- •1. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України
- •2. Кіммерійці, скіфи та сармати на території України.
- •3. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •4. Зародження класів і держави на Русі. Норманська теорія походження Київської Русі.
- •5. Київська Русь в X ст.
- •6. Київська Русь в хі – на початку хіі ст.
- •7. Культура Київської Русі
- •8. Причини роздробленості Русі. Утворення князівств.
- •9. Утворення Галицького князівства та його розвиток.
- •10. Утворення Галицько – Волинського князівства та його політичний розвиток в хііі-1 пол. Хіv ст.
- •11. Боротьба Русі проти монголо – татарських завойовників.
- •12. Захоплення українських земель іноземними поневолювачами в XIV ст.. Кревська унія.
- •13. Виникнення українського козацтва. Утворення Запорізької Січі.
- •14. Люблінська унія та її наслідки.
- •15. Боротьба запорізького козацтва проти татарсько – турецької агресії в 2 пол. XVI - на поч. XVII ст.
- •16.Козацько – селянські повстання в Україні кінця XVI – 30-х рр. Xviі ст.
- •17. Брестська церковна унія (1596) та її наслідки.
- •18. Причини, характер і рушійні сили визвольної війни укр. Народу середини xviі ст.
- •19. Розгром польсько – шляхетських військ в Україні весною – восени 1648 р.
- •20.Утворення Української державності в період визвольної війни та формування нового адміністративного апарату в Україні. Внутрішня і зовнішня політика б. Хмельницького.
- •21.Облога Збаража. Зборівська битва та укладення Зборівської угоди.
- •22.Берестецька битва і укладення Білоцерківського перемир’я.
- •23. Переговори України з Росією у ході визвольної війни. Переяславська Рада.
- •24. Розвиток подій в Україні в 1654 – 1657 роках. Віленське перемир’я та смерть б. Хмельницького.
- •25. Становище України після визвольної війни середини XVII ст. Політика і. Виговського. Гадяцький договір.
- •26.Боротьба козацько – старшинських угрупувань за владу в 50-60-х рр. XVII ст. В Україні.
- •27.Боротьба проти Туреччини і Кримського ханства в 50-70-х рр. Xviі ст.
- •28.Соціально – економічне становище і суспільно – політичний лад Лівобережної України в 2 пол. XVII ст.
- •29.Андрусівське перемиря та гетьманування п. Дорошенка.
- •30. Обмеження автономії України російським царизмом за Переяславськими (1659), Московськими(1665), Глухівськими(1667), Коломацькими(1687), статтями – договорами.
- •31. Становище Правобережжя і західноукраїнських земель під владою Речі Посполитої в другій половині XVII ст.
- •32. Культура України XVII – XVII ст.
- •33. Україна в період Північної війни. Полтавська битва. Особа і. Мазепи в оцінці істориків XVII – XX ст.
- •35. Соціально – економічні відносини на Лівобережжі і Слобожанщині у першій половині XVIII ст.
- •36. Лівобережна Україна в період правління гетьмана і. Скоропадського, п. Полуботка, д. Апостола та к. Розумовського.
- •37. Заснування Нової Січі та її адміністративний та військовий устрій.
- •38. Правобережжя і західноукраїнські землі в першій половині XVIII ст.
- •39.Антифеодальна боротьба на правобережній Україні в першій половині XVIII ст..
- •40. Посилення опришківського руху на Галичині в першій половині XVIII ст. Олекса Довбуш.
- •41.Ліквідація гетьманщини як результат посилення колоніальної політики російського царизму в Україні.
- •42. Селянські повстання в Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст.
- •43. Піднесення гайдамацького руху в 60-х рр. XVIII ст. Коліївщина.
- •44. Запорізька Січ в 60-70-х рр. XVIII ст. Та її ліквідація царизмом.
- •45. Культура України у XVIII ст.
- •46. Політичне становище українських земель в Російській імперії в першій половині XIX ст.
- •47. Економічне становище Наддніпрянської України в першій половині XIX ст..
- •48. Селянські рухи та виступи робітників в Україні в першій половині XIX ст. Устим Кармелюк.
- •49.Діяльність декабристів.Таємні товариства.
- •50. Кирило-Мефодіївське братство. Т. Г. Шевченко.
- •51. Західноукраїнські землі в складі Австрійської монархії в 1 половині 19 ст.
- •52. Західноукраїнські землі під час революції 1848—1849 pp.
- •53. Розвиток культури в Україні в першій половині XIX ст.
- •54. Скасування кріпосного права в Україні. Реформи 60-70-х рр. XIX ст. Та їх значення.
- •55. Посилення національного гніту в Україні в другій половині XIX ст. Валуєвський циркуляр та Емський указ.
- •56. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в другій пол. XIX ст.
- •58. Національно – визвольний рух в Україні в другій половині 19 ст.
- •59. Народницький рух в Україні в другій половині 19 ст.
- •60. Культура України другої половини хіх ст.
- •61. Політичне становище українських земель наприкінці XIX – на поч. XX ст.
- •62.Економічне становище України на поч.. Хх ст.
- •63. Революційні події 1905 – 1907 рр. В Україні.
- •64.Україна в 1907 – 1914 рр. Столипінська аграрна реформа в Україні.
- •65. Україна в роки Першої світової війни.
- •66. Події Лютневої революції в Україні.
- •67. Виникнення та конституювання уцр.
- •68. Перший та Другий універсали цр. Відносини цр з тимчасовим урядом.
- •69. Проголошення унр. Ііі, іv Універсали цр.
- •70. Перший Всеукраїнський з’їзд Рад. Війна Радянської Росії проти унр.
- •71.Гетьманський переворот в Україні 1918 р. Внутрішня і зовнішня політика п. Скоропадського.
- •72. Західноукраїнські землі в 1918 – 1919 рр. Проголошення зунр, її внутрішня і зовнішня політика.
- •73. Створення Директорії та її внутрішня та зовнішня політика. Злука унр та зунр.
- •74. Воєнна інтервенція в Україну буржуазно – поміщицької Польщі та її крах.
- •75.Україна в період нової економічної політики (неПу).
- •76. Суспільно–політичне життя урср в 20–30–рр.: формування командно-адміністративного апарату.
- •77. Індустріалізація в Україні: уроки і досвід.
- •78. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні: репресії та політичні процеси 30-х рр.
- •79. Насильницька колективізація в Україні. Голодомор 1932 – 1933 рр. Та його наслідки.
- •80. Здійснення культурної революції в Україні. Політика українізації.
- •81. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період. Вступ радянських військ в Західну Україну.
- •82. Оборонні бої в Україні влітку і восени 1941 р. Причини невдач Червоної армії.
- •83. Німецько – фашистський окупаційний режим в Україні. Народна боротьба на окупованій території.
- •84. Національно визвольний рух на західноукраїнських землях в роки Другої світової війни. Дії оун-упа
- •85. Звільнення Лівобережної України та Донбасу від фашистських окупантів. Битва за Дніпро. Визволення Києва.
- •86. Звільнення правобережної та Західної України від фашистських загарбників.
- •87. Україна у відбудовний період (1945 – і половина 50-х рр. ).
- •88. Соціально – економічні процеси в Україні в іі пол. 50-х середині 60-х рр.
- •89. Суспільно – політичне життя України в іі пол. 50-х середині 60-х рр.
- •90. Економічне та суспільно – політичне становище України в іі пол. 60-х – середині 80-х рр. Дисидентський рух.
- •91. Україна в умовах перебудови. Декларація про державний суверенітет України і Закон про економічну самостійність України.
- •92. Проголошення і розбудова Української незалежної держави, Конституція України.
- •93. Україна в міжнародних відносинах на сучасному етапі.
- •95. Суспільно-політичне становище України на сучасному етапі.
- •96. Культурне життя України на сучасному етапі
76. Суспільно–політичне життя урср в 20–30–рр.: формування командно-адміністративного апарату.
Лібералізація економічного життя не супроводжувалась перебудовою суспільно-політичних відносин. Політичні порядки в республіці мало змінилися. Диктатура пролетаріату, проголошена більшовиками, фактично була диктатурою партійно-державної верхівки більшовицької партії (ВКП(б)). Як державна організація діяла КП(б)У, яка вже на початку 1920-х рр. перетворилася на єдину легальну політичну організацію. Всі інші партії були ліквідовані. Це мало негативні наслідки. В умовах однопартійної системи по суті були ліквідовані можливості для альтернативності змагальності в розробці найбільш раціональної політики. Партійний монополізм породжував заспокоєність, догматизм. З утвердженням після смерті В. Леніна (1924) позиції Генерального секретаря Й. Сталіна у ВКП(б) все більше знижувалась роль партійних мас, небаченої сили набував партапарат, а сама більшовицька партія перетворилась на ядро командно-адміністративної системи.
Одночасно у 1920-ті рр. знижувались роль і авторитет Рад. У Радах влада зосереджувалась в основному у виконкомах, а останні втрачали будь-яку самостійність і повністю були підконтрольні партійним органам. У 1920-ті рр. в Україні було близько 60 добровільних суспільно-масових організацій, але вони також були підконтрольні партії, до того ж їх кількість зменшувалась. Бюрократично-командна система вживала заходів для свого захисту. Всеросійська надзвичайна комісія, з 1922 р. ДПУ (Державне політичне управління), наділялась надзвичайними повноваженнями і використовувалась також для усунення і ліквідації усіх неугодних партійно-державній системі.
Одночасно апарат адміністративно-командної системи, який все більше зростав чисельно, забезпечував розширення не тільки своїх повноважень, а й матеріальних і моральних привілеїв. У 1920-ті рр. були прийняті спеціальні постанови центральних органів партії про поліпшення добробуту відповідальних партійних, радянських та господарських працівників, підвищення їх окладів. До того ж ці категорії і особи, які до них прирівнювались, члени їх сімей почали одержувати спеціальні пайки, безплатне житло, персональний транспорт тощо. Церковно-державні відносини. Більшовицька партія завжди дотримувалася атеїстичної позиції і тому посилювала репресії проти духовенства, оскільки бачила у церкві ідеологічного конкурента. Державні органи цинічно ігнорували настрої служителів церкви і мирян. Саме держава спровокувала більшість конфліктів між духовенством і радянськими чиновниками, що здійснювали конфіскації в храмах. Конфлікти супроводжувались арештами і навіть розстрілами віруючих. Одним із засобів антицерковної політики більшовиків, спрямованих на послаблення Російської православної церкви (РПЦ), була підтримка розколу в ній. Раніше, в жовтні 1921 р., виникла справді незалежна національна церква — Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), за якою пішло понад тисячу парафій РПЦ в Україні. Однак її становище, як і загалом становище релігії в Україні, ставало дедалі гіршим. У 30-ті рр. остаточно завершився процес утворення тоталітарної держави. Партійний апарат узяв на себе рішення практично всіх питань, підміняючи і ради, і господарські органи. Потворних форм набув культ особи Сталіна, якому приписувались всі успіхи Радянської держави. За таких умов 1936 р. було ухвалено Конституцію СРСР, що стала основою для розробки і ухвалення конституцій союзних республік, у тому числі й Конституції УРСР, ухваленої 30 січня 1937 р. Ці конституції розширювали права окремих категорій громадян, впроваджувалась досить демократична система виборів до рад і народних судів. Вибори ставали загальними, прямими, рівними при таємному голосуванні. Визначалися права і свободи громадян, проголошувалася недоторканність особи, житла. Таким чином, утворився величезний розрив між декларованими правами та свободами і реальною політикою та практикою сталінського режиму. У здійсненні національної політики виявилася чітка лінія на русифікацію. Процес українізації був оголошений проявом націоналізму. Почалося звернення діяльності національно-культурних закладів національних меншин. Обмежувалася сфера вживання української мови. В «націоналкомунізмі» було звинувачено М. Скрипника, який 1933 р. покінчив життя самогубством. Політичне життя в Україні було підпорядковане «теоретичному» положенню Сталіна про зростання опору «ворогів народу» і класової боротьби в міру успішного просування до соціалізму, яке на практиці обернулося масовими безпідставними репресіями невинних людей. Створювалась атмосфера загальної підозри. Почався пошук «ворогів народу» та «буржуазних націоналістів». Оскільки таких не було, то справи фабрикувались. Уже 1930 р. в Харкові відбувся процес у справі «Союзу визволення України» (СВУ). На лаві підсудних опинилися 45 людей, переважно представників інтелігенції, серед них і С. Єфремов. Підсудних звинуватили у підготовці терористичних актів, у шкідництві, а головне — у підготовці до ліквідації радянської влади, відокремлення України від СРСР. За рішенням суду звинувачені одержали різні строки ув'язнення.
Наступною стала також сфабрикована справа так званого «Українського національного центру, який нібито очолював історик І. Яворський. До різних термінів ув'язнення засудили п'ятдесят осіб. Нова хвиля репресій почалася 1933 р. Було «розкрито» «Українську військову організацію», «Польську військову організацію», «Блок Українських національних партій». Загалом в Україні 1930—1940 рр. було «розкрито» понад сто таких організацій. Пік репресій прийшовся на 1937—1938 рр. Вони не обминули і керівного складу КП(б)У. Були заарештовані і розстріляні X. Раковський, С. Косіор, П. Постишев та інші партійні керівники. Репресії знищили керівний склад Червоної армії. Було розстріляно командувачів Київським і Харківським військовими округами Я. Якіра та Дубового, а з ними 150 осіб із вищого командного складу. Головна трагедія полягала в тому, що найбільше постраждали від репресій трудящі. Десятки тисяч людей були розстріляні без суду або відправлені до таборів, де також були приречені на загибель. Звичайними стали такі ганебні суспільні явища, як доноси, зрадництво. Це було свідченням моральної деградації суспільства того часу.