70. Антропологічний склад укр.. Народу за даними гематологічних досліджень.

Гематологічні дослідження. За особливостями розподілу еритроцитарних (ABO, Rh, MN) та сивороткових (Нр, Gc, Gm, Tf) систем крові Є. Данилова виокремила в межах України п’ять геногеографічних областей, чотири з котрих (центральноукраїнська, поліська, деснянська, південно-східна) входять до великоїсхідноєвропейської, а одна (карпатська) — до північнобалкансько-карпатської зон

Центральноукраїнська область обіймає майже всю Середню Наддніпрянщину, Поділля й деякі суміжні регіони, людність яких характеризується переважанням гена r(0), тобто першої групи крові (близько 60 %); відносно високою варіабельністю гена p(А) — 22 — 30 %; низькими й помірними відсотками гена q (В) — у середньому близько 15 %. За цими ознаками українці окресленої зони мають аналоги серед росіян центральної смуги європейської частини Російської Федерації, білорусів, окремих груп поляків. Деснянська область включає Чернігівську і більшу частину Сумської областей. За більшістю гематологічних характеристик вона дуже близька до поліської. Тут лише дещо вищий відсоток гена r(0) — 63,2 % — та антигена Gm (1) і нижчий — гена p(А) — 21,2 %, q (В) — 15,6 %, m — 61,2 %, Нр’ — 44,2 % , а також резус-негативності (12,7 %).

Статистичні розрахунки показали, що за комплексом гематологічних маркерів мешканці Правобережного та Лівобережного Полісся близькі до українців суміжних історично-етнографічних регіонів. Разом із тим простежуються давні генетичні зв’язки з росіянами Верхньої Волги та білорусами. Крім того, існують певні аналогії між гематологічними комплексами поліщуків та деяких прибалтійських популяцій.

Карпатська область охоплює Закарпатську, Івано-Франківську, південно-західні райони Львівської та частину Чернівецької областей. Людність окреслених теренів характеризується найсвоєріднішим у Східній Європі поєднанням гематологічних характеристик. Так, їй властиві високі й дуже високі частоти гена p(А) (від 27,5 до 35,6 %, середня — 29,9 %) і, навпаки, низькі й помірні відсотки гена q (В) (від 11 до 16 %, середня 14,2 %). Крім того, у цій зоні спостерігається зниження частоти резус-негативності. За цими ознаками українці Карпат близькі до молдаван і болгар (разом із тими, що мешкають на південному заході Одещини), північно-східних румунів, угорців, словаків, меншою мірою — до сербів, боснійців та інших південних слов’ян.

На думку Є. Данилової, генетична своєрідність українців Карпат пояснюється принаймні двома обставинами: 1) територіальною близькістю цього регіону до Балканського півострова і давніми генетичними взаємостосунками з етнічними групами південно-східної Європи; 2) спільним з Балканами напрямком мутагенних процесів, зумовленим схожістю ландшафту і відносною ізоляцією в минулому окремих невеликих популяцій у гірській місцевості.

Остання область — південно-східна — обіймає Причорноморську низовину й Великий Донбас, де спостерігаються тенденція до підвищення відсотка генів р(А) — до 28,1 %, q (В) — до 17,2 %, відносно висока концентрація гена М (аж до 67 % у Харківській області) й невисока — резус-негативності. Таке сполучення ознак свідчить про те, що українці даної області зазнали певного впливу давніх іранського (південноєвропеоїдного) та тюркського (з певною монголоїдною домішкою) компонентів. За гематологічними маркерами вони дуже близькі до населення Ставропольського та Краснодарського країв Російської Федерації, значна частина якого є нащадками запорозьких козаків.

Вплив іранського та тюркського компонентів на генофонд південно-східних популяцій українців зазначила також Р. Старовойтова на підставі аналізу частот гена Hp1 та антигена Gm (1). Водночас вона констатувала відсутність монголоїдної домішки у гематологічному комплексі українців Середньої Наддніпрянщини.

Поліська область охоплює всю Волинську, більшу частину Рівненської, північ Житомирської, північний схід Львівської та північ Тернопільської областей. Корінному населенню цих регіонів властиві низький відсоток гена p(А) — 23,5%, дещо підвищений — гена q (В) — 17,9 % і високий у масштабах Східної Європи відсоток гена r — (0) — 60,3 %. Крім того, спостерігаються дещо підвищена резус-негативність (13,9 %), відносно високий відсоток генів m (60,5 %) та Нр’ (47,4 %) і, навпаки, занижена концентрація антигена Gm (1).

71. Загальна антропологічна оцінка українців і проблема спадковості давньої і сучасної людності УкраїниСучасне населення України успадкувало фізичні риси населення доби Київської Русі і пізнього середньовіччя. За підсумками краніологічних досліджень, на рубежі І – ІІ тис. н.е. на етнічній території українського народу мешкали носії двох основних морфологічних варіантів: масивного, властивого древлянам, волинянам, тиверцям та уличам, та грацильнішого, притаманного полянам і сіверянам. Сучасна людність України споріднена з представниками обох варіантів: із першими їх ріднить ступінь виступання та будова носа, з другими – розміри обличчя (Т.І.Алексєєва). Дуже глибока лінія морфологічної спадкоємності, пов'язана з доліхокранним вузько- і низьколицим краніологічним типом, простежується в Середній Наддніпрянщині, а саме: племена тшинецько-комарівської культури доби пізньої бронзи → скіфи лісостепової смуги → населення черняхівської культури → нащадки літописних полян → сучасні українці. Це ж підтвердили підсумки антрополого-одонтологічних досліджень, за якими в цьому регіоні України, починаючи з енеолітичної доби, був широко розповсюджений середньоєвропейський тип, представлений серед племен ямної культури, населення скіфського часу, черняхівських племен, давньоруської людності, сучасних українців. Ще одна лінія спадкоємності за даними одонтології простежується в карпатській зоні: носії дунайсько-дністровського варіанту черняхівської культури → давньоруська людність → українці карпатської зони.