Розмовний стиль

Текст 16

Вдова Мариська чекала вже на свої діти з вечерею, з пісненькою, скромненькою… Діти прийшли. Параня не впала до хати зі співом і гамором, як се дотепер бувало, а вступила поважно, тихо, повісила серп на кілочку під образом, сама сіла на лавці і тяжко зітхнула. Вона виглядала мов та пташка, прибита сльотою, що опустила крильця і вже не здібна до дальшого лету.

• А що, Параню, - заговорила мати, - втомилася дуже? Правда?

• Втомилася, мамо, - відповіла дівчина, - ми всі троє нажали по копі…

• Правда? А я тобі все казала: не дурій! Жни поволі, розважно, - докоряла мати, - а ти все рвалася цілий день наперед, як дурна коза, щоби всіх, навіть матір, випередити… Пам’ятай же, май розум на другий раз та роби вміру, після сили, як Бог приказав, а тепер сідай вечеряти та йди спати, відпочинь (Тимофій Бордуляк).

Текст 17

А як уродить було горіхів! Щодня ми тих горіхів повнісінькі пазухи було приносили, а мати їх посушать, і взимку такі були ласощі в неділю: і соняхи, і гарбузці, і горіхи…

Лускаємо було, лускаємо ті соняхи з гарбузцями та з горіхами, аж язики подубіють, мати дивляться та тільки покрикують:

• Заїди, заїди повитирайте!

Того часу було в нас у батька з матір’ю п’ятірко: найстаршенька сестриця Парася, а під нею був я, а після мене знайшовся в капусті братик Івасик, а після Івасика лелека приніс сестричку Пистинку – потім іще, не пам’ятаю вже де, знайшлися дві сеструні…

А пізніше приносили нам братиків і сестричок і лелеки, і в капусті їх знаходили, і з колодязя витягали. Найменшеньку сестричку Орисю баба Секлета на вгороді під калиновим кущем ізнайшла. А тепер сестричка Орися – лікар, завідує в районі родильним домом, діточок вона лікує, щоб здорові були і не скиглили (Остап Вишня).

Текст 18

-Пилипко!.. Сину мій!.. Синочку!.. І куди ти пішов по такому лютому морозу?.. Куди ти знявся по такому скаженому холоду?..— гукала вона на бігу, думаючи, що це гукання раніш від неї добіжить до сина, подасть йому звістку, як побивається за ним його мати!

Вітер подихав проти неї і геть односив назад Катрин нестямний лемент.

Не донявши гуком, вона надолужила бігом. Аж мерзла земля гула під нею, так вона мчалася! В грудях дух затинався, серце як не вискочить, билось, а вона неслася! Вона не потурала ні на що. Хіба вона дише для себе? Хіба серце б'ється для неї? Хіба не все одно, коли те й друге стане, як його на світі не стане? І чому вона не птиця? Чому в неї не виросли крила? Стрілою б вона пустилася навздогінці, рябцем би впала, де його спіткала, сизим орлом підхопила на свої крила і миттю додому примчала!.. Та ба! Нема в неї крилець… Хай же одбувають за все ноги! (Панас Мирний)

Текст 19

Старий Якименко оженив сина, та таку-то вже невісточку собі взяв, що й не сказати! Білолиця, гарна й весела, а прудка як зайчик: і в хаті, й надворі в'ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на світ благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, і клопочеться, й бігає. І свекру догодить-услужить, і чоловіка пожалує, і діло не стоїть — зроблене все. Живуть щасливо, любенько, старий, на їх глядячи, тільки Бога милосердного дякує.

Одно й журило їх, що діток Господь не дає. Вона було як де попаде чужу дитину, то вже й цілує, й милує, а сама зітхне тяжко.

Аж ось послав їм Господь — уродилась дівчинка. Так-то вже кохає та пестить Горпина свою первичку, і з рук не спускає, аби прокинулось, аби поворухнулось — уже вона й коло колиски, і хрестить, і цілує, і колише, й співає над нею. На панщину поженуть,— дитину за собою несе та вже й моститься там з нею; сама робить, а око біжить до дитинки (Марко Вовчок).

Текст 20

А восени сидить Тарас за граматкою між школярами в дяковій хаті, ляскає указкою то одного, то другого, коли одвернеться дяк. Лобатий, чуб білий, як пшениця, кучмою, лице смагляве, вилискує, як чобіт, а очі ясні та сині, як на росі льон. В школі тільки його й чути. Стрінувся якось на хрестинах із дяком Тарасів батько.

- А як там, пане дяче, мій Тарас?

- І не приведи Господи, що за гайдамака росте. Часинки не посидить тихо. Уже йому й достається од мене — не помагає. Нащо краще: кладу під різки, а він просить: звеліть придержати мене, а то, їй-богу, не влежу.

- Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: ,як до нього добре – він удвічі добрий. Тонкослізий — що жалісне почує, зараз плакать. Ну й упертий, нема чого ховати, як стане коли на своєму, як тур. Ну, а як йому грамота, пане дяче?

- Грамота йому — в руку. Пам'ять добра. Коли б смирніший — кращого б і не треба (Степан Васильченко).

Д/З:

ПІДГОТУВАТИСЯ ДО АМКР.

ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Змістовий модуль 2. Стилістичні ресурси української граматики.

Стилістичні ресурси української морфології. Стилістичне використання категорії роду і числа іменників у текстах різних стилів. Власні і загальні іменники. Стилістичні можливості займенників. Особливості використання числівників у тексті. Стилістичні ресурси прикметників і прислівників. Форми ступенювання. Повні й короткі, стягнені й нестягнені форми прикметників. Стилістичний аспект дієслівних категорій (активний і пасивний стан, зворотність). Безособові дієслова та форми на –но, -то. Стилістичний аспект дієслівних категорій (спосіб, час, вид). Стилістичні можливості службових частин мови, вигуків і звуконаслідувань. Асиндетон і полісиндетон (пропуск або нагромадження сполучників у тексті) як стилістичні фігури. Градація, плеоназм, тавтологія, антитеза як стилістичні фігури.

Словосполучення як мінімальна одиниця синтаксису. Типологія. Види зв’язку. Типи речень за метою висловлення й інтонацією. Повні й неповні, поширені й непоширені, ускладнені й неускладнені прості речення. Своєрідність використання односкладних речень у різних сферах мовлення. Стилістична роль пасивних конструкцій (опис дій без зазначення виконавців). Роль називного відмінка уявлення (називного теми) у художньому й публіцистичному текстах. Присудки ускладненої форми у тексті (фразеологізовані вислови, розщеплені присудки). Стилістична роль дієслівної зв’язки бути та допоміжних дієслів. Роль прямого порядку слів у реченнях наукового, офіційно-ділового і публіцистичного стилів. Інверсія як стилістичний засіб у художньому й розмовному стилях. Стилістична роль вставних і вставлених конструкцій у тексті. Стилістична роль відокремлених членів речення (означень, обставин, додатків) у тексті. Стилістична роль звертань, однорідних членів речення у тексті.

Типи складних речень за характером синтаксичних стосунків між окремими предикативними центрами — безсполучникові речення. Стилістичне використання безсполучникових речень у тексті. Сполучникові зв’язки між частинами складних речень як засіб аргументації авторської думки та встановлення причиново-наслідкових зв’язків у науковому стилі. Типи складних речень за характером синтаксичних стосунків між окремими предикативними центрами — складносурядні речення. Стилістичне використання складносурядних речень у тексті. Типи складних речень за характером синтаксичних стосунків між окремими предикативними центрами — складнопідрядні речення. Стилістичне використання складнопідрядних речень у тексті.

Речення з прямою й непрямою мовою, стилістичне використання. Роль цитування у наукових, публіцистичних і ділових текстах. Вільна пряма мова у газетній публіцистиці. Невласне пряма мова (“внутрішнє мовлення”) у художньому тексті.

Дискурс як "текст, занурений у життя" (М. Кочерган, А. Арутюнова, Л. Мацько, М. Плющ). Лінгвістичний і дискурсивний аналіз тексту. Стилістичний аналіз тексту. Складне синтаксичне ціле – одиниця найвищого рівня. Абзац як засіб відтворення розвитку авторської думки (в науковому й офіційно-діловому текстах) й образно-асоціативний засіб (в художньому й публіцистичному текстах). Стилістичні можливості періоду як особливої синтаксичної конструкції.

Синтаксичні засоби художньої виразності:парцеляція, лейтмотив (головна думка твору), риторичні запитання й відповіді, рефрен. Синтаксичні засоби художньої виразності: анафора, епіфора, анепіфора, епанафора.