44.Раси , психіка , культура.

Вже принаймні у XVIII ст. робилися перші спроби довести наявність різких расових відмінностей у психіці людей. Нагадаємо, що К. Лінней писав про те, що європейській людині властиві дотепність та винахідливість, азійській — жорстокість, меланхолійність, упертість та скупість, африканській — злість, хит­рість, лінощі та байдужість. Отже, він наділяв монголоїдів та негрої­дів негативними рисами вдачі та поведінки.

Протилежних поглядів дотримувався Ч. Дарвін, який беззасте­режно визнавав психічну рівноцінність рас, підкреслюючи, що “го­ловні вияви (емоції),, властиві людині, однакові в усьому світі.” Торкаючись питання про особливості психіки народів, які перебу­вали на низькому рівні соціально-економічного й культурного розвитку, він писав: “Жителі Вогненної Землі вважаються одним із найнижчих народів, утім я мав можливість постійно дивуватися трьом із тих туземців, котрі були взяті на борт корабля “Бігль”, провели кілька років в Англії й розмовляли трохи по-англійськи, — наскільки вони схожі на нас вдачею та більшістю наших розумових особливостей”. Високо оцінюючи здібності темношкірих народів, Дарвін гнівно засуджував “тупих і розпусних” рабовласників, котрих називав “породженням пекла”.

Погляди цих двох визначних учених-біологів відбивають два принципово різних підходи до проблеми взаємозв’язку між расови­ми та психічними особливостями людей. Нагадаємо, що “психо­расизм” тривалий час залишався досить поширеним різновидом “наукового расизму”.

Після закінчення Другої світової війни в американській науковій літературі з’явилися праці, автори яких доводили природжені інте­лектуальні переваги представників “білих” рас на підставі так званих тестів інтелекту (IQ), що буцімто об’єктивно (у балах) оцінюють розумові та психічні здібності особи. Справді, тестування негрів, індіанців та білих американців показало, що в останніх “коефіцієнт інтелекту” трохи вищий. Однак уважне ознайомлення з умовами цих експериментів засвідчило, що вони здебільшого проводилися без урахування соціальних чинників — життєвих умов, освітнього рівня, виховання тощо. Крім того, самі тести, складені на засадах євро­пейської культури, малозрозумілі для представників інших расових груп і аж ніяк не могли слугувати об’єктивним критерієм інтелекту­альних здібностей усього етносу чи раси.

45.Антропологічна структура населення Європи.Загальна характеристика.

Це — область поширення різновидів великої євро­пеоїдної раси, які, на думку багатьох фахівців, у загальних рисах склалися ще в добу неоліту (VI—II тис. до н. е.). Хоча сучасна європейська людність має вкрай мішаний характер, у розподілі деяких антропологічних ознак на континенті все ж можна про­стежити певні закономірності. Це насамперед стосується пігментації. Ще Томас Гекслі, вказавши, що північним європеоїдам властиві світлі, а південним — темні відтінки забарвлення очей та волосся, розділив європейців на “ксантохроїв” і “меланхроїв”. Крім того, з півночі на південь, з одного боку, поступово зростає кількість людей із хвилястим волоссям, посилюється розвиток третинного волосяно­го покриву, частіше трапляються смугляві відтінки шкіри, а з іншо­го — зменшується кількість осіб із увігнутою спинкою носа та з послабленим розвитком складки верхньої повіки. Крім того, північні європеоїди масивніші за південних і мають нижчі очні орбіти.

Одну з перших спроб класифікувати населення Європи зробив американський антрополог /. Ріплей (1899). Він виділив тут три раси: тевтонську (високорослу, світлопігментовану, доліхокефальну), по­ширену на півночі континенту; альпійську (середнього зросту, брахікефальну, більш темнооку й темноволосу), локалізовану в цент­ральних, головним чином гірських, регіонах; середземноморську (темнопігментовану, середнього зросту, доліхокефальну), що складає

більшість населення Південної Франції, Південної Італії, Сицилії, Сардинії тощо. ^

Майже одночасно з’явилася класифікація Й. Денікера (див. табл. 19), який виокремив у Європі шість основних рас:

1. північну (зріст 173 см, доліхокефалія, світла пігментація), до якої близька другорядна підпівнічна раса (мезокефалія, дещо увігнзп'а спинка носа), поширена на півночі Німеччини, у Фінляндії, Латвії, Литві;

2. східну, яка характеризується низьким зростом (154— 163 см), брахікефалією, світлою пігментацією, увігнутою спинкою носа; ареа­лом цієї раси, до якої близька другорядна надвіслянська (мезоке- фальні низькорослі блондини), є Східна Європа;

3. іберійсько-острівну (довгоголова, темноволоса, зріст 161— 162 см), поширену на Піренейському півострові, в Південній Італії, на Корсиці, Сардинії, Сицилії;

4. західну (зріст 163— 165 см, брахікефалія, відносно темна піг­ментація), локалізовану в деяких центральних, переважно гірських, регіонах Європи;

5. середземноморську (темноволоса, доліхокефальна, зріст 166 см), розселену вздовж морської лінії від Гібралтару до гирла річки Тібр;

6. адріатичну, або динарську (темноволоса, брахікефальна, зріст 168— 172 см), властиву населенню східного берега Адріатичного моря та півночі Балканського півострова; до неї, на думку автора, близька другорядна, нижча на зріст, темноволоса й брахікефальна підадріатична раса (Центральна Європа).

Більшість сучасних дослідників дотримується менш деталізованої схеми, виділяючи в Європі п’ять головних рас (або груп типів): атланто-балтійську, біломоро-балтійську (північні європеоїди), індо- середземноморську, балкано-кавказьку (південні європеоїди), пере­хідну середньоєвропейську, тотожну альпійській та східній расам Ріп- лея й Денікера.

Атланто-балтійська раса локалізується на півночі Західної та Східної Європи. Вона представлена серед норвежців, шведів, шот­ландців, ісландців, данців, німців, фінів, естонців, латишів, литовців, поляків, росіян, білорусів. Крім того, її варіанти простежу­ються у Північній Франції та Італії. Носії атланто-балтійського ком­плексу ознак високі на зріст (вище 170 см), світлопігментовані (до 75 % світлооких і 50 % світловолосих). Волосся м’яке, широко- хвилясте і пряме; третинний волосяний покрив розвинутий помірно. Головний показник — на межі доліхо- й мезокефалії. Ніс прямий, вузький, із високим переніссям; обличчя здебільшого вузьке або середнє за шириною, однак на півночі Німеччини фіксується широколиций варіант із тенденцією до сплощення обличчя.

У багатьох регіонах Північної Європи наведені ознаки тісно переплітаються з рисами біломоро-балтійської раси, поширеної серед північних росіян, литовців, латишів, естонців, північних білорусів, карелів, комі-зирян та ін.Найчисельнішою в Європі нині є середньоєвропейська раса, яка обіймає величезну територію від Атлантичного океану на заході до Волги на сході (так званий “пояс шатенів”). Її різновиди представ­лені серед німців, чехів, словаків, поляків, австрійців, росіян, україн­ців, котрим загалом властиві мішаний, іноді — досить темний колір очей, пряме і хвилясте волосся, переважання брахікефалії, середні розміри обличчя, помірний розвиток третинного волосяного покри­ву. Ніс здебільшого прямий, перенісся високе.