Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Криворізький коксохімічний технікум
Національної металургійної академії України
«ЗАТВЕРДЖЕНО»
Заступник директора з НР
____________________ Г.С. Пугач
Базовий конспект лекцій
з дисципліни «Податкова система»
Укладач __________________ Жукова Д.О.
Затверджено на засіданні ЦК ЕД
Протокол № ____ від «___» ____ 20__ р.
Голова ЦК ЕД _____________ к. е. н. Руденко Н.І.
Тема 1 Засади організації податкової системи України
Програмні питання:
1.1 Податкова система – основа економічної системи
1.2 Сутність, функції та класифікація податків (с.в.)
1.3 Елементи системи оподаткування
1.4 Податкова політика держави та її основні принципи формування та побудови податкової системи
1.1
Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані між собою, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.
Податкова система повинна чітко визначити всю сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів, їх форму та структуру, методи побудови і стягнення, постійно здійснювати фінансовий контроль за виконанням податкових зобов'язань.
Кожна держава в світі енергійно використовує свою податкову систему для регулювання ринку та грошового обігу.
Молода Українська держава протягом десяти останніх років створює свою власну податкову систему, яка враховує досвід інших країн, але не є простим його копіюванням. Адже податкова система кожної окремо взятої держави повинна відображати конкретні особливості країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, географічне положення, кліматичні умови країни та безліч інших чинників. Ось чому форми оподаткування однієї країни суттєво відрізняються від форм оподаткування іншої, і в світі немає хоча б двох країн з повністю однаковими системами оподаткування.
Сучасна податкова система України повинна відповідати перехідному стану економіки, відбивати і формувати відносини між суб'єктами і їхніми інтересами, насамперед між державою, зацікавленою в одержанні фінансових надходжень, трудовим колективом, зацікавленим у підвищенні власних прибутків.
Основи та принципи формування системи оподаткування в Україні, перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків визначаються в Законі України від 18 лютого 1997 року №77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"», який сьогодні іншими словами можна назвати «Податковою Конституцією України».
Названим законом, а також Законом України від 18 вересня 1991 року №1562-ХІІ «Про джерела фінансування дорожнього господарства України» закріплено вичерпний перелік існуючих в Україні податків, зборів та обов'язкових платежів.
Перелік включає не лише податки, а й обов'язкові платежі, які платники зобов'язані сплачувати до бюджету чи до державних цільових фондів. При цьому вони об'єднані в загальне поняття «система оподаткування».
Податки, збори та обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними та міськими радами.
У випадках, коли податки, збори та обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додаткові пільги в оподаткуванні в межах сум, які надходять до їх бюджетів.
Зміни та доповнення до податкового законодавства відносно пільг, ставок податків, зборів і платежів, механізму їх сплати можуть вноситись не пізніше, ніж за шість місяців до наступного бюджетного року та набирають чинності з початку нового бюджетного року.
Податкова система України включає в себе такі загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі:
1) Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі): податок на додану вартість; акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата (податок) за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на промисел; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір до Державного інноваційного фонду; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.
2) Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі): податок з реклами; комунальний податок; готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак.
Необхідно зазначити, що в суспільстві постійно відбуваються зміни і тому постійно проявляються певні недоліки існуючої податкової системи. Все це викликає необхідність постійного корегування податкового законодавства. Ось чому податкова система повинна бути мобільною та еластичною.
Податки в руках держави повинні стати основним інструментом державного регулювання економіки, формування доходів бюджету, стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження росту цін та рівня інфляції.
Податкова система повинна забезпечити гарантоване та стабільне надходження доходів бюджету, а також забезпечити державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.
Ось чому держава й маневрує податками залежно від ситуацій, які складаються, впливаючи на різні сторони діяльності платників податків. Разом з тим податкова політика перебуває під постійним «тиском» платників, які здебільшого розглядають податки як засіб зменшення їхніх особистих доходів.
Таким чином, без налагодженої податкової системи не можливе існування держави.
Податкова система повинна включати в себе такі податки, збори та інші обов'язкові платежі, які б забезпечували стабільну фінансову базу держави. Без цього держава не в змозі безперервно фінансувати свої видатки.
В Україні найкращими помічниками держави в цьому плані є такі непрямі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір та мито, а також такі прямі податки, як податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю.
1.3
Загальні принципи побудови системи оподаткування знаходять конкретний вираз у загальних елементах оподаткування. До елементів системи оподаткування належать:
суб'єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов'язкових платежів;
об'єкт оподаткування;
база оподаткування (оподатковуваний оборот);
одиниця оподаткування;
джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу;
податкова ставка (норматив);
податкова пільга;
податкова квота;
строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Суб'єкти оподаткування або платники податків, зборів та обов'язкових платежів – це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки:
а) сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;
б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.
Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Об'єкт оподаткування – це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов'язковим платежем, – доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші визначені чинним податковим законодавством об'єкти.
Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством.
Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.
База оподаткування (оподатковуваний оборот) – це вартісний, фізичний або інший характерний вираз об'єкта оподаткування, законодавчо закріплена частина доходів або майна платника, яка враховується при розрахунку податку, збору та обов'язкового платежу.
Одиниця оподаткування – одиниця виміру об'єкта оподаткування. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв. м) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (кВт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин та механізмів тощо.
Джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу – це дохід платника податку, збору та обов'язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов'язковий платіж.
Податкова ставка (норматив) – це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.
Податкові ставки (нормативи) можуть встановлюватись єдині для всіх платників або бути диференційованими, коли встановлюється основна ставка (норматив) для всіх платників та понижені або підвищені ставки (нормативи) для окремих платників.
Податкові ставки (нормативи) бувають:
адвалорні (у процентах до бази оподаткування);
специфічні (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника);
змішані (одночасно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах).
Адвалорні ставки (нормативи) встановлюються у процентах до бази оподаткування (оподатковуваного обороту), яка має грошовий вираз. Адвалорні ставки (нормативи) поділяються на три види:
пропорційні, тобто єдині ставки (нормативи), які не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу та більш за все відповідають принципу рівнонапруженості в оподаткуванні;
прогресивні, тобто ставки (нормативи), розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування;
регресивні – це ставки (нормативи), які, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування, і вони необхідні тоді, коли держава хоче стимулювати такий ріст.
Специфічні ставки (нормативи) оподаткування – встановлюються у грошовому виразі до одиниці об'єкта оподаткування, тобто у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника.
Змішані ставки (нормативи) оподаткування встановлюються одночасно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах.
Податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Податкова квота – встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі. її величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується.
Строки сплати податків, зборів та обов'язкових платежів встановлюються законодавством з питань оподаткування окремо для кожного з них.
1.4
Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання.
Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою.
Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю політику в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.
Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо.
Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах. В широкому плані податкова політика охоплює питання формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел. У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування – встановлення видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, їх платників, об'єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів.
Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання.
Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті та зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Ватера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи:
1. Фінансові принципи оподаткування:
а) достатність обкладання податками;
б) еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб.
2. Народногосподарські принципи:
а) правильний вибір об'єкта оподаткування;
б) вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання.
3. Етичні принципи:
а) всезагальність оподаткування;
б) рівномірність.
4. Принципи податкового управління:
а) визначеність;
б) зручність сплати податку;
в) максимальне зменшення витрат на стягнення податків.
Існує також науковий підхід до побудови податкової системи, який передбачає: системність; встановлення визначальної бази цієї системи; формування правової основи і вихідних принципів.
Системність полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов'язані між собою й органічно доповнювати один одного. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяги бюджетних видатків. Правову основу системи становлять відносини власності, адже форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, а особливості формування доходів повинні враховуватись при встановленні об'єкта оподаткування.
І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи передбачають: формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту, оскільки його розподіл проходить дві стадії: первинного розподілу і перерозподілу, і якщо формування доходів юридичних і фізичних осіб відбувається в процесі первинного розподілу, то оподаткування з боку держави повинно здійснюватись на стадії перерозподілу, тобто її доходи мають вторинний характер.
Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідності з вимогами сьогодення. Для України і для самих громадян дуже важливим є сам факт існування цих принципів, а також реальні результати від їх дії, такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробників, для розвитку їх конкурентоспроможності; відлагоджена та компетентна робота податкових органів тощо.
До принципів побудови податкової системи України належать:
стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності;
обов'язковість; рівнозначність та пропорційність;
рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
соціальна справедливість;
стабільність;
економічне обґрунтування;
рівномірність сплати; компетенція;
єдиний підхід до розробки податкового законодавства;
доступність та зрозумілість норм податкового законодавства;
адміністративна спрощеність;
економічна ефективність;
інфляційна нейтральність;
гнучкість.