Сегеда С. Антропологiя (2001)

нів Австралії, мешканців Океанії, то в них ця ознака трапляється рідко.

Зріст, пропорції, вага тіла, фізичний розвиток

За підсумками обстежень 320 популяцій, середній зріст населення земної кулі становить 165 см у чоловіків та 154 см у жінок. Статеві відмінності здебільшого становлять 9— 12 см.

Найменший зріст (140— 145 см у чоловіків та 136— 138 см у жінок) властивий пігмеям (негрилям) Центральної Африки — жителям важкодоступних тропічних лісів басейну р. Конго. Дуже низький зріст (нижче 150 см) характеризує бушменів Південної Африки та пігмеїв (негритосів) Південно-Східної Азії (Індокитай, Філіппінський архіпелаг, Нова Гвінея) та Андаманських островів.

Високий зріст (вище 170 см) переважає на півночі Європи (серед норвежців, шведів, шотландців та ін.). Острівці високорослості трапляються також на Балканах (чорногорці) та Кавказі (осетини). Найбільша довжина тіла зафіксована у негроїдних популяцій верхів'їв Нілу, де вона перевищує 180 см у чоловіків.

Що ж до пропорцій тіла, то міжгрупові відмінності в розподілі даної характеристики поки що вивчені недостатньо. За наявними даними, брахіморфний тип поширений серед лопарів та ескімосів, мезобрахіморфний — серед полінезійців, доліхоморфний — серед багатьох африканських груп, мезодоліхоморфний — серед населення Цейлону.

Пересічна вага тіла на теренах колишнього СРСР, за підсумками досліджень учених НДІ та Музею антропології Московського університету ім. М. В. Ломоносова, складала 66 кг у чоловіків і 59 кг у жінок. Варіації цієї ознаки серед населення земної кулі мають доволі

представників 32 етнічних груп колишнього СРСР вона становила 91 см, а у жінок цього ж віку — 88 см.

спадкових, соціальних і природних чинників. Помічено, що міжгрупові відмінності ваги тіла й окружності грудей значною мірою відповідають географічному розподілу довжини тіла.

1 9 5 Міжгрупова мінливість морфофізіологічних ознак

територіальних одонтологічних комплекси (типи), а саме: північнії! гранильний, середньоєвропейський та південний грацильний.

Північний грацильний тип характеризується доволі своєрідній поєднанням "західних" та "східних" характеристик зубної системи а саме: дуже високих частот чотиригорбикових форм перших нижні молярів (іноді понад 20 %) та підвищеним відсотком колінчастії складки метаконіда — до 30 %. Крім того, тут частіше, ніж в іншії регіонах Європи, трапляються лопатоподібні форми верхніх рі щі (10— 15%). Дане поєднання ознак поширене серед фіномонни народів (карелів, вепсів, комі, марійців та ін.), естонців, фінік частини латишів, німців, шведів. Риси північного гранильного тип простежуються також серед росіян північно-західних областей (лпро пейської частини Російської Федерації, білорусів північно-східік частини Білорусії, деяких тюркомовних народів (наприклад, бані кирів).

Середньоєвропейський тип визначається низьким рівнем редук ції нижніх молярів, основним показником якого є невисокі частої чотиригорбикових перших нижніх молярів (до 10 %), і дуже низькії ми значеннями "східних" ознак: лопатоподібних різців — до 10 'V дистального гребеня тригоніда — до 5— 6 %, колінчастої складк метаконіда — до 10 %. Таке поєднання одонтологічних харак теристик притаманне литовцям, частині латишів, більшості білор\ сів, росіянам центральних та південних областей Європейські частини Російської Федерації та ін.

Носіям південного грацильного типу властиві високі частої чотиригорбикових перших нижніх молярів (15—20 %) І ДОІІОІ високі — дистального гребеня тригоніда — до 10— 15 %. Крім топ серед них переважають помірні величини горбика Карабеллі (д 30 %). Південний грацильний тип поширений серед етнічних гру Кавказу (азербайджанців, грузинів, чеченців тощо), Балкан (болгаї македонців, греків та ін.), Передньої та Середньої Азії (йорданці' узбеків, таджиків тощо).

Дерматогліфічні ознаки

Попри індивідуальний характер папілярних узор долоні та пальців, у міжгруповому розподілі цих характеристик нр< стежуються певні закономірності. Це перш за все стосується наш цевих узорів і, відповідно, дельтового індексу. Так, європейцям африканцям властиві відносно невисокі значення Dl10, що зумоши но збільшенням кількості дуг і зменшенням завитків. ПІДШІШГ величини дельтового індексу характеризують корінне населення А і Америки, Австралії та Океанії (табл. 15).

1 9 6 Сучасне людство: єдність і різноманіття

Таблиця 15

Варіації пальцевих узорів і дельтового індексу серед населення земної кулі

та Океанії

Аналіз географічного розподілу цієї ознаки на Європейському континенті показав, що її величина збільшується з півночі на

танії, Німеччини, півночі Східної Європи, відносно високі (13— 14) — Поволжя.

Міжгрупові відмінності простежуються і в розподілі інших дерматогліфічних ознак. Наприклад, європейцям характерне відносно високе, а азійцям — низьке розташування головних ліній долоні А, В, С, D, що вплинуло на величину індексу Каммінса. Крім того, європейцям властиві вищі, ніж азійцям, відсотки узорів на гіпотенарі й додаткових міжпальцевих узорів і, навпаки, нижчі — осьових карпальних трирадіусів (табл. 16).

За даними Г. Вайльдера, Г. Каммінса та ін., за частотою узорів на гіпотенарі індіанці Америки (3,7—20,5 %) близькі до етнічних груп Центральної та Північної Азії, а негри Африки (10,9— 39,6 %) — до європейців.

Таблиця 16

Варіації головних ознак шкірного рельєфу серед європейських та азійських

ON

o\

ГЛ

<

I rf

Os

ГЧ

I

CN

a> 6s s CNа

— • —

чО

Г--

ЧО ' о

— C\

<J * I

X Jb~

a"

2

'5.

я

x НГ

'3.

a u

О

a> U

1 9 8 Сучасне людство: єдність і різноманіття

Гематологічні ознаки

Численними дослідженнями засвідчена нерівномірність розподілу груп крові системи АБО серед населення земної кулі. Так, група 0 (І) різко переважає в індіанців південного заходу США та Південної Америки (до 100 %) і досить часто трапляється в аборигенів Австралії (на північному сході континенту — до 80— 90 %). Група А (II) поширена на Європейському континенті, в Австралії та Океанії, досягаючи світового максимуму серед полінезійців острова Таїті (близько 60 %). В африканських народів вона не перевищує 20 %. Відносно високі відсотки групи В (III) властиві населенню Центральної та Південно-Східної Азії (20—30 %). Група АВ (IV) загалом рідко трапляється серед народів земної кулі і цілком відсутня в індіанців Америки (табл. 17).

Система MN. Близько половини жителів Євразії та Східної Африки мають обидва фактори — М і N, а в іншої половини вони розподілені приблизно порівну. В індіанців Південної Америки переважає група М, яка сягає 85 %. Що ж до людності Західної Африки, аборигенів Австралії та папуасів Нової Гвінеї, то в них, навпаки, переважає антиген N. До того ж у пігмеїв Нової Гвінеї група М відсутня взагалі (табл. 18).

Система резус. Різке переважання резус-позитивності властиве населенню Центральної, Східної та Південно-Східної Азії (монголам, китайцям, японцям та ін.), індіанцям Америки, аборигенам

ж

о

о

о

as

5 «О

О) о gov S I

о

С 4 оо

О I

S

&о ноо О I

н

о5"СО Ог-

о . „

соО

О.О

•г-* «S I,

ЙГІОчо

it1

сч

агч

и8о* чо

о

0

1

I сч^

^І І^ ?I 'гчVD

5 *

<чОся

н

ё І О Іп

м-о

е-1

f-

о

я

т

З"1 CO

rt —

а і

5

і:

з-

ІЧ

6

о

0) U

Австралії, мешканцям Полінезії, де частота антигена D зазвичай перевищує 80 %, а в деяких випадках сягає 100 %. У Південній, Південно-Західній Азії та Африці (південніше Сахари) його концентрація знижується до 70—80 %; ще нижча вона в Північній Африці та на Європейському континенті.

Таблиця IS

Розподіл груп крові системи MN у різних народів світу (%)

Середня кількість резус-негативних осіб у Європі складає приблизно 15 %. Світовий максимум цієї ознаки (40— 50 % ) властивий баскам — невеликій за чисельністю етнічній групі, що мешкає ЇЇ Північно-Західній Іспанії та Південно-Східній Франції.

Дієго-фактор найчастіше трапляється в індіанців Південної Америки (до 40 %), значно рідше — Північної Америки (5— 10 %), дуже рідко — серед етнічних груп Східної та Південно-Східної Азії. Він відсутній в Європі, Африці, Центральній Азії, Австралії та Океанії.