95. Суспільно-політичне становище України на сучасному етапі.

На рубежі третього тисячоліття Україна опинилася в силовому полі масштабних цивілізаційних змін, які охоплюють два суттєвих процеси: 1. Процес демократизації — впровадження демократичних начал та відповідна перебудова держави й суспільства. Демократизація в політичному сенсі розглядається як поетапний процес подолання авторитаризму, встановлення і розвиток демократії. Суспільно-політичній практиці відомі різні моделі переходу від авторитаризму до демократії. В Україні, за твердженням політологів, простежується «транзитний» варіант демократизації, за якого існує кілька можливих напрямів її втілення: ліберальний, популістський, номенклатурний, націоналістичний, а також їхні поєднання. 2. Процес набуття Україною ознак постіндустріального (інформаційного) суспільства, якому властиве поряд із суспільно-політичним культурно-ціннісне забарвлення. Помітніше його риси виявляються в розвинутих західних суспільствах, деякі з них простежуються і в Україні, яка активно намагається інтегруватися в Європу. У процес демократизації Україна включилася на початку 90-х років XX ст., коли демократизація в загальноцивілізаційному сенсі переживала пік фази експансії. Цій фазі властиві ринкова економіка, інтеграція в глобальну систему капіталістичного поділу праці, прагнення соціумів максимально реалізувати свої можливості в боротьбі за гідність людини. Зовнішній універсалізм демократизації породив ілюзорні уявлення, що запровадження ліберально-демократичних цінностей є легкою справою. Найхарактернішим їх виявом стала концепція американського професора Френсіса Фукуями, сформульована 1992 р. в книзі «Кінець історії і остання людина», в якій він визначає демократичний капіталізм як безальтернативну модель політичної та економічної організації розвинутих країн Заходу та ідеал для суспільств, які прагнуть максимально реалізувати свої можливості. В останні роки XX ст., за висновками вчених, процес демократизації переходить від фази експансії до фази консолідації. І якщо у фазі експансії домінують загальні риси розвитку, то фаза консолідації виявляє неповторно-специфічні особливості реакцій конкретних соціумів на демократичний виклик. Тому перед Україною постала проблема відповідності вітчизняних суспільно-політичних перетворень основним вимогам консолідаційної фази сучасної демократичної хвилі. У цьому розумінні десятилітній досвід демократизації українського суспільства, досвід інших перехідних суспільств виявляєхарактерні ознаки функціонування демократії в суспільствах, які переходять від тоталітари-таризму до суспільної та індивідуальної свободи: 1. Утвердження ринкових відносин не детерміноване певним політичним режимом. Натомість вільні ринкові відносини за певних умов здатні створювати перепони для ефективної реалізації плюралістичної демократії, спричиняти послаблення або заперечення демократичних принципів, норм і процедур. 2. Утвердження демократичних інститутів і форм політичної самоорганізації суспільства в державі більшою мірою залежить від свідомості народу, його готовності реалізувати основні принципи ринку, політичної демократії, ніж від перенесення західних стандартів і цінностей демократичного розвитку. 3. Українська ментальність відторгує як однобічно індивідуалістичну, так і колективістську форми організації суспільно-політичного життя, визнає органічним співіснування їх там, де кожна з них може принести найбільшу користь людині, сприятиме динамічному безкризово-му розвитку. 4. В осмисленні демократичного реформування суспільства демократія постає тотожною лібералізму. Але її не можна вважати результатом практичного втілення постулатів лише однієї з ідеологічних течій. Вона є політичним синтезом консерватизму, соціал-демократизму, марксизму та інших течій. Орієнтація на ліберально-індивідуалістичні цінності зводить демократію до однобічності, оскільки народ, за висловом російського політолога К.Гаджієва, — не арифметична сума індивідів, а органічна сукупність соціокультурних, етнічних, конфесійних та інших спільнот, які творять розвинутий соціум. 5. Під час переходу українського суспільства від фази експансії до фази консолідації демократії важливо враховувати: — можливі негативні наслідки й «відкати» суспільства назад внаслідок запровадження нелегітимізованих масовою свідомістю проектів і моделей політичних реформ; — страх населення перед інноваціями та груповий егоїзм, пов'язаний з небажанням певних кіл поступатися груповими, особистими інтересами; — конфліктно-кризовий характер розвитку суспільства внаслідок цілеспрямованих соціально-економічних змін. У процесі демократизації українського суспільства, впровадження елементів ринкової економіки сформовано засади конкурентної політичної системи; відбулася інсти-туціоналізація механізмів державної влади; прийнято Конституцію, яка забезпечила можливість консенсусу політичних сил, усього суспільства з принципових питань. На зламі XX—XXI ст. політична консолідація демократії в Україні окреслила такі завдання: адаптація суспільства до нового політичного механізму; забезпечення взаємної лояльності влади й опозиції; легітимація правлячого режиму масовою свідомістю, подолання розриву між владою і народом; забезпечення ефективності функціонування державного управління. Утвердження в Україні елементів постіндустріалізму передбачає: — гнучке реагування на нові цивілізаційні процеси, домінуючими серед яких є децентралізація, гуманізація, демократизація, інформатизація, індивідуалізація, що потребує розвитку інформаційних можливостей та пост-матеріальних цінностей суспільства; — врахування того, що в постіндустріальних суспільствах політика перетворюється на різновид підприємництва, де провокуються події, конфлікти, створюються штучні іміджі лідерів, набуває самодостатнього характеру реклама; — подолання етики антропоцентризму з його ставленням до навколишнього світу як до сфери самоутвердження в ньому людини-хазяїна, формування екологічного суспільства, заснованого на впровадженні природозберігаю-чих технологій; — розширення сфери індивідуальної свободи людини, можливостей вільного вибору варіантів самореалізації; — поступової переорієнтації суспільства до гуманістичного обмеження політики, що передбачає: розвиток індивідуально-орієнтованої освіти, особистої компетентності на всіх рівнях; пріоритет духовного начала перед матеріальним; розвиток громадської самодіяльності й формування громадської думки; постійну увагу до молодіжного середовища як визначального чинника людського життя в майбутньому. Потреби модернізації українського суспільства в контексті сучасних цивілізаційних змін потребують посилення уваги до інтересів і потреб конкретної особистості, задля якої і повинні здійснюватися будь-які реформи.