Біхевіоризм

Біхевіоризм (поч. ХХ ст.)

Виник у США на противагу структуралізму і функціоналізму. Засновником вважається Джон Уотсон. Предметом дослідження біхевіоризму він проголосив вивчення поведінки об’єктивним шляхом,а його метою – служіння практиці. Стверджувалось,що вчення поведінки має важливе значення і повинне допомагати як людині так і суспільству у вирішенні практичних проблем.

Як наукові передумови формування напряму поєднав дослідження у психології тварин,особливо дослідження Е.Торндайка,а також робіт Павлова і Бехтерєва.

Поведінка людини як предмет дослідження біхевіоризму – це усі вчинки і слова,як набуті так і вродженні. Поведінка трактується,як реакція на зовнішній стимул за допомогою якої людина пристосовується до середовища. Тому основним завданням біхевіоризму було нагромадити спостереження за поведінкою людини з таким розрахунком щоб у кожному випадку при певному стимулі біхевіорист міг сказати наперед якою буде реакція або дана реакція виникла. Уотсон вважав,що поведінка є результатом научіння,а тому навички і научіння стають основною проблемою біхевіоризму. Мова і мислення також трактуються як види навичок. Сама ж – це індивідуально набута або заучена дія. До середини 20-х р. біхевіоризм отримав надзвичайне поширення у США ,в той же час для дослідників ставало очевидним,що виключення свідомості із сфери дослідження приводило до неадекватного трактування самої поведінки. Уотсон висунув в якості предмета дослідження поведінку організму і також важливе значення приділяв її руховим виявам. Прихильник Уотсона Скінер формулює положення про 3 види поведінки: 1)безумовно - рефлекторну

2)умовно – рефлекторну

3)оперантну Едвард лі Торндайк – був одним із початківців у біхевіоризмі і авторитетним дослідником у зоопсихології. Він розробив об’єктивну механістичну теорію научіння в якій основна увага приділялась зовн. Поведінці. Свої висновки Торндайк виклав у праці «Інтелект тварин. Експеримент дослідження асоціативних процесів у тварин»,терміни він використав традиційні,але їхнє наповнення було зовсім іншим. Вперше Торндайком було показано,що природа інтелекту і його функцій може досліджуватись без звернення до процесів свідомості. Він створив експериментальний підхід ,який назвав – коннекціонізм. Він увів поняття зв’язку між ситуаціями і реакціями,тобто такі умови на які організм немає готової формули рухової відповіді і вимушений будувати її самостійно для вирішення ситуацій. Зв’язок «ситуація – реакція» характеризується такими ознаками: 1)наявністю вихідного пункту або проблемної ситуації 2)протистояння організму цій ситуації,як єдиному цілому 3)активна дія у пошуку вибору 4)научіння шляхом виправлення

Торндайк проводив експеримент з проблемним ящиком – в результаті яких був відкритий метод научіння,що отримав назву метод спроб і помилок – научіння яке ґрунтується на засвоєнні тих реакцій,що приводять до успіху. Торндайк зауважив,що дії які не приводять до успіху зменшуються і стираються з пам’яті,а дії,що ведуть до успіху через певний час запам’ятовуються. Принцип запам’ятовування чи забування реакцій був сформульований у закон ефекту – будь-яка дія,що веде до задоволення асоціюється із даною ситуацією таким чином, що коли вона виникає знову, то поява цієї дії стає більш ймовірнішою ніж раніше. Супутній закон до закону ефекту, закон впровадження – твердить,що чим частіша дія або реакція використовується в даній ситуації, тим міцніший стає асоціативний зв'язок між дією і ситуацією.

Торндайк розширив сферу психології показавши ,що вона шириться далеко за межі свідомості. Вчений показав,що сферою психологіє є взаємозв'язок між організмом і середовищем. Іван Петрович Павлов працював над 3 основними проблемами: 1)функції сердечних нервів 2)дослідження органів травлення 3)вивчення умовних рефлексів Відкриття умовних рефлексів на думку вчених відбулося випадково. 1 експеримент був зовсім простим – Павлов тримав у руках кусок хліба і показував його собаці перед тим як дати його з’їсти. З часом у собаки виділялась слина,як вона бачила хліб. Отже, виділення слини коли їжа потрапляє в рот – природний процес для якого не потрібне научіння, він отримав назву безумовного рефлексу. Також в лабораторії велись дослідження умовних рефлексів. Коли одночасно з’являються умовний і безумовний подразники, то через деякий час тварина реагує на умовний подразник так само як і на безумовний. Між ними встановлюється асоціативний зв'язок , такий процес научіння відбувається за умови, коли дія умовного подразника збігається із дією безумовного. Отже научіння може відбуватись в тому випадку, коли існує підкріплення. Павлов продемонстрував, що вища нервова діяльність може вивчатись в термінах фізіології,без залучення свідомості. Дослідження Павлова надали психології базовий елемент поведінки, конкретну робочу одиницю до якої можна звести усю складну поведінку – рефлекс.

Ще однією важливою постаттю у зоопсихології є Володимир Бехтерєв. Цей видатний фізіолог, невропатолог і психіатр став піонером в багатьох сферах дослідження. Вчений займався умовними рефлексами у моториці. Основним його відкриттям стали сполучні рефлекси. Бехтерєв зауважив, що рефлекторні рухи можуть виникати не тільки під дією безумовних подразників, але й під дією стимулі, які сполучаються з безумовним подразником. Вчений вважав, цю поведінку вищого рівня можна пояснити розглядаючи її як накопичення моторних рефлексів вищого рівня. Процесам мислення властивий аналогічний характер – вони залежать від внутрішніх дій мовної мускулатури. Ця ідея пізніше була підхоплена Уотсоном.

Джон Уотсон

Методи які запропонував Уотсон у психології: 1)спостереження,як необхідна основа для інших методів 2)тестування – при якому оцінювалась не психічна діяльність,а поведінка,ці тести демонстрували реакцію піддослідного на певні подразники,або стимульні ситуації. 3)метод дослівного запису – вчений припускав,що якщо мовні реакції є такі які можна реально спостерігати, то вони є цікавими для біхевіористів, як і інші поведінкові поведінкові реакції. Уотсон наголошував: «Говорити значить робити,а отже це поведінка». 4)метод умовного рефлексу – даний метод описувався Уотсоном в термінах пов’язаних із подразниками. Умовний рефлекс виробляється тоді,коли реакція пов’язана із подразником, відмінним від того , який викликає цю реакцію. Такий підхід забезпечував об’єктивні методи дослідження і аналізи поведінки,а саме зведення поведінки до одиничних пар «стимул - реакції». Предметом дослідження у біхевіоризмі Уотсон вважає основні елементи поведінки: м’язові рухи і секреція залоз. На його думку психологія повинна мати справу тільки з тими факторами,які можна об’єктивно описати. Реакція може бути як простою,так і більш складною,яку вчений назвав – актами. Він вважав,що акти включають в себе: Наприклад: приймання їжі,написання книги,побудова будинку. Акти реакцій є досягненням певного результату – вплив на зовнішнє середовище,а не як набір м’язових елементів. Реакції можуть бути явищами зовн. і спостерігатися або вн. – приховуваними. Уотсон визнавав роль інстинктів у поведінці,вивчав поведінку крячки неподалік Флориди. У1925р. Уотсон змінив думку і відмовився від концепції інстинктів. Відстоюючи точку зору,що научіння є провідним у поведінці людини вчений не визнавав впливу спадковості. Жодних обдарувань на думку вченого не існує. Акцент Уотсона на вирішальний вплив виховання і оточуючого середовища,а як наслідок,що з дитини можна зліпити все,що забажаєш став причиною найбільшої популярності біхевіоризму і самого вченого. Емоції згідно Уотсона – це реакція організму на спеціальні подразники. Така думка не передбачає свідомого сприймання емоцій або вн. відчуттів. Уотсон твердив,що емоція є формою прихованої поведінки,при якій вн. реакції виявляються у прискоренні серцебиття та інших проявах організму. Мислення Уотсон розглядає як приховану моторику,на його думку,мислення це лише - моторна реакція,яка повинна включати приховану мовну реакцію або рух. Отже мислення зводиться до беззвучної розмови в основі якої лежать ті ж м’язові рухи,які засвоюються для звичної голосової мови. Уотсон припустив що прояви таких поведінкових реакцій є робота м’язів язика і гортані. Основним джерелом впевненості Уотсона слугував той факт,що більшість людей цілком усвідомлюють розмову із собою у процесі мислення.

Скінер Фредрік

Протягом багатьох років був провідним біхевіористом США. Розробив програму біхевіорального контролю суспільства,написав працю «По той бік гідності і свободи» яка стала бестселлером. Оперантна або інструментальна поведінка на думку Скінера виникає без будь-яких зовнішніх подразників. Реакція організму видається спонтанною в тому значенні, що зовні вона ніяк не пов’язана із спостережу вальним подразником,однак на думку Скінера це зовсім не означає,що такого стимулу не існує,а означає,що при виникненні жоден стимул не є спостережуваним. Автор вважав,що оперантна поведінка характерна для щоденного научіння,оскільки поведінка як правило носить оперантний характер, то найбільш ефективним підходом для науки про поведінку є вивчення обумовлення і згасання оперантної поведінки. Скінер проводив дослідження на щурах із «С. ящиком» ,щур який поміщається в ящик обов’язково натискав лапою на педаль,після чого отримував підкріплення у вигляді їжі. Через певний проміжок часу у щура швидко формувався умовний рефлекс. На основі такого експерименту Скінер сформував закон набуття,який твердить,що сила оперантної поведінки зростає якщо воно супроводжується підкріплюючим стимулом. Для людини оперантна поведінка може виявлятися у вирішенні задач яке підкріплюється похвалою або усвідомленням того,що була дана правильна відповідь. Скінер наголошував на тому,що підкріплюючі характеристики поведінки майже завжди є перервними. Оскільки немає змісту контролювати підкріпленням кожну реакцію. ним було запропоноване поняття схеми підкріплення – умови за яких поєднуються різні види підкріплення. В результаті досліджень була запропонована схема підкріплення із фіксованим інтервалом, коли підкріплення отримуються через певний часовий проміжок Наприклад: по недільна оплата праці 2. Схема – схема підкріплення з фіксованою частотою – коли підкріплення отримується не через певний час ,а через певну кількість умовних реакцій,наприклад: оплата праці зеленню від вироблення.

Гештальт ПС

У той час , коли в США на противагу Вундівській ПС виникали функціоналізм і біхевіоризм у німеччині виникла течія , гештальтпсихологія , яка також була опозиційною до ПС Вундта , але одночасно показала і важливість його ідей які надихали на пошук і розробку нових ідей.

У своїй критиці гештальтисти зосередили увагу на такому аспекті системи вундта як атомізм – ідея , що всі псих. явища складаються зі незв’язаних між собою атомів, а факторами які об’єднують ці атоми є асоціації .

Прихильники гешт- ПС наз. Підхід вундтапсихологією «цегли і розчину» , де цеглини були елеснти свідомості, а розчином асоціації. У докір прихильникам вундта ставилось те , що вони трактували сприймання як набір елементів у той час коли гештальтисти заявляли , що якщо сенсорні елементи об’єднуються, то вони утворюють якісно нову структуру.

Беспосер. вплив на виникнення гештальт – ПС. Здійснила книга фізика Ернеста Маха «Аналіз відчуттів». Він розглядав процес сприймання просторових об’єктів. Ідеї Махаопр. Розвиток в ХрістіанаЕренфельса який припустив наявність таких якостей об’єктів яку неможливо пояснити простою комбінацією елемент-х відчуттів

Він назвав їх якостями форми(гештальт) , тобто такі якості , які ґрунтуються на чомусь , що не сприймається окремими відчуттями.

Ще однією науковою течією яка вплинула на гештальт – ПС стала феноменологія. Вона вивчає не викривлений опис досвіду у тому вигляді у якому він відбувається. Тобто вона використовує не відкоректоване спостереження, при якому досвід не розривається на окремі частини.

Дана течія досліджує прості переживання людей , які керуються виключно зоровим глуздом протиставляючи їх переживанням підготовлених спостерігачів , що мають певну внутрішню орієнтацію.

Серед інших факторів , що впливали на виникнення гештальт ПС , важливо відмітити і ті зміни , які відбувались у самому дусі часу. У першу чергу вони стосувались інтелектуального клімату фізики в останнє десятиліття 19 ст. ця наука все менше використовує принципи атомістики , надаючи перевагу існування силового поля (ділянки простору, які перетин. Силовими лініями, які виникли при протіканні струму чи дії постійного магніту)

Класичним прикладом дії силового поля є явище магнетизму , яке важко пояснити за допомогою принципів , розроблених Ньютоном і Галілеєм . отже ідея атомізму почала активну перегл. У фізиці .

Формально гештальт- ПС сформ. після публікації в 1910 р Максом Вертгеймером результатів своїх досліджень. Експеримент Вертгеймера стосувався вивчення сприймання руху об’єктів, який насправді не відбувається. Він пропускав два тоненькі промінці світла через два вузенькі прорізи , один із яких був вертикальний ,а інший нахилений під кутом 20- 30% відносно вертикально. Якщо почергово пропускати проміні світла через ці прорізи з інтервалом у 60 мі. Сек , то створиться враження , що промінь світла , безпер. рухається від одного прорізу до іншого.

Таке відкриття могло здатися банальним , оскільки про такі явища було давно відомо. Загадкою стало те як таке сприймання руху , якого насправді не існує , пояснити сукупністю окремих елементів , якими були дві смужки світла.

Згідно з поглядів Вундта одне явище не підлягало поясненню. Вертгеймерназ. це явища фі-феноменологією , переміщення з місця на місце двох джерел світла , які почергово вмикаються .

Пояснення цього явища на думку Вертгеймера було таким простим як і воно саме . Він вважав , що воно існує у тому вигляді у якому ж і сприймається й не можу бути розділеним на складові .

Гештальт – ідеї знаходяться в прямій опозиції до класичних ідей ПС . Після дослідження фі- фен. гештальтисти почали досліджувати інше перцептивне явище , констаність сприймання. Суть досліду полягає в порівнянні результатів сприймання об’єкт при зміні його положення.

Дослідження показало , що сприймання об’єктів може залишатися постійним , незважаючи , на те, що сенсорні дані органів чуття , тобто образи , що проектуються , на сітківку ока , змінюються. Отже на думку гештальтистів , перцептивний досвід має властивість цілісності або завершеності , якої немає у складових елементах цього досвіду.

Істотна різниця між характером сенсорної стимуляції й характером сприймання , тому перцепція не може бути пояснена як набір сенсорних елементів і є цілісним поняттям або гештальтом.

Гештальт можна замінити словами :

Образ

Форма

Структура

1. Дане поняття може вживатися у двох значеннях як форма ,або контури предмета ( трикутність геометричних фігур)

2. Як цілісний об’єкт , якому серед інших властивостей притаманна певна форма ( у даному випадку відноситься до поняття «трикутник», більше ніж до поняття «трикутності»)

Вертгеймер виклав принципи організації сприймання у роботі 1923 р.

Базовою передумовою цих принципів є те , що організація сприймання відбувається миттєво , в той момент коли людина чує або бачить принципи й образи.

Згідно гештальт- торії , первинна діяльність мозку при візуальному сприйманні полягає не в нагромадженні якихось окремих проявів . мозок є динамічною системою , у якій усі елементи є активним. Елементи які є однаковими чи близькими один до одного , мають тенденцію до об’єднання.

Принципи організації сприймання:

1)Принцип близькості – елементи які близькі один до одного в просторі і часі здаються об’єднаними в групи і людина намагається сприймати їх сукупно;

2)Принцип безперервності - у сприйманні є тенденція рухатись у напрямку , що дає можливість пов’язувати спостережувані елементи у неперервну послідовність, або надавати їм відповідно організації;

3)Принцип схожості - подібні елементи сприймаються сукупно утворюючи замкнуту групу;

4)Принцип замкнутості - у сприйманні існує тенденція до завершення незавершених предметів і заповнення порожніх проміжків;

5)Принцип простоти – в будь-яких умовах людина намагається бачити фігуру настільки завершено наскільки це можливо. У гештальті така властивість отримала назву «прегнантний гештальт»;

6)Фігура – фон – сприймання організовується завжди таким чином, щоб бачити фігуру і фон, на якому вона сприймається. При цьому фігура є більш помітнішою і яскравіше виділяється на загальному фоні.

Наступним представником гештальт був Вольфган Керел, він стверджував, що людина не має прямого доступу до фізичного світу, оскільки феноменальний світ отримує весь матеріал, який йому даний. Т.ч. дослідження фізичного світу буде складатися із визначень, які робляться на основі спостережень. У своїй роботі Керел робить висновок про те, що людина ніколи не буде мати змоги стверджувати про фізичне явище як таке, оскільки її уявлення про це явище будується на основі попередніх досвідів. На думку Керела людина може сприймати виключно власні сприймання і Уявлення , а не фізичний світ. Розвиваючи ідею псих-фізичного паралелізму Керел стверджує, що психічні явища та фізичні процеси є ізоморфними(однакової форми).

Сприймання предмета певної форми або сприймання послідовності подій у часі корелює у такими ж процесами у корі Г.М. При дослідженні ілюзійного руху Вергеймер висунув припущення , що діяльність Г.М є формоутворюючим цілісним процесом, оскільки ілюзійний і справжній рух сприймаються однаково, то вони повинні викликати подібні процеси в корі Г.М. Тобто, при поясненні Джі феномену, слід враховувати відповідність між гештальтами у переживанні того, що споглядається, і у процесах що відбуваються, при цьому у корі Г.М. велику увагу гештальтисти приділяли явище транспозиції, яке полягає в тому , що зміна абсолютних характерних елементів що входять в будь-яку конфігурацію не змінюють сприймання цієї конфігурації якщо від ***

Між цими елементами залишаються незмінними. Для актуалізації гештальті в на думку ще одного співзасновника даного напрямку Курта Кофки існують спеціальні стимули. Вони знаходяться в ЦНС функціонування якої і домінує вашого сприймання конфігурації у відповідності до ізоморфічності психічних і фізичних процесів. Основні положення висунуть при дослідження сприймання гештальтисти спробували перенести на мислення доводячи що воно підпорядковується загальним законом утворення гештальту. З такої установки витікає, що мислення як і сприймання є пасивним процесом поєднання елементів зорового поля у цілісності гештальт. Людина постає як носій психічних процесів, що відбуваються у її мозку, а не як реально діючий індивід. З точки зору гештальт людина і вищі тварини здатні до несподіваного, непідготовленого попередньо-аналітичної діяльності розуміння суттєвих відносин у проблемній ситуації. Для позначення такого схоплення і розуміння суттєвих відносин між предметами в гештальті був запропонований термін інсайт - несподіване розуміння, або осяяння раніше не відомих взаємозв’язків. Спостерігаючи за поведінкою людиноподібних мавп у проблемних ситуаціях, які вимагали використання знаряддя праці Керел зробив висновок, що антропоїди володіють розумною поведінкою, механізм розумного рішення за Керелом полягає в тому, що в оптичному полі тварини суттєві елементарні ситуації утв. Єдине ціле або гештальти. Ці елементи ситуації отримують нове значення залежного від того яке місце вони займають у гештальті. У своїх дослідженнях мислення гештальт психологи пропонують піддослідним задачу, на обчислення площі паралелограму. Вертгеймер вказуй , що суть вирішення цієї задачі полягає у розчленуванні паралелограму на 3-и частини прямокутник і 2-а трикутники, які з’єднуючись утворюють прямокутник. Т.ч. вирішення полягає у зведені паралелограма до прямокутника, він твердить що вирішення задачі виникає як гештальт - кожна ланка якого визначається тим місцем, яке воно займає у гештальті. Наприклад, піддослідний зауважує, що у паралелограма зміщенні основи, потім відокремлює, трикутник з одного боку, і прикладає до іншого, тобто рішення виникає, як цілісне утворення, що визначає, певні послідовні кроки, роль самої людини при цьому зводиться до мінімуму. Однак, Вертгеймер досліджує процес рішення коли піддослідні зрозуміли принцип рішення, а етапи які передували цьому розумінню ним були опущенні. Саме цей період вважається найважливішим у прийнятті рішення, оскільки відбувається аналіз проблемної ситуації, в процесі чого відбувається відокремлення та зіставлення елементів даної фігури. Загалом дослідження мислення гештальт психологами ґрунтується на тих же засадах що дослідження сприймання перш за все на положення і про те, що будь - яка операція мислення являє собою акт переструктурування проблемної ситуації. Кінцевий продукт мислення на думку гештальтистів полягає у створенні нового гештальту, або нової структури. Т.ч. можна говорити про факт творчого відображення світу .

Курт Левін: психологічна теорія поля. Теорія фізичних полів привела Левіна до думки про те , що психологічна діяльність людини здійснюється в умовах впливу так званого психологічного поля. Вчений назвав це поле - гомологічним простором (гр..- шлях) Цей простір включає в себе всі події мин., теп і майбутнього,що впливають на життя людини, даний простір формується особистими потребами людини у взаємодії із оточенням. Левін пропонує поняття , якими намагається пояснити поведінку людини: 1)Вектор – як напрямок руху до об’єкта або від нього;

2)Локомоція – як рух в певному напрямку;

3)Бар’єри – те що блокує локомоцію;

4) Фрустрація - що виникає перед бар’єром , а при зростанні напруження завершується не спрямованою дією(стан невизначеності).

Левін шукав математичну модель для опису власних теоретичних уявлень, тому для відображення годологічного простору , він звернувся до топології. На своїх топологічних картах Левін зображав вектори, що показували напрямок руху людини до мети. Якщо особистість бачить першу бажану мету,в першому напрямку, а іншу рівно бажану з іншої, то воно не може рухатись одночасно у 2-х напрямках, і робить вибір. Але такий рух можливий в особливих умовах коли спрощується вибір 2-і бажані мети залишаються, і людина рухається до 3-ї, протягом 3-х десятиліть Левін займався тим що називається – мотивацією людської поведінки. Він висунув припущення про існування певного балансу між людиною і її психологічним оточенням, якщо така рівновага зникає, то у людини зникає стан напруження. Цей стан викликає певні зміни, які ведуть до відновлення балансу, на думку Левіна поведінка людини являє собою чергування циклів виникнення напруження і дій для його усунення , тому щоразу, коли у людини виникає якась потреба «стан напруження», то вона намагається певними діями зняти це напруження і відновити рівновагу, Дане припущення перевірялось таким дослідом піддослідним давався набір задач, і вони мали змогу вирішити лише декілька із них, оскільки рішення переривалось штучно, Левін припустив, що : у людини виникає стан напруження , коли вона отримує завдання для виконання, якщо завдання виконане, напруження зникає, якщо завдання не завершене, то напруга зберігається і підвищується ймовірність того, що саме це завдання. Збережеться в пам’яті людини. Піддослідні яким штучно переривали вирішення завдання могли із більшою імовірністю пригадати суть цього завдання, а ніж того що було вирішене. Така закономірність у психології отримала назву ефект Зейгарник. Левін вважав, що «поля» як 1-е із найважливіших понять у його теорії є більш соц.. поняттям, а не мозковим. Згідно із теорією поля, поведінка людини не залежить ні від минулого , ні від майбутнього, а лише від теперішнього.

Класичний психоаналіз

Непохитний постулат, що панував в історії перед Фройдизмом, стверджував, що людська психіка функціонує на рівні свідомості, яка є основним регулятором людської поведінки і діяльності. Було відомо, що під покриттям свідомості існують забуті, неусвідомлювані суб*єктом враження, які не чинять суттєвого впливу на поведінку. Працюючи невропатологом, Фройд відкрив, що прихований від свідомості великий пласт психіки людини являє собою бурхливий вир потужних спонук – потягів, бажань, пристрастей, які можуть серйозно обтяжувати життя людини. У ті часи, коли Фройд був лікарем, вважалось, що оскільки нервова с-ма є тілесним органом, то і патологічні зміни в ній зумовлені матеріальними причинами. І тому лікувати їх треба матеріальними впливами(елект., теплова, водна терапія). Одним із наставників Фройда був Йосип Брейєр. Серед хворих, які зверталися до них, були, здебільшого, жінки, в яких була істерія. Цей невроз проявляється у різних симптомах – фобія, втрата рухливості ,чутливості, відмова від їжі і води. Брейєр і Фройд вводили таких пацієнтів у гіпноз і просили їх пригадати і розповісти про події їхнього життя, які були пов*язані з появою симптомів істерії. З*ясувалося, що за допомогою цього способу частина симптомів могла зникати, а інколи і було повне одужання. Таким чином був відкритий ефект КАТАРСИСУ – полегшення душевних страждань в результаті психоаналітичного впливу і ін.. терапевтичних впливів. Осмислення результатів, здобутих методом психоаналізу, привело Фройда до висновку, що людська психіка функціонує на 3 рівнях:

1. Свідомості

2. Несвідомого

3. Підсвідомого

Термін «свідомість» вказує на першу і основну істотну складову цього псих. феномену – на знання. Свідомість людини виявляється у таких складових: знання, цілепокладання – це здатність людини мисленнєво у внутрішньому плані будувати проектування майбутніх дій, вчинків і прогнозувати їх наслідки. Самосвідомість формується на базі знань суб*єкта про себе. Ставлення – людина не лише знає про світ і про себе, а й ставиться до нього і до себе. Ставлення можуть бути різні, але всі мають одне джерело – емоційні переживання. З емоційних переживань ростуть 2 потужні гілки – це моральні та естетичні позиції суб*єкта. Моральні розгортаються в дихотомії – ДОБРО-ЗЛО, естетичні – ПРЕКРАСНЕ-ПОТВОРНЕ.

Фройд порівнював психіку людини з айсбергом, верхня частина якого доступна людині, а основна маса ховається у несвідомому і підсвідомому. Це означає, що та інфа, яка щойно була в складі свідомості може переміщуватись у підсвідоме, а звідти на поверхню переміщується інша інформація. Отже, підсвідоме – це зміст пам*яті суб*єкта, доступний для нього самого, який за його власним бажанням, або аід впливом ін. чинників порівняно легко переходить у стан свідомості. Несвідоме, за Фройдом, становить «глибоченне темне сховище» потягів, примітивних інстинктів, потреб, мрій, фантазій суб*єкта, зміст яких радикально перечить його самосвідомості і загрожує їй руйнацією і тому є неприйнятним для суб*єкта, а отже витісняється у несвідоме.

У Вітчизняній психології потяг тлумачиться як неусвідомлювана потреба, яка періодично спричиняє вчинки суб*єкта, що здаються йому самому і оточуючим немотивованими, несподіваними. Потреба – це усвідомлювана суб*єктом нужденність тих чи ін. духовних, суспільних чи природних об*єктів. Бажання – це свідоме прагнення суб*єкта задовольнити якусь потребу. Мотив – це той об*єкт, на який спрямовується потреба і бажання. Потяг – це одна із основних категорій психоаналізу. Фройд виходив з того, що це спонукальне утворення має інстинктивну природу, а отже є вродженим. Задоволення потягів, а разом з ними потреб і бажань приносить людині вдоволення і насолоду. А неможливість задовольняти потяги приносить страждання і незадоволення. У задоволенні потягів Фройд бачив рушійну силу активності живих істот, джерело їх вітальної життєвої енергії. Він назвав таке усвідомлення і стремління принципом вдоволення, маючи на увазі, що потяги живляться і скеровуються цим принципом. Фройд поділив потяги людини на 2 групи – 1)потяг до життя;2)потяг до смерті.

1. Потяг до життя називається ЕРОС – він охоплює всі життєві сили, які слугують підтримці і забезпеченню життя, а основне – продовження роду. Найпотужнішим в цій групі вважається сексуальний потяг, бо, на думку Фройда, саме сексуальна насолода домінує над всіма іншими за критерієм інтенсивності. Це є аксіома психоаналізу. Спонукальну енергію сексуального потягу Фройд назвав ЛІБІДО. Але нерідко цим словом він називав групу інстинктів життя в цілому. Лібідо виявляється в декількох потягах, кожен з яких пов*язаний з певним органом або ділянкою тіла, що одержали назву – ерогенні зони.

2. Група інстинктів смерті одержала 2 назви – ТАНАТОС(гр.) І МОРТІДО(лат) – смерть. Вони є тяжінням до смерті, до нищення інших і себе, спонукальною силою вбивств, самогубств, жорстокості і агресивності. Фройд вважав, що ці інстинкти не менш потужні, ніж інстинкти життя. Свої міркування він виклав у праці «з іншого боку принципу задоволення».

Істотним моментом життя є боротьба за існування, яка передбачає нищення конкурентів. Найзавершеніший прояв такої боротьби є війна. Напруження, нерідко межове, у боротьбі за життя вимагає потужного спонукання, яким є агресивність, скерована на ворогів.

АГРЕСИВНІСТЬ – стала якість суб*кта, яка являє собою постійну готовність до агресії – завдавання іншим фіз.. і псих. ударів. Її емоційною основою є злість, лють, ненависть.

АГРЕСІЯ – це індивідуальні, або колективні дії, поведінка, яка переслідує мету завдати комусь фіз. , псих. чи моральної або матеріальної шкоди.

Боротьба за виживання вимагає від людини великих зусиль, може болісно її вражати. Всі ці труднощі і викликані ними страждання називаються тягарем життя.

*

Психіка людини, за Фройдом, скл. з 3 основних функціональних структур:

*ід (воно)

*его(я)

*суперего(над*я)

ІД – основна функціональна структура несвідомої сфери психіки людини, що являє собою сукупність інстинктивних потягів та витіснених бажань, прагнень, знань про себе і самооцінок, які радикально суперечать її самосвідомості. Воно керується принципом вдоволення, а ті спонуки, що утворюють його, шукають можливості задоволення без урахування моральних та ін. соц. мотивів , про які ід нічого не знає.

ЕГО – структура психіки людини, яка функціонує на рівні свідомості , а тому і раціонально, розсудливо зважує і враховує реальні можливості щодо задоволення потреб ід. Тобто шукає способи, яким можна забезпечити це задоволення. ЕГО керується принципами реальності.

СУПЕР ЕГО – зароджується в віці 3-5 р., коли дитина розбирає хороше і погане. Це моральні принципи суб*єкта, на основі яких функціонує його совість, всі утворення сфери спрямованості його психіки, у яких зорганізована його культурність і цивілізованість. Над*Я формується на основі ототожнення дитини з батьками, чи ін. авторитетами. Зароджується над Я на фалічній стадії психосексуального р-ку, де його змістом стають батьківські сподівання щодо дитини. Дитина намагається відповідати батьківським сподіванням і очікуванням, щоб уникати невдоволення і покарання і одержувати схвалення і нагороди і заохочення, серед яких найважливішим є батьківська любов, турбота.

Фройд поділив супер его на 2 підсистеми – совість та я-ідеал. Основи совісті закладаються під впливом батьківських покарань та невідповідність їхнім сподіванням. Вона охоплює здатність емоційно переживати власні провини, критично осмислювати їх і свою поведінку. Основою змісту я-ідеалу стає все те, що батьки цінують і схвалюють. Поступово на цій основі формуються всі сфери спрямованості психіки людини: світогляд, переконання, віра.

СТАДІЇ ПСИХОСЕКСУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ:

Відповідно до вихідних положень концепції психосексуального р-ку людина народжується з певною кількістю лібідозної енергії, яка по-різному проявляється у різний віковий період. Ці відмінності стали важливими для виокремлення у процесі психосексуального р-ку 4 стадій:

1)оральна

2) анальна

3)фалічна

4)геніальна

Вочевидь, зважаючи на ту ерогенну зону, яка на кожній із цих стадій грає головну роль.

Перших 3 охоплює період від народження до 5 років. Теоретична конструкція концепції порушень психосексуального р-ку грунтується на дії 2-ох факторів – фрустрації і надтурботливості. Фрустрація – це стан суб*єкта, зумовлений нездоланними перешкодами на шляху до значущих для людини життєвих цілей. Основним емоційним змістом фрустрації є відчай або розпач. Фрустрація сексуальних потягів дитини( до смоктання, кусання, жування) являє собою результат категоричної заборони батьками задоволення. Надтурботливість батьків не дають або дають мало можливостей дитині самостійно керувати ф-ями свого організму , пов*язаними з подразненням ерогенних зон – смоктанням грудей, дефекацією, випорожненням сечового міхура.

Отже, оральна стадія психосексуального розвитку триває до 18 міс. Немовля у цей час безпомічне і його розвиток залежить від дорослих. Основним чином його життя є споживання матер. Молока, або його замінника, тому ротова порожнина, яка забезпечує цей процес, є основним осередком його життєвої активності і домінуючою ерогенною зоною. Вона закінчується разом з припиненням годування маляти грудьми,що є болісною процедурою, оскільки раптово позбавляє немовля насолоди. Чим важче вона переживає цей розрив, тим потужніше сконцентровуються на ній певні структури несвідомої сфери її психіки у підлітковому, юн. та дорослому віці, що виявляється у постійному жуванні, смоктанні, переїданні, палінні та ін. способах інтенсивного подразнення оральної ерогенної зони. З немовлят оральну ерогенну зону яких ,подразнюють або надмірно або недостатньо, найбільш вірогідно сформується тип особистості, який Фройд назвав орально-пасивним. Йому притаманні веселість, оптимізм, постійне прагнення схвалення і підтримки, материнського ставлення. На 2 пол. Року життя припадає 2 фаза оральної стадії, яка називається орально-агресивною. У немовляти виростають зубки, які активно включаються в орально-еротичні процеси. Фіксація на цій фазі виявляється у схильності сперечатися, конфліктувати, у песимізмі, постійному очікуванні негативних результатів, цинізмі щодо ніжних почуттів, духовних цінностей.

АНАЛЬНА СТАДІЯ – розпочинається у 18 міс. І триває до 3 років. Протягом цього періоду діти одержують найбільше задоволення від процесу дефекації з метою забезпечень високої інтенсивності цього вдоволення, діти навмисне затримують цей процес несвідомо. Спосіб, яким дитину привчають до туалету, чинить великий вплив на розвиток саморегуляції і самоконтролю. Спосіб привчання має 2 форми – гнучку і не гручку. Суть останньої в тому, що батьки на свій розсуд вирішують , коли дитина має випорожнятись. Діти на таке тяжко реагують, здебільшого неусвідомленим протестом. А потім в загальній впертості і це анально-утримуючий тип особистості. Це скупі вперті люди, але пунктуальні, методичні. Не люблюять безладу. 2 тип, що формується внаслідок гнучкого привчення до туалету – анально-виштовхуючий тип. Люди імпульсивні, дратівливі, схильні до садистської фігні.