- •1. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України
- •2. Кіммерійці, скіфи та сармати на території України.
- •3. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •4. Зародження класів і держави на Русі. Норманська теорія походження Київської Русі.
- •5. Київська Русь в X ст.
- •6. Київська Русь в хі – на початку хіі ст.
- •7. Культура Київської Русі
- •8. Причини роздробленості Русі. Утворення князівств.
- •9. Утворення Галицького князівства та його розвиток.
- •10. Утворення Галицько – Волинського князівства та його політичний розвиток в хііі-1 пол. Хіv ст.
- •11. Боротьба Русі проти монголо – татарських завойовників.
- •12. Захоплення українських земель іноземними поневолювачами в XIV ст.. Кревська унія.
- •13. Виникнення українського козацтва. Утворення Запорізької Січі.
- •14. Люблінська унія та її наслідки.
- •15. Боротьба запорізького козацтва проти татарсько – турецької агресії в 2 пол. XVI - на поч. XVII ст.
- •16.Козацько – селянські повстання в Україні кінця XVI – 30-х рр. Xviі ст.
- •17. Брестська церковна унія (1596) та її наслідки.
- •18. Причини, характер і рушійні сили визвольної війни укр. Народу середини xviі ст.
- •19. Розгром польсько – шляхетських військ в Україні весною – восени 1648 р.
- •20.Утворення Української державності в період визвольної війни та формування нового адміністративного апарату в Україні. Внутрішня і зовнішня політика б. Хмельницького.
- •21.Облога Збаража. Зборівська битва та укладення Зборівської угоди.
- •22.Берестецька битва і укладення Білоцерківського перемир’я.
- •23. Переговори України з Росією у ході визвольної війни. Переяславська Рада.
- •24. Розвиток подій в Україні в 1654 – 1657 роках. Віленське перемир’я та смерть б. Хмельницького.
- •25. Становище України після визвольної війни середини XVII ст. Політика і. Виговського. Гадяцький договір.
- •26.Боротьба козацько – старшинських угрупувань за владу в 50-60-х рр. XVII ст. В Україні.
- •27.Боротьба проти Туреччини і Кримського ханства в 50-70-х рр. Xviі ст.
- •28.Соціально – економічне становище і суспільно – політичний лад Лівобережної України в 2 пол. XVII ст.
- •29.Андрусівське перемиря та гетьманування п. Дорошенка.
- •30. Обмеження автономії України російським царизмом за Переяславськими (1659), Московськими(1665), Глухівськими(1667), Коломацькими(1687), статтями – договорами.
- •31. Становище Правобережжя і західноукраїнських земель під владою Речі Посполитої в другій половині XVII ст.
- •32. Культура України XVII – XVII ст.
- •33. Україна в період Північної війни. Полтавська битва. Особа і. Мазепи в оцінці істориків XVII – XX ст.
- •35. Соціально – економічні відносини на Лівобережжі і Слобожанщині у першій половині XVIII ст.
- •36. Лівобережна Україна в період правління гетьмана і. Скоропадського, п. Полуботка, д. Апостола та к. Розумовського.
- •37. Заснування Нової Січі та її адміністративний та військовий устрій.
- •38. Правобережжя і західноукраїнські землі в першій половині XVIII ст.
- •39.Антифеодальна боротьба на правобережній Україні в першій половині XVIII ст..
- •40. Посилення опришківського руху на Галичині в першій половині XVIII ст. Олекса Довбуш.
- •41.Ліквідація гетьманщини як результат посилення колоніальної політики російського царизму в Україні.
- •42. Селянські повстання в Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст.
- •43. Піднесення гайдамацького руху в 60-х рр. XVIII ст. Коліївщина.
- •44. Запорізька Січ в 60-70-х рр. XVIII ст. Та її ліквідація царизмом.
- •45. Культура України у XVIII ст.
- •46. Політичне становище українських земель в Російській імперії в першій половині XIX ст.
- •47. Економічне становище Наддніпрянської України в першій половині XIX ст..
- •48. Селянські рухи та виступи робітників в Україні в першій половині XIX ст. Устим Кармелюк.
- •49.Діяльність декабристів.Таємні товариства.
- •50. Кирило-Мефодіївське братство. Т. Г. Шевченко.
- •51. Західноукраїнські землі в складі Австрійської монархії в 1 половині 19 ст.
- •52. Західноукраїнські землі під час революції 1848—1849 pp.
- •53. Розвиток культури в Україні в першій половині XIX ст.
- •54. Скасування кріпосного права в Україні. Реформи 60-70-х рр. XIX ст. Та їх значення.
- •55. Посилення національного гніту в Україні в другій половині XIX ст. Валуєвський циркуляр та Емський указ.
- •56. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в другій пол. XIX ст.
- •58. Національно – визвольний рух в Україні в другій половині 19 ст.
- •59. Народницький рух в Україні в другій половині 19 ст.
- •60. Культура України другої половини хіх ст.
- •61. Політичне становище українських земель наприкінці XIX – на поч. XX ст.
- •62.Економічне становище України на поч.. Хх ст.
- •63. Революційні події 1905 – 1907 рр. В Україні.
- •64.Україна в 1907 – 1914 рр. Столипінська аграрна реформа в Україні.
- •65. Україна в роки Першої світової війни.
- •66. Події Лютневої революції в Україні.
- •67. Виникнення та конституювання уцр.
- •68. Перший та Другий універсали цр. Відносини цр з тимчасовим урядом.
- •69. Проголошення унр. Ііі, іv Універсали цр.
- •70. Перший Всеукраїнський з’їзд Рад. Війна Радянської Росії проти унр.
- •71.Гетьманський переворот в Україні 1918 р. Внутрішня і зовнішня політика п. Скоропадського.
- •72. Західноукраїнські землі в 1918 – 1919 рр. Проголошення зунр, її внутрішня і зовнішня політика.
- •73. Створення Директорії та її внутрішня та зовнішня політика. Злука унр та зунр.
- •74. Воєнна інтервенція в Україну буржуазно – поміщицької Польщі та її крах.
- •75.Україна в період нової економічної політики (неПу).
- •76. Суспільно–політичне життя урср в 20–30–рр.: формування командно-адміністративного апарату.
- •77. Індустріалізація в Україні: уроки і досвід.
- •78. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні: репресії та політичні процеси 30-х рр.
- •79. Насильницька колективізація в Україні. Голодомор 1932 – 1933 рр. Та його наслідки.
- •80. Здійснення культурної революції в Україні. Політика українізації.
- •81. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період. Вступ радянських військ в Західну Україну.
- •82. Оборонні бої в Україні влітку і восени 1941 р. Причини невдач Червоної армії.
- •83. Німецько – фашистський окупаційний режим в Україні. Народна боротьба на окупованій території.
- •84. Національно визвольний рух на західноукраїнських землях в роки Другої світової війни. Дії оун-упа
- •85. Звільнення Лівобережної України та Донбасу від фашистських окупантів. Битва за Дніпро. Визволення Києва.
- •86. Звільнення правобережної та Західної України від фашистських загарбників.
- •87. Україна у відбудовний період (1945 – і половина 50-х рр. ).
- •88. Соціально – економічні процеси в Україні в іі пол. 50-х середині 60-х рр.
- •89. Суспільно – політичне життя України в іі пол. 50-х середині 60-х рр.
- •90. Економічне та суспільно – політичне становище України в іі пол. 60-х – середині 80-х рр. Дисидентський рух.
- •91. Україна в умовах перебудови. Декларація про державний суверенітет України і Закон про економічну самостійність України.
- •92. Проголошення і розбудова Української незалежної держави, Конституція України.
- •93. Україна в міжнародних відносинах на сучасному етапі.
- •95. Суспільно-політичне становище України на сучасному етапі.
- •96. Культурне життя України на сучасному етапі
69. Проголошення унр. Ііі, іv Універсали цр.
Після захоплення більшовиками влади в Росії УЦР проголосила Українську Народну Республіку з визначеною територією у федеративних зв'язках з Росією (III Універсал — 7 (20) листопада 1917 р.). Одночасно УЦР затвердила закон про вибори до Установчих Зборів України та ряд інших законів. УЦР мала за собою більшість населення України, як це показали вибори до Всеросійських Установчих Зборів 25 листопада 1917 (українські партії здобули 75% голосів, більшовики — тільки 10%). Вже з кінця листопада 1917 більшовики готували захоплення влади на Україні. Після невдалого повстання в Києві більшовистський уряд Росії 17 грудня 1917 вислав Україні ультиматум, який УЦР відкинула, і тоді більшовистська армія почала наступ на Україну. Скликаний до Києва 17 грудня 1917 З'їзд Рад Селянських, Солдатських і Робітничих Депутатів висловив «цілковите довір'я і свою рішучу підтримку УЦР». Більшовицькі депутати переїхали до Харкова, де 25 грудня 1917 створили конкуренційний до УЦР і Генерального Секретаріату Народний Секретаріат УНР. Одночасно УЦР вислала делегацію на мирову конференцію з Центральними Державами у Бересті.
IV Універсал.
У розпалі боротьби проти більшовиків та змагань на мирових переговорах УЦР проголосила IV Універсалом (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріат перейменувала на Раду Народних Міністрів. Після цього УЦР ухвалила ряд законів:
25 січня — про 8-годинний робочий день;
31 січня — про земельну реформу;
1 березня — про державний герб Української Народної Республіки;
2 березня — про грошову систему (під час перебування у Житомирі й Сарнах на Волині);
2 березня — громадянство в УНР та територіально-адміністративний поділ України.
Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня 1918, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів. Після підписання Берестейського миру 9 лютого 1918 німецькі війська звільнили окуповані більшовиками українські землі, але одночасно почався конфлікт між ними і УНР через втручання німців у внутрішні справи української держави. Німецький озброєний відділ навіть вдерся 28 квітня 1918 на засідання УЦР і заарештував двох міністрів УНР.
70. Перший Всеукраїнський з’їзд Рад. Війна Радянської Росії проти унр.
Проголошення УНР не відповідало цілям створення більшовиками пролетарської держави. Тому вони у будь-який спосіб прагнули усунути від влади УЦР і почали готувати в Києві нове повстання, очолюване створеним ними військово-революційним комітетом. Але повстання було зірване вірними Центральній Раді військами, які 30 листопада оточили казарми збільшовизованих частин, роззброїли їх і під охороною відправили в ешелонах в Росію. За цих умов більшовики не відмовились від спроб захопити владу мирним шляхом і взяли курс на скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, що міг об'єднати незадоволених політикою Центральної Ради. Однак надії більшовиків на цей з'їзд не виправдалися. Більшість його депутатів перебувала під впливом українських партій. Жодна з більшовицьких пропозицій не пройшла і вони змушені були покинути з'їзд і переїхати до Харкова. Таким чином, захопити владу в Україні силами місцевих більшовицьких сил не вдалося. Тому вкрай необхідним було пряме військове втручання з боку радянської Росії. Для нього існувало кілька приводів. Крім того, що в Україні роззброювались збільшовизовані частини, Петроград дратувало ставлення Центральної Ради до антибільшовицьки налаштованих донських козаків, які на чолі з отаманом О. Каледіним не визнали радянську владу і почали проти неї збройну боротьбу. Центральна Рада дозволила пересування з фронту на Дон козачих частин, вважаючи їх однодумцями у боротьбі за майбутній федеративний устрій. Одночасно Генеральний секретаріат вирішив припинити постачання хліба в Росію. У таких умовах 4 грудня 1917 р. УЦР отримала телеграму Раднаркому за підписом В. Леніна та Л. Троцького. Цей документ називався «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради». Згідно з цим маніфестом УЦР повинна була визнати радянську владу і виконати за 48 годин такі ультимативні вимоги:
• відмовитись від створення Українського фронту;
• не пропускати через українську територію частини з фронту на Дон, на Урал та інші місця;
• допомагати більшовицьким військам на Південному фронті у боротьбі з Каледіним;
• припинити роззброєння більшовицьких частин в Україні;
• відновити постачання хліба в Росію.
Ці вимоги були відкинуті українською стороною, після чого війни між більшовицькою Росією та УНР уникнути було неможливо. Вже 8 грудня 1917 р. ударом з Бєлгорода більшовицькі сили, очолювані В. Антоновим-Овсієнко, зайняли Харків. З 9 грудня тут почав роботу з'їзд рад Донецько-Криворізького басейну, до якого приєдналися більшовики, що прибули з Київського Всеукраїнського з'їзду рад. Разом вони проголосили себе «Всеукраїнським» з'їздом рад, який 12 грудня 1917 р. проголосив радянську владу в Україні, а УНР — «федеративною частиною Російської Республіки». Одночасно з-під юрисдикції УНР були виведені промислово розвинуті регіони. Було проголошено утворення безпосередньо підпорядкованої Петрограду Донецько-Криворізької республіки із центром в Харкові. На Харківському з'їзді був обраний Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУЦВК), який утворив уряд — Народний секретаріат, що був майже повністю більшовицьким.
Ситуація ускладнювалась тим, що авторитет Центральної Ради в суспільстві почав різко падати, оскільки в соціально-економічній сфері реформи практично не відбувались, їй ні на кого було спертися в протистоянні більшовицькому уряду. Влітку 1917 р. Центральна Рада, спробувала сформувати 300-тисячну українізовану армію, однак після жовтневого перевороту більшість солдатів розійшлася по домівках, а частина перейшла на бік більшовиків. Усе це призвело до того, що 30-тисячна більшовицька армія з середини грудня успішно просувалася в глиб території України. Спроби затримати її зазнавали поразки. Однією з таких спроб був бій під станцією Крути 16 січня 1918 р., де наступаючим більшовицьким силам спробував протистояти загін українських студентів та гімназистів, що не були навчені військової справи. Ця спроба закінчилася трагічно, майже всі бійці цього загону загинули. Крутівська трагедія була свідченням військової неспроможності УЦР та її злочинної недбалості. «Студентський курінь», що формувався у будинку Педагогічного музею, де перебував сам М. Грушевський, складався з необстріляної молоді. Тому керівництво УЦР мусило передбачати, чим може скінчитися військова сутичка з більшовиками. Проте воно відправило на фронт цих хлопців, загибель яких цілком на совісті УЦР. В умовах погіршення військово-політичної ситуації 9 (22) січня 1918 р. УЦР ухвалила свій IV Універсал, який проголосив незалежність УНР.
Однак було вже пізно. Більшовицькі війська захопили Полтаву, Чернігів, просувалися на Київ. 26 січня 1918 р. після кількаденного обстрілу міста більшовицькі війська, очолювані М. Муравйовим, захопили Київ, а Центральна Рада з вірними їй військами була витіснена на Правобережжя і контролювала лише незначну його територію. Хибно було б представляти війну УЦР з більшовиками як зовнішню агресію з боку Росії, оскільки на боці більшовиків проти УНР воювала значна кількість українських жителів. Отже цей конфлікт був першим спалахом Громадянської війни в Україні.
Поразка УЦР у війні з більшовиками була зумовлена як її неспроможністю проводити соціально-економічні перетворення, так і невдалою військовою політикою, а також ефективністю більшовицької пропаганди та політичним ділетантизмом багатьох українських лідерів.
Більшовицька влада в Україні в кінці 1917 - на початку 1918 р. Перші кроки радянської влади в Україні були відзначені червоним терором, спрямованим проти прибічників Центральної Ради, офіцерів, юнкерів, або навіть підозрюваних у співчутті українському національному рухові. На початку 1918 р. в Києві було розстріляно від двох до п'яти тисяч осіб. Такі ж розправи прокотились і по інших містах і селах України. Була ліквідована вся система адміністративних установ Тимчасового уряду і Центральної Ради. Вся влада була передана революційним комітетам (ревкомам) або військово-революційним комітетам. Місцеві ради розпускались або підпорядковувались ревкомам. Народний Секретаріат УНР здійснював контроль лише над територією, визначеною у свій час «Тимчасовою інструкцією Тимчасового уряду Генеральному секретаріату». Тривав поділ українських земель. Крім Донецько-Криворізької, були створені також окремі Таврійська (в Криму) і Одеська республіки, що відрізали радянську УНР від Чорного та Азовського морів. Частина українських земель на сході увійшла у Донську республіку. В економіці влада впроваджувала надзвичайні заходи. Була взята під контроль банківська сфера. Більшовики забороняли здійснення будь-яких банківських операцій, почались конфіскації золота в монетах і злитках. Для ліквідації фінансової кризи проводилися конфіскації, об'єктами яких стали представники заможних верств населення. Почалася націоналізація великих підприємств, а разом із нею погромна конфіскація землі у поміщиків. Одночасно відновилося вивезення українського хліба в Росію. Нерідко, займаючись хлібозаготівлями, більшовики проводили реквізицію і селянського зерна.