’яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам’яті. Пам'ять зберігає сліди й ідеї уявлень; видає їх знову свідомості у відчутній формі уявлень, а уяві належить тільки нова комбінація цих елементів, збережених пам’яттю.

3. Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви – об’єктивна дійсність.

4. Уява – складова творчості. Уява постає як антипод само собою зрозумілого, тривіального. Уява – це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.

5. Уява нерозривно пов’язана з усіма ланками психіки людини.

Як і всі інші психічні процеси, уява – це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв’язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв’язків, структура яких була детермінована характером об’єктів, що сприймалися, розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її продукті поєднуються риси відомих об’єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.

Діяльність уяви тісно пов’язана з емоціями, невіддільними від творення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми процесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного мозку, а й у підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, пошкодження якої спричинює порушення регулятивної функції психіки, пов’язаної з програмуванням поведінки людини. Експериментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану та програми дій, що має важливе значення при створенні образів нових об’єктів.

Створюючи образи об’єктів, які виявляються безпосередньо пов’язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування.

2. Процес утворення образів уяви.

Процеси уяви. Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, і в цьому вони схожі на процеси сприймання, пам’яті, мислення.

Якщо пам'ять відновлює образи та ситуації, копіюючи реальні, то уява створює нові образи та ситуації, які раніше не виникали. Тобто механізм уяви базується на основі тих образів, що має людина, але ці образи постають у нових неочікуваних зв’язках і сполученнях.

Синтез образів у процесах уяви здійснюється в різних формах. Найбільш вживаними із них є:

1. Аглютинація (від лат. Agglutinare – склеювати) – створення нового образу шляхом сполучення елементів, взятих з різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб – жінки, а хвіст – риби. Цей прийом не дістав великого поширення, оскільки образи його важко втілювати в предметні речі. А втім, приклади матеріалізації таких образів у реальному житті маємо – це танк, акордеон, амфібія, тролейбус.

2. Гіперболізація – характеризується збільшенням предмета (велетень Гулівер); зміною кількості частин предмета (дракон, який має сім голів) або їх зміщенням.

3. Літота – на відміну від гіперболізації характеризується зменшенням предмета (хлопчик-мізинчик). Ці прийоми використовуються у народних казках, фантастичних творах.

4. Підкреслення – акцентування якоїсь частини образу або певної якості. За допомогою такого прийому створюються шаржі, карикатури.

5. Схематизація – образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виступають на перший план. Прикладом може бути орнамент, елементи якого взяті художником із рослинного світу.

6. Типізація – виділення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом. Він широко використовується в літературі.

3. Види уяви та їх особливості.

Види уяви. Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер.

Коли в уяві людини створення нових образів не скеровується спеціальною метою, уява має мимовільний характер. Так, під впливом розповіді вчителя створюються нові образи, відбувається їх роз’єднання або поєднання. При читанні художнього твору в уяві виникають без спеціального наміру образи героїв твору, місцевість, де відбуваються події, час, коли вони відбуваються, тощо.

Мимовільна уява зумовлюється потребами і почуттями. Голодна людина уявляє смачні страви.

Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об’єкта, уява набуває довільного характеру. Наприклад, учитель на уроці пропонує уявити якусь історичну подію, певну місцевість, подорожуючи по карті, уявити ті чи інші міста або країни.

Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворюючу, або репродуктивну, і творчу.

Уява, що спирається на створення образів, які відповідають описові, називається відтворюючою. Читаючи навчальну й художню літературу, вивчаючи географічні карти та історичні матеріали, людина відтворює за допомогою уяви те, що відображено в художніх творах, в історичних документах. Відтворююча уява обслуговує спілкування людей. Цим видом користується інженер, що вивчає нову для нього машину за кресленнями. На основі музичних творів формується багатий матеріал для відтворюючої уяви.

Творча уява також має зумисний характер і завжди включена у творчу діяльність. Це самостійне створення нових, оригінальних образів. Творчість являє собою діяльність, внаслідок якої людина відкриває щось нове, створює нові оригінальні твори, нові матеріальні та духовні цінності.

Уяву поділяють на активну і пасивну.

Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації динамічний, тобто відбувається поступова зміна змісту матеріалу і взаємо переміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси – інтуїція, прозріння. Активна уява спрямована переважно назовні, людина більше зайнята оточенням, суспільно-значущим і менше – собою. Активна уява визначається і контролюється волею і може бути відтворюючою (репродуктивною) або творчою. Апарат уяви становить умову творчої діяльності особистості.

Пасивна уява протікає без постановки мети, інколи – як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляється у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень. Людині здається, що вона ховається від нерозв’язаних завдань, від необхідності діяти, від тяжких умов життя тощо.

Пасивна уява може викликатися людиною зумисно: зумисно викликані образи фантазії, які не пов’язані з волею і спрямовані на втілення їх у життя, називаються мареннями.

Уява проявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна та ін. усі ці види уяви мають свої особливості.

У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи, надзвичайно детальні та яскраві. Людина-художник так яскраво уявляє собі образи героїв, ніби ці герої насправді спілкуються з нею, живуть поруч.

Різні види художньої уяви мають свої специфічні особливості. Ці особливості проявляються при створенні образів художньої уяви, коли переважає той чи інший аналізатор: зоровий і руховий – у скульптора, художника, слуховий – у композитора тощо.

Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленим застосуванням їх у різних комбінаціях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відіграють асоціації за схожістю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах за допомогою яких створюються нові предмети та об’єкти.

Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неординарних шляхів розв’язання проблеми, в побудові експериментальної ситуації, вмінні узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Створенні нові образи наукової уяви є засобом, за допомогою якого встановлюється закономірні відношення між предметами і явищами. Наукова уява допомагає знайти нові, ще невідомі ланки в системі фактів.

Особливим видом уяви є мрія. Мрія – це уява, спрямована на майбутнє, на перспективу життя і діяльності людини. У мріях створюються образи бажаного. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У мріях проявляється зв'язок уяви людини з її потребами, почуттями, прагненнями. Мрії стають поштовхом у творчій діяльності, в чому переконує нас життя багатьох видатних людей.

3. Роль уяви в ігровій діяльності дитини і творчій діяльності дорослого

Уява – це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності. Її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.

Уява починає формуватися у дитини дуже рано, хоча ми спершу й не помічаємо прихованої роботи її. Перші прояви уяви спостерігаються в дитини наприкінці другого – на початку третього року життя. Дитина на цей час набуває певного власного досвіду, засвоює мову свого оточення, у неї з’являються нові потреби. В цей час уява тісно пов’язана зі сприйманням, тому маленькі діти із задоволенням слухають розповіді про знайомі об’єкти і неуважно - про незнайомі.

У грі уява дитини 2-3-річного віку обмежена, сприймання скуте, дитина не оперує предметами-замінниками, її уява має відтворювальний і мимовільний характер. Образи уяви швидко змінюються під впливом зовнішніх умов.

Уява дитини середнього і старшого дошкільного віку більш стійка. Діти можуть довше грати в одну сюжетну гру. Починають використовувати у грі предмети-замінники (так, паличка може служити ложкою, ручкою, дудочкою тощо). Стійкість образів уяви проявляється в неодноразовому поверненні дитини до певних сюжетів малюнків, моделей конструювання, фігур ліплення.

Образи дитячої уяви нечисленні, але досить яскраві, тому дитина захоплюється ними як дійсністю. Це пояснюється незвичайною вразливістю дитини і її невмінням відрізнити дійсність від образів уяви (це вміння набувається з досвідом).

Відтворювальна уява дитини розвивається під час слухання казок і оповідань, творча формується в іграх.

Уява дитини перед дошкільного віку пов’язана з її зовнішньою діяльністю, з її рухами.

У дошкільному віці уява виступає як одна з важливих умов засвоєння суспільного досвіду. Адекватні уявлення про навколишній світ утверджуються у свідомості дитини і пропускаються крізь призму уяви. Наприкінці дошкільного періоду в дитини (творча уява якої розвивається досить швидко) уява подана у двох основних формах: як зародження певної ідеї і як виникнення плану її реалізації (О.М.Дяченко).

Окрім своєї пізнавально-інтелектуальної функції, уява в дітей виконує ще й афективно-захисну функцію, оберігаючи підростаючу, ще слабо захищену особистість дитини від переживань і душевних травм. Завдяки пізнавальній функції уяви дитина краще пізнає світ. Емоційно-захисна функція уяви дає змогу через уявну ситуацію розрядити напруження, яке важко зняти реальними практичними діями.

Якщо ми хочемо, щоб навчальна діяльність була творчою, потрібно розвивати уяву школярів. Будь-який образ, створений уявою, будується з елементів, узятих із дійсності й утримуваних в попередньому досвіді людини. Тому чим багатший досвід людини, тим більшим матеріалом володіє її уява.

Основна умова розвитку уяви дитини – залучення її до різносторонньої діяльності. В процесі розвитку дитини розвивається і уява. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, тим більше вона знає, тим продуктивнішою буде активність її уяви – основи всякої діяльності.

У кожної дитини є уява, фантазія, але проявляються вони по-різному, залежно від її індивідуальних особливостей.

Уяву можна тренувати і розвивати, як будь-який аспект психіки людини. Розвивати уяву можна різними шляхами, але обов’язково в такій діяльності, яка без фантазії не приводить до бажаних результатів.

Якщо діти ліплять тільки за готовими моделями, змальовують зі зразка, наслідують дії дорослих, то такі завдання роботи уяви не вимагають. Складніше навчити дітей бачити звичні речі з неочікуваного, нового боку, що є необхідною умовою творчості.

Велике значення для розвитку творчої уяви має участь дитини у гуртках: художніх, літературних, технічних, юних натуралістів.

Молодші школярі із задоволенням придумують казки. Можна запропонувати їм придумати розповіді за сюжетом, початок або кінець твору; допомагають розвитку творчої уяви твори за картиною з якою-небудь закритою її частиною. При цьому слід зважати на особливості уяви учнів різного віку, які яскраво виявляються в роботі над творами.

Фантазія є необхідним елементом творчої діяльності в мистецтві і літературі. Важливою особливістю уяви, яка бере участь в творчій діяльності художника чи письменника ,є її значна емоційність. Переживаючи почуття і перетворюючи їх в художні образи, письменник, художник і музикант примушують читачів, глядачів, слухачів, в свою чергу, переживати, страждати і радіти.

Історія наукових відкриттів має багато прикладів, коли уява виступала одним з важливих елементів наукової діяльності.

Зараз одна з найбільш перспективних областей сучасної психології – це психологія наукової творчості. Багато досліджень, зроблені спеціалістами в цій області, присвячені «вияснению» вивченню ролі уяви в процесах наукової і технічної творчості. Один з шляхів, якими йде ця галузь знання, є історія наукових відкриттів. Завдяки накопиченню наукових знань і вдосконаленню методик дослідження навіть най…устоявшаяся область науки стикається з фактами, які не укладаються співпадають з в загальноприйнятими схемами і не можуть бути ними пояснені, і тоді знову виникає потреба в фантазії, і притому можливо більш сміливій. Вона забезпечує можливість здійснення революції в науці. Таким чином, фантазія весь час продовжує працювати на передньому плані науки, там, де відкривається нове.