Історіографічний огляд

В останні часи з'явилися спеціальні історіографічні огляди присвячені вивченню українського національного руху на зламі ХІХ-ХХ ст. С.Єкельчик у розвідці "Український національний рух: здобутки та перспективи досліджень" (замість післямови) // Нариси історії українського національного руху (Відп. редактор В.Г.Сарбей. - К., 1994. - С.166,167) прогнозував, справжню "зливу" робіт, які мають з'явитися на Україні найближчим часом з історії українського національного руху, зокрема з "історії українських партій початку століття". Не втратили актуальності також спостереження автора, що наша історіографія сьогодні ще не має "розробленої методології дослідження українського національного ру­ху". Локальним проблемам українського руху на Галичині присвячена історіографічна розвідка Б.Янишина "Проблеми історії галицьких народовців останньої третини ХІХ ст. у сучасній історіографії"// Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. Вип. ІІ. - К., 2001. Нові методологічні підходи до вивчення історії національного руху в українських землях ХІХ - початку ХХ ст. пов'язані з позбавленням застарілих штампів радянської історіографії та націоцентричних схем. Яскравим прикладом змі-ни акцентів є оцінка соціально-політичної системи Австро-Угорщини про стан і характер національного руху в західноукраїнських землях. У радянській історіографії звичайними були штампи про "колоніальний гніт" трудящих західноукраїнських земель з боку Австро-Угорщини, австрійська конституція 1867 р. - це "пусті слова", виборча система Австрії "антидемократична", "цілком і повністю відповідала інтересам експлуататорських класів", політика урядів Австрії та Угорщини в галузі освіти мала за мету "асиміляцію українського населення" (Історія Української РСР В 8 тт. 10 кн. Т.3. - К.: Наукова думка, 1978. - С.462-463). Сучасні дослідники свідомо відмовляються від застарілих штампів, що панували в радянській історіографії. Не ідеалізуючи тодішні порядки Австро-Угорщини, О.Доброжанський наголошує що було "зроблено чимало позитивного", протаровано "легальний" шлях розвитку національних еліт, національної ідеології, національної свідомості". На думку дослідника реформи проведені в Австрії та Угорщині в 50-60-ті рр. ХІХ ст. "забезпечували модернізацію суспільних відносин" у державі, в тому числі у південних українських провінціях, (Доброжанський О. Національний рух українців Буковини другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - С.112-113, 87). Сьогодні перетнули найвищу точку своєї популярності в українській історіографії та громадській свідомості теорії націй і націоналізму. Ідеологія т.зв. націоналізму була запозичена діаспорними істориками у західній соціології та етнології і поширена вітчизняними істориками в навчальній літературі, дослідницькій практиці та масовій свідомості, (Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. - К.; Генеза, 1996; Химка І.П. Український національний рух у Галичині в світлі нових теоретичних праць про націоналізм та національні рухи // ІІ-й Міжнародний конгрес україністів (Львів, 22-28 серпня 1993 р.). Доповіді і повідомлення. - Історія. Ч.1. - Львів, 1994. Позбавлення старих стереотипів мислення передбачає створення нових методологічних засад щодо вивчення українського відродження, його окремих етапів. Методологічного навантаження набуває теза українського дослідника П.Магочі про особливості культурно-національного відродження в західноукраїнських землях. Цей процес розпочинався двічі, вперше у кінці XVIII, і був ініційований "зверху" австрійською владою, зокрема реформами Йосифа ІІ, й вдруге, в ХІХ ст. український рух в Галичині, Буковині, Закарпатті розпочався "знизу", завдяки зусиллям національно налаштованої української інтелігенції, (Магочі П. Українське національне відродження. Нова аполітична структура. // УІЖ. - 1991. - №3). Важливою методологічною настановою є теза про спільність форм, засобів і загальної логіки поступу національного руху українства в Східній та Західній Україні. Цю ідею ще у 1994 р. сформулював В.Г.Сарбей, оцінюючи громадсько-політичну та наукову діяльність М.С.Грушевського, що була "важливою єднальною ланкою між "двома Українами" у складі двох імперій" (Сарбей В.Г. Розвиток української національної свідомості//Нариси з історії українського національного руху. - С.42). Методологічним підґрунтям оцінки завершального етапу культурно-національного відродження в Україні є усвідомлення внутрішньої логіки еволюції українського руху в кінці ХІХ - початку ХХ ст. самими діячами цього руху. В програмових документах перших політичних об'єднань ("Professiondefoi" тарасівців, "Самостійна Україна" М.Міхновського) сутність заключного етапу українського руху характеризується як криза народництва (українофільства) і перехід до "сучасного політичного українства" (М.Міхновський), тобто виникнення перших українських політичних партій та поширення ідей українства в масах. Якщо "українофільство було раніше ніби нормальним з'явищем нашого ненормального стану, то тепер, - писали тарасівці в 1893 р. - українофіли вже не можливі, як дійсні й щирі патріоти, як люди ідеї". "Тактика і політика українофілів, - писав у 1900 р. М.Міхновський, - довела до того, що ціла молода Україна з відразою від них одсахнулася", натомість новоутворена Революційна українська партія (РУП), "як партія бойова" є "партією практичної діяльності" (Cамостійна Україна // Українські політичні партії кінця ХІХ - початку ХХ століття: програмові і довідкові матеріали. - С.38, 39). Ця природна логіка розвитку процесів українського руху була спільною для схід­них і західних українських земель. Для радянської та пострадянської історіографії в Україні для означення процесів українського національного руху характерно було вживання означень "суспільно-політичний рух", "визвольний рух", громадський рух або "буржуазний український націоналізм", де національний зміст затушковувався класовими оцінками та політичними звинуваченнями (Див., наприклад: Коломиец И.И. Социально-экономическиеотношения и общественноедвижение в Закарпатьевовторойполовине ХІХ ст.). В 1990-ті рр. в українській історіографії затверджується поняття "національний український рух". Про це свідчать колективні та авторські дослідження українського руху, такі як "Нариси з історії українського національного руху" - колективна монографія, підготовлена під редагуванням професора В.Сарбея (Сарбей В.Г. Нариси з історії українського національного руху: Колективна монографія / Відпов. Редактор. В..Сарбей. К., 1999), праці К.Кондратюка "Нариси історії українського національно-визвольного руху ХІХ століття" - Тернопіль, 1993, А.Катренко "Український національний рух ХІХ ст. Частина ІІ. 60-90 роки ХІХ ст." - К., 1999. Сучасною тенденцією щодо вивчення поняття "український рух", "український національний рух" є ототожнення його з терміном "національне відродження", "українське відродження", що відбиває ті ж самі процеси історії українства в Західній та Східній Україні. Методологічне значення має визначення термінів для відображення регіональних особливостей українського народництва. З розвідки М.Палієнко очевидно, що найбільш поширеною самоназвою народництва в Наддніпрянщині було слово "українофільство". Народництво на Галичині, як підкреслював у статті "Структури української історії в ХІХ столітті" І.Лисяк-Рудницький, називалося "народовством", "народовецтвом": "У Галичині зустрічаємо у другій половині століття явище народ­ницького руху, що його тут звали "народовецтвом" або "народовством", (Лисяк-Рудницький І. Структура української історії в ХІХ столітті // Історичні есе. В 2 т. - К.: Основи, 1994. Т.1. С.199). Регіональну форму народовського руху в Закарпатській Україні американо-канадський дослідник визначає як русинофільство. У есе "Карпатська Україна: народ у пошуках своєї ідентичності ( Історичні есе. Т.1. С.458.), він зазначав, "що карпатське народовство, яке з'явилося на зламі століть, слід, власне, розглядати як зародковий етап новітнього українського національного руху в цьому краї". Складовою вивчення національного руху в наддніпрянській Україні є історія студентського руху, яка в сучасних дослідженнях піддається суттєвій переоцінці, науковій ревізії. В офіційних радянських виданнях (зокрема багатотомній "Історії Української РСР", у 8 т. 10 кн. - К.: Наукова думка, 1978. - Т.3. - С.436-438) рух студентської молоді розглядався як частина загальноросійського визвольного руху. В середині 90-х рр. ХІХ ст. з початком пролетарського етапу у визвольному русі, констатувалося у підрозділі "Виступи студентської молоді", студентський рух "посилився, змінилися його форми, поглибилося політичне розмежування серед його учасників". Головний постулат радянської історіографії - довести, спираючись на поодинокі факти, що демократичне студентство робило "перші спроби об'єднати свої виступи з робітничим рухом", продемонструвати свою "солідарність" з пролетаріатом. Про українські настрої та ідеї серед студентства Наддніпрянщини практично не згадувалося в радянській історіографії. Принципово змінився підхід вітчизняних істориків щодо оцінки студентського руху, його місця і ролі в національному відродженні у 1990-х рр. Історії українського студентського руху присвячені розвідки Ю.П.Лаврова "Зародження українського національного руху в студентському середовищі// Нариси з історії українського національного руху. / Відп. ред. В.Г.Сарбей. - К., 1994.", А.Катренко "Українські молодіжні гуртки й організації 80-90-х років"// Катренко А.М. Український національний рух ХІХ ст. - Частина ІІ. 60-9-ті роки ХХ ст. - К., 1999. На думку В.Сарбея, утворене українськими студентами "Братерство та­расівців" стало перехідною ланкою між старим народництвом та першими українськими політичними партіями. "В історії українського національного руху, - наголошував історик, - "Братерство тарасівців" стало перехідною сходинкою від структурно малоорганізованогогромадівства 60-80-х років до організації справжніх національних українських партій" (Сарбей В.Г. Історія України (ХІХ - початок ХХ ст.). - К.: Генеза, 1996. - С.139). Разом з тим, серед сучасних українських дослідників існують розбіжності щодо дати виникнення студентського політичного товариства "Братерство тарасівців". Ю.Лавров і М.Катренко називають 1891 р., В.Сарбей - 1892 р. (Лавров Ю.П. Зародження українського національного руху в студентському середовищі. - С.91-92; Катренко А.М. Українські молодіжні гуртки й організації 80- 90-х років. - С.163; Сарбей В.Г. Історія України (ХІХ - початок ХХ ст.). - С.138). Різноманітні форми національного руху в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ - початку ХХ ст. висвітлюються у роботах діаспорних та українських істориків останнього десятиліття. Особливостям формування національної свідомості в Україні присвячені розвідки І.Лисяка-Рудницького "Інтелектуальні початки нової України"// Історичні есе. - Т.1. і Сарбей В.Г. Розвиток української національної свідомості // Нариси з історії українського національного руху / Відп. ред. В.Г.Сарбей. - К., 1994; він же Етапи формування української національної самосвідомості (кінець XVIII - початок ХХ ст.) // УІЖ. - 1993. - № 7-8. Історія кооперативного руху розглядається поряд з роботами діаспорних авторів, наприклад, І.Витановича "Історія українського кооперативного руху". - Нью-Йорк, - 1964, в розвідках сучасних істориків України: Є.Костик "Микола Левитський - організатор артільного руху"// Український селянин: Зб. наук. пр. - 2002. - Вип.5, В.Марочко "Кого називали "артільним батьком" української кооперації // Історія України в запитаннях і відповідях. - К., 1991. - Вип. 3, І.Фареній "З історії діяльності "артільного батька" М.Левитського у період становлення кооперативного руху (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)" // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип. V. - К., 2002. Проблеми виникнення і діяльності українських "Просвіт" присвячена робота О.Лисенко. Виникнення й діяльність українських "просвіт" // Нариси з історії українського національного руху / Відп. Редактор В.Г.Сарбей. - К., 1994. Однією з актуальних проблем завершального етапу українського відродження є проблема перших українських політичних партій. В радянській історіографії українські політичні партії таврувалися як "дрібнобуржуазні" і вивчалися під кутом зору їх ідеологічного й організаційного банкрутства: П.Шморгун "Украинскиемелкобуржуазныепартии РУП (УСДРП) и "Спилка" в революции 1905-1907 гг." // Научнаясессия по историипервойрусскойреволюции 1905-1907 гг.: Тезисысообщений. - М., 1965; роботи І.Кураса "Торжество пролетарскогоинтернацонализма и крах мелкобуржуазныхпартий на Украине" - К., 1978. та "Повчальний урок історії (ідейно-політичне банкрутство української соціал-демократичної партії)" - К., 1986. На початку 1990-х рр. на рубежі ХХ-ХХІ ст. українська історіографія переживає справжню "зливу" робіт присвячених історії перших політичних національних партій в Україні. В монографіях і статтях історію перших українських політичних об'єднань і партій в Наддніпрянщині досліджували: О.Голобуцький, О.Кулик "Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ - початку ХХ століття" - К., 1996, Р.Вєтров "політичні партії України початку ХХ століття (1900-1925)": Навчальний посібник. - Дніпродзержинськ, 1997, В.Головченко "Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: Нариси з історії української соціал-демократії початку ХХ ст." - Харків, 1996, А.Голуб "Європейські обрії української соціал-демократії (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.)". - Дніпропетровськ, 1998; серед авторів статей можна назвати П.Шморгуна "Політичні партії України на початку ХХ століття: соціальний склад, чисельність, типологія"// Політичні партії на Україні (1905-1925 рр.): Наук. праці з питань політичної історії. - К., 1992, Г.Касьянова "Український соціалізм: люди, партії, ідеї (початок ХХ сторіччя)"// Політичні читання. - 1992. - №2, О.Болдирєва "Перша спроба організації української політичної партії"// УІЖ. - 1995. - №6, В.Солдатенка та В.Кривошея "Революційна Українська партія"// Віче. - 1998. - №1. У низці монографій - "Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ ст. - 1920 р.)" - Львів. -1993, І.Калмакан, О.Бриндак "Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в ХХ столітті. Дослідження" - Одеса, 1997, А.Павко "Політичні партії, організації в Україні: зародження, еволюція, діяльність, історична доля. Кін. ХІХ ст. - лютий 1917." - К., 1999. - перші українські політичні партії розглядаються у контексті політичних систем Східної та Західної України. За підрахунками А.Павка "Політична система, яка сформувалась в австрійській Україні на межі ХІХ-ХХ ст. налічувала близько 10 національних партій та організацій", до відповідної системи "Російської України" входило понад 20, а у ролі інонаціональних (чужих) політичних утворень нараховувалось 30 російських й 4 польські партії та об'єднання (Павко А.І. Політичні партії й організації у Східній Галичині та Наддніпрянщині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.: навчальний досвід історії // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - вип. V. - К., 2002. - С.94). При вивченні національного відродження на Галичині на рубежі ХІХ - ХХ ст. В.Сарбей, один з перших істориків пострадянського періоду, використовує теорію "українського П'ємонту", автором якого вважав М.Грушевського (Сарбей В.Г. Розвиток української національної свідомості // Нариси з історії українського національного руху / Відп. ред. В.Г.Сарбей. - К., 1994. - С.40). Історії національного руху на Галичині присвячені й окремі дослідження, зокрема М.Кугутяка "Га­личина: сторінки історії. Нариси суспільно-політичного руху (ХІХ ст. - 1939)" - Івано-Франківськ, 1993, та О.Аркуші "Галицький сейм. Виборчі кампанії 1889 і 1896 рр." - Львів, 1996, О.Сухого "Галичина: між Сходом і Заходом. Нариси історії ХІХ - початку ХХ ст." - Львів: Львів. держ. ун-т, 1997, І.Чорновола "Польсько-українська угода 1890-1894 рр." - Львів: Львівська академія мистецтв. 2000. Досить активно сучасні галицькі історики вивчають москвофільський рух на Галичині, його різні стадії: старорусинство та русофільство, про що свідчать спеціальні та історіографічні дослідження з цієї проблеми С.Макарчука "Мо­сквофільство: витоки та еволюція ідеї (середина ХІХ ст. - 1914 р.) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 1997. - Вип. 32. та О.Аркуші, М.Мудрого "Русофільство в Галичині в середині ХІХ - на початку ХХ ст.: генеза, етапи розвитку, світогляд" // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 1999. - Вип. 34. Історія галицького народовства привертала увагу дослідників ще за часів І.Франка і навіть в радянські часи. Певний інтерес становлять праці самого І.Франка "Українські народовці і радикали"// Зібрання творів: У 50 тт. - К., 1980. - Т.28, "Галицьке українофільство. Відповідь на "Уваги русина" // Зібрання творів: У 50 тт. - К., 1980. - Т.46, "Ідеї та «ідеали» галицької москвофільської молодіжі"// Зібрання творів: У 50 тт. - К., 1980. - Т.45. У радянський період з'являються монографії Г.Гербільського "Передова сучасна думка в Галичині" -Львів, 1959, С.М.Трусевича "Суспільно-політичний рух у Східній Галичині в 50-70-х роках ХІХ ст. - К., 1978. Зараз розпочинається справжній "бум" у вивченні історії галицького народовства, про що свідчить ціла низка досліджень львівських істориків - М.Мудрого "Галицькі народовці в 60 роках ХІХ ст.: спроба модернізації української національ­ної ідеї"// Молода нація. Вип. 3. - К., 1996., О.Аркуші "Проблема консолідації національно-політичних сил українського галицького суспільства у 90-х роках ХІХ ст." - Молода нація. Вип. 3. - К., 1996., О.Середи "Національна свідомість і політична програма ранніх народовців у Східній Галичині (1861-1867)" // Вісник Львівського університету. Серія історична. Вип. 34. - Львів, 1999, Б.Янишина "Проблеми історії галицьких народовців останньої третини ХІХ ст. у сучасній історіографії"// Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. Вип. ІІ. - К., 2001 тощо. Популярністю серед дослідників користуються сюжети з історії перших українських партій на Галичині, зокрема "Політичні партії Західної України" - Львів: Львів. держ. ун-т, 1991, М.Кравець "До питання про русько-українську радикаль­ну партію у Східній Галичині в 90-х роках ХІХ ст." // З історії західноукраїнських земель. - К.: Вид-во АН УРСР, 1957. - Вип. 2, та В.Расевич "Виникнення української національно-демократичної партії" // Вісник Львівського університету. Серія історична. Вип. 32. - Львів, 1997. Конструктивним з точки зору минулого та перспектив розвитку політичної системи в Україні є зауваження І.Лисяка-Рудницького про "витворення двопартійної системи на Галичині, що в ній провідна Національно-демократична партія стимулювалася й рівноважилася опозицією Радикальної партії" (Лисяк-Рудницький І. Структура української історії в ХІХ столітті // Історичні есе. - Т.1. - С.202). При вивченні національного відродження на теренах Північної Буковини, що було ініційовано рухом місцевої інтелігенції "знизу" в середині ХІХ ст. актуальною залишається проблема періодизації цього процесу. У підготовленому дослідниками в діаспорі ґрунтовному виданні "Буковина - її минуле і сучасне" виділяються два етапи в українському русі буковинців: 1) 1869-1884 рр., період, коли "українці організуються"; 2) 1884-1914 рр. - що визначається як період "національного відродження на Буковині". Як бачимо, національне відродження діаспорні історики розуміють у конкретному сенсі слова, пов'язуючи це з коротким періодом заходів у сфері шкільництва, економіки, церковному житті, видавничій діяльності, формуванням "почуття духовної соборності всієї української нації. Про націоналістичні упередження упорядників цього видання свідчать цитати на зразок наступного, в добу національного відродження "кацапи чи москвофіли вже могли діяти тільки на кабінетах, бо національна Буковина відкинула і їх теорії, і їх політичні гасла" (Буковина - її минуле і сучасне / Під ред. Д.Квітковського, Т.Бриндзана, А.Шуковського. - Париж-Філадельфія-Детройт, 1956. - С.481-483, 484). Сучасний дослідник О.Доброжанський в історії національного руху українців Буковини вирізняє 4 періоди: 1) кінець 50-х - 2 половина 60-х рр. ХІХ ст.; 2) від кінця 60-х рр. ХІХ - 1 половина 80-х рр.; 3) середина 80-х рр. - початок ХХ ст.; 4) "передвоєнне десятиліття". Якщо така подрібненість етапів розвитку українського руху на Буковині навряд чи є випадковою, то цілком слушним є зауваження автора цієї періодизації, що "на Буковині склалися, порівняно з Галичиною, кращі можливості для реалізації демократичних норм австрійської конституції" (Доброжанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - С.439-442, 439). Історії національного руху на Закарпатті присвячені дуже різні за своїми методологічними орієнтаціями есе І.Лисяка-Рудницького "Карпатська Україна: народ у пошуках своєї ідентичності"// Історичні есе. - Т.1, та відповідний розділ у колективній праці "Нариси історії Закарпаття" (Соціально-економічний і політичний розвиток Закарпаття в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Нариси історії - Закарпаття. - Т.І (з найдавніших часів до 1918 року). - Ужгород, 1993). Важливою тенденцією в сучасній українській історіографії національного руху українців кінця ХІХ - початку ХХ ст. є поява історичних портретів відомих представників цього руху. Можна згадати роботи О.Аркуші (Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження). - Львів, 1997.) та С.Павлишина (Олександр Барвінський) - Львів, 1997, Т.Батенка "Анатоль Вахнянин (1841-1908). Біля джерел національного відродження" - Львів, 1998.