Філософія томи аквінського

Вже в ранніх творах Тома Аквінський звертає увагу на безглуздість припущення, ніби Бог створив людину позбавлену здатності розуміти природні істини без особливої божественної допомоги (у августинізмі - «ілюмінації»). На противагу Авіценні і «ілюмінаціоністам»-августинцям Тома стверджував, що людина осягає те, чого вона не знає, світлом свого власного інтелекту та інтуїтивно осягнутими нею принципами, початкових і найбільш загальних понять, які служать «знаряддями» для інтелекту, подібно інструментам, якими користується будівельник. Достовірність знання забезпечується достовірністю знання перших принципів. Висновки ж зізнаються істинними, якщо вони зводяться до цих принципів.

У цьому сенсі «філософія заснована на істинах, що виявляються світлом природного розуму. Разом з тим Бог наділяє нашу природу своїми надприродними дарами (дарами благодаті), але робить це таким чином, що ці дари не руйнують природу, а приводять її до досконалості. Тому світло віри не затьмарює вродженого нам природного світла розуму. А отже, істини філософії не можуть суперечити істинам віри. В іншому разі або ті, або інші були б хибні, а оскільки Бог є творець і нашої природи, і нашої віри, то він був би і творцем брехні в нас, а це неможливо».

Віра не суперечить розуму, а є один з видів пізнання. Вона цілком заснована на божественному Одкровенні, чим і зумовлена її непогрішна достовірність. Акт віровияву - це акт прийняття богооткровенної істини на тій підставі, що вона об'явилась Богом. Така згода з боку людини, що володіє вірою, непохитна, проте їй передує акт вибору, який здійснюється вільною волею, спонуканою до цього благодаттю. З іншого боку, те, що осягається інтелектуальної інтуїцією, наприклад початкові принципи пізнання, має природну переконливість, і людина, яка пізнала, не вибирає, чи погоджуватися їй з ними чи не погоджуватися. Тому знання (філософське і наукове) і віра повинні відрізнятися між собою і за суб'єктами, і за об'єктами.

Очевидно, що Тома Аквінський ставить віру вище розуму: він ніколи не пропускає нагоди підкреслити трансцендентну природу і незрівнянну висоту слова Божого. Однак цим він зовсім не принижує розум. І хоча надприродне він ставить незмірно вище природного, це не означає, що він принижує природне. Відповідно до Томи, існує лише один правильний метод пізнання, що припускає розгляд філософських проблем з точки зору філософії, а теологічних - з точки зору теології. Може здатися, що цей метод містить в собі протиріччя, однак для Томи Аквінського і віра, і філософія зростаються в органічне ціле, так як і те й інше виникає з одного і того ж божественного джерела.

Основні філософські ідеї

Про філософію

Тома Аквінський перший спробував ясно описати різницю між філософською рефлексією та теологією. Є два різновиди знання - природне (філософське, наукове) і надприродне (знання через віру - благодать). За Томою Аквінським, філософія як школа природного споглядання є важливим елементом, необхідним для повного розвитку людської природи.

Про філософію буття

Серцем філософії св. Томи Аквінського є метафізика, філософія буття. У кожному бутті він розмежовує сутність (essentia) і існування (esse). Для нього кожна річ через існування стикається з Богом. Але для існування всіх речей необхідно дещо таке, що само за своєю природою є існуванням. У ньому немає різниці між сутністю та існуванням, тому що сутність цього щось є існуванням (essentia = esse). Це ядро будь-якого існування, існування за сутністю, св. Тома називає Богом.

Відношення Бога до світу

Буття, сутністю якого є існування, є причиною всієї дійсності. Бог знаходиться біля джерела будь-якої речі і все пронизує: "Бог є існування всього не за сутністю, але як причина". Сама філософія відкриває нам присутність Бога абсолютно в кожній речі в якості джерела існування. Бог є те, чим "ми живемо, рухаємося, існуємо". Бог, що знаходиться в самій глибині речей, одночасно з цим нескінченно перевищує кожну річ. Це таємниця, яка не може бути осягнута.

Про щастя

Бог як шлях, істина і життя ототожнюється Томою Аквінським зі щастям: "Бог за своєю сутністю є щастям, яке не належить нічому іншому". Ніхто за своєю сутністю не може бути щасливий, але може бути щасливий тією мірою, в якій він наближається до Бога, тобто до Того, Хто є самим щастям.

Про людину

Людина, на думку св. Томи, має раціональну природу: "Розум є могутньою природою людини". Призначення людини - розуміти й діяти з розумінням. Людині природним чином властиво осягати мету, до якої тяжіє будь-яка річ, природний порядок речей, завершенням якого є вище благо - Бог.

Про свободу людини

В земному вимірі розум знає добро і зло у речах і діях, що нижчі від Бога, а тому наша воля вільна хотіти чи не хотіти щось із земних цінностей. Це і є суть вільної розумної волі: розум - причина свободи. Людина вільна в тому сенсі, що, йдучи до мети, вона веде себе сама. Людина грішить саме тому, що вільна - вільна віддалятися від мети і забувати універсальні закони, що відкриваються розумом і Одкровенням божества.

Про добро і зло

Для Томи Аквінського витік фізичного і морального зла - можливість кінцевого буття, в рамках якого нам знайомі мутації і смерть, свобода раціональних істот, які не визнають своєї спорідненості з Богом. Зло - в непокорі Богу, втраті зв'язку й пам'яті про фундаментальну залежність від нього. Корінь зла в псуванні духу і свободи.

Про душу і здатність до пізнання

Тома Аквінський визначає людину як мікрокосм, як цілісність. Початком цієї цілісності є душа. Душа містить всю природу людини - від найнижчих до найвищих її проявів. Чим сильніша в людині душа, чим більше душа домінує над матерією, тілесним початком, тим більша в людині здібність до пізнання. Ті чи інші типи чуттєвого чи розумового пізнання не існують в чистому вигляді.

Про пристрасті

У Томи Аквінського мова йде про те, щоб правильно зрозуміти природу пристрастей і пізнати те, чим вони є по відношенню до тієї незмірно багатої і таємничої цілісності, якою є людина і її природа. Відповідно до Томи, пристрасті не належать до сфери розуму. Для нього існує тільки дві розумові, дві духовні здібності - інтелект і воля. Пристрасті, бажання, емоційні переживання знаходяться під позарозумною сферою людини, в тій сфері, якою володіють як люди, так і тварини. Це та область, над якою повинна головувати освячена інтелектом воля.

Про кохання

Любов, стверджує Тома Аквінський, в основі своїй завжди є пристрастю і стає істинною любов'ю в тій мірі, в якій вона перетворюється на акт волі, і з пристрасної любові переходить у любов духовну. Тома розмежовує любов на два роди. Перший, нижчий, - це любов-пристрасть, в якій завжди є прагнення до нашої вигоди, прагнення до відшкодування наших недоліків. Справжня любов ґрунтується на прагненні встановити єдність між коханою і люблячим без роздумів про те, чи принесе це будь-яку вигоду чи ні. Цей пошук істинного добра в приязні Тома Аквінськийназиває дружньою любов'ю.

Твори Томи Аквінського