17. Методика вивчення в 7 класі української народної думи (на прикладі одного твору: «Козак Голота», «Маруся Богуславка»,).

Учням важко аналізувати народні думи в єдності форми і змісту, збагнути своєрідність їх образів і композицій. Сприймання думи утруднюється специфікою незвичайної для дітей художньої форми, особливостями словесно-зображувальних засобів. Тому ці твори нерідко постають в їхній уяві сухими логічними схемами, позбавленими барв життя. Отже, втрачається їхня чарівність, художня неповторність. Коротко кажучи, думи вивчаються так, як звичайні вірші, в результаті чого втрачається той емоційний вплив, який здатні ці твори зробити на слухача.

Виконання дум вимагає особливого музичного таланту, своєрідного стилю імпровізації. Їх носіями були професійні співаки – кобзарі, лірники. Дума виконується речитативом під акомпанемент кобзи або бандури, і знайомство учнів з думою повинно також базуватися на цій основі. В іншому разі вони просто так і не відчують її колориту, характеру звучання і спілкування виконавців хі слухачами.

Учні нерідко ототожнюють думу та історичну пісню, бо за своїм ідейно-тематичним змістом вони близькі. Проте за побудовою, характером відтворення життєвих подій способами змалювання героїв, ритмікою, поетичною мовою, способом виконання дума помітно відрізняється від історичної пісні і в цьому її специфіка.

Користо практикувати зіставлення дум з іншими жанрами фольклору. У думі, як і казці, є зачин і кінцівка. Можна, наприклад, дати учням завдання дібрати зачин в думах, які вказують на місце дії і готують слухача до сприймання твору, виписати останні рядки дум та порівняти їх з зачинами і кінцівками казок.

«Маруся Богуславка»

Дума про Марусю Богуславку відтворює ті часи, коли український народ боровся проти турецьких і татарських загарбників, які спустошували міста й села, гнали в неволю наш народ. Це була тяжка доба для України.

Особливо хвилює своєю яскравістю образ турецької полонянки Марусі Богуславки, яка щиро переймається долею своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Це один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття.

Як засвідчують історичні документи, втікати з неволі могли переважно чоловіки. Українські жінки ж, які потрапляли до полону, могли звільнитися з ненависного рабства тільки під час козацьких походів. Доля українських бранок була трагічною. Полонянки тужили за рідною землею і нерідко, прагнучи помститися своїм поневолювачам, гинули.

Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. Але Маруся не хоче і не може повернутись у «рідну сторононьку», бо вже «потурчилась, побусурманилась». Але в душі Маруся назавжди залишилась співучою українкою. У серці в неї пекуча рана, що не загоюється з роками. Маруся добре розуміє, чим для неї може обернутись цей відважний крок, але все-таки зважується на нього. А це свідчить про надзвичайний патріотизм, любов до рідної землі та героїзм звичайної дівчини із квітучого українського міста Богуслава.