Консерватизм
.docx3) забезпечення доступу західноєвропейської культури на українські терени і оборона української нації від подальшого монгольського проникнення;
4) надання князівством підтримки Західній Україні в боротьбі з польською експансією і застоєння нових просторів на сході на користь українського народу;
5) вона слугувала підгрунтям сучасної національно- політичної, культурної і певною мірою мовної самостійності України серед слов’ян.
Надзвичайно висока оцінка Галицько–Волинського князівства Степана Томашівського, підкреслення ним вкрай позитивної його ролі в українській історії для збереження культури і нації на відміну від східноукраїнських теренів, які під ударом монголів розділили історичну долю російських земель і втратили національно–політичну і культурну самостійність, вступала у конфронтацію з тезою Михайла Грушевського, який вважав, що Галичина як західна окраїна української території не могла стати “всеукраїнської державою” і, зазанавши литовсько–польських впливів і асиміляції, не втримала на відміну від Києва ролі історичного і політичного об’єднавчого центру українських земель. Однак попри це, Степан Томашівський високо оцінював роль варягів в побудові української держави і підкреслював позитивне значення влади князя Романа – “самодержця і царя всієї Русі-України” і його нащадків як запоруки міцності української монархічної держави.
Історична консервативно-державницька концепція Степана Томашівського заснована на підкресленні виняткового за багатьма критеріями становища Галичини. Для нього Галичина – це своєрідний кордон, що розділяв сфери господарських і культурних впливів між Сходом і Заходом, зокремавпливів римської та візантійської церков, які стали символом європейського роз’єднання на Захід і Схід. Ці впливи завершилися лише Берестейською унією 1596 р., внаслідок якої утворився посередній між Сходом і Заходом церковно–культурний тип з візантійськоюформою і римським змістом, що несе в собі значний екуменістичний потенціал. Тоді як вибір Володимира для Давньої Русі став трагічною епохальною помилкою, що через прийняття християнства у його східному варіанті прирекла Русь–Україну на духовний застійі безплідність і замкнула шлях до перетворення на члена європейської спільноти.
До пантеону української історіографії Степан Томашівський потрапив як один із засновників консервативно-державницької школи в українській історіографії та як автор і пропагандист двох своїх провідних ідейних установ – віри в історичне покликання Галичини, як українського “П’ємонту” і переконання, що унія як синтеза східних і західних релігійно–культурних традицій являє єдину справді національну українську церкву. Степан Томашівський у еміграції завжди волів бачити незалежну та самостійну соборну Українську Державу, яка була вільн від польського пана і московського боярина. Своєю консервативно-державницькою концепцією Степан Томашівський поряді із націоналістим Дмитром Донцовим став також ідейним натхненником членів спочатку УВО, а потім і ОУН. Сьогодні, його праці надихають молоде покоління українців, які не бажають бачити свою країну в цупких пазурях московського “русскава міра” та олігархічного неосталінізму.
3.