Сегеда С. Антропологiя (2001)

2 0 2 Сучасне людство: єдність і різноманіття

І ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО РАСИ

Головні принципи расових класифікацій

Серед сучасного населення земної кулі розрізняють окремі таксономічні підрозділи, яким властиве певне сполучення спадкових ознак фізичної будови (генофонд). Починаючи з першої половини XIX ст. ці підрозділи позначаються термінами "раса", "географічна раса", "расовий комплекс", "расовий тип" і т. п. Загалом раси — це великі групи людей, об'єднані спільністю походження та комплексом подібних морфологічних рис. Останнім часом для характеристики рас дедалі ширше застосовуються також деякі фізіологічні ознаки (групи крові та ін.).

Усі сучасні расові класифікації базуються на ієрархічному принципі: кілька основних — великих — рас діляться на малі раси та антропологічні типи. При визначенні їхньої кількості беруться до уваги межі поширення, спільність походження та ступінь морфологічної схожості певних комплексів фізичної будови. Загальноприй-

Значний вплив на розвиток расознавства мала класифікація, запропонована Й. Денікером у 1902 р. Він виділив шість великих груп (стовбурів), які включають 29 локальних (малих) рас (табл. 19). Класифікація французького вченого побудована на суто морфологічних принципах (причому найбільш цінними ознаками він вважав форму волосся та колір шкіри). Це її перевага й недолік одночасно: з одного боку, на відміну від своїх попередників Денікер цілком відмовився від етнографічних, лінгвістичних чи психологічних характеристик, а з іншого — недостатньо враховував роль географічного фактора, що й призвело до певних прорахунків; наприклад, негроїдні австралійці потрапили до однієї групи з європеоїдними ассирійцями.

Подальший розвиток расознавства пов'язаний з утвердженням еволюційного принципу, за яким сучасні расові комплекси виникли на різних етапах історичного розвитку людства. Одним із перших його застосував нідерландський мандрівник і вчений Штратц (1904). Розділивши раси на давні — "протоморфні", перехідні — "метаморфні" та пізні — "архіморфні", він відніс до протоморфних бушменів, негрилів, негритосів, полінезійців, частину американ-

2 0 6 Сучасне людство: єдність і різноманіття

Еволюційний принцип був розвинутий Е. Ейкштедтом (1934), який розділив людство на три великі групи — лейкодермів (світлошкірих), ксантодермів (жовтошкірих) та меланодермів (чорношкірих), виокремивши в їхніх межах головні расові комплекси ("кола рас"): ізольовані "бічні" раси, що відділилися ще на ранніх етапах расоутворення; "перехідні", котрі поєднують риси кількох рас; і так звані "своєрідні", які ухиляються від головного расового стовбура (табл. 20),

Д о є в р о п і д н о г о к о л а р а с в х о д я т ь :

а) депігментовані північні раси; північна й східноєвропейська; б) центральні: альційці, динаріди, вірменіди й тураніди; в) південноєвразійські: середземноморська, східна, індійська.

Д о н е г р і д н о г о к о л а р а с в х о д я т ь : а) контактна з европідами: ефіопська; б) саванні: суданська, нілотська, бантоїдна; в) тропічна гірська: палеонегроїдна.

Д о м о н г о л і д н о г о к о л а р а с в х о д я т ь а) контактна з європідами: сибіріди; б) північні: тунгіди, сініди; в) південна: палеомонголоїдна.

На думку фахівців, схема Ейкштедта загалом досить вдало поєднує морфологічні, географічні та еволюційні підходи до расової систематики. На близьких принципах базуються також класифікації В. Бунака (1956) та Г. Дебеця (1958). Вони мають вигляд еволюційних куща й дерева. Обом схемам властива потрійна ієрархія: стовбур, з якого ростуть великі гілки (сучасні великі чи архаїчні малі раси, що у свою чергу розгалужуються на менші малі раси чи антропологічні типи). Переплетіння гілок на схемі Г. Дебеця, за автором, відбиває процеси змішування у расотворенні.

Великого поширення у фаховій, навчальній та науково-попу- лярній літературі набула расова класифікація московських учених Я. Роеінського та М. Левіна, вперше вміщена ними у підручнику "Антропологія" (1955). Тут виділено три великі раси: екваторіальна,

s

о

*

я

X

>>

ш

m

а

п

о

я

о.

X

X

си

t;

ф

Оп

О

О.

X

X

а>

*

§

X

о

С

2 1 0 Сучасне людство: єдність і різноманіття

кавказоїдів, євразійців), що поділяються на світло- й темнопігментовані варіанти; монголоїдів (ксантохроїдів, азійсько-американську расу) з далекосхідними, північно-, південноазійськими, американоїдним та ескімосоїдним типами; негроїдів (меланхроїдів, екваторіальну, або негро-австралоїдну, расу) із власне негроїдним, бушменським, австралійським, меланезійським і пігмейським, чи негрильським, типами. До рангу самостійних або змішаних рас часто потрапляють ефіопська (східноафриканська), ведоїдна, дравідська (південноіндійська), айнська (курильська), полінезійська, уральська та південносибірська. Малі раси, кількість яких у різних класифікаціях коливається здебільшого від 20 до 30, розділяються на антропологічні типи, а ті у свою чергу — на популяції, тобто ареальні групи людей, пов'язані між собою спільністю походження. Усі сучасні вчені дотримуються видової єдності людства, розглядаючи раси як таксономічні одиниці виду Homo sapiens. Підкреслюється, що в його рамках раси вільно схрещуються між собою й дають плодюче потомство.

Коротка морфологічна характеристика основних расових груп

Майже половину населення земної кулі охоплює велика європеоїдна раса. Вона характеризується світлим або трохи смуглявим кольором шкіри; світлим, змішаним і темним забарвленням очей; м'яким, здебільшого прямим чи хвилястим, рідше — кучерявим волоссям, колір якого варіює від світлих до темних відтінків; вузьким прямим, опуклим або ввігнутим носом із середнім чи високим переніссям; вузьким або середнім за шириною лицем, добре або середньо профільованим як у горизонтальній, так і у вертикальній площинах. Складка верхньої повіки досить розвинута у північних групах і майже відсутня на півдні Європи; епікантус трапляється рідко, головним чином на півночі та на сході ареалу даного расового комплексу. Третинний волосяний покрив виражений добре або середньо. Зріст варіює від дуже високого до середнього, пропорціям тіла властива мезоморфія. Лопатоподібні різці, як правило, відсутні або не перевищують 5—7 %. Дельтовий індекс низький.

Основним ареалом проживання носіїв великої європеоїдної раси до географічних відкриттів кінця XV— XVI ст. була територія Європи, Північної Африки, Передньої та Центральної Азії. Тепер ця раса широко представлена також на Американському континенті (особливо в Північній Америці), у Сибіру й на Далекому Сході, в Австралії та в Південній Африці.