Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпори з історії 1 курс.docx
Скачиваний:
246
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
378.03 Кб
Скачать

28.Соціально – економічне становище і суспільно – політичний лад Лівобережної України в 2 пол. XVII ст.

Адміністративно-політичний устрій. Лівобережжя (Гетьманщини).

Визвольна війна 1648—1654 pp. закінчилася проголошенням на Переяславській раді 1654 р. входження України до складу Росії.

Але внаслідок складних умов боротьба українського народу за возз'єднання всіх українських земель у складі Української держави не завершилась. Північна Буковина разом з Молдовою, до якої входила, залишилася під гнітом султанської Туреччини, Закарпаття — під владою Угорщини, Східна Галичина — у складі Польщі. Правобережжя за Андрусівським перемир'ям 1667 р. і «Вічним миром» 1686 р. залишилося під владою Польщі. Отже, до складу Росії ввійшла Лівобережна Україна з Києвом, під її впливом перебувало Запоріжжя, яке потім офіційно ввійшло до її складу. У складі Російської держави залишалася Слобожанщина. Як і в усій Росії, верховна влада в Лівобережній Україні належала російському цареві. Здійснювалася вона в перші роки до 1663 р. через Канцелярію в малоросійських справах Посольського приказу, а з 1663 p. — через Малоросійський приказ. На чолі управління Україною стояв гетьман, який обирався на Генеральній військовій раді і затверджувався царським урядом. Новообраному гетьманові представник царського уряду вручав клейноди — атрибути гетьманської влади: булаву, бунчук, корогву (прапор) і печатку з зображенням козацького герба: на зеленому тлі козак з мушкетом на плечі. Головна корогва мала малиновий або блакитний чи жовтий колір; прапори полків, сотень, запорізьких куренів були різних кольорів — червоні, жовті, жовто-блакитні, сині, жовто-зелені, зелені, білі, сіро-блакитні та ін. Гетьманові належала безпосередня військова й цивільна влада в Україні. На час відсутності гетьмана або для виконання окремого доручення (наприклад, виступати на чолі частини козацьких військ у який-небудь похід) призначався або обирався з числа старшини так званий наказний гетьман.

При гетьмані існувала генеральна рада, до якої входили полковники й генеральна старшина, що відала управлінням окремими галузями життя (писар, обозний, підскарбій, суддя, хорунжий, бунчужний, осавули). Вони мали обиратися на військовій раді, але насправді часто призначалися гетьманом і затверджувалися царським урядом.

Військовими й адміністративно-територіальними одиницями були полки, яких на Лівобережній Україні в другій половині XVII ст. існувало 10: Київський, Ніжинський, Переяславський, Чернігівський, Стародубський, Лубенський, Прилуцький, Гадяцький, Миргородський, Полтавський. Очолював полкову адміністрацію полковник, який за звичаєм мав обиратися на полковій раді. В усій системі адміністративного управління й судах керівна роль належала козацькій старшині і українським шляхтичам, що з кожним роком зосереджували в своїх руках дедалі більше земель та багатств, поступово перетворюючись на феодалів.

Соціально-економічні наслідки визвольної війни 1648—1654 pp.

Визвольна війна 1648—1654 pp. внесла значні зміни і в соціально економічний розвиток України. Внаслідок героїчної боротьби народних мас був знищений польсько-шляхетський режим, ліквідовані земельні володіння польських та великих українських полонізованих магнатів і шляхтичів, а також католицького духівництва. Ці землі, а також землі вільні, «пустоші» перейшли до відання скарбу Війська Запорізького, тобто перетворилися на феодальну скарбову власність. А села, розташовані на цих землях, стали вільними військовими поселеннями.Посполиті позбулися повинностей на користь польських магнатів і шляхтичів, яких не стало, і тривалий час ухилялися від виконання їх на користь скарбу і українських старшин-феодалів, зводячи їх до мінімуму. Отже, на українських землях, які ввійшли до складу ц Російської держави, внаслідок визвольної війни 1648—1654 pp. було серйозно підірвано феодально-кріпосницький лад. Козаки звільнялися від виплати податків і виконання повинностей на користь гетьманського правління й старшини, які накладалися на посполитих. Козаки також мали право участі у Генеральних військових радах, зокрема у тих, на яких обиралася старшина.

У перший час після визвольної війни 1648—1654 pp. селяни порівняно вільно могли переходити в козацтво, але з кожним роком старшина дедалі більше обмежувала ці переходи. До того ж багато селян не могли ставати козаками через свою бідність, оскільки козаки мусили споряджатися в походи й нести військову службу на власний кошт. Населення міст України позбулося гноблення польських магнатів і шляхтичів. Тепер міщани, козаки й козацька старшина дістали можливість вільно займатися промислами й торгівлею. Отже, визвольна війна, основною рушійною силою якої було селянство, серйозно розхитала й підірвала феодально-кріпосницькі відносини в Україні. Проте повністю вони не були знищені. Насамперед у ході війни не всі феодальні маєтності були ліквідовані. Залишилися земельні володіння в руках православних монастирів і церков, а також частини українських шляхтичів, особливо на півночі Чернігівщини, що брали участь у визвольній війні. Але основне — зберігся старий, феодальний спосіб виробництва, який базувався на феодальній власності на землю і експлуатації феодально-залежного населення.