Розділ 2. Особливості сакральної архітектури івано-франківщини

2.1. Сакрально-архітектурні об’єкти Івано-Франківщини.

Маючи таку давню історію, яка багата на визначні події, Івано-Франківщина не може бути бідною на різноманітні культурно-історичні пам’ятки. Тільки на території Карпатського національного природного парку збереглося 9 церков ХVI-XX ст., збудованих у традиційних формах, які належать до гуцульської школи – церква Різдва (1615 р.) у смт Ворохта, дорівська церква Чуда св. Михайла (1844 р.), церква XIX ст. у м. Яремча, церква Анни (1872 р.) у с. Бистрець Верховинського району, Димитрівська церква (1870 р.) у с. Кремінцях. Скит Манявський Урочище широко відоме як місце знаходження старовинного монастиря, заснованого в 1611 р. Сьогодні Манявський скит поєднує прикмети музею і монастиря. Щороку тисячі туристів відвідують це таємниче і святе місце. Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1615р. в с. Ворохта. Вхід на погост, де знаходиться церква, фланкований двома великими каменями. Такими каменями стародавні слов’яни позначали свої священні місця – жертовники. Будівля поставлена на невисоку кам’яну основу. Хрестова в плані, з квадратним середнім та прямокутними бічними зрубами, вона гордо височіє на одному з пагорбів селища. Лінії даху опасання впевнено піднімаються до стін зрубів, які своїми крутосхилими дахами підхоплюють їх прагнення вверх та передають вертикалям восьмерика, щоб зійтися в гранях шатра, і заспокоєно злитися в м’яких лініях маківки. Центричність композиції всієї споруди проведена відверто і сміливо. Рух форм бані такий сильний, що він ніби притягує стіни, які нахилені в середину будівлі. Цей прийом застосовувався будівничими свідомо, щоб надати споруді більшої конструктивної міцності.На території області збереглися руїни чотирьох замків: замку XVI ст. в с. Пнів Надвірнянського району, замків XVII ст. в селах Раковець та Чернелиця Городенківського району, та руїни Старостинського замку XIV-XVIII ст. в м. Галичі [16, c. 76].

В області під охороною держави знаходиться 28 костелів і 4 синагоги. Костели, в основному, борочного стилю відзначаються монументальністю і величністю. Найвизначнішими з них є костел кармелітів 1624 р. в смт Більшівцях Галицького району, костел 1760 р. в м. Городенці, костел бернардинів 1735 р. в смт Гвіздець Коломийського району, парафіальний костел 1703 р. та костел єзуїтів 1763 р. на майдані Шептицького в м. Івано-Франківську.

Під охороною держави на Івано-Франківщині перебуває 587 пам’яток сакральної архітектури, серед них – 446 церков та 88 дзвіниць. Відомими є такі церкви: Святого Духа в м. Рогатині; св. Василія Великого в с. Черче Рогатинського району; архистратига Михаїла в с. Устя Снятинського району; Різдва Богородиці в с. Рожнів; Йоана і Анни в с. Смодна Косівського району; Собору Богородиці в с. Нижній Вербіж Коломийського району та ін. Журналіст Богдан Скаврон зазначає, що з 1991 року станом на червень 2009 року на Івано-Франківщині згоріло 17 дерев'яних церков. Ще 12 старих храмів релігійні громади розібрали через поганий стан несучих конструкцій. За даними обласного управління охорони культурної спадщини, негайного проведення ремонтно-реставраційних робіт вимагають 129 дерев’яних церков, для ліквідації аварійного стану яких необхідні мільйони гривень [13, c. 45].

Ось така невтішна статистика, позитив до якої може внести той факт, що ще п’ять років тому Міністерство культури України домовилося з польським Центром досліджень і документування історичних пам'яток про укладення спільного списку давніх дерев’яних храмів для внесення їх до списку ЮНЕСКО. В 2009 році на Івано-Франківщині обрали дві старовинні церкви – у м. Рогатин і в с. Нижній Вербіж Коломийського району, хоча із певними застереженнями. Тому надія на визнання цих святинь існує, проте багато що залежить від того, у якому стані будуть ці храми, коли експерти будуть їх оцінювати.

Церковна дерев’яна спадщина Івано-Франківщини викликає великий інтерес у дослідників духовної культури України. Це зумовлено тим, що населення краю належить до різних етнографічних груп: лемки, бойки, гуцули та ін. Як зазначає дослідниця Людмила Прибєга: «Серед гірського населення українських Карпат своєю самобутністю та глибиною традицій народної культури, мистецтва, побуту особливо вирізняються гуцули. …Гуцули природжені лісоруби та теслі. Тому гуцульські будівлі якісні й міцні, мають чітку планувально-просторову структуру та вишукані пропорції». Майже всі вони були передані у власність або користування релігійним громадам, на які переклали обов’язки із дотримання чинного законодавства щодо їхньої експлуатації та проведення ремонтно-реставраційних робіт. Це мало неоднозначні наслідки. З одного боку, більшість громад з відповідальністю ставиться до збереження сакральної архітектури. З іншого, відсутність роз’яснювальних заходів та тісної співпраці духовенства з архітектурними установами, пожежною й іншими службами наражає на небезпеку культові споруди, де також зберігаються вартісні іконостаси, ікони, стародруки, хрести дерев’яної різьби тощо[23, c.90].

З-поміж мурованих церков, пам’яток сакральної архітектури найціннішою є церква св. Пантелеймона у с. Шевченково Галицького району — єдиний наземний храм княжої доби на Прикарпатті, що зберігся до наших днів. Цю монументальну хрестоподібну споруду зі зразками вишуканої різьби і численними рисунками та графіті на стінах звели 1194 р. з білого пісковику в романо-візантійському стилі. Комплекс собору має визначну багатовікову історію, зокрема зазнав численних пошкоджень і перебудов у XVI, XVII й на початку XIX ст. Він зберіг сучасний зовнішній вигляд після реставрації 1926 р. У серпні 1992 р. тут відновили богослужіння, а в ході підготовки до 1100-річчя заснування Галича провели ремонтно-реставраційні роботи під керівництвом львівського архітектора І.Могитича, які завершили у 1998 р. Нині храм увиразнює риси галицької архітектурної школи княжої доби [20, c. 43].

На території Національного заповідника ―Давній Галич ― у належному стані зберігаються й інші цінні пам’ятки сакральної архітектури: Церква Успіння Пресвятої Богородиці, Каплиця св. Василія Великого, Церква Різдва Христового, церква св. Миколая, церква св. Параскеви, Костел кармелітів, дзвіниця храму св. Пантелеймона (1611 р.). У день Водохреща 1998 р. у Крилосі, під час святкування 1100-ліття Галича, урочисто освятили відбудовану львівськими реставраторами пам’ятку історії місцевого значення Княжу криницю, яка, згідно з переказами, зцілювала поранених і надавала снаги оборонцям столиці Галицького князівства.

Унікальні споруди сакральної архітектури мають складну кількасот річну історію, а їхнє відродження відбувалося спільними зусиллями релігійних громад, громадських організацій, органів влади, меценатів. Яскравим свідченням цього є відновлення однієї з перлин сакральної архітектури Прикарпаття Церкви св. Миколая в Городенці (1879 р.). Після Другої світової війни храм закрили, вівтар та ікони знищили, тож кілька десятиріч його використовували під торговий склад. За підтримки ієрархів УГКЦ відновлення святині ініціювала і фінансувала громада Фільваркового Кута, де діяли церковні братство і сестринство. Спершу закупили дзвони (1991 р.), потім освятили храм (травень 1992 р.), установили скульптуру св. Миколая (1993 р.), виготовили і встановили два місійні хрести, а в 1994-1995 рр. провели комплексні ремонтно-реставраційні роботи. У червні 1997 р. освятили оновлений храм, а з нагоди його 125-ліття виготовили ковану браму й огорожу. Меценати подарували чимало ікон, з-поміж них - образ св. Миколая початку XIX ст. Храм прикрасили вишивками ручної роботи. Цей випадок увиразнює типову тенденцію, коли церковно-релігійні мотиви ставали основою комплексного відновлення храмів, що забезпечувало їхню реставрацію, ремонт та повнокровне функціонування як духовних осередків.

Сказане стосується пам’яток, що належали громадам різних віросповідань. До прикладу, католицький костел у Бистриці Надвірнянського району збудували в 1910 р. як Богослужебну каплицю. Старожили переповідають, як під час атеїстичної кампанії наприкінці 1950-х років один із мешканців села зняв з нього хрест і того ж дня загинув. Відтак споруду використовували під клуб, потім магазин, кафе. Відродження розпочалося після її передачі місцевій релігійній громаді УГКЦ: 2000 р. приміщення реставрували, повернули попереднє планування, провели ремонт, забезпечили всім необхідним для проведення богослужінь [28, c. 286].

Однак далеко не всі пам’ятки церковної архітектури надаються до відновлення. Так, зведена громадою християн-євангелистів у 1932 р. у Горохолино Богородчанського району німецька мурована кірха з червоної цегли у формі базиліки із півкупольним дахом використовувалася за призначенням десять років. Коли в 1950-х рр. її пристосовували під колгоспний гараж, то розібрали частину вівтаря, зробивши широкі двері. Це унеможливлює повернення пам’ятці первісного вигляду.

Унікальні пам’ятки церковної архітектури XVIII ст. зосереджені в Івано-Франківську, їхнє відродження розпочалося наприкінці 1980-х рр. і також супроводжувалося значними труднощами. Костел-усипальниця Непорочного зачаття Діви Марії – найдавніша сакральна й архітектурна споруда міста зводився у 1672-1703 році, але вже через тридцять років на ній з’явилися тріщини, тож упродовж двох наступних сторіч час від часу її зміцнювали. З 1980 р. у костелі розміщується обласний художній музей із багатою колекцією сакрального мистецтва. Відтоді й до 1993 рр. тривали внутрішні реставраційні роботи, коли розчистили з-під побілки розписи, а в 2000-2001 рр. відновили зовнішній вигляд святині, включно з відбудовою зруйнованої 1964 р. дзвіниці у стилі бароко. Проте 2009 р. на стінах з вівтарної сторони споруди знову з’явилися великі тріщини. Звернення керівництва музею до Міністерства культури та облради щодо виділення коштів для обстеження пам’ятки не дали результатів. На її утримання потрібно близько 1,6 млн. грн. на рік, а фактично виділяється у 5-6 разів менше. Причини її руйнування чиновники пояснюють повенями, але насправді дається взнаки інтенсивна забудова середмістя з використанням сучасних технологій.

Зусиллями релігійних громад у належному стані зберігаються інші сакральні споруди міста. Так, Святовоскресенський катедральний собор – пам’ятку архітектури XVIII ст. - реставрували ще у 1987-1988 рр. до 1000-річчя Хрещення Русі, а в січні 1990 р. за рішенням облвиконкому його передали УГКЦ. Вірменський костел у стилі пізнього бароко після пожежі 1868 р. зазнав невдалої реставрації, що змінила його зовнішній вигляд. У 1965-1980 рр. приміщення використовували під геологічний, потім атеїстичний музеї, а реставраційні - роботи 1971 р. знову спотворили його внутрішній інтер’єр, що зберігався з кінця XIX ст. Після передачі в 1990 р. православній громаді УАПЦ пам’ятці намагалися повернути первісний вигляд, але ґрунтовних ремонтно-реставраційних робіт не проводилося [32, c. 215].

Безцінним культурним скарбом є дерев’яні церкви, що як об’єкти пам’яткоохоронної діяльності перебувають у найважчому становищі. Науково опрацювавши та уклавши каталог 2,5 тис. дерев’яних церков, дзвіниць, каплиць Галичини, доктор мистецтвознавства М.Драган стверджує: ―…маємо найкраще і найбагатше дерев’яне будівництво в Європі―. При цьому, згідно з офіційними даними управління культури ОДА, на 2010 р. в Івано-Франківщині 129 дерев’яних церков – пам’яток сакральної архітектури місцевого й національного значення - вимагали негайних ремонтно-реставраційних робіт, а окремі з них перебували в загрозливо-аварійному стані. За 20 років незалежності в області згоріло 19 дерев’яних церков через порушення правил експлуатації електрообладнання та необережне користування свічками. Ще 12 храмів громади самовільно розібрали через аварійний стан несучих конструкцій [35, c. 55].

Дослідники галицької сакральної архітектури стверджують, що на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях нараховувалося 3,4 тис. церков, зокрема 2,5 тис. дерев’яних. Із них на 1996 р. збереглося 1367 храмів, зокрема 400 на Івано-Франківщині. У працях В.Вечерського і З.Царика з’ясовані обставини зникнення церков за радянського періоду, коли їх нищили з ідеологічних мотивів. Однак цей процес продовжується і за доби незалежності, але вже через бездіяльність органів влади та байдужість громадськості. Таким чином були втрачені унікальні Миколаївська церква (1761 р.) у Долині (зруйнована 1967 р.); знаменита церква Параскеви П’ятниці з дзвіницею (1718 р.) у Космачі Косівського району, де знімали фільм Тіні забутих предків С.Параджанова [28, с. 124-128], та багато інших. Матеріали преси та архівів громадських організацій дозволяють скласти мартиролог не лише зниклих церков, але й втрати їхньої автентичності як пам’яток історії та архітектури. Причини цього явища мають об’єктивний та суб’єктивний характер. Під дією природних чинників руйнуються і втрачають свою несучу здатність конструкції дерев’яних церков, які прогнивають та уражуються біологічними шкідниками. Порушуючи чинне законодавство, громади оббивали дерев’яні церкви бляхою, замінювали на куполах дерев’яні ґонти на сучасні покрівельні матеріали, що спотворювало первісний вигляд пам’яток. Старовинні ікони та іконостаси часто перемальовувалися чи замінювалися на нові гарніші або ж покривалися блискучою плівкою. Втрачалася автентика через непоодинокі факти обмуровування дерев’яних храмів (церква 1853 р. у с.Делевій Тлумацького району та ін.).

За таких обставин статус пам’яток втратило чимало церков, що мали по сто і більше років. Промовистий приклад цьому дає Надвірнянщина: у Бистриці храм св. Юрія від маківок до опасання оббили оцинкованим залізом, на стінах зробили чеканку із рослинних орнаментів та розмістили образи святих; у сусідніх селах Назавизові храм св. Іоанна Хрестителя – згорів у 1996 р.; у с. Лісній Тарновиці – одну церкву оббили бляхою, другу – паркетними планками і т. д[31, c. 13].

Церква Луки 1862 р., що в с. Орявчик, побудована відомим будівничим С. Косиловичем. В ній центральний зруб має восьмигранний верх з п'ятьма заломами, верх бабинця - з трьома, східного зруба- з двома. Всі три баштоподібні об'єми поєднані в пірамідальну композицію, в якій, починаючи з піддашшя, зростає горизонтальний ритм членувань. В інтер'єрі простір всіх верхів відкритий. Дещо інше завершення має Михайлівська церква 1901 року, що в с. Сможе. Центральний верх у ній складається з двох чотирикутників, які зменшуються вгору і переходять у восьмикутник, що завершується високим глухим ліхтарем. Оригінально вирішені завершення двох бічних об'ємів, в яких переходи від чотиригранників до восьмиї-ранників здійснені за допомогою трикутних парусів. Піддашшя, які оточують будівлю по периметру, лежать на випусках вінців. Церкви в селах Хащованому, Ялинковатому того ж району цікаві тим, що верхи в них перекриті восьмикутниками, дещо опуклими пірамідами, які тримаються на високих восьмикутниках, і завершуються витягнутими цибульчастими главками на глухих барабанах [25. с. 76-77].

Церква Воздвиження Чесного Хреста, яка була зведена у 1930 році. До цього греко і римо-католики почергово користувались будівлею костелу, проте після виникнення міжнаціональної ворожнечі між поляками і українцями у 1920-х роках останніх заставили покинути костел. Власне після цього і виникла потреба в будівництві греко-католицького храму. Зараз церква почергово використовується греко-католицькою і православною громадами.

До громадських споруд слід віднести й каплички, що зводилися у кожному селі, містечку, великих і малих містах. Майже всі вони були свого часу знищені комуністичною владою, а ті, що збереглися, дійшли до нас у понищеному стані. Будувалися каплички на цвинтарях і при дорогах. В тих, що розташовувалися в межах кладовища, справлялися панахиди, поминальні обіди тощо. Придорожні каплички були уособленням побожності громадян і підтверджували розвиток придорожніх хрестів. Щоби захистити від вітру, дощу чи снігу хрест і свічку спочатку ставили на чотирьох стовпах над ним невеличкий дашок, а згодом – і стіни. Будувалися каплички з дерева. Тепер на місці зруйнованих капличок будуються нові. Як і колись, їх прикрашають ззовні різноманітною різьбою. Всередині каплички роблять настіл, на якому ставлять хрести, образи, свічки.На Коломийщині процвітало теслярське майстерство і тому тут є цікаві синагоги. З кращих зразків відмітимо синагоги в містечках Яблунів, Печеніжин, Гвіздець. Найбільш поширеним – бо найпростішим – типом є синагога у Гвіздці, подібні до неї в – Роздолі, Жидачеві. Синагога в Печеніжині зовсім у таких самих фермах і деталях, як один із міських будинків у Яблуневі. Синагога в Яблуневі (1650-70) інтересна не тільки своїм фасадом із піддашшям, але також настінними орнаментальними мальовилами, виконаними від руки [31, с. 9].

На початку ХVІІІ століття в Маріямполі будується дерев'яний костел, в який помістили Чудодійний Образ Богоматері. Протягом 1736—1741 років замість дерев'яного храму зводиться мурований костел Святої Трійці. А вже за рік у 1742 році в місті з'являється монастир капуцинів з костелом святого Антонія, споруди якого збереглись до наших днів. У 1753 році при кляшторі утворено конвікт - один з небагатьох вищих навчальних закладів на Галичині. У 1772 році після поділу Польщі Маріямпіль входить до складу Австро-Угорщини, за часів якої було закрито не один монастир. Така ж доля спіткала і маріямпільських капуцинів. Згодом обитель передали жіночому монастирю сестер милосердя, костелом якого понад 130 років спільно користувались греко і римо-католики, після того як наприкінці XVIII століття зникли обидві греко-католицькі церкви міста - одна згоріла, а іншу розібрали через аварійний стан. З приходом радянської влади монастир було закрито. Перед закриттям обителі полякам вдалось вивезти Чудодійний Образ Богоматері до Польщі, зараз він перебуває у Вроцлаві. У 1946 році в будівлях монастиря розмістили дитячий будинок, а у 1980 році його замінила жіноча колонія, яка перебуває тут по сьогоднішній день.

У селищі Чернелиця зберігся костел 1661 року та замок 1659 року. Чернелицький замок змурував брацлавський воєвода Михайло-Георгій Чарторийський. Замок стояв на рівнині, бастіонне укріплення займало площу два з половиною гектари, товщина стін сягала двох метрів, висота - шести метрів. По кутах були бастіони, збереглася двоповерхова в'їзна вежа. Вона має арковий проїзд, оформлений білокам'яним порталом, прикрашеним над головним та дворовим фасадом кам'яними гербами.Чернелицький замок двічі здобували турки - у 1672 та 1676 роках. Під час турецьких воєн 1685-1691 років замок відігравав важливу роль, у ньому зберігалися різноманітні матеріали для ведення війни, його неодноразово відвідував польський король. Замок непогано зберігся, його мури простежуються по всьому периметру. Замок сполучався з костёлом підземним ходом.

Замок польського магната Скарбка (його ще називають замок Скарбека), доменну піч в урочищі Ангелів, «Кедрову палату» в урочищі Підлюте, що відома з поч. ХХ ст. як курорт-резиденція Митрополита Андрея Шептицького. Також, на території району функціонує пластовий табір — музей «Сокіл», який був заснований в 1926 р. (знаходиться поруч с. Гриньків). Багатою експозицією володіє народний історико-краєзнавчий музей культури та побуту Бойківщини в с. Цінева. Хрест «в пам’ять святої тверезості» (1874 р.) й дони ні зберігся в с. Ясень. В цьому населеному пункті функціонує хата-музей Івана Вагилевича — члена «Руської трійці», одного з авторів «Русалки Дністрової», тут же встановлено пам’ятник письменникові. В селі Небилів є пам’ятний знак першим трудовим емігрантам в Америці – Василю Ілиняку та Івану Пилипіву [16, c. 81].

Палац в Приозерному, колишня назва села Псари що на Рогатинщині, в мальовничому куточку в занедбаному стані, але ще зберігає пам'ять про старовину і вигляд, хоча і неодноразово перебудований, палацу. Палац побудований у XVIII-ХІХ ст., він відомий під назвою - Садиба Рея.Кам'яний двоповерховий палац у необароковому стилі було споруджено на місці дерев'яного попередника львівським архітектором Юліаном Захаровичем на замовлення графині Вільгельміни Рей. Садиба Рея виглядає покинутою зовні та зсередини. Щоправда інтер'єр не виглядає старовинним - адже за останні 60 років палац використовувався в якості колгоспного свинарника, психіатричної лікарні та зооветеринарного технікуму. Кому вона належить зараз - незрозуміло. Деякий час назад палац передали УПЦ Київського Патріархату, яка мала влаштувати там свій монастир, але згодом церква продала його приватним особам, не зважаючи на те, що продаж пам'яток архітектури забороняється законом. Яка доля чекає цю унікальну споруду - важко сказати, на даний час реставрація не ведеться. Колись тут був розкішний парк зі ставками, повний екзотичних рослин, від якого наразі лишились самі згадки - в ньому панують ящірки та вужі, все заросло бур'яном і лише дерева нагадують, що колись тут був порядок. Насправді наш край таїть в собі незліченну кількість цікавих місць, як історично так і естетично, і не потрібно їхати за тридев'ять земель щоб побачити замок чи палац, проте шкода, приїхавши до пам'ятки архітектури, побачити напіврозвелену подобу на велич і штучно домальовувати картинку в уяві.

Дослідження сакральних об’єктів з розвитком знань у сфері релігії в роки незалежності набуло розвитку завдяки працям: О.О. Любінцевої, К.В. Мезенцева, С.В. Павлова, О.І. Щаблія, Л.Т. Шевчук та інші.