40.Зміни расових ознак та їхніх комплексів у процесі соціально-економічного розвитку людства.

Крім змішування, значну роль у процесі расотворен- ня відігравали й інші чинники. Про це свідчить аналіз епохальних змін багатьох морфологічних ознак, які залучаються для расових класифікацій.

Починаючи з VI— II тис. до н. е. на території Євразії, від Атлан­тичного океану на заході до МІнусинських степів у Західному Сибіру на сході, проходив процес грацилізації, тобто зменшення загальної масивності кістяка, нахилу лоба, вираженості надбрів’я, ширини обличчя тощо. На думку Г. Дебеця, він був пов’язаний зі змінами в господарській діяльності людей, передусім із поступовим переходом від мисливства, рибальства і збиральництва до землеробства. Остан­нє сприяло різкому збільшенню частки рослинної їжі в харчуванні. Це вплинуло на діяльність залоз внутрішньої секреції, викликавши значні зміни в темпах росту організму, строках статевого дозрівання

і, як наслідок, — у морфологічній будові тіла людини. На користь цього припущення свідчить той факт, що грацилізація практично не торкнулася тих народів (австралійців, ескімосів, індіанців Вогненної Землі та ін.), котрі через особливості свого історичного розвитку й донині зберігають архаїчні форми господарства.

Ще в минулому столітті було помічено, що в різних місцях земної кулі протягом останнього тисячоліття відбулося значне збільшення показника голови — брахікефалізація, тобто заміна видовженої форми голови короткою. Так, із XII—XIV до середини XIX ст. у населення Підмосков’я цей показник зріс приблизно з 74 до 81. Брахікефалізація спостерігалася в багатьох країнах Європи — Фран­ції, Німеччині, Австрії, Чехії, Польщі, Україні, а також на півдні Сибіру, в Японії тощо. Природа цих епохальних змін не зовсім зрозуміла. В. Бунак пов’язував їх зі змінами в темпах росту організму людини, зумовленими підвищенням загального рівня життя. Висло­влювалися й інші припущення. "Можливо також, що збільшення головного показника, — наголошували М. Чебоксаров та /. Чебокса- рова, — найбільш інтенсивне в змішаних популяціях, залежить від домінування в ряду полімерних алелів, які контролюють форму голови, генів, які контролюють ріст черепа в ширину, над генами, які стимулюють його ріст у довжину”. Для аргументації цієї думки згадані автори наводять такий приклад: головний показник прибе­режного населення Індонезії та Філіппінів, мішаного в расовому плані, як правило, вищий, ніж в ізольованих народів, котрі живуть у віддалених регіонах великих островів або на дрібних остро­вах.

Поліпшення соціально-економічних умов вплинуло на епохальну динаміку довжини тіла (зросту). Починаючи з другої половини XIX ст. майже повсюдно в Європі, США, Японії та інших регіонах вона повільно, але невпинно зростала. Так, у Скандинавії за останнє століття довжина тіла збільшилась приблизно на 10 см (із 164— 165 до 173— 174 см). Ще гнтенсивніше “підростала” людність Європи й США впродовж останніх десятиліть, коли значно посилилися процеси акселерації — прискореного фізичного, фізіологічного й психічного розвитку дітей і підлітків. З акселерацією пов’язують також подовження репродукційного періоду, збереження працездат­ності у більш зрілому віці, збільшення тривалості життя в еконо­мічно розвинутих країнах.

Отже, морфофізіологічне різноманіття людства зумовлене взає­модією багатьох біологічних та соціальних чинників. З біологічної точки зору вид Homo sapiens, який налічує близько 10 000 поколінь, є молодим, і расотворчі процеси ще дуже далекі від свого завершен­ня. Попри етнічну, культурну, релігійну, кастову розпорошеність людей, расові відмінності поступово нівелюються. “Якщо стосовно людської еволюції щось і ясно, так це те, що процес диференціації людей, який відбувається в локальних групах, хоча значною мірою й обумовлює нашу біологічну різноманітність, та все ж згасає, — так оцінює перспективи расотворчих процесів генетик Р. Левонтін. — Уніфікуючі сили міграції й загального добору, які діють у спільному середовищі й спільних культурних умовах, сильніші, ніж будь-коли”.

41.Наукова неспроможність расистських уявлень про біологічну нерів. рас людини. Ще Ч. Дарвін переконливо показав, що всі расові групи людства перебувають на однаковому рівні біологічного розвитку, наголошуючи, що “різні раси походять від однієї групи представників, чия будова тіла і значною мірою душевний склад були майже повністю людськими, коли раси роз’єдналися між собою”.

Відомо, що прихильники расистських схем минулого доклали чимало зусиль, аби довести наявність різких расових відмін у будові мозку. Особливо поширеною була теза про те, що у негрів значно частіше, ніж у білих, трапляється так звана “мавпяча” борозна. Однак спеціальне вивчення цього питання, проведене фахівцями московського Інституту мозку (С. Саркісов, І. Філімонов та ін.) та лабораторії еволюції мозку при Московському університеті (10. Шев­ченко та ін.), засвідчило, що всі без винятку структури зовнішньої поверхні кори з однаковою частотою трапляються серед представ­ників різних расових.груп. А що ж до висновку про принципову схожість звивин і борозен мозку європейців та темношкірих афри­канців, то його ще в 1870 р. зробив відомий київський анатом В. Бец.

Так само не підтвердилась і думка про те, що пересічний євро­пеоїд має більші розміри черепа, ніж представники інших рас. Наприклад, місткість черепа у бурятів та ескімосів виявилася біль­шою, ніж у голландців і швейцарців (табл. 25). З’ясувалося, що вона, як і вага мозку, не виявляє якогось зв’язку з расовим поділом людства. Слід також мати на увазі, що індивідуальна мінливість ваги мозку настільки значна, що це взагалі не дає права твердити про її зв’язок з інтелектом особи.