17. Лекційна форма навчання. Загально-дидактичні вимоги до побудови лекційного курсу.

Лекція посідає важливу роль в організації навчально-виховного процесу вузу. Ця роль виявляється у тісній єдності лекції з усіма іншими формами організації навчально-виховної роботи, насамперед у взаємодії із семінарськими, практичними й лабораторними роботами.

За сучасних умов, коли головна увага вищої школи зосереджена на всебічному підвищенні якості професійної підготовки спеціалістів, значення лекції невпинно зростає. Це зумовлюється насамперед тим, що лекція - надзвичайно ємне педагогічне явище, а лекційному викладанню притаманний цілий ряд переваг порівняно з іншими формами організації й методики навчальної роботи студентів. Назвемо основні з них:

1. Лекція, на відміну від підручників, оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень.

2. Лекція озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, вмінням давати критичну оцінку матеріалу, який розглядається.

3. На лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації й жестам викладача, лектора.

4. Лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу. До того ж залежно від сприйняття аудиторією матеріалу, що подається, лектор може вносити необхідні корективи у свій виклад.

5. Лекційне викладання дуже економне в часі: за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому б довелося витратити набагато більше часу.

Слід домагатися, щоб лекції мали проблемний характер, висвітлювали сучасні досягнення суспільного розвитку, теорії і практики, сприяли поглибленій самостійній роботі майбутніх спеціалістів, розвитку їх творчих здібностей. З цією метою необхідно широко використовувати наочність, організовувати взаємовідвідування лекційних занять, допомагати молодим викладачам опановувати лекторську майстерність.

Вимогами до структури лекційного курсу:

1) виділення як обов'язкових вступної, тематичної, заключної, а також оглядових і установчих лекцій;

2) запровадження добре продуманої системи взаємозв'язків викладача і студента на лекції;

3) активізація пізнавальної діяльності студента на основі принципу проблемності.

Вступна лекція має дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки,взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції - сприяти розвитку у студентів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння.

Тематична лекція присвячується розкриттю конкретних тем навчальної програми.

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої практики. її головне завдання полягає у тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками студентів. Оглядову лекцію читають також студентам перед виконанням дипломної роботи або державними іспитами, студентам-заочникам.

У заключній лекції підбивають підсумки вивченого в цілому через виділення вузлових питань лекційного курсу й зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів.

Загально-дидактичні вимоги до побудови лекційного курсу: 1) сформульовані вимоги стосовно наукового змісту лекцій за умов значного навчального навантаження студентів мають повною мірою враховувати специфіку самостійного вивчення студентами певного навчального предмету, а також особливості їхньої виробничої діяльності, рівень підготовки до засвоєння матеріалу, використання набутих знань у професійній діяльності. 2) встановлення добре продуманої системи взаємин викладачів і студентів на лекціях. У ВУЗі визначається метою і принципами навчання. Її основні позиції у структурі викладу лекції такі: чіткий і доступний виклад курсу, роз’яснення важкого для засвоєння матеріалу, створення атмосфери доброзичливості і вимогливості, поступове підвищення рівня наукового викладу, методів теоретичного аналізу, інтенсифікація пізнавальної діяльності студентів, розвиток їх активності й інтересу до матеріалу, що вивчається. 3) активізація пізнавальної діяльності студентів на базі принципу проблемності. Викладач стимулює студента до того, щоб він навчився «бачити» проблему, формулювати предмет пошуку, відокремити відоме від невідомого, висунути гіпотезу або виробити план рішення, самостійно побудувати знайдений доказ, перевірити правильність дій і одержаного результату і т.д. 18. Практичні заняття в учбових групах. Практичне заняття - форма навчального заняття, за якої викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їхнього практичного застосування через індивідуальне виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Практичні заняття проводяться з метою уточнення знань, отриманих на попередніх теоретичних заняттях; контролю знань, умінь та навичок студентів; формування практично-професійних навичок.

Підготовка до практичного заняття здійснюється за такими параметрами: підбір матеріалу, визначення основних питань та змісту навчання, постановка загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, вирішення завдань з їхнім обговоренням; виконання контрольних завдань, їх перевірка й оцінювання.