2.8. Державна підтримка підприємницької діяльності

Здійснення державної підтримки під­приємництва регламентовано в ГКУ ст.48, відповідно до якої з метою створення сприя­тливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених зако­ном виконують таке:

• надають підприємцям земельні діля­нки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

• сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

• здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробни­чої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визна­ченому законом порядку;

• стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння під­приємцями нових видів продукції та послуг;

• надають підприємцям інші види допомоги.

До того ж, держава має сприяти розвитку малого підприємництва, створюючи для цього необхідні передумови. Для розвитку підприємництва необхідний перехід до ефективного регулювання даного процесу, адекватного сформованим умовам. При цьому слід ураховувати конкретні особливості і можливості, пріоритети цілей соціа­льно-економічного розвитку країни, регіонів і окремих соціально-демографічних груп населення. Сутність державної (урядової) підтримки зводиться найчастіше до опра­цювання конкретних заходів за такими напрямками:

• консультаційний супровід процесу створення і функціонування нових підпри­ємницьких структур на початковому етапі;

• надання фінансової підтримки чи визначених пільг (зазвичай в сфері оподат­ковування) тільки-но створеній структурі;

• надання технічної, науково-технічної чи технологічної допомоги малопотуж­ним у фінансовому відношенні підприємницьким структурам.

Для вітчизняної економіки, що йде тернистим шляхом реформування, завдання розвитку і підтримки підприємництва державою, насамперед малих його форм у ви­робничій сфері, є одним з найважливіших. Існують різні форми державної підтримки:

• створення системи інформаційного забезпечення, навчання і перепідготовки кадрів, нормативної бази, фінансової інфраструктури тощо;

• надання податкових пільг і послаблення адміністративного тиску;

• створення цільових фондів фінансування з державного і місцевого бюджетів, розвиток закордонної фінансової допомоги на підтримку підприємницьких структур.

В цілому підприємництво поділяється на дві полярні сфери - на державне і при­ватне підприємництво. Державним підприємництвом є форма здійснення бізнес-процесів від імені підприємства, заснованого державними органами управління, упо­вноваженими (відповідно до чинного законодавства) на управління державним май­ном (державне підприємство) чи органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство). Приватним підприємництвом є активна інноваційна діяльність від імені приватного підприємства чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності). Кожен з цих видів

підприємництва має характерні ознаки, але основні принципи їх здійснення багато в чому збігаються. В обох випадках підприємницька діяльність передбачає ініціатив­ність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку.

Основна відмінність державного підприємництва від приватного полягає в тому, що його діяльність не спрямована винятково на одержання прибутку, держава прагне до досягнення крім комерційних, певних соціально-економічних цілей.

У державного підприємництва є специфічні потенційні джерела прибутку, обу­мовлені відносно великими розмірами державних підприємств, авторитетом і еконо­мічною міццю держави. У цьому зв'язку на перший план виходять не стільки ризикові моменти, скільки такі фактори, як:

• значні і стабільні обсяги закупівель сировини, комплектуючих матеріалів то­ що, які припускають пільгові умови оплати і знижки;

• залучення кредитних ресурсів на особливо вигідних умовах;

• економія на масштабах виробництва;

• широкі можливості одержання нового обладнання, включаючи лізингові угоди;

• стійка мережа ділових зв'язків, доступ до джерел вичерпної інформації про потенційні ринки збуту, партнерів, у тому числі закордонних.

Ці переваги державних комерційних підприємств як суб'єктів ринкових відносин можуть бути основою для зниження їхніх індивідуальних витрат у порівнянні із суспі­льними і тим самим - для отримання додаткового гарантованого прибутку.

Таким чином, сучасне підприємництво не можна зводити до зусиль ізольованих приватних власників будь-якими засобами збільшити свій капітал. Сьогодні мова йде про висококваліфіковану, інтенсивну діяльність розпорядників інтелектуальної і ма­теріальної власності.