Сегеда С. Антропологiя (2001)

2 3 2 Сучасне людство: єдність і різноманіття

наявністю світлоокого й відносно світловолосого компонента, походження котрого не з'ясовано. Припускають, що його могли принести вандали — -германське плем'я, що вторглося в Північну Африку під час Великого переселення народів. Однак ще на давньоєгипетських фресках траплялися зображення світлооких "лівійців".

Цікаві дані були отримані під час вивчення антропологічного складу сучасного населення Канарських островів, яке характеризується середнім зростом (близько 165 см) й дуже широким обличчям — ширшим, ніж в іспанців, арабів та берберів. За цією ознакою воно близьке до гуанчів — жителів островів, яких уперше побачили португальці, відкривши Канари на початку XIV ст. За даними палеоантропології, серед гуанчів виокремлювалося два типи — вузьколиций, властивий індо-середземноморцям, та широколиций, з розвинутими надбрівними дугами та низькими орбітами, схожий з мезолітичними вибірками Північної Африки. Отже, сучасні мешканці Канарських островів, які розмовляють іспанською мовою, успадкували деякі риси своїх попередників — гуанчів, які в свою чергу є нащадками прадавньої людності Африканського континенту.

Негрська раса загалом характеризується темним забарвлення шкіри, волосся та очей, жорстким, спірально закрученим волоссям, високим прямим і опуклим лобом зі слабко розвинутим надбрів'ям. Обличчя дещо сплощене, вузьке й досить низьке, очні орбіти високі. Ніс широкий, із низьким і сплющеним переніссям, губи товсті, нижня частина обличчя випнута вперед, тобто прогнатна. Третинний волосяний покрив розвинутий слабко.

Серед представників негроїдної раси розрізняють кілька типів, пов'язаних з кольором шкіри, який варіює від світло-коричневого до темно-шоколадного; рисами обличчя (насамперед товщиною губ та шириною носа) й довжиною тіла, міжгрупова мінливість котрої становить 162— 180 см. Найбільш темношкірі та високорослі групи — суданці й нілоти, що визначаються також меншою довжиною й шириною носа.

Негрильська раса представлена малочисельними пігмейськими племенами. Перші згадки про них містять твори античних авторів — Геродота, Гомера, Гесіода, які приписували їм зріст 50 см (саме слово "пігмей" давньогрецькою означає "лікоть", а ця міра приблизно складає 46 см). Однак знайомство європейців з пігмеями відбулося лише в 70-х роках минулого століття.

За багатьма ознаками (кучерява форма волосся, темний колір волосся та очей) представники негрильської раси близькі до сусідніх негрських груп, відрізняючись від них дуже низьким зростом, ще ширшим носом з опуклою спинкою, який помітно випинається з площини обличчя, сильним розвитком волосяного покриву на обличчі й тілі, дещо світлішою шкірою. Негрилям властиві також

2 3 3 Антропологічна структура населення земної кулі

специфічні пропорції тіла, які характеризуються малою довжиною тулуба, короткими ногами й довгими руками. Між негрильською та пегрською расами існує чимало перехідних типів, які сформувалися внаслідок шлюбних контактів.

Деякі вчені прагнули обгрунтувати тезу про існування в минулому "єдиного пігмейського пласту", залишки якого представлені пігмеями Африки, негритосами Південно-Східної Азії та пігмеями Нової Гвінеї. Однак вона не узгоджується з даними дерматогліфіки, які засвідчили істотні відмінності між цими групами за пальцевими узорами й візерунками на міжпальцевих подушечках (Я. Рогін-

ський).

Дуже своєрідний комплекс ознак властивий буитенській, або койсанській, расі, представленій бушменами і готентотами. Деякі з них (різко виражена кучерявість й мала довжина волосся на голові, слабко виражений третинний волосяний покрив) зближають їх з негрськими популяціями. Поряд із цим, згаданим групам властивий жовтувато-бурий колір шкіри, який у жінок світліший, ніж у чоловіків; відносно низьке дещо сплощене обличчя, більш сплощений і менш широкий ніс; зморщеність шкіри обличчя; наявність епікантуса й добре розвинутої складки верхньої повіки, малий зріст — трохи вище 150 см у чоловіків. Жінкам властиве характерне випинання сідниць, пов'язане з жировими відкладеннями (стеатопігія).

В минулому бушменська раса була поширена більше, ніж тепер. Починаючи із XVII ст. її носії були поступово витіснені на південь

2 3 4 Сучасне людство: єдність і різноманіття

континенту народами банту. В XIX ст. велику частину бушменів і готентотів знищили європейські колонізатори.

Значні контингенти африканської людності належать до ефіопської раси. Сформувавшись на перетині індо-середземноморських і негрських типів, вона поєднує в собі їхні риси, а саме: темний колір шкіри, відтінки котрого варіюють від світло-коричневого до темношоколадного; темне забарвлення очей і волосся, що має кучеряву або дрібнохвилясту форму; слабкий розвиток третинного волосяного покриву. Обличчя вузьке, ніс здебільшого неширокий, із досить високим переніссям. Губи середньої товщини, прогнатизм виражений слабко. Форма голови, як правило, доліхокефальна. Зріст вищий за середній або високий (165— 174 см), кінцівки видовжені. Різні варіанти цієї раси представлені серед сучасних сомалійських, суданських і кенійських груп.

Особливе місце на антропологічній карті Африки займає населення о. Мадагаскар — мальгаші, фізичний тип яких склався за участю негроїдних груп і популяцій південноазійського походження, що з'явилися тут у І тис. до н. е. На заході острова переважають негроїдні, в центральних і південних регіонах — монголоїдні риси.

У Південно-Африканській Республіці поряд з негроїдними народами нині мешкають великі групи європеоїдів — здебільшого нащадки колишніх колоністів — бурів (голландців) та англійців, а також багато вихідців з Індії та інших азійських країн.

2 3 5 Антропологічна структура населення земної кулі

Австралія та Океанія

Переважну більшість сучасного населення Австралії становлять нащадки європейських колоністів. Корінні мешканці — аборигени, загнані у важкодоступні, мало придатні для життя регіони, разом із метисами не перевищують 1 % усієї людності континенту. Аборигени належать до окремої гілки негроїдів — австралійської раси, яка характеризується темно-шоколадним або шоколадно-чорним кольором шкіри (загалом трохи світлішим, ніж у африканських негрів), широкочи дрібнохвилястим волоссям (із варіацією забарвлення від коричневого до чорного). В деяких групах, що мешкають у пустелях Західного плато, в дітей часто спостерігається світле, навіть біляве волосся (з віком воно темнішає). Очі темно-карі; їхній розріз широкий, але очне яблуко посаджене дуже глибоко. Обличчя низьке, лоб спадистий, із розвинутими надбрівними дугами. Ніс із середнім чи відносно широким переніссям і дуже широкими крилами. Губи середньої товщини. Щелепи помітно виступають уперед. Підборідковий виступ розвинутий слабко. Форма голови доліхокефальна. Характерною рисою австралійців, яка одразу впадає у вічі, є значний розвиток третинного волосяного покриву на

тілі й ще сильніший на обличчі. Зріст середній або високий. На думку багатьох фахівців, австралійська раса є реліктом дуже давньої протоморфної форми, ближчої до вихідного типу людства, ніж усі інші раси. Оселившись на Австралійському континенті ще у верх-

2 3 6 Сучасне людство: єдність і різноманіття

ньому палеоліті, носії даного комплексу ознак в умовах ізоляції зберегли його до наших днів. Деякі вчені надають австралоїдам рангу великої раси, до кола котрих відносять також меланезійців і веддів.

Меланезійська мала раса поширена на Новій Гвінеї та островах Меланезії. Внаслідок ізоляції мешканців цих територій, розділених водними просторами, в її межах виділяють кілька варіантів. Одним із них є папуаський, детально описаний М. Миклухо-Маклаем. Папуасам Нової Гвінеї властиві темне забарвлення шкіри, очей та волосся, що має спіральну або дрібнохвилясту форму, коротке, досить широке обличчя, великий ніс зі своєрідним гачкоподібним вигином спинки й опущеним кінчиком, помірний розвиток третинного волосяного покриву, загалом досить низький зріст. Як бачимо, вони помітно відрізняються від своїх сусідів — австралійців.

Щ о ж до власне меланезійського типу, який переважає серед етнічних груп островів Меланезії (Адміралтейства, Соломонових, Санта-Крус та ін.), то він характеризується помірно кучерявим волоссям, темно-коричневим кольором шкіри, досить широким і прогнатним обличчям із прямою спинкою носа. Схожі риси притаманні негритоським популяціям.

знищуючи корінне населення. Остання тасманійка — Труганіна —

2 3 7 Походження рас

померла в 1876 p. Збереглися зображення й описи тасманійців, які свідчать про темне забарвлення їхньої шкіри, глибоко посаджені карі очі, спірально-кучеряве волосся темного кольору, широке обличчя з добре вираженим альвеолярним прогнатизмом, випнутими губами й дуже розвинутими носо-губними борознами. Ці риси не мають аналогій серед аборигенів Австралії.

Ще одна дуже своєрідна раса — полінезійська — поширена в Новій Зеландії, на островах Полінезії та Мікронезії. Вона характеризується світло-коричневим кольором шкіри (часто із жовтуватим відтінком), темним слабкохвилястим або прямим волоссям, темними очима, слабким розвитком третинного волосяного покриву на тілі й середнім — бороди. Обличчя велике, гармонійної будови; вилиці виступають, ніс відносно широкий, губи середні за товщиною. Епікантус трапляється рідко. Зріст здебільшого високий. Через оригінальне поєднання ознак, властиве полінезійцям, їх відносили і до європеоїдів, і до монголоїдів, і до австралоїдів. Нині більшість дослідників схильні вважати їх носіямн " п о м ' я к ш е н и х " рис австралоїдних і монголоїдних типів.

ПОХОЛЖЕННЯ РАС

Сучасна наука про виникнення расових відмінностей людства

Аналіз міжгрупового розподілу багатьох одонтологічних ознак і папілярних малюнків на пальцях та долоні свідчить про те, що за цими характеристиками негри Африки близькі до європейських популяцій, а монголоїди Азії — до австралійсько-тихооке- анських груп. Це дало змогу висунути гіпотезу про існування в минулому двох вихідних расових стовбурів — західного, або євроафриканського, та східного, або азійсько-океанійського (О. Зубов,

М. Чебоксаров).

Коли ж сформувались відмінності між ними?

На думку В. Алексеева, це відбулося ще в добу нижнього палеоліту, коли предки людей сучасного фізичного типу — архантропи й палеоантропи — вже освоїли майже всю територію Старого Світу, за винятком важкодоступних гірських областей і тих ділянок суші Євразії, які були покриті льодовим панцером.

Прихильники цього погляду часто посилаються на археологічні дані, що дають змогу виділити в межах ранньопалеолітичної ойку-

2 3 8 Сучасне людство: єдність і різноманіття

мени дві провінції з певними технологічними традиціями — західну та східну (X. Мовіус, Г. Григор'єв). Перша з них охоплює Європу, Передню й Середню Азію, Індостан, де були поширені ручні рубила

представлених здебільшого черепними кришками, не дає змоги простежити зв'язок цієї групи давніх людей з сучасним расовим поділом людства. Значно краще вивчені морфологічні риси палеоантропів, чи неандертальців, — творців наступної (мустьєрської) культури, або епохи. Особливо важливе значення для висвітлення расотворчих процесів мало відкриття скелетів "сапієнтних" палеоантропів Передньої Азії (групи Схул, Кафзеф).

Дослідження показали, що формування "сапієнтних" рис, зазначених на черепах Схул IV, V, Кафзеф, супроводжувалося появою деяких європеоїдних і негроїдних (австралоїдних) ознак. З огляду на це В. Алексеев розглядає передньоазійських неандертальців як вихідну форму первинного західного осередка расотворення.

З творцями кам'яної індустрії східної провінції хронологічно й територіально пов'язані сінантропи, на зубах яких Ф. Вайденрайх виявив деякі морфологічні структури, властиві сучасним азійським народам, а саме лопатоподібні різці, дистальний гребінь тригоніда, міжкореневий затік емалі. Крім того, він відзначив на одному черепі із печери Котцетанг тенденцію до сплощеності скелета обличчя. Плескате широке обличчя зі сплощеним переніссям властиве також черепу із Люцзяна, що гарно зберігся. Сукупність цих фактів, за В. Алексєєвим, дає підстави виділити на території Китаю другий первинний осередок расотворчих процесів — східний. Торкаючись цього питання, він писав: "Сучасна людина з'явилася вдвох місцях. Перше з них — Передня Азія, можливо, з прилеглими районами, друге — межиріччя Хуанхе і Янцзи з прилеглими районами. В Передній Азії сформувалися предки європеоїдів і негроїдів, в Китаї

— предки монголоїдів".

Більшість сучасних вчених (ТІ. Влахович, О. Зубов, В. Харитонов та ін.) відхиляють гіпотези прихильників поліцентризму про формування расових особливостей в кількох центрах земної кулі ще до появи людини сучасного фізичного типу. Вони вважають, що расова диференціація людства розпочалася лише на рубежі нижнього та верхнього палеоліту, коли популяції неоантропів вирушили у важкодоступні регіони майбутньої ойкумени. Такої ж думки дотримувалися В. Бунак, який обгрунтував тезу про належність неоантропів до одного поліморфного антропологічного типу, В. Якимов, М. Чебоксаров та інші авторитетні фахівці-антропологи.

2 4 0 Сучасне людство: єдність і різноманіття

За даними палеоантропології, найдавніші представники виду Homo sapiens визначалися дуже слабкою вираженістю й мозаїчним переплетенням расових ознак. Розселяючись на теренах Африки, Європи, Центральної, Південно-Східної та Східної Азії, вони поглинули популяції своїх попередників-неандертальців, утім, перебравши деякі їхні риси. Лише окремі групи палеоантропів, що мешкали на околицях тогочасної ойкумени (наприклад, "родезійська" людина в Африці чи нгандонці на о. Ява), вимерли і не брали участі в цьому процесі. Поступово в умовах тривалої ізоляції первісних колективів, що спостерігалася за верхнього палеоліту, відбувся поділ людства на західний та східний стовбури. Одночасно формувалися морфологічні комплекси чотирьох основних расових груп: європеоїдної, негроїдної, монголоїдної та австралоїдної, які в загальних рисах склалися на рубежі верхнього палеоліту — мезоліту (М. Чебоксаров).

Расотворчі процеси тривали і в наступні історичні епохи. На думку більшості вчених, формування малих рас в основному завершилось у добу неоліту, хоча деякі з них (наприклад, бушменська або ефіопська) виникли одночасно з великими расами, а інші (південносибірська й, можливо, уральська) — пізніше.

Вплив зовнішнього середовища на формування расових ознак

У науковій літературі неодноразово висловлювалися припущення про адаптивний характер ознак, які розмежовують представників великих расових груп. "Цілком імовірно, — писали з цього приводу М. Чебоксаров та /. Чебоксарова, — що на ранніх етапах свого історичного розвитку люди сучасного виду ще пристосовувалися, подібно до всіх живих організмів, до природно-геогра- фічних умов свого існування, тобто поступово виробляли морфологічні й фізіологічні особливості, тією чи іншою мірою корисні в конкретних природних умовах життя різних популяцій".

Характерні риси негроїдних рас сформувалися в екваторіальних зонах Африки й Південно-Східної Азії в умовах спекотного й вологого клімату. Чимало з них мають явні сліди пристосування до умов зовнішнього середовища. Так, темний колір шкіри, поверхневий шар якої містить велику кількість меланіну, оберігає організм людини від шкідливої дії ультрафіолетового проміння, яке спричинює перегрів та опіки шкіри. Схожу роль відіграє й густе кучеряве волосся, властиве переважній більшості негроїдних груп, яке утворює на голові природну пористу "шапку". Внаслідок слабкої теплопро-

2 4 1 Походження рас

відності вона захищає шкіру й кровоносні судини голови від надмірного нагрівання.

Певне адаптивне значення в минулому могли мати деякі особливості будови голови й обличчя представників негроїдних типів. Експерименти, проведені в Інституті антропології Московського університету, показали, що вузька, довга й висока голова нагрівається повільніше, ніж широка й низька (В. Волков-Цубравін, Я. Рогінський).

Що ж до широкого носа з великими отворами й товстих губів з розвинутою слизовою оболонкою, то вони сприяють виділенню вологи з людського організму. Це дуже важливо в умовах надмірної вологості екваторіальних регіонів земної кулі.

Серед європеоїдних ознак, які сформувалися під впливом зовнішнього середовища, зазначимо світлий колір шкіри. Завдяки йому сонячні промені глибше проникають у тіло, сприяючи виробленню вітаміну D, що захищає організм людини від рахіту. Не випадково найсвітліші відтінки шкіри, волосся й очей властиві населенню Скандинавії й суміжних регіонів, де протягом післяльодовикового періоду переважав прохолодний клімат із дуже слабкою інсоляцією. Певне адаптивне значення мав у минулому властивий європеоїдам вузький ніс, що різко випинається з площини обличчя. Завдяки цій особливості збільшується носоглотковий шлях, і холодне повітря, перш ніж потрапити до гортані та легенів, устигає нагрітись.

Згідно з уявленнями вчених, морфофізіологічні ознаки монголоїдних типів склалися в напівпустелях і степах Центральної Азії, де принаймні в кінці зледеніння усталився різко континентальний клімат. Він характеризувався високими добовими коливаннями температури й частими вітрами, які здіймали клуби снігу, піску й дрібних камінців. Разом із сильним відбиттям сонячних променів від снігу та скель це негативно впливало на органи зору, що, на думку С. А. Семенова, сприяло поширенню розвиненої складки верхньої повіки й епікантуса, які захищають очі людини від дії шкідливих природних факторів. На користь даного припущення свідчить наявність цих рис у зовнішності бушменів — носіїв давнього расового комплексу, що склався в напівпустелях і пустелях Південної Африки. Помічено, що монголоїди значно рідше хворіють на кон'юнктивіт (запалення слизової оболонки очного яблука), ніж представники інших расових груп.

Ще визначний німецький філософ /. Кант у праці "Про різні людські раси" (1774) вказав, що плескате обличчя, яке характеризується значним розвитком жирових відкладень і слабким випинанням носа, є своєрідним пристосуванням до холоду. З цим погоджуються сучасні вчені: рівна поверхня характеризується меншою тепловіддачею, ніж нерівна, а тому сплощення лицевого скелета й слабке випинання носа стоять на заваді переохолодження м'яких