Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво у сфері охорони промислової власності

Угода підписана і набрала чинності ЗО червня 1993 р. Строк чинності 2 роки і автоматично продовжується на кожні річні періоди, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу про свій намір припинити чинність даної Угоди не пізніше ніж за шість місяців до закінчення чергового періоду.

Угодою встановлено, що при поданні заявок на видачу охоронних документів, їх одержанні та підтриманні чинності заявники та їх повірені обох держав на основі принципу взаємності можуть вести справи безпосередньо з патентними відомствами кожної держави. Це означає, що будь-яка особа-заявник України може подавати заявки на видачу охоронних документів на об'єкт промислової власності безпосередньо до патентного відомства Російської Федерації поза патентним відомством України, одержувати охоронні документи та підтримувати їх чинність. Винахідники України широко користуються цією нормою і значна кількість заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності подається безпосередньо до патентного відомства Російської Федерації. При цьому патентні повірені мають право вести справи тільки заявників своїх держав. Заявники Російської Федерації при поданні заявок до патентного відомства України можуть подавати свої заявки російською мовою.

Обидві держави визнають чинність раніше виданих колишні СРСР охоронних документів, передбачають можливість їх обмін) на національні охоронні документи.

Фізичні і юридичні особи кожної держави мають права користуватися патентними фондами, бібліотеками, банками даних щодо об'єктів промислової власності іншої держави на тих самих умовах, що і власні фізичні та юридичні особи.

Угода передбачає можливість збереження за будь-якою фізичною чи юридичною особою кожної із держав права попереднього користування. Це правило стосується також і тих осіб, які це право мали і за радянським законодавством.

Угода передбачає обов'язок будь-якої фізичної чи юридичної особи кожної із держав, яка використовує той чи інший об'єкт промислової власності, що охороняються авторськими свідоцтвами (свідоцтвами) СРСР відповідно до законодавства тієї країни, на території якої даний об'єкт використовується, забезпечити виплату належної винагороди.

Збір за подання заявок, видачу охоронних документів, підтримання їх чинності і здійснення інших юридично значимих дій з охорони промислової власності, виплачуються у валюті, передбаченій законодавством України і Російської Федерації для сплати мита і платежів національними заявниками відповідно до офіційного курсу. Це правило поширюється також і на платежі за проведення пошуку та надання інших послуг.

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків

В останні десятиріччя споживачів усе більше інтересують не тільки якісні характеристики будь-якого промислового виробу, а й його художнє оформлення, зовнішній естетичний вигляд тощо. Поступово зовнішня форма промислового виробу стала приваблювати споживачів не менше, ніж його сутність. Зовнішній вигляд промислового виробу став товаром, попит на який постійно зростає. Виникла необхідність у його правовій охороні не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. Дискусії з цього приводу точилися уже з початку XX ст. (1911 р.). Мета заснування міжнародної реєстрації промислових зразків була досягнута 6 листопада 1925 р. після підписання Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків, яка була прийнята у розвиток Паризької конвенції.

Необхідність розробки і прийняття Гаазької угоди була зумовлена потребою спростити охорону промислових зразків на міжнародному рівні. Відповідно до цієї Угоди заявник позбавлений необхідності патентувати промисловий зразок у кількох країнах «дочасно з метою одержання там правової охорони — достатньо заявити промисловий зразок.

Міжнародне депонування здійснюється шляхом подання безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ заявки депозитором або його повіреним на спеціальному бланку, що видається безкоштовно Міжнародним бюро. Міжнародне депонування може бути здійснене і через національне відомство договірної держави за умови, що це передбачено законодавством договірної держави. Договірна держава має право вимагати, щоб міжнародне депонування було здійснене через її національне відомство і в тому разі, коли її законодавство не передбачає обов'язкового депонування через це відомство за умови, що ця держава є державою походження промислового зразка. Проте невиконання цієї вимоги не може бути перешкодою для міжнародного депонування в інших договірних державах.

Міжнародне депонування може бути здійснене і через національне відомство держави походження промислового зразка, якщо національне законодавство не передбачає іншого.

Дія міжнародного депонування має місце в кожній із договірних держав, де депозитор передбачає одержати охорону своєму промисловому зразку так, ніби промисловий зразок було депоновано в цій державі від дати міжнародного депонування.

Підстава для відмови у наданні охорони промисловому зразку в одній із договірних держав не може бути підставою для відмови у наданні міжнародного депонування. Проте кожна із договірних держав на підставі свого національного законодавства може відмовити у наданні правової охорони промисловому зразку.

Україна відлічує лише свої перші десятиліття, як самостійна, незалежна країна. Тому очевидно, що нам треба буде ще довго працювати, створюючи власні добрі звичаї у захисті винахідників.

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям та здійсненням права власності на винаходи і корисні моделі в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХII в редакції Закону № 1771-Ш від 01.06.2000 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2188-14 від 21.12.2000.

Крім того, до найважливіших нормативно-правових актів у цій сфері належать:

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України:

• Про державну систему депонування штамів мікроорганізмів

• Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі ) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми

• Про порядок виплати винагороди авторам винаходів і промислових зразків, що охороняються чинними на території України свідоцтвами СРСР

• Порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності

• Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель

• Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель

• Положення про Державний реєстр патентів України на винаходи

• Положення про Державний реєстр патентів України на корисні моделі

• Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на секретні винаходи

• Положення про Державний реєстр деклараційних патентів України на секретні корисні моделі

• Інструкція про порядок продовження строку дії патенту на винахід, об'єктом якого є засіб, використання якого потребує дозволу компетентного органу

• Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі)

• Інструкція про офіційну публікацію заяви про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) та клопотання про її відкликання

• Інструкція про порядок видачі патенту України на винахід, що охороняється авторським свідоцтвом СРСР

• Інструкція про видачу патентів України на секретні винаходи, які охороняються авторськими свідоцтвами СРСР на секретні винаходи

• Інструкція про порядок ознайомлення будь-якої особи з матеріалами заявки на об’єкт права інтелектуальної власності

• Роз’яснення Державної служби інтелектуальної власності України

• Роз’яснення щодо поділу заявки на винахід та заявки на корисну модель

На підставі наведеного короткого огляду патентних законів України про промислову власність можна зробити певні висновки. Розмаїття норм про захист прав на об'єкти вказаної власності свідчить, що єдиної системи захисту прав на такі об'єкти немає. Немає й системи для захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності в цілому.

Отже, з метою подальшого вдосконалення існуючого законодавства, що забезпечує регулювання права інтелектуальної власності, було б доцільно:

Розробити і прийняти єдину систему захисту права інтелектуальної власності - підготувати Основи законодавства України про інтелектуальну власність, де б чітко вказувалось, які дії визнаються порушенням патентних прав і якого виду відповідальність за них настає.

Встановити конкретні санкції за ті чи інші порушення та привести їх у відповідність з нормами Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У цій єдиній системі захисту права інтелектуальної власності повинен бути детально визначений механізм компенсації моральної шкоди, а також відшкодування упущеної вигоди. Порядок стягнення матеріальної шкоди може бути таким як, наприклад, при порушенні авторських прав - тобто звернення до суду з позовом про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. А упущена вигода може відшкодовуватись за правилами п.2 ч.3 ст.22 ЦК України, де йдеться, що коли особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватись, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.