Вітчизняна

психологія

про віковий

розвиток

людини

В основі вітчизняної традиції аналізу проблематики вікової психології лежить теорія розвитку вищих психічних функ­цій (Л.С. Виготський). Відповідно до сформульованого Ви-готським загального генетичного закону розвитку, кожна пси­хічна функція з'являється спочатку в соціальному плані як реальні стосунки між людьми, і лише потім—у психологіч­ному. Однаковою мірою це стосується і довільної уваги, і логічної пам'яті, і утво­рення понять, і розвитку волі.

Отож, усі вищі психічні функції були свого часу зовнішніми, оскільки вони виступали соціальними функціями взаємин людей до того, як стали внутрішні­ми, власне психічними функціями людини.

Становлення людини як індивіда та особистості, за Виготським, передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних, але нерозривно взаємопов'я­заних рядів розвитку — природного і соціального. Кожному віку притаманна своя специфічна соціальна ситуація розвитку, тобто певне співвідношення умов соціального середовища і внутрішніх умов формування особистості.

Така взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів зумовлює типові психологічні особливості, притаманні людям певного віку. Досягнувши певного віку, дитина, незалежно від особливостей її індивідуального розвитку та рівня готовності, по­трапляє у визначене даним суспільством становище, а отже, й у систему об'єктив-

13

них умов, котрі детермінують характер її життя та діяльності на даному етапі. Відповідати цим умовам для дитини життєво важливо, оскільки саме від цього залежить її емоційне благополуччя.

Характер такого становища визначається, з одного боку, об'єктивними по­требами суспільства, а з іншого—притаманними даному суспільству уявлення­ми про вікові можливості дитини та ідеал її розвитку. Конкретизується це стано­вище для кожного вікового етапу розвитку в особливих взаєминах з оточуючими людьми, в особливій провідній діяльності, у певній системі прав і обов'язків тощо.

Ідеї Л.С. Виготського стали підґрунтям теоретичних уявлень психології розвит­ку, запропонованих вітчизняними вченими (Л.І. Божович, В.В. Давидов, Г.С.Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д.Максименко, Д.Б. Ельконінта ін.), про що йти­меться у наступних розділах.

1.4. Методи вікової психології

Вікова психологія використовує два основні методи отримання психологіч­них фактів, які в подальшому виступають об'єктом наукового аналізу, — спостереження та експеримент. Наголосимо, що специфіка предмета віко­вої психології визначає і особливості застосування названих методів.

ЯПерехід до об'єктивного вивчення психіки дитини відбувся наприкінці

XIX століття і пов'язаний насамперед із книгою відомого німецького вчено-гс—дарвініста Вільгельма Прейєра "Душа дитини". Уній В. Прейєр описує результати щоденних спостережень за розвитком власного сина, зверта­ючи увагу на розвиток органів чуттів, моторики, волі, розуму й мови.

Незважаючи на те, що спостереження за розвитком дитини велися і задовго до появи книги В. Прейєра, його безперечний пріоритет визначає­ться зверненням до вивчення ранніх років життя дитини та введенням у дитячу психологію методу об'єктивного спостереження, розробленого за | аналогією з методами природних наук.

Спостереження — це метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та пове­дінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Об'єктом спостереження, як пра­вило, стають окремі сторони психічної діяльності дитини, приміром, особливості мовлення, мислення, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини у групах дітей, ігри тощо.

Спостереження має відповідати ряду вимог, основними з яких є: цілеспрямо­ваність, планомірність, систематичність, об'єктивність, фіксування отриманих Даних з наступним їх аналізом та ін.

16