Держпедагогіка

Важливою складовою механізму реалізації державної політики щодо дітей є діяльність фондів, яких у запропонованій системі відносимо до дев'ятої групи МНУ О в інтересах дітей. Ефективну діяльність здійснює Міжнародний фонд "Благополуччя дітей" (попередня назва - Християнський дитячий фонд), який сприяє поліпшенню становища дітей у світі шляхом розробки та реалізації програм, надання соціальних послуг, навчання спеціалістів та волонтерів, розвитку міжнародного співробітництва в партнерстві з державними і недержавними структурами.

Отже, налагодження міжнародного співробітництва в інтересах дітей Уряду, державних структур та громадських організацій України з міжнародними неурядовими організаціями є, на нашу думку, важливою складовою механізму реалізації державної політики щодо дітей.

165.

Пенітенціарної установи - місце відбування покарання осіб, засуджених у зв'язку з кримінальним злочином.

Соціальна служба установи, виконуючого кримінальні покарання, тісно співпрацює з такими службами та організаціями соціальної допомоги, як біржа праці, каси допомоги по хворобі, соціальні установи, консультаційні служби для правопорушників, організації загальної та професійної освіти, терапевтичні установи, житлові громади та установи, служби допомоги умовно засудженим і достроково звільненим, суди для неповнолітніх, консультпункти з погашення боргів (позовів), комітет у справах іноземців.

У відповідності з посадовими обов'язками соціальний працівник або соціальний педагог допомагає засудженим зрозуміти і подолати виниклі труднощі, прагне поставити засудженого в такі умови, при яких він був би в змозі сам вирішувати свої проблеми. Соціальний працівник займається також до укладених під варту, які перебувають в установах, що виконують покарання для неповнолітніх.

При здійсненні своїх обов'язків соціальний працівник чи педагог у співпраці з іншими службовцями вносить свій внесок у вирішення головного завдання виконання покарань. Для того щоб заходи з соціальної роботи з засудженими не перетиналися з заходами інших служб, вони погоджують з ними свою діяльність. Соціальний працівник чи педагог використовує методику соціальної роботи як для окремих засуджених, так і для груп і громад. Їх діяльність знаходиться під контролем фахівців з управління виконання покарань або Міністерства юстиції федеральної землі. Якщо в установі налічується не менше трьох соціальних працівників (педагогів), то начальник Управління виконання покарань може призначити одного з них координатором роботи (це необхідно для того, щоб уникнути участі засуджених одночасно відразу в декількох заходах).

При виникненні розбіжностей між соціальними працівниками та керівником установи щодо методики соціальної роботи суперечка вирішує вищестояща інстанція. Начальник установи має право до рішення вищестоящої інстанції заборонити проведення заходу або використання спірного методу роботи, якщо це загрожує, на його думку, безпеки установи, або буде порушений порядок управління, або в результаті цього буде завдано шкоду засудженому. В Управлінні виконання покарань у штаті складається спеціальний працівник для організації роботи соціальних працівників в'язниць і здійснення контролю над ними.

Соціальна робота в місцях позбавлення волі проводиться в три етапи:

- При вступі засудженого до установи;

- В ході відбування ним покарання;

- З підготовки до звільнення.

Основні напрями роботи соціальних служб в'язниць:

1. Консультування іноземних засуджених: За особистісним, соціальним і правовим проблемам; З питань кооперації із зовнішніми консультаційними пунктами для іноземців, організаціями, інститутами і окремими громадянами; З проведення соціальної роботи в групах з метою інтеграції іноземців в суспільство, а також для посилення культурної інтеграції; З професійної діяльності співробітників інших служб.

2. Консультування з сімейним питань: Діагностика відносин; Робота з формування мотивації; Консультування з питань партнерських взаємин, подружжя, сім'ї та виховання дітей. Ця робота проводиться із засудженими як індивідуально, так і в групах;

3. Робота з погашення позовів. Основні критерії роботи з погашення позовів: Робота з формування мотивації; Консультування засуджених та співробітників з питань погашення позовів; Кооперація з зовнішніми організаціями, інститутами та консультаційними пунктами з погашення позовів.

4. Соціальний тренінг.

166.

Неповнолітні засуджені є це специфічним контингентом, що відрізняється від інших осіб, які утримуються в пенітенціарних установах, не лише віковою ознакою, а й фізіологічними, психологічними та соціальними особливостями.

Відповідно до Правил ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, "неповнолітнім" є будь-яка особа, молодша 18 років. Вікова межа, нижче якої не дозволяється позбавляти дітей волі, повинна бути встановлена законодавством країни. Так, згідно ст.22 Кримінального Кодексу України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за найтяжчі злочини (умисне вбивство, зґвалтування, грабіж тощо) [4].

Отже, з юридичної точки зору група "неповнолітні засуджені" охоплює осіб з 14 до 18 років. А з психологічної – особистість неповнолітнього засудженого представляє собою мегакомплекс взаємопов’язаних, взаємодоповнюючих індивідуальних психофізіологічних та соціально-психологічних компонентів, що включені в деструктивну субкультуру виправних закладів.

Розглядаючи особистість неповнолітнього засудженого як комплекс взаємопозв’язаних, взаємодоповнюючих індивідуальних психофізіологічних та соціально-психологічних компонентів ми виявили ряд психологічних особливостей, а саме:

• емоційна та вольова сфери в більшості неповнолітніх засуджених сформовані слабко, характеризуються неврівноваженістю, імпульсивністю, упертістю, слабовіллям, розгальмуванням потягів; низьким рівнем самоконтролю й самодисципліни, часто відсутністю наполегливості й завзятості, що виявляється у труднощах, пов’язаних із навчанням і трудовою діяльністю;

• інтелектуальна сфера характеризується нестійкою активністю, скоріше – інтелектуальною пасивністю;

• найчастіше вихованець установи перебуває в таких психічних станах, як: недовіра, очікування, підозрілість, тривожність, дратівливість, безнадійність, пригніченість, відчай і фрустрація;

• вихованцям притаманний інфантилізм, що виявляється у домінуванні пасивних життєвих позицій, прогресі соціальної ригідності, незрілості життєвої платформи, переважанні дитячої рольової позиції, завищеній неадекватній самооцінці, уникненні відповідальності;

• потребова сфера вихованців характеризується перевагою матеріальних потреб над моральними, правовими, наявністю квазіпотреб, задоволення яких призводить до деградації особистості. Неповнолітні засуджені мають вузький спектр інтересів, спрощену мотивацію поведінки й діяльності;

• у процесі відбування покарання в місцях позбавлення волі відбувається трансформація ієрархії системи ціннісних орієнтацій; найбільш значимими для засуджених є цінності що забезпечують індивідуальне існування;

• більшості вихованців властива неадекватна самооцінка; у сфері самопізнання домінують зовнішні ознаки, а не внутрішні параметри.

Як бачимо, особистість неповнолітнього засудженого під впливом депривації та криміногенної субкультури зазнає ряд деформацій, тому вкрай необхідно створення інноваційних технологій, направлених на ресоціалізацію та самоактуалізацію неповнолітніх засуджених, розробка інтегративних психопрофілактичних програм для вихованців колоній, що спрямовані на формування соціально-психологічної компетентності неповнолітніх засуджених.

167.

У спеціальній літературі зустрічається термін виправно-трудова педагогіка. Це є галузь соціально-педагогічної науки, що вивчає організовану діяльність щодо виправлення осіб, що скоїли кримінальний злочин і засуджені до різних видів покарання - з позбавленням чи не позбавленням волі .

Зміст виправної (пенітенціарної) педагогічної діяльності має глибокі історичні корені. Ще в 1841 р. у першій у Росії Петербурзькій колонії для неповнолітніх правопорушників А.Я.Гердт висунув ідею трудового перевиховання при повазі до особистості людини з опорою на самоврядування, співробітництво педагогів і вихованців. У 1871 р. у Московському університеті вперше був введений курс «Тюрьмоведение». У 1923 р. професор психоневрологічного інституту С.В.Познишев у монографії «Основи пенітенціарної науки» дав визначення пенітенціарної педагогіки як діяльності щодо виправлення злочинців і розкрив поняття: юридичне і моральне виправлення; виховні можливості загальноосвітнього навчання, культурно-просвітньої роботи, трудового виховання ув'язнених.

Розглянемо основні категорії виправно-педагогічної роботи:

^ Кримінально-виховний процес - це процес у рамках виконання кримінального покарання, що передбачає виправлення, перевиховання засудженого. Виправно-виховний процес - це цілеспрямований виховний процес з дітьми і підлітками в умовах спеціальної освітньої установи, спрямований на їхнє виправлення, перевиховання.

^ Освітньо виховний процес у пенітенціарній установі - це процес навчання і виховання (перевиховання, виправлення) засуджених дітей і підлітків у спеціальних освітніх установах. Він спрямований на те, щоб надати можливість засудженому одержати загальну середню (повну), а також початкову професійну освіту й одночасно домогтися його перевиховання.

^ Виправно-трудовий вплив - це використання можливостей організованої трудової діяльності в інтересах цілеспрямованого розвитку, виховання людини.

Виправлення (людини) - це цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на те, щоб прищепити моральні цінності, допомогти їй позбутися недоліків, негативних звичок та рис характеру.

Перевиховання - цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на виправлення попереднього результату виховання людини, виховання у неї якостей і властивостей, що компенсують недоліки особистості, викорінення соціально шкідливих звичок, норм і правил поведінки, спілкування і ін. Загалом виправно-виховний процес включає послідовність дій соціального педагога, взаємодії вихователя і вихованця, що забезпечують досягнення визначеної соціально-педагогічної мети. Він складається з декількох етапів діяльності, забезпечується суб'єктами, що направляють свою діяльність на визначений об'єкт.

Суб'єкти виховання - це співробітники виправних установ, соціальні педагоги (вихователі). В залежності від своїх функціональних обов'язків співробітники і вихователі по-різному беруть участь в організації і забезпеченні виховного процесу. Безпосередньо вихованням займаються: керівники загонів, викладачі шкіл і професійно-технічних училищ, соціальні педагоги (вихователі); опосередковано: співробітники режимно-оперативних, виробничих, медичних відділів і служб.

Об'єкти виховання, перевиховання - це особи, що з різних причин порушили закон і засуджені судом. Вони відрізняються за віком, статтю, соціальним забезпеченням, відношенням до відбування покарання, релігійністю й ін.

168.

Встановлені такі принципи перевиховання засуджених.

^ Принцип цілеспрямованості у виховній діяльності. Процес перевиховання неможливий без чіткого і конкретного визначення його мети, під якою розуміється ідеальне уявлення про передбачуваний, «проектований» (А.С.Мака-ренко) результат педагогічної діяльності.

^ Принцип відповідності мети засобам, формам і методам перевиховної діяльності стосовно конкретного засудженого. Мета завжди розглядається у відповідності з засобами Засоби, форми і методи виступають конкретним педагогічним інструментом досягнення мети.

^ Принцип зв'язку процесу перевиховання засудженого з життям. Сутність принципу полягає в тому, що процес перевиховання спрямований на підготовку засудженого до життєдіяльності в тому соціальному середовищі, у яке він потрапить після його звільнення. У цьому одна з найбільш складних соціальних проблем, що постає перед вихователями, тому що абстрактна мета перевиховання може відірвати людину від реального життя. У цьому випадку вона після звільнення з місць відбування покарань може не знайти своє місце в суспільстві, і суспільство не зможе прийняти її, що викликає появу рецидиву.

^ Принцип активності засудженого в суспільно-корисній діяльності. Даний принцип безпосередньо пов'язаний з попереднім. Сутність його полягає в тому, що найважливішим джерелом розвитку людини, її перевиховання виступає власна активність. Включення людини в активну суспільно-корисну діяльність сприяє її соціальній переорієнтації, перевихованню.

^ Принцип виховання в колективі. Даний принцип обумовлений соціальним розвитком (виправленням) особистості засуджених. В умовах жорсткої ізоляції, примусового перебування засудженого у визначених адміністрацією загоні, бригаді, ланці різко зростає роль його найближчого соціального оточення.

^ Принцип поєднання вимогливості до засудженого з гуманним і справедливим відношенням до нього. В основі принципу лежить гуманне відношення до людини. А.С.Макаренко стверджував, що не може бути виховання без вимогливості й одночасно попереджав, що потрібно завжди пам'ятати правило: якнайбільше вимогливості до вихованця і якнайбільше поваги до нього.

^ Принцип опори на позитивне в особистості. У перевиховній роботі з засудженими винятково важливо вміти бачити в особистості не тільки недоліки, але і позитивне. Це той поплічник, спираючись на якого можна спрямувати зусилля вихованця на діяльність, на самовиявлення, а в перспективі і на активізацію його перевиховання.

^ Принцип диференційованого підходу в процесі перевиховання. Засуджені розрізняються за статтю, віком, освітою, національними, релігійними і соціально-груповими особливостями, індивідуально-психологічними характеристиками, соціально-педагогічною занедбаністю, способом життя, типом скоєного злочину тощо.

^ Принцип індивідуального підходу в процесі перевиховання. Кожна людина - це свій світ, свої можливості, свої соціальні проблеми, і тому вона, природно, вимагає індивідуального підходу. Особливо це важливо в процесі перевиховання.

^ Принцип комплексного підходу. Ідея комплексного підходу випливає з розуміння особистості як цілісності, як складної динамічної системи. Мова йде про використання комплексу заходів виховного впливу, здатного забезпечити всебічність розвитку.

Таким чином, реалізація основних засад виправно-виховного процесу в установах виконання покарань потребує чіткої реалізації завдань пенітенціарно-педагогічної роботи.

170.

Громадська організація — об’єднання, яке створюють за ініціативою і на основі вільного волевиявлення дітей і дорослих, не є безпосереднім структурним підрозділом державного органу, але може функціонувати на його базі і за його підтримки, не ставить своєю статутною метою отримання прибутку і розподілу його між членами організації.

Сучасна педагогічна наука (соціально-педагогічний аспект) оперує поняттям «виховна організація», розглядаючи її як різновид соціальної організації — спеціально створеної державної або недержавної організації, основним завданням якої є соціальне виховання певних вікових груп населення (А. Мудрик). Саме в контексті цього поняття розглядають найчастіше громадські дитячі та молодіжні організації.

Нині в усіх регіонах нашої держави функціонують різноманітні громадські дитячі та молодіжні організації, які з кожним роком збільшують вплив на виховання та соціальне становлення дітей, підлітків, молоді. Це дає підстави розглядати їх як суб’єкта соціально-педагогічної діяльності. Будучи окремим соціально-виховним інститутом і потенційно потужним соціалізуючим фактором, громадські дитячі та молодіжні організації є об’єктом соціально-педагогічної науки та практичної діяльності. Зростання їхнього впливу на процес формування підростаючої особистості зумовлює дослідницький інтерес до сутності, ознак та структурних характеристик цього соціального інституту.

Сучасні громадські дитячі та молодіжні організації як активні суб’єкти соціально-педагогічної діяльності мають соціально спрямовані мету й завдання, сприяють соціальному захисту, адаптації та становленню учасників, реалізують соціально-педагогічні програми, а тому мають бути об’єктом як професійної діяльності, так і наукових досліджень у соціально-педагогічній сфері.

171.

молодіжні громадські організації - об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів;

дитячі громадські організації - об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства;

Принципи утворення і діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій

Молодіжні та дитячі громадські організації утворюються і діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності, зокрема:

молодіжні та дитячі громадські організації зобов'язані доводити до відома громадськості відомості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству;

інформація, що міститься у статутах, про склад керівних органів, про джерела матеріальних та інших надходжень, а також пов'язана з діяльністю молодіжних та дитячих громадських організацій, не є конфіденційною або іншою інформацією, яка охороняється законом.

Молодіжні та дитячі громадські організації залучаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування до розроблення і обговорення проектів рішень з питань державної політики щодо дітей та молоді.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування - ініціатори розроблення державної цільової програми розміщують на своєму офіційному веб-сайті проекти концепцій державних цільових програм, які стосуються дітей та молоді, а також розглядають пропозиції до них від молодіжних та дитячих громадських організацій у порядку, визначеному законом.

Державна підтримка молодіжних та дитячих громадських організацій здійснюється в таких формах:

надання молодіжним та дитячим громадським організаціям інформації про державну політику щодо дітей та молоді;

подання методичної та організаційної допомоги з питань соціального становлення та розвитку молоді і дітей;

сприяння створенню підприємств, установ і організацій, які надають послуги молоді та дітям або сприяють зайнятості молоді.

Молодіжні та дитячі громадські організації звільняються від сплати за державну реєстрацію та збору за реєстрацію їх символіки.

Держава здійснює підтримку і в інших формах, що не суперечать законодавству України.

172.

Неформальні молодіжні об’єднання розглядають найчастіше як “групу людей, що має спільну діяльність, специфічну систему цінностей і пов’язану з ними модель поведінки: виразну систему атрибутів; стиль спілкування, який визначається сюжетом, ритуалами прийняття новачків, посвячення, виключення; особливості рольової поведінки” [8, с. 9]. Неформальне молодіжне об’єднання – утворена невеликою кількістю молодих людей своєрідна культурна течія, що існує протягом десятиліть і часто має міжнародний характер. Для самої молоді неформальне молодіжне об’єднання – це своєрідний спосіб вільного самовираження, безмежного прояву ініціативи та безконтрольного (з боку дорослих) спілкування. Такі об’єднання можуть бути більш чи менш численними, набувати часом характеру нездорової епідемії, мати як соціально значимі або індиферентні, так і асоціальні цілі [2]. Такі групи можна розглядати як мікросвіт, що відображає специфіку соціальної системи [9].

Неформальні молодіжні групи придбали найбільшу виразність нині. Виникнення їх пов'язані з неприйняттям підлітків і молоддю сформованих у тому країнах суспільно-економічних систем, соціальних і духовні цінності. Це протест проти існуючих порядків і вишукування більш справедливих і гідних форм існування.

Культура будь-якого суспільства неоднорідна, оскільки там існують різні нації, вищі народності, різні соціальні групи і підгрупи, які мають є свої ціннісні традиції, і своє розуміння його соціальних норм. Такі культурні групи прийнято називати субкультури. Вирізняють різні субкультури: етнічні, релігійні, класові, молодіжні та інших.

Субкультура – це поняття, що можна розглядати, як: сукупність деяких негативно інтерпретованих і цінностей традиційної культури, яка у ролі культури певного шару суспільства; особливу форму організації людей (найчастіше молоді), автономнецелостное освіту всередині пануючій культури, що б стиль життя і мислення її носіїв, відмінне своїми звичаями, нормами, комплексами цінностей і навіть інститутами;трансформированную професійним мисленням систему цінностей традиційної культури, яка дістала своєрідну світоглядну забарвлення.

У педагогічній аспекті молодіжну субкультуру так можна трактувати з позиції появи, формування та функціонування неформальних молодіжних об'єднань, роботи педагогів та фахівців групи підтримки із нею.

Її головною характерною рисою є його відособленість, відстороненість, часто демонстративна, епатажна, від культурних цінностей старших поколінь, національних традицій. У масовій свідомості сприйняття молодіжної субкультури часто має негативного характеру. У цьому тлі молодіжна субкультура відносини із своїми специфічними ідеалами, модою, мовою, мистецтвом дедалі більше брехливо оцінюється як контркультура.

Інший характерною рисою сучасною молодіжною субкультури є переважання споживання над творчістю. Це дуже негативна особливість, оскільки по-справжньому долучення до культурних цінностей відбувається лише активної самостійноїкультуротворческой діяльності.

Третьої характерною рисою молодіжної субкультури може бути її авангардність, спрямованість у майбутнє, часто екстремальність. Найчастіше ці риси поєднуються із повною відсутністю серйозного фундаменту історичних і культурних традицій.

Неформальне молодіжне рух існує як стихійний, не керований державою процес, окремий і протистоїть існуючої ситуації. Виникнення і існування цього явища не зводиться лише особливостями вікової психології, пов'язане з цілу низку об'єктивних причин.

Неформальні молодіжні руху дискретні і може складатися з кількох неформальних груп молоді, частина груп може об'єднуватись у угруповання, крила, течії, руху.

174.

Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності.

Педагог зв'язується з фахівцями, зі службами соціального захисту, які здатні допомогти дитині. Для цього необхідно, щоб він був професійно підготовлений, досить освічений для ведення виховної роботи. Сьогодні це називається педагогічною майстерністю.

Педагогічна майстерність більшою мірою залежить від особистих якостей педагога, а також від його знань й умінь. Вона визначається об'єктивними й суб'єктивними факторами. Об'єктивні фактори - це система знань, умінь, навичок.

Професійні знання соціального педагога: педагогіка й психологія, фізіологія розвитку дитини, методики виховної роботи. Ці знання необхідні для вивчення дитини, аналізу його вчинків і поводження, особливостей його спілкування, сумісності його в групі інших дітей.

Соціальний педагог повинен уміти: організувати діяльність і співпрацю дітей; володіти деякими прийомами артистизму, мовою, подихом, ритмом і постановкою голосу, мімікою й жестами; знаходити в бесіді той тон і мову, що дасть можливість говорити з жебраками й алкоголіками, наркоманами й повіями або з дитиною, що потрапила в лихо. Не просто говорити, а переконати й вплинути.

Починаючого педагога до майстерності приводить педагогічна техніка, вироблені навички. Це значить, - уміння зрозуміти вихованця, а це знання психології спілкування, відносин, педагогічної психології; мовні вміння: знати особливості мови, знати, як сприймається твоя мова, як вона розвивається; уміння виразити своє відношення до вчинку, до людини, своє емоційне відношення; і в той же час володіння навичками самоконтролю, самоаналізу, самоспостереження.

А наступними факторами професійної майстерності є суб'єктивні фактори. Суб'єктивні фактори - це якості, що характеризують індивідуальність особистості й унікальність її майстерності.

Необхідними й достатніми умовами формування особистості соціального педагога є наступні якості:

Професійна спрямованість особистості виражається в адекватному розумінні цілей і завдань професійної діяльності, наявність сформульованих професійних мотивів, стійких інтересів, схильностей, поглядів, переконань, ідеалів, що відносяться до обраної професії;

Професійне мислення. Воно проявляється в діяльності, у процесі рішення завдань і тому визначають її успішність;

Професійна самосвідомість, тобто свідомість особистістю самого себе в професійній діяльності, у всьому різноманітті своїх професійних якостей, можливостей, здатностей.