44. Системи організації навчального процесу у вищих закладах освіти

У наш час перед суспільством постала проблема ефективної підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах. Можна з упевненістю сказати, що ця проблема є похідною від широкого суспільного запиту на кваліфіковані кадри, від потреби установ, організацій та підприємств різного рівня у професіоналах, компетентних працівниках.

Усталена система вищої освіти вже не може повністю задовольняти запити сучасності й потребує інноваційних змін. Перший крок у цих змінах полягає у перебудові самої організації навчального процесу у вищій школі.

Подальші кроки полягають у запровадженні активних методів навчання під час семінарських та практичних занять студентів, оптимізації самостійних робіт, посиленні індивідуального підходу, розвитку творчих здібностей майбутніх спеціалістів та інших інноваційних нововведень, які є обов'язковими для вирішення проблеми ефективної підготовки професіоналів у вищих навчальних закладах.

У вищій школі дореволюційної Росії й СРСР діяла курсова система навчання. Періодично її піддавали суворій критиці, здебільшого спрямованій проти надмірної регламентації, жорсткості, що проявлялася насамперед в обов'язковому складанні іспитів та заліків у точно встановлені строки. Критики звинувачували курсову систему навчання також у тому, що іспити, виступаючи певною мірою лотереєю для студентів, не стали серйозним стимулом до систематичної самостійної роботи.

Слід також ураховувати, що після 1917 р. курсова система навчання певною мірою позбавилася недоліків дореволюційної системи. Практикувалися, зокрема, ділові, товариські взаємини між студентами та викладачами. На жаль, пізніше, у період культу особи та застою, ці позитивні традиції багато в чому були втрачені.

Після невдалих спроб запровадження предметної системи навчання у 60-х роках XIX ст. та в роки першої російської революції 1905 р. подібні експерименти більше не повторювались. Водночас позитивні результати принаймні окремих сторін предметної системи навчання збереглися у пам'яті старшого покоління професури. Ця добра пам'ять особливо активізувалася (хоч і не пропагувалася) у роки застійного періоду розвитку вищої школи. Поступово критика слабких сторін лекційно- семінарської системи навчання у вузах посилювалася. Розширились експерименти. Велися і нині ведуться пошуки різних форм самостійної роботи студентів, принципово нових підходів до визначення не лише змісту, але й усієї системи організації навчального процесу вузу. Увагу деяких педагогів вищої школи привернув досвід так званого модульного навчання у вузах Заходу. Під модулями звичайно розуміють самостійний розподіл курсу на частини, у межах яких вивчаються одне чи група споріднених фундаментальних понять, законів, явищ. Модульний підхід до побудови й вивчення навчальних курсів набув великого поширення у провідних вузах розвинутих країн; він оцінюється як останнє слово сучасної методики вищої школи. Розглянемо функціонування цієї системи: а) які параграфи, розділи підручника (чи підручників) студенти мають опрацювати; б) які лабораторні чи практичні роботи вони мають виконати; в) які завдання вирішити.

2. Визначено теми лекцій, які будуть прочитані в межах даного модуля (вказано коли і де).

3. Складено графік консультацій (вказано коли і де).

Подальша поведінка студентів — за принципом «вільному - воля».

Вважаєш, що можеш самостійно виконати всі навчальні завдання, виконуй. Виникне запитання — тебе проконсультують. Вважаєш, що оволодів матеріалом модуля раніше за інших, — звертайся до викладача, і він призначить тобі час для складання іспиту. Які ж наслідки запровадження модульної системи?

1. Змінюється психологія студента « він працює самостійно, ініціативно, його спонукають ділом, а не словами до систематичної праці.

2. Змінюється психологія викладача:

а) відпадає потреба переказувати в лекціях тему за темою —• кожна лекція має бути прочитана справді на рівні останніх досягнень даної галузі наукового знання, не повторюючи підручники;

б) з урахуванням підготовки студентів така лекція перетворюється з монологу на діалог; в іншому разі на цю лекцію ніхто не піде, адже відвідування вільне;

в) викладач справді починає працювати з кожним студентом;

г) студент може вчитися за стандартним мінімумом, а за бажанням може взяти й максимальний варіант;

д) час оволодіння матеріалом диференційований не тільки щодо окремого модуля, а й усього курсу навчання; зможеш закінчити курс на рік раніше - будь ласка;

е) якщо викладач необ'єктивний до студента чи просто помиляється в оцінці, як бути? Вихід із цього становища є: кінцевий іспит відбувається у вигляді співбесіди кожного студента з групою провідних викладачів кафедри чи факультету. Тут екзаменаційна «лотерея» знімається.

В Україні для подолання недоліків курсово- семестрової системи підготовки фахівців запроваджується кредитно-модульна система.

A. Алексюк вважає, що модуль - це відносно самостійна частина навчального процесу, яка містить насамперед одне або кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів і принципів.

B. Малишенко виділяє різні варіанти модулів:

— модуль як розділ чи тема курсу;

— модуль як частина курсу, що охоплює кілька тем або розділів і відповідні їм форми контролю;

— модуль як система, що включає окремі модулі з технічних, природничих, гуманітарних, спеціальних дисциплін.

У проекті тимчасового положення про організацію навчального процесу у кредитно-модульній системі, розробленому Міністерством освіти і науки України, зазначається, що модуль - це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації"), що реалізується відповідними формами навчального процесу.